аскетичний

аскетичний

аскетичний

 аскетичний

аскетичний.

* * *

1. n

1) аскет; подвижник

2) пустельник, пустинник

2. adj

1) аскетичний

2) стриманий; що утримується

3) відлюдний

* * *

1) суворий; строгий; аскетичний

2) точний, чистий, простий

3) терпкий; гіркий (на смак)

* * *

1) строгий, суворий; суворий, аскетичний; простий, без розкоші; строгий, чистий ( про стиль)

2) терпкий, гіркий

стриманий, поміркований

* * *

1) помірний, поміркований; аскетичний

2) убогий, бідний

1. n

1) стримана, поміркована людина (в їжі тощо)

2) той, хто постить

2. adj

1) стриманий, поміркований (в їжі тощо)

2) тверезий, непитущий

3) який постить

* * *

1) помірний, поміркований (у їжі, питві); аскетичний

2) який дотримується посту

монастирський

* * *

1) помірний, поміркований; аскетичний

2) убогий, бідний

1) помірний, поміркований (у їжі, питві); аскетичний

2) який дотримується посту

1) строгий, суворий; суворий, аскетичний; простий, без розкоші; строгий, чистий ( про стиль)

2) терпкий, гіркий

Антисфен із Афін (бл. 455 - 360 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, син рабині, учень Горгія, послідовник Сократа, після смерті якого заснував власну школу. Вихідним конструктивним принципом філософії А. був принцип послідовного й жорсткого аскетизму, нормативною мірою якого визнавалася природа (природне). А. - опонент софістів, хоча користувався їхніми ж прийомами О. сновні зусилля А. зосереджував на розгляді етичних проблем, при розв'язанні яких людина має керуватися передусім розумом. В царині етики у А. панує той самий аскетичний підхід - не відчувати потреби ні в чому, задовольняючись малим і досягаючи в такий спосіб тієї самодостатності, яку божество має завдяки надлишкові благ. Досягнення щастя А. обмежував добропорядністю, якій навчаються, не вдаючись при цьому до надмірної вченості. Добропорядність полягає в активному загартуванні душі й тіла, зокрема, шляхом обмеження потреб З. аперечував політичну діяльність, державу і соціальні умовності, які суперечать природі. Твори А. збереглися лише в окремих фрагментах завдяки тому, що на них було чимало посилань у багатьох античних авторів.

Епіктет (бл. 50, Гієраполь, Фригія - бл. 138) - давньогрецьк. філософ, представник пізнього стоїцизму. Раб одного з охоронців Нерона, деякий час був секретарем останнього, пізніше відпущений на волю. Заснувавши власну школу, проповідував стоїчну мораль у бесідах і вуличних суперечках. Вів украй аскетичний спосіб життя. Про вчення Е. можна судити лише із записів його учня - історика Флавія Аріана: "Роздуми Епіктета" (з 8-ми книг збереглося 4) і "Дружні бесіди Епіктета" (дійшли лише фрагменти з 12-ти книг). Основною ідеєю Е. є необхідність досягнення й утвердження людиною духовної свободи і моральної позиції за будь-яких зовнішніх обставин - рабства чи можновладності, злидарювання чи розкошів. Однак при цьому Е. засуджує рабство як моральне потворство, яке призводить до духовної вбогості, а то й ницості як раба, так і його господаря. Господар, що піддається сваволі власних примх, - навіть більший невільник, аніж раб, що стійко долає труднощі долі. Вище благо Е. вбачав в узгодженості дій, поведінки, бажань і думок людини з природою, універсумом (божественними законами); вищу мету людини вбачав у свідомому підпорядкуванні своєї життєдіяльності розумній, божественній (природній) необхідності, що єднає особистість як розумну істоту з Богом та дотримання якої і є справжньою свободою. Від природи всі люди рівні, і лише зовнішні, випадкові обставини порушують цю рівність, ставлячи їх у позірно різне, часто-густо діаметрально протилежне становище. Тому покликання людини полягає не стільки у виборі своєї життєвої ролі, скільки у внутрішньому, моральному самовдосконаленні. Чимало ідей філософії Е. були розвинені римськими еклектичними вченнями, християнством. Письмових творів після Е. не залишилося.

МОЇЗМ (Мо Цзя) (Школа Мо) - напрям давньокит. філософії, засновником якого був легендарний давньокит. мислитель і політичний діяч Мо Ді (див. Мо-Цзи). Школа моїстів існувала в епоху Чжаньго (V - III ст. до н. е.). Найбільш продуктивні ідеї моїстів були органічно сприйняті і запозичені даосизмом та конфуціанством. З часів Мо Ді школа моїстів існувала у вигляді специфічної організації з жорсткою ієрархією, дисципліною та чітко визначеними політичними цілями. Член моїстської організації мав повністю коритися волі виборного "великого мужа" (цзюй-цзи) й вести аскетичний спосіб життя. Школа моїстів користувалася великою популярністю в тогочасному кит. суспільстві, що завдячувало основним принципам М., сформульованим іще Мо Ді. До них належали наступні принципи: всезагальної любові, всезагальної користі, уникання та заборони надмірностей і пишноти, піднесення кмітливих і мудрих, силового протистояння війнам. Як основу, уособлення, найзагальніший приклад та гарант своїх принципів моїсти розглядали Небо (Тянь). Серед людей таким прикладом був досконаломудрий Юй - міфічний прадавній правитель Китаю та засновник першої кит. династії Ся. На поч. III ст. до н. е. школа моїстів розкололася на дві (або три) гілки. Здобутки пізніх моїстів лежать здебільшого в сфері онтології та гносеології, що відрізняє їх від соціально-етичної спрямованості раннього М. Зокрема, до проблем, котрими опікувались пізні моїсти, відносяться проблеми: відповідності імені й речі, критерію істинності та можливостей людського пізнання загалом.