вере

1) вере́тье

2) ( старые вещи) тряпьё, хлам

1) кото́рому оде́ли вере́вку на рога́ быку́, коро́ве

2) лише́нный свобо́ды

Суразький, Василь (Василь Малюшицький) (серед. 50-х рр. XVI ст. - між 1604 р. та 1608 р.) - укр. письменник-полеміст, член Острозького наукового гуртка. У 1575 - 1581 рр. С. перебував на службі у князя К. Острозького В. продовж 40 років працював в Острозькому культурно-освітньому осередку. С. відзначався високим освітнім рівнем, що виявлявся у глибоких знаннях Біблії, патристики, теологічної літератури загалом. Ісаєвич припускає, що він брав участь у підготовці Острозької біблії 1581 р., а також не виключає можливість того, що в 1583 р. він був міським писарем в Острозі. С. є автором двох виданих в Острозі значних праць: "О единой истинной православной вере" (1588) і "Псалтирь ст. Возс л Ί, дованіемт." (1598). Філософські погляди С. сформувалися під впливом християнського неоплатонізму східної патристики, а також під певним впливом поширеної на той час в Україні реформаційної ідеології. їх реконструкція, здійснювана шляхом аналізу згаданих творів, дає підстави стверджувати, що для С. є характерними: нерозмежованість сфер філософії і теології, протиставлення Бога і світу, розуміння Бога як чогось вічного, надчуттєвого, невидимого й неосяжного. Поняття Бога, за С., включало також філософське уявлення про субстанцію, адже Бог наділявся атрибутами вічності й безконечності. Людську природу С. поділяє на зовнішню і внутрішню, або тілесну і духовну, з подальшою диференціацією останньої відповідно до ступеня залежності змісту і характеру інтелектуальних процесів від їх тілесного субстрату - ума, як вищої умоглядної і творчої сили, що спрямовується Богом і покликана відкривати в людині закладену в неї Богом істину, і розмислу, або розсудку Ц. е забезпечує пізнання зовнішнього світу і душі як опосередковуючої ланки між двома природами. Сутність "внутрішньої людини" виражена в умі, а розмисел переважно пов'язаний із "зовнішньою людиною". Пізнання викладених у Святому Писанні теологічних істин, а також пізнання своєї "внутрішньої людини", що здійснюється у подвигу самопізнання, можливе, на думку С., лише як миттєве містичне осяяння, розумне бачення ума і тому не потребує "зовнішнього розуму", західної раціоналістичної теології. Тому схоластика не тільки зайва, а й шкідлива В. одночас за "зовнішнім знанням" С. визнає прикладну цінність. Отже, у С. вже проглядається тенденція до усвідомлення необхідності опанування світських наук, європейської духовної спадщини, набуття інтелектуального вишколу, хоча б з метою вироблення навичок, вправності в обстоюванні власної позиції, вміння переконливо захищати і розвивати духовні традиції свого народу.