Янсен

ЯНСЕНІЗМ - релігійно-філософське вчення XVII ст.; церковно-релігійний дух неортодоксального спрямування в католицизмі. Я. був поширений у Франції, Данії, Іспанії, Нідерландах. Філософські й теологічні корені Я. - у вченні датськ. теолога Янсенія (1585 - 1638), справою життя якого було тлумачення ідей Августина. У тогочасному церковному протистоянні єзуїтів та августиніанців він захищав позиції останніх В. исунув "5 положень", які стали підставою для звинувачень у єресі. Чільними ідеями вчення Янсенія були: залежність людських спромог не від власних зусиль кожної людини, а лише від Благодаті; воля людини не може чинити спротив або сприяти Благодаті, вона від неї лише залежить; Христос пролив кров не за всіх людей (звідси - повне заперечення свободи волі). Вчення Янсенія було спорідненим із догматикою кальвінізму. Представники Я. у Франції не тільки розвинули та інтерпретували деякі аспекти вчення Янсенія, але й створили власну філософську й теологічну школу. До провідних теоретиків і діячів Я. належали Арно, Ніколь, Паскаль. Арно і Ніколь відомі як творці логіки Пор-Рояля. Філософський аспект Я. увиразнив Паскаль у своїх "Провінціаліях" - низці полемічних статей-листів, у яких він захищав позицію Арно проти звинувачень у єресі з боку єзуїтів та ортодоксальних теологів.

gener. een zekere Jansen

gener. een zekere Jansen

янсеніст, -та муж.

  Оттенок алого

   1956 – США (99 мин)

     Произв. RKO, Filmcrest Productions (Бенедикт Боджес)

     Реж. АЛЛАН ДУОН

     Сцен. Роберт Блис по роману Джеймса М. Кейна «Милые любовные проделки» (Love's Lovely Counterfeit)

     Опер. Джон Олтон (Superscope, Technicolor)

     Муз. Луис Форбз

     В ролях Джон Пейн (Бен Грейс), Арлин Дал (Дороти Лайонз), Ронда Флеминг (Джун Лайонз), Кент Тейлор (Янсен), Тед де Корсиа (Сол Каспар), Лэнс Фуллер (Гаусс), Бадди Беэр (Ленардт), Рой Гордон (Марлоу), Фрэнк Герстле (Диц).

   Джун Лайонз встречает свою сестру Дороти у ворот тюрьмы. Дороти – невротичка, клептоманка и нимфоманка – была осуждена за кражу и освобождена досрочно. Джун работает секретаршей у Янсена, вероятного кандидата на пост мэра. Он хочет объявить войну коррупции в городе и в 1-ю очередь – гангстеру Каспару. Бен Грейс, мелкий мошенник, работающий на Каспара, но мечтающий его потеснить, влюбляется в Джун и передает ей важные сведения о Каспаре, чтобы та, в свою очередь, передала их Янсену. В частности, он сообщает, что Каспар собирается взяться за Марлоу, главного редактора местной газеты, ведущего кампанию против бандитизма. И в самом деле, Каспар убивает Марлоу.

   Янсен предлагает Джун выйти за него замуж. Та тянет с ответом. Янсена избирают мэром. Каспар вынужден уехать из города. Бен занимает его место во главе банды и начинает активно заниматься азартными играми. Дороти снова арестована за кражу. Джун просит Бена выручить сестру из беды. Он обращается за помощью к своему другу Дицу, которому помог стать шерифом. Но Янсен отчитывает Дица, и Дороти предстает перед судом. Она полагает, что Джун недостаточно пыталась ей помочь, и к тому же ревнует ее к Бену, из-за чего между сестрами разгорается ссора. Бен забирает себе часть добычи банды и предлагает Джун бежать с ним. Дороти ускользает от сестры и приходит в дом Бена, куда врывается Каспар. Дороти, напившись почти до беспамятства, приходится ему по вкусу. Он увозит ее в свою виллу на берегу моря, где ее и находит Джун, бросившаяся на поиски. Джун дает пощечину Дороти, а затем стреляет из подводного ружья в Каспара, который ей угрожает. Каспару хватает сил выстрелить в подъехавшего Бена. Раненый Бен вызывает полицию и подстраивает все так, чтобы полицейские видели, как Каспар еще раз стреляет в него. Каспар арестован. Бена, изрешеченного пулями, кладут на носилки. У него есть шанс выжить.

