Потебня

див. Потебня, Олександр Опанасович

Потебня, Олександр Опанасович (1835, с. Гаврилівка, Полтавщина - 1891) - укр. мовознавець, етнолог, філософ. Закінчив історико-філологічний ф-т Харківського ун-ту, після чого студіював у Німеччині. Згодом - проф. Харківського ун-ту, чл.-кор. Петербурзької АН. Докторський ступінь здобув у 1874 р. за лінгвістичну працю "Із нотаток з російської граматики", що стала етапною у розвитку вітчизняної філології З. агальносвітоглядні засади сформувалися під впливом Костомарова і громадівців, а філософсько-методологічні орієнтири - у річищі філософії мови Гумбольдта. Відправною для П. була ідея Гумбольдта про мову як діяльність (energeia) духу, про творення думки мовою. У слові-мовленні він виділяє зовнішню форму (артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутрішню форму (зображення). Внутрішня форма слова, за П., визначається своєрідністю народної (національної) мови з властивим саме їй способом бачення та самобутнім світосприйняттям. Значну увагу П. приділяв проблемі еволюції значень С. піввідношення в слові образу і значення має історичний характер. У міфологічній свідомості образний і понятійний плани мови невіддеференційовані (у міфі образ і річ, об'єктивне й суб'єктивне, внутрішнє і зовнішнє ототожнюються); у художньо-поетичному мисленні значення подається через образ. Полісемантичність значень становить специфіку поетичної мови. Науковому мисленню, що звертається до мови прози, притаманний пріоритет значення щодо образу. Слово стає прозорим у процесі втрати внутрішньої форми (тим самим воно прагне прирівняти себе до поняття) М. ова для П. є історичною формою народного духу, вона окреслює національну осібність спільноти, кодуючи у структурах створеного нею "проміжного" світу особливий національний світогляд. Крім "мови і мислення" першорядне значення у філософській концепції П. посідають також поняття "народ", "народність", "національний", "націоналізм". Зокрема, поняття "народ" П. пов'язував не з державною приналежністю, а з вищим щаблем самостійного національного і культурного життя. Вбачаючи у мові єдино властиві кожній людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, П. рішуче виступав проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема. Зникнення хоча б однієї мови спричиняє втрату на рівні загальнолюдської культури, яка становить інтегративний продукт різних національних культур. Осмислюючи мовно-культурні аспекти філософії національної ідеї, П. вважав останню "родом месіанізму" і захищав право національних культур на самостійне і рівноправне співіснування і розвиток. Поняття "націоналізм" розглядав як світогляд, що обстоює національну розмаїтість людства, стверджував, що "послідовний націоналізм є інтернаціоналізмом".

[br]

Осн. тв.: "Про деякі символи у слов'янській народній поезії" (1860); "Думка і мова" (1862); "Про зв'язок деяких уявлень у мові" (1864); "Про долю і споріднені з нею істоти" (1867);"Пояснення малоросійських та споріднених народних пісень". У 2 т. (1883, 1889); "Із нотаток з російської граматики". Т. 1, 2 (1888), т. З (1894); "Психологія поетичного і прозового мислення" (1910) та ін.

див. Потебня, Олександр Опанасович

1) (ключ, родник) джерело, (обычно более или менее устроенный) криниця, кирниця, (пров.) живець (-вця), (самое устье) нора; ум. джерельце, криничка, кирничка, криниченька; срвн. Ключ 3. [Сілоамське джерело, водонька зцілюща (Крим.). В славнім нафтовими джерелами Бориславі (Єфр.). Вода там на все гарна; живець хороший (Київщ.). Що під тою ялицею (елью) б'є нора, видно було здалека (Франко). Дві там криниці: одна розтікається по всьому саду (Потебня). Сьогодні коло кирничок пастимемо - там холодок та й вода свіженька (Звин.)]. Богатый -ками - джерелястий; криничастий. Целебный -ник - цілюще джерело. Минеральные -ки - мінеральні джерела;

2) в перен. знач.: а) (материалы, пособия и т. п.) джерело. [Історичні джерела (Грінч.). Джерело прибутку (Куліш)]; б) (начало, корень) джерело чого и чому; см. Начало. [Ти джерело пісень (Самійл.). Джерело втіхи (Коцюб.). Вони єдине є джерело всім стражданням моїх (Грінч.)]. -ник жизни, света, тепла - джерело життя, світла, тепла. -ник милостей - джерело ласки. Узнать из верного, достоверного -ка, -ков - довідатися, дізнатися з певного джерела, з певних джерел.

* * *

м'який; (кроткий) лагідний, (смирный) плохий, (покладистый) потульний, (рыхлый) пухкий, (пушистый) пухнатий. [Я такий як хліб м'який (Номис). Усадовив їх на смухах м'яких (Потебня). Учора дуже холодно було, а тепер м'який вітер (Кам'янеч.). Добра лагідна вдача (Г. Барв.). Лагідна задумлива осінь (Черкас.). У неї чоловік плохий (Мирг.). Вдача у його потульна була, - приголуб його ласкавим словом, наче віск той розтане (Кониськ.). Пухка паляниця, хоч губами їж (Харк.). Земля пухка (Г. Барв.)]. -кая лошадь - плохий кінь. -кая рухлядь (пушной товар) - хутрина (Роменщ.). -кое железо - м'яке (неламке) залізо. -кий чугун - м'який (некрихкий) чавун. -кое вино - м'яке (невитримане) вино. -кая вода - м'яка (милка) вода. Более -кий - м'якший; лагідніший. Делать, сделать -ким - робити, зробити м'яким, м'якшити, з[по]м'якшити. Делаться -ким - робитися м'яким, м'якнути, лагідніти. [Його риси м'якли, лагідніли (Франко)]. Сделавшийся -ким - зм'яклий, злагіднілий. Делаться, сделаться более -ким - м'якшати, пом'якшати, м'якшіти, пом'якшіти, зм'якшіти, лагіднішати, полагіднішати; срв. Смягчаться. [Залізо в огні мякшає (Драгом.). Мати одразу пом'якшала до мене (Крим.). Треба полити, щоб зм'якшіла земля (Вовч.). Уже тепер старшина зм'якшів (Звягельщ.)].

* * *

1) (действие) - см. Навычка 1;

2) звичка, навичка, завичка; срв. Привычка. [Відсутність звички до справи урядування (Азб. Ком.). З навичