атеїст

АТЕЇЗМ ( від грецьк. а - заперечна частка; τεος - Бог, дослівно - безбожжя) - термін для характеристики таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного. Протягом історії зміст поняття А. змінювався й був пов'язаний не лише з еволюцією релігії, а насамперед з розвитком виробництва, удосконаленням суспільних відносин, розвитком наукового пізнання взагалі. Історичний розвиток А. відображає звільнення людини від панування над нею стихійних сил природи і суспільства. А. не тотожний різним формам критики релігії, хоча в минулому подеколи й був пов'язаний з ними. Водночас А. не тотожний і антитеїзму. Якщо він і є супутником релігії, то не тому, що без неї не може існувати, а тому, що витлумачує ті самі, що й вона, проблеми взаємодії людини і світу. А. як форма філософського освоєння світу цікавить не стільки онтологічний чи гносеологічний, скільки індивідуально-практичний аспект відношення людини до світу, зокрема питання про те, чи вільна людина у своїй діяльності, а чи вона знаходиться під абсолютним впливом необхідності. Розкриваючи діяльну сутність людини, відображаючи факт утвердження її в своєму дійсному бутті, формуючи у неї адекватне уявлення про саму себе як частину природи і суспільства, як творчу, діяльну істоту, що вирішує проблеми свого буття без опори на надприродні сили, А. постає, відтак, як специфічна форма людинознавства. Соціальний зміст А. полягає не у звільненні свідомості людей від релігійних уявлень, а в утвердженні людини в такому бутті, яке виключає необхідність звернення її до надприродних сил тоді і там, де вона діє сама. А. зорієнтовує людину на свідомий контроль за всіма процесами своєї життєдіяльності.

ათეიზმი

ათეისტი

ateist

Аветисян, Арсен Аветович (1904, с. Фарух, Вірменія - 1984) - історик, філософ. Закінчив Ленінградський східний ін-т (1929). Докт. філософських наук (1969), проф. (1971). Од 1957 р. - в Ін-ті філософії НАНУ на посаді ст. наук. співр. і зав. від. наукового атеїзму, зарубіжної філософії. Коло наукових інтересів - проблеми античної філософії, історія релігії та атеїзму Давнього світу, стан клерикальної соціальної філософії.

[br]

Осн. тв.: "Нариси з історії релігії та атеїзму; Давній світ" (1960); "Критика сучасної клерикальної соціальної філософії" (1964).

ДЕЇЗМ ( від лат. Deus - Бог, Божество) - релігійно-філософське вчення, що виникло в Англії в XVII ст. і найбільшого поширення набуло в епоху Просвітництва. Термін було введено социніанами (див. социніанство) для характеристики власної точки зору на противагу атеїзмові. Згідно з поглядами деїстів, Бог, хоч і створив світ і є його першопричиною, більше не втручається в існування і розвиток світу, який розвивається за власними законами. Д. має істотні відмінності як від теїзму, так і від пантеїзму; теїзм визначає Бога не тільки як творця, а й як вседержителя світу, який керує ним і наперед визначає долю всього сущого в ньому; пантеїзм розчиняє Бога в природі, а атеїзм заперечує саме існування Бога. Засновником Д. вважається лорд Чербері (1583 - 1648), який виклав ідеї цього вчення у праці "Трактат про істину" (1624). В Англії деїстами були Толанд, Коллінз, Шефтсбері, Болінгброк; у Німеччині - Реймар, Лессинг; у Франції - Вольтер, Руссо; в Америці - Джеферсон, Франклін, Аллен. У кін. XVIII - на поч. XIX ст. Д. набув певного поширення в Росії (Пнін, Єртов, Лубкін) Ч. астина прихильників Д. засновували свої уявлення про світ на нових відкриттях природознавства, вважаючи матерію інертною масою, яка набувала руху завдяки "першопоштовху". Таку точку зору висловлювали Ньютон, Локк та ін.; та вже наприкінці XVIII ст. Д. був підданий критиці франц. матеріалістами і атеїстами (зокрема, Гольбахом, Дидро) за непослідовність.

Мельє, Жан (1664, Мізерні - 1729) - франц. філософ радикального напряму франц. Просвітництва. Од 1689 р. був сільським священиком, що не завадило йому розробити концепцію атеїзму й матеріалізму. Відомий своєю єдиною працею "Заповіт", яка була написана у 1720 р. і вперше у повному обсязі опублікована у 1864 р. Одразу після написання праця поширювалася таємно (як виразно протестна щодо існуючих порядків); опублікуванню фрагментів її тексту сприяли Вольтер і Гольбах. Філософські основи матеріалізму М. орієнтовані частково на античні зразки та певні складові фізики Декарта. В цілому ж механістичний матеріалізм М. був наслідком його атеїстичної позиції, а не навпаки. Він вважав, що атеїзм - це найбільш послідовна логічна позиція чеснот. Релігію М. розглядав як засіб гноблення панівними класами решти населення; аби ліквідувати соціальну несправедливість, закликав до революції і, відповідно, заснування суспільства на утопічно-комуністичних засадах.

