Рови

1) (характер) вдача, (натура) натура, (норов) норов (-ва) и (мн.) норови (-вів); (у животных) натура; срв. Норов 2. [Ти-ж знаєш мою вдачу; ніяк не всидю, щоб не поговорити з ким (Васильч.). Хоч і царем зробиться, однаково своєї вдачі не позбудеться (Крим.). Панглос був оракулом дому, і малий Кандід слухав його лекції з повним довір'ям, властивим вікові і вдачі (Кандід). То вже в мене така натура, щоб з усього кепкувати (Брацл.). З лютим та скаженим норовом (людина) (Яворн.). Та й норови-ж у тебе! (Н.-Лев.). А в його норови такі ставали, що от було причепиться до ратника якогось, та й візьме вб'є (Крим.)]. Буйный, весёлый, вспыльчивый, кроткий, крутой, тихий нрав - буйна, весела, гаряча (палахка, запальна, запальчаста), лагідна (сумирна), крута (сувора), тиха (мирна, спокійна) вдача. -вом какой, -ва какого - на вдачу який, (реже) вдачі якої. [Васька була на вдачу залякана та заштовхана (М. Левиц.)]. Крутого -ва - крутий (-та, -те, -ті) или суворий (-ра, -ре, -рі) на вдачу, крутої (суворої) вдачі. -вом хорош, да норовом негож - на вдачу добрячий, та норов ледачий. Нрав на нрав не приходится - вдача на вдачу (норов на норов) не прийдеться. Моему -ву не препятствуй - натуру мою не спиняй; моїй натурі дорогу не заступай; (иногда) гуляй душа без кунтуша! У оленя нрав кроткий - олень має натуру лагідну;

2) по -ву кому - до вподоби (до сподоби, по сердцу: до серця, до любости, до любови, до мисли, під мислі, по душе: до душі, по вкусу: до смаку) кому, до вподоби (до сподоби) чиєї; срв. Вкус 4. [«Ох, дитино моя! чи то-ж до пари?» - кажу. - «До пари, до любої вподоби!» (М. Вовч.). Дружини шукають, дружини такої, до сподоби мої (Чуб. V). Не до мисли жону взяв (Гнід.)]. Быть по -ву кому - бути до вподоби (до сподоби) кому (чиєї) и т. п., бути вподібним (сподібним, в уподобі) кому, (нравиться) подобатися кому. [З тим життя своє діли, хто серденьку до вподоби (Чупр.). Що-йно тільки покаже, все то цариці до сподоби (Рудан.). Мені й самому, не все однаково до любости з того, що попереду писалося (Грінч.). Тільки-ж мені до любови, що чорнії брови (Метл.). Скажіть-же ви про його, що він до мисли вам (Самійл.). Вибирай, молода дівчино, котрий під мислі (Метл.). Тобі, невісточко, така балаканина, видимо, до смаку (Самійл.). Багато мене сватало, та ніхто мені не був у такій уподобі, як один парубок. (Г. Барв.)]. Быть более по -ву кому - бути вподібнішим (сподібнішим) кому, (реже) бути більш(е) до в[с]подоби (до любости) кому (чиєї) и т. п., (более нравиться) більш(е) подобатися кому. [Приймаючи життя, вирізняв, він те, що йому більш було до любости (Рада)]. Быть не по -ву кому - бути не до в[с]подоби (не до любови) кому (чиєї) и т. п., бути невподібним (несподібним) кому, (не нравиться) не подобатися кому. [Я з нею не можу жити, вона мені не до любови (Коцюб.). Онисі та гордовита поза чомусь була несподібна (Н.-Лев.)]. Приходиться, приттись по -ву кому - припадати, припасти до вподоби (до сподоби и т. п.) кому, підходити, підійти під мислі (до думки) кому, (нравиться, понравиться) подобатися, сподобатися кому; срв. Приходиться 1. [Моя мова, вимірена проти аристократизму, дуже їй припала до вподоби (Крим.). Хорошая дочка твоя під мислі підходить (Чуб. V)]. Приходящийся, пришедшийся по -ву - уподібний, сподібний. Неприходящийся, непришедшийся по -ву - невподібний, несподібний;

3) -вы (обычаи) - звичаї (-чаїв), (реже) норови (-вів); (привычки) звички; (быт) побут (-ту). [Який народ! які люди! які звичаї! (Кандід). Нуньєс вчився побуту та звичаїв Країни Сліпих (Країна Сліпих). У нас нові люди, нові норови (М. Вовч.). Задержали чорногорці давню суворість норовів (Калит.). Ну, й звички тутешні! (Звин.)]. Добрые -вы - добрі звичаї. Зверские -вы - звірячі звичаї. Современные -вы - сучасні (сьогочасні) звичаї; як тепер ведеться. Старинные -вы - старовинні (старосвітські) звичаї, старосвітчина; як воно велося (поводилося) за давніх часів. [Держався старосвітчини (Свидн.)]. Испорченность -вов - зіпсутість (зіпсуття) звичаїв. Простота -вов - простість (простота) звичаїв. Растление -вов - розтління звичаїв. Обычаи и -вы - звичаї і побут. -вы животных - побут тварин.

* * *

1) вда́ча, нату́ра; ( норов) но́ров, -у но́рови, -вів

2)

* * *

gener. récalcitrant, rétif

копатися. [По їх чолах копалися рови, один коло одного].

* * *

1) борозни́тися, ра́литися, скоро́дитися, розо́рюватися

2) борозни́тися, дря́патися, карбува́тися, поро́тися

-ся, заровнять, -ся и заравнить, -ся зарівнювати -ся, зарівняти, -ся, зрівнювати, -ся, зрівняти, -ся, (о мн.) позарівнювати, -ся. [Благородним нашим трупом рови зарівняєм (Куліш). Зрівняв землю, покрив дерном (Шевч.). Турчин у воду покотивсь, вода зрівнялась (Мил.)]. Заравненный - за[з]рівняний.

* * *

несов.; сов. - заровн`ять

1) (обычай) звичай (-чаю). Что город, то -ров - що край, то й звичай; що криниця, то й водиця; всяк молодець на свій взірець; у вас, у Київі, мруть, - до нас ховати не везуть (Приказки);

2) (характер) норов (-ва) и (мн.) норови (-вів), (обычно) вдача; срв. Нрав 1. [(Жінка) норовом страшенно непокірна (Куліш). В удови два норови, а в удівця - немає й кінця (Приказка)]. Крут -вом кто - круту (сувору) вдачу має хто; срв. Норовистый. Вести (подводить), подвести кого под свой -ров - натягати, натягти кого на свій копил, підтягати (перегинати), підтягти (перегнути) кого під свій норов. -ров не боров, на убой не откормишь - хоч яка лиха людина, та тобі не скотина: на заріз не відгодуєш. -ров на -ров не приходится - норов на норов не прийдеться;

3) (у лошади и перен.) норов. [Норов - не хвороба, а тільки хиба деяких коней (Корольов)]. Лошадь с -вом - норовистий кінь. Женщина с -вом - жінка з норовом, норовиста жінка, норівниця (М. Вовч.).

* * *

1) но́ров, -у; но́рови, -вів; ( характер) вда́ча

2) ( обычай) зви́чай, -чаю; но́ров

I. (о мног.) позасипати (напр., ями, рови). -сыпь яму - засип-но яму.

II. позаснуть позасипати, позасипляти, позасинати, поснути. [Діточки позасипають. Позасинали всі].