   ►  Картина причудливая и роскошная, хотя и сделанная практически из ничего, как в драматургическом, так и в финансовом смысле. Это стопроцентно авторское кино, в котором автор, пожилой волшебник Аллан Дуон, голливудский режиссер до кончиков ногтей, не следует ни единому правилу, блистательно игнорирует выбранный жанр, подчиняется только собственному своеволию и, несмотря ни на что, отмечает свою территорию в пространстве режиссуры. Операторская работа Джона Олтона, старого соратника Дуона, превращает этот необычный цветной нуар в визуальную феерию, где красота, великолепие мира – ночной пляж, омываемые волнами скалы, над которыми возвышается вилла гангстера, – важнее действия (не имеющего значения вовсе), персонажей или жанра. Если персонаж Джона Пейна обладает двойственностью, традиционной для героев нуара, 2 сестры, Ронда Флеминг и Арлин Дал, преображаются на глазах: одна – в нравоучительную героиню мелодрамы (старшая сестра, защищающая младшую от всяческих невзгод), другая – в героиню эротической сказки. Город, служащий декорациями действию, разъеден коррупцией, но эта гнильца в каком-то смысле только подчеркивает красоту плода – точно так же, как городская архитектура подчеркивает красоту природы, что продолжает цвести на его границах и затмевает все человеческие постройки. Сквозь изгибы третьеразрядной детективной интриги глаз зрителя сумеет разглядеть прозрачную чистоту воздуха и воды, разноцветные охапки цветов, брошенные в самую середину плана, и 2 великолепных героинь, что идут по сюжету, не принимая в нем активного участия, существуя на границе миров, снов и временами тонко вписываясь в треугольную композицию планов.

Паскаль, Блез (1623, Клермон-Ферран - 1662) - франц. філософ, математик, фізик. Отримав домашню освіту. В житті та творчості П. чітко вирізняється два періоди: 1)дот.зв. "другого навернення" (ніч 23/24.XI.1654) і 2) після нього. П. першого періоду - геній науки, другого - ще й "геній християнства" (Шатобріан), релігійний мислитель. Стояв на порозі відкриття інтеграційного та диференційного числення ("Нариси про конічні перетини", 1639; "Трактат про арифметичний трикутник", 1654; 6 трактатів з проблем циклоїди, 1658 - 1659 та ін.). Уґрунтував основи класичної гідростатики ("Нові досліди щодо пустоти", 1647 та ін.). Сконструював лічильну ("арифметичну") машину. Зазнав впливу творів Янсенія та янсеністів ("перше навернення", 1648); а в 1654 р. відбулося друге навернення - "вогняне хрещення" (перебування більше двох годин у стані екстатичного осяяння). За П., Бог - це не бог філософів і вчених, а персональний (особистісний) Бог Біблії, Євангелій; позарелігійне, світське ("мирське") життя є боговідступництвом. У 1655 р. приєднався до подвижників-самітників Пор-Рояля - групи філософів, логіків і теологів, осередком діяльності яких стало розташоване поблизу Парижа абатство Пор-Рояль; інтелектуальні підвалини осередку становило вчення Янсенія (див. Пор-Рояля логіка). Наприкінці 1655 р. П. був звинувачений у єресі та осуджений. Арно - чільна постать осередку Пор-Рояля В. ідповіддю П. на цю подію були 18 листів ("Провінціали, або Листи провінціала"), у яких він виступав із роз'ясненнями та став на захист поглядів, що їх сповідували прихильники Арно. Від цього часу П. зосередив свої творчі зусилля на обстоюванні християнської віри. Його розмисли з цього питання були посмертно опубліковані у "Думках про релігію". У центрі уваги П. - Бог, Христос, людина. Становище людини у світі П. оцінював як "нестерпне", адже вона не в змозі ані раціонально обґрунтувати свої переконання, ані цілковито капітулювати перед скептицизмом. Славнозвісний вислів П. щодо людини - "очерет, який мислить" містив, з одного боку, думку про велич людини, перевагу людського індивіда над універсумом через наявність свідомості, а з другого - цей же індивід є "ніщота" і безугавна суперечність. Раціонального виходу з цієї суперечності немає; він - на шляху віри Л. юдина, за П., "впала зі свого місця", але може і мусить піднятися. Розрізняв у людині "дві природи": залишок першопочаткової, "величної" та такої, що нас уярмлює, "ушкодженої гріхом". Перша єднає з Богом, друга відокремлює. П. вчив дослухатися до серця; саме воно "чує Бога"; в ідеалі - розумом ми доводимо лише те, що відчуваємо у серці Н. авіть для глибоко гріховної людини, неспроможної повірити у Бога, його присутність доводить існування у світі Божої милості і благодаті. У соціальних стосунках, за П., домінує сила, а не справедливість. Людський загал легковірний і нерозсудливий, тому довіряє владі, яка цим користується задля власних інтересів. Але на народ не потрібно тиснути, аби в чомусь переконати, інакше постає загроза громадянських воєн ("найгіршої із бід"). В управлінні вважав за вірогідне поєднання "імперії розуму" та "імперії влади", підтвердженням чого вбачав владарювання Христини Шведської.

[br]

Осн. тв.: "Трактат про конічні перетини" (1640); "Бесіди із м. Де Сасі про Епікура та Монтеня" (1645); "Нові дослідження стосовно пустоти" (1647); "Листи провінціала" (1656 - 1657); "Про геометричний розум" (1658); " Думки про релігію"(1669).

* * *

общ. некий Янсен

n іст.

янсенізм

* * *

n; рел.