астролог

ასტროლოგია

ОКУЛЬТИЗМ ( від лат. occultus - прихований, таємний) - загальна назва містичних вчень, що визнають існування прихованих сил у людині та Космосі, які недосяжні безпосередньому досвідові, але відкриваються "посвяченим" - тим, хто пройшов певні етапи підготовки та ініціацію (таїнство посвячення). О. теоретично є близьким до пантеїзму, який розглядає світ як духовну єдність із безперервною взаємодією її складових. Бере початок з архаїчних синкретичних вірувань, був елементом багатьох стародавніх релігій. Вперше виокремлюється в самостійну сферу за доби пізньої Античності: на початку н. е. в Александрії виникли герметичні науки (алхімія, астрологія, герметична математика), назва яких походить від імені легендарного Гермеса Трисмегіста (злиття образів грецьк. бога Гермеса та єгипетськ. Тота). Тоді ж написаний чи не найперший трактат О. - "Смарагдоваскрижаль", де подано уявлення про всеохопні зв'язки між елементами Всесвіту (планетами, металами, рослинами та частинами тіла людини). Людина розглядається як мікрокосм, що відтворює структуру макрокосму (звідси - окультне вчення про аналогію). Найвищого розвитку теорія О. досягає у творі Агриппи Неттесхеймського (1486 - 1535) "Окультна філософія" (1533). За доби Відродження О. сприяє подоланню умоглядної схоластики, формує умови для розвитку експериментального природознавства (Кардано, Телезіо, Парацельс та ін.). Пізніше зв'язок з О. простежується у працях Кампанелли, Бекона, Фладда, Блаватської, Штайнера. В XX ст. поширюється "комерційний" О. - спіритизм, астрологія, окультна медицина, мантика. О. має неабияке значення для розвитку новітніх духовних (релігійних) течій кінця XX ст.; нині існують спроби поєднати відроджені окультні концепції з науковими гіпотезами (зокрема в парапсихології, фізиці).

Альберт Великий, Альберт фон Больштедт (1193, за ін. даними - 1206 чи 1207, Лавінген, Баварія - 1280) - богослов, філософ, природодослідник; ченець-домініканець, представник ортодоксальної схоластики. Канонізований католицькою церквою 1931р. Здобув титул "Doktor Universalis" за енциклопедизм знань. Сприяв поширенню аристотелізму, прокоментувавши майже всі праці Аристотеля з позицій християнської теології. Тексти А.В., успадкувавши порядок праць Аристотеля, утворюють три великі групи: тексти з логіки, фізики й етики. Написав оригінальні природознавчі трактати, в яких поєднуються дослідні знання і фантастичні уявлення. Разом із своїм учнем Томою Аквінським вів боротьбу проти єресей та схоластичних вчень Сигера Брабантського і Давида Діанського, а також заперечував інтерпретацію аристотелізму у працях Аверроеса. В космології А.В. поєднує неоплатонівське вчення про світло із Аристотелевою космологією і арабською астрологією. Етика А.В. постає як своєрідне вчення про практичний розум, який спрямовує волю і дії людини. На відміну від багатьох теологів, вчення А.В. про спасіння людської душі не збігається цілковито з метафізичним обґрунтуванням її безсмертя.

[br]

Осн. тв.: "Коментарі до повчань Пітера Ломбарта" (1240 - 1249); "Коментарі до Псевдо-Діонісія" (1248 - 1254); "Про єдність інтелекту" (1270 - 1280).

Дрогобич (Котермак), Юрій (?, Дрогобич - 1494) - укр. мислитель-гуманіст, астроном, астролог, медик. Навчався у Львові, Кракові, Болоньї (Італія). У1481 - 1488 рр. - ректор Болонського ун-ту. Наприкінці 80-х рр. викладав астрономію і медицину у Краківському ун-ті, де його учнем був Коперник. Усі твори Д. сповнені гуманістичних міркувань про природу, Бога, людину. Д. високо цінував людський розум, вірив у його силу і можливості, зокрема, у пізнанні таємниць світу і його закономірностей, які можна було б використовувати на благо людей Л. юдський розум, освіту, активну діяльність людини він вважав також головною рушійною силою історичного розвитку і суспільного прогресу. Порушуючи проблему взаємин небесного і земного світів, Д. вирішував її у дусі неоплатонівської ідеї космічної любові, якою сповнений Всесвіт; вважав, що завдяки доброчесності людина може наблизитися до Бога. Праці Д. були добре знайомі у багатьох тогочасних країнах Європи, зокрема, в Італії, Франції, Німеччині, Угорщині, Польщі.

[br]

Осн. тв.: "Прогностична оцінка поточного 1483 року"; "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р."; "Трактат з шести розділів про затемнення" (1490).

