верхівець

См. также в других словарях:

• верхівець — іменник чоловічого роду, істота …   Орфографічний словник української мови

• верхівець — вця/, ч. Людина, що їде верхи на коні; вершник …   Український тлумачний словник

• верхівень — вня, ч., рідко. Те саме, що верхівець …   Український тлумачний словник

• верхівень — іменник чоловічого роду, істота верхівець рідко …   Орфографічний словник української мови

• заводиѢк — верхівець …   Зведений словник застарілих та маловживаних слів

• їздець — дця/, ч. 1) Той, хто їде верхи; верхівець, вершник (у 1 знач.). || Той, хто добре їздить верхи. 2) Фахівець, який тренує рисистих коней на іподромах, кінних заводах. 3) Дрібна комаха, личинки якої паразитують на тілі інших комах або їхніх личинок …   Український тлумачний словник

• вершник — а, ч. 1) Людина, що їде верхи на коні; верхівець. 2) тільки мн., іст. Один із привілейованих станів у Стародавньому Римі та Стародавній Греції, з якого формувалася кіннота …   Український тлумачний словник

• форейтор — а, ч., заст. Верхівець, що сидить на передньому коні при запрязі цугом …   Український тлумачний словник

• вершник — (людина, що їде верхи конем), верхівець, їздець, верховий, комонник, джиґіт (умілий і вправний їздець); кіннотник, кавалерист (військовий вершник) …   Словник синонімів української мови

• гора — ГОР|А (833), Ы с. 1. Гора, возвышенность: Землѩ ˫ако трѩсѹшти сѩ || просто мьнить сѩ ѥмѹ. и горамъ тешти крѹгомь. (τὰ ὄρη) Изб 1076, 265 об.–266; ѥсть бо мала гора надълежащи надъ манастырьмь тѣмь. ЖФП XII, 55г; рече г҃ь не можеть градъ ѹкрытис˫а …   Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)