ТОВ

скор. від товариство з обмеженою відповідальністю

див. Хамітов, Назип Віленович

СВІТОВІ РЕЛІГІЇ - релігії, які в ході історичного розвитку подолали етнонаціональні межі, умови та політичні зв'язки й набули відкритості для всіх. Такими релігіями, поширеними серед кількох або багатьох народів, є християнство, іслам, буддизм. Для християнства, зокрема, "нема вже ні іудея, ні язичника; нема раба, ані вільного; нема чоловічої статі, ані жіночої". Спільні риси С. р.: космополітичний характер, ідея рівності всіх перед Богом, відмова від вузьконаціональної обрядовості, спрощення процедури прилучення до нової віри; їм властиві також місіонерська активність, намагання навернути у свою віру послідовників інших віровчень (прозелітизм). Однією з найважливіших рис таких С. р., як християнство та іслам, є віра в єдиного Бога з його культом абстрактної людини, зумовленим відношеннями товарного виробництва. С. р. сформувалися в умовах великих, світових імперій. Різні напрями у С. р. за конкретно-історичних умов набули етнонаціональних особливостей, а ідеї космополітизму не заважають їхнім церквам бути знаряддям утисків національних меншин.

СВІТОВІДНОШЕННЯ - наріжний концепт філософської гуманістики, зміст якого характеризує єдність людини зі світом, розмаїття їхніх об'єктивних зв'язків, особливості людського способу буття, смислову єдність і взаємоопосередкованість різних форм освоєння світу людиною, сфокусованих у її персональному універсумі, котрий обіймає розмаїття особистісних світів та способів самовизначення людини. С. репрезентує людську здатність упродовж усього життєвого шляху залишатись у стані спроможності щодо обставин власного життя. Серед трьох різновидів цінностей, котрі репрезентують смисложиттєву насиченість людського існування, - ціннісні витворення, переживання, ставлення, саме останні є домінантними (особливо у кризових ситуаціях). Вони випромінюють особистісну смислоспроможність суб'єкта С., яку і позначає укр. слово "ставлення". У філософському розумінні С. набуває людських ознак, завдячуючи взаємопов'язаності його діяльно-творчої та смислоціннісної визначеностей. Акцентуючи на здатності філософії осягати таку амбівалентність визначеностей С., Кант підкреслював, що філософія обіймає дві сфери, взаємодією котрих опікується, - природу й свободу, підпорядковуючи усе розмаїття людського самовиявлення "суттєвим цілям", але розглядаючи останні лише як засоби стосовно "найвищої цілі" - "все призначення людини". Спроби з'ясувати діяльно-творчу природу людського С. сягають ще давньофілософського розуміння терміна "відношення"; воно є антропоморфним, позаяк фіксує активність того, що відноситься, стосовно реального предмета відношення, а також стосовно змісту самого відношення. Аристотель виокремлює: 1) відношення того, що діє, до того, що зазнає дії (переважаючого - щодо переваженого); 2) відношення того, що діє, до змісту дії (вимірюючого - щодо міри, пізнаючого - щодо пізнання, сприймаючого - щодо сприймання). С. пов'язане із здатністю людини подвоювати світ на існуючий та належний (роблячи останній нормотворчим началом повсякденної життєдіяльності), а також із здатністю відділяти себе від своєї життєдіяльності. Тим самим людина виходить за межі наявного буття, проблематизує світ і спосіб свого існування в ньому, робить себе ініціюючим центром С. Завдяки цілепокладальній предметній і символотворчій діяльності вона формує світ олюдненої природи. Утвердження спроможності людини як суб'єкта С. - засаднича ідея новоєвропейської культури. Масштабність самовизначення такого суб'єкта втілює тріада "я знаю - я існую - я можу". Проте згодом ідеал "Фавстової людини" обертається переважанням раціонально-активних світоглядних настанов, екстравертної активності й відповідно - світоглядної зарозумілості істоти, котра прагне панувати над світом. Екологічна й відповідно антропологічна криза сьогодення надзвичайно загострюють питання про С., засноване не на стратегії панування, підкорення, підпорядкування, а на стратегії взаємності ("партнерства").

див. Хамітов, Назип Віленович

Хамітов, Назип Віленович (1963, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1985). Докт. філоофських наук (1998). Од 1992 р. працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, од 1999 р. - ст. наук. співр. Президент Асоціації філософського мистецтва (од 1988 р.), почесний Президент Міжнародної асоціації актуалізуючого психоаналізу (1999). Основний напрям наукової діяльності - філософська антропологія, філософія статі, філософія психоаналізу.

[br]

Осн. тв.: "Звільнення від буденності: Мистецтво як вирішення суперечностей життя" (1995); "Філософія самотності: Самотність жіноча і чоловіча" (1995); "Межі чоловічого і жіночого: Вступ до метаантропології" (1997); "Самотність у людському бутті: Досвід метаантропології" (2000); "Філософія і психологія статі" (2000).

en\ \ graphite materials