Кардано, Джероламо (Ієронімус) (1501, Павія - 1576) - італ. філософ, лікар і математик. Розробив космологічну систему, близьку іншим побудовам натурфілософії доби Відродження (Телезіо, Бруно та ін.). Згідно з філософією К., світ складається з трьох елементів: землі, води, повітря; у матерії є дві якості - теплота і вологість; вогонь - лише форма існування всепроникного небесного тепла. Становлення речі відбувається через універсальну душу. Розум, єдиний у всіх людей, є пасивним, і лише божественний першопринцип, закладений у ньому, уможливлює богопізнання в містичному сходженні. Від розуму К. відрізняє інтелект - активний елемент людської свідомості; сутність речей людина здатна осягнути лише там, де об'єкт, як в математиці (вищій формі пізнання), створюється інтелектом і йому уподібнюється. Натурфілософія К. становить завершальний синтез його різнобічної вченої діяльності - в галузі астрології, алхімії, медицини, фізики, математики, інженерії, психології тощо. Натурфілософські погляди К. поєднувалися із пантеїзмом і містицизмом.

[br]

Осн. тв.: "Про витончення речей" (1550); "Про розмаїття речей" (1557).

Мойсей Київський, бен Яків (Мойсей га-Голе) (1449 - 1520) - євр. філософ, талмудист, коментатор Священного Письма, каббаліст. Народився в литовському містечку Шадов, за іншими даними - в Тарові під Києвом. Філософсько-богословську освіту здобув у Стамбулі; вивчав також астрономію. По закінченні навчання оселився в Києві, де невдовзі здобув репутацію знавця в усіх галузях рабинської літератури. Його наукова творчість у Києві збігається в часі з діяльністю тут інтелектуального осередки, представники якого перекладали на староукр. мову книги євр. та араб, авторів з логіки, метафізики, астрономії та астрології, зокрема Маймоніда, Аль-Газалі та ін. До цих праць належали - "Аристотелеві врата", "Логіка Авіасафа", "Словесниця Мойсея Єгиптянина" В. тім, зв'язок між діяльністю цього осередки та інтелектуальним оточенням М.К. досі не досліджений. Між 1482 та 1495 рр. М.К. написав трактат про євр. календар "Підґрунтя високосного року" та уклав граматику івриту "Книга граматики". У 1495р., після вигнання євреїв із Великого князівства Литовського, вчений змушений був залишити Київ В. ідтоді його почали іменувати Мойсей га-Голе (Вигнаний). Після десяти років мандрів та різноманітних пригод він оселився в Кафі, де й помер. У своїх каббалістичних працях М.К. приділив значну увагу розробці філософської проблеми, пов'язаної з тим, яким чином необмежений часом та простором Творець може виявити себе у матеріальному світі. Згідно із його вченням, пророки в своїх видіннях бачили не самого Творця, який є недосяжним навіть для янголів, а створений Ним образ. Що стосується промов Господа, що їх чули обранці, то вони є породженням Святого Духа, який перебуває у тварному світі. М.К. також стверджував, що при народженні кожної людини Бог створює особливий астральний образ, який супроводжує її протягом усього життя. Цей небесний двійник є непомітним, але якщо віруючий досягає певного духовного рівня, він починає його бачити, і це засвідчує, що він досяг рівня пророка.

[br]

Осн. тв.: "Скарбниця" (пояснення до коментаря Тори, написаного Авраамом ібн Езрою); "Лілія таємниць"; "Брама справедливості"; "Книга Творіння".

Помпонацці, П'єтро (1462, Мантуя - 1525) - італ. філософ. Навчався у Мантуї і Падуї, викладав в ун-тах Падуї, Ферради, Болоньї. Під впливом вчення Аверроеса (Інб Рушд) заглибився у дослідження питання про безсмертя душі. На підставі теорії двоїстої істини схилявся до протиставлення релігійної істини, спрямованої на моральне повчання (а не пояснення світу), істині філософській, заснованій на розумі. У розумінні душі П. дотримувався думки, що душа є "абсолютно смертною" та заразом "частково безсмертною". Розум П. наближав до сфери чуттєвості і вирізняв три його різновиди: споглядально-теоретичний, спрямований на пізнання світу; практичний, що розмежовує добро і зло; діяльний, який забезпечує перетворення світу людиною за допомогою різних "механічних мистецтв". Кожна людина наділена всіма трьома різновидами розуму, але різною мірою. П. розробляв загальнокосмічну концепцію детермінізму, пов'язуючи її з "натуралістичною астрологією". За цією концепцією, Бога позбавлено функції творіння, а світ оголошено таким, що існує вічно. В поглядах П. виразно представлена позиція натуралістичного пантеїзму. У тлумаченні долі людини поєднував елементи філософії стоїцизму та християнське вчення, результатом був висновок про співставність, а то й збіг актів людської волі і Божественного провидіння.

[br]

Осн. тв.: "Про безсмертя душі" (1516); "Апологія" (1517); "Про фатум, свободу волі та провидіння" (1520).