агонізувати

Унамуно, Мігель де (1864, Більбао - 1936) - ісп. філософ, письменник. Закінчив ф-т філософії та гуманітарних наук Мадридського ун-ту (1884). Від 1890 р. обіймав посаду зав. кафедрою в Саламанкському ун-ті; у 1901, 1931, 1934 - 1936 рр. - ректор цього ун-ту. У 1924 - 1930 рр. перебував в еміграції; в 1931 - 1933 рр. - депутат кортес (ісп. парламенту). На ранньому етапі творчості У. нетривалий час був прихильний до ідей соціалізму і позитивізму. У філософському становленні зазнав переважного впливу К'єркегора, Паскаля, Ніцше, тяжів до екзистенціалізму. У центрі уваги У. - проблема не абстрактної людини чи людства, а конкретної людської особистості "із плоті і крові", що відчайдушно прагне до безсмертя. Не розум, а віра створюють підґрунтя для безсмертя З. гідно з У., людина перебуває у стані постійної напруги між розумом і вірою, що є джерелом пристрастей, агонії і боротьби "без надії на перемогу"; ця напруга породжує "трагічне відчуття життя". Бкзистенційна гострота сприйняття реальності позначилася на тлумаченні У. поняття "слова" не як абстрактного логосу, а як внутрішнього самовиявлення людини "із плоті і крові", акту неповторної індивідуальної самореалізації. Виявляв велике занепокоєння долею ісп. національної мови і культури, прагнув не стільки "європеїзувати Іспанію", як "іспанізувати Європу" у сенсі надання ісп. культурі світового значення.

[br]

Осн. тв.: "Про пуризм" (1895); "Життя Дон Кіхота і Санчо" (1905); "Про трагічне відчуття життя у людей і народів" (1913); "Дзеркало смерті" (1913); "Туман" (1914); "Нариси". У 7 т. (1916 - 1918); "Істинні арбітри: Іспанія проти Європи" (1925); "Агонія християнства" (1931).