Спіноза, Бенедикт (Барух) (1632, Амстердам - 1677) - нідерл. філософ-пантеїст. Походив із родини купця, продовжив справу батька після його смерті В. наслідок розходження з релігією С. було вигнано з євр. общини Амстердама по звинуваченню в атеїзмі, після чого він жив у с. Регенсбург (поблизу Гааги), в яку переселився біля 1670 р., а на життя заробляв шліфуванням лінз. Його вчення - критична переробка філософії Декарта і розбудова нової системи поглядів. У Декарта фізика і метафізика відокремлені - перша має матеріалістичний характер, друга - ідеалістичний. С. об'єднує їх через об'єднання природи і Бога, внаслідок чого останній - носій не лише мислення, а й тілесності, а всі предмети природи, хоча і різною мірою, живі, одушевлені. Головне поняття, що поєднує Бога і природу, - субстанція. Бог, або субстанція, що складається з безлічі атрибутів (невід'ємних властивостей), з яких кожний виражає вічну і безконечну сутність, існує необхідно - це вихідна теза С. З цих атрибутів ми знаємо два - протяжність і мислення. Висунення саме їх пояснюється розвитком механіки і математики, зростанням ролі наукового пізнання на той час. Бог і природа єдині, але не тотожні: Бог - це іманентна, внутрішня, а не трансцендентна причина всіх речей. Все знаходиться в Богові і в ньому рухається. Природа - це "всі речі", або "все", а субстанція - єдність і необхідність існування в ній. Атрибути Бога - одночасно і атрибути природи. Вони були виділені ще Декартом як властивості двох незалежних субстанцій - тілесної і мислячої. Згідно зі С., існує тільки одна субстанція, бо він, на відміну від Декарта, дуаліста, - моніст. У дійсності не існує нічого випадкового, а лише єдине і необхідне, які складають дві головні риси субстанції. Вони ж є підставами для систематичного впорядкування знання, бо дозволяють дедуктивним шляхом вивести всю систему світу. Такий шлях наявний в математиці, і С. переносить "геометричний метод" в філософію, яким викладає головні свої твори Ц. им пояснюється та обставина, що С. свідомо розробив величну систему задовго до "героїчної епохи філософії в Німеччині" (Маркс), коли мислителі почали будувати подібні системи. Метою С. було - осягнути загальний природний порядок, частину котрого становить людина. Стисло його закони викладені в "Короткому трактаті про Бога, людину та її щастя" (1658 - 1660), розгорнуто - в п'яти розділах головного твору "Етика" (1677), самі назви яких являють її зміст: про Бога; про природу і походження душі; про походження і природу афектів (пристрастей); про людське рабство, або про силу афектів; про могутність розуму, або про людську свободу. В цілому це - метафізика, антропологія і теорія пізнання, остання як засіб для досягнення щастя людини. Звільнення від афектів передбачає свободу думки і слова, а також сприятливий для цього суспільний лад. їм суперечили офіційна релігія і соціально-політичні відносини, які вона обслуговувала. Вони обидві виключали або обмежували свободу мислення. Звідси критика Біблії і тяжіння С. до республіканського суспільного ладу. Релігію, засновану на канонічному тлумаченні "Святого Письма", він називав марновірством і наголошував: між релігією і марновірством існує та головна відмінність, що перша своєю підставою має мудрість, а друге - неосвіченість (невігластво). Тому вчення С. філософсько-релігійне. Бейль визначав його як систему атеїзму; вона і є такою, порівняно з ортодоксальною релігією, але не сама по собі. С. доводив, що з найвищого роду пізнання - інтелектуальної інтуїції - необхідно виникає пізнавальна любов до Бога, яка є найвище благо. Багатогранністю системи С. пояснюється її вплив на подальшу історію думки, особливо на нім. мислителів від Лессинга до Фоєрбаха. Перший навіть вважав, що немає ніякої філософії поза філософією С., а останній називав його Моїсеєм новітніх свободних мислителів. Вплив ішов саме через ідеї про єдність усього існуючого. С. так і сприймали: "все - єдине" (Лессинг); "Бог і матерія єдині", "Бог це - все у всьому" (Едельман); "все, що є, єдине, і більше нічого немає" (Ліхтенберг); єдині мислення, відчуття і матерія (Гердер); Гете знайшов у С. самого себе і водночас найкращу опору для себе. Показовою стала "суперечка про пантеїзм" С. наприкін. XVIII ст. в Німеччині, в якій взяли участь і виявили себе прибічниками або супротивниками культурні діячі різних напрямів. Од того часу і до сьогодення ця суперечка не згасає вже не тільки в Німеччині. Складна структура вчення С. робить її привабливою для багатьох течій думки - релігійних і атеїстичних, матеріалістичних та ідеалістичних. Всі вони прагнуть використати його у своїх інтересах.

[br]

Осн. тв.: "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя" (1660); "Богословсько-політичний трактат" (1670); "Етика" (1677).

Олексюк, Мирослав Миронович (1925, с.Пониква Львівської обл. - 1998) - укр. філософ. Закінчив Львівський ун-т ім. І. Франка (1950). Докт. філософських наук (1965), проф. У 1964 - 1973 рр. директор Ін-ту суспільних наук АН УРСР, зав. від. філософії. Досліджував розвиток філософської думки на західноукраїнських землях, перебіг ідеологічної боротьби у краї у 20 - 30-х рр. XX ст.

[br]

Осн. тв.: "Атеїстичні погляди Лесі Українки" (1958); "Філософсько-атеїстичні погляди Степана Тудора" (1962); "Боротьба матеріалізму проти ідеалізму на західноукраїнських землях у 20 - ЗО рр. XX ст." (1969) та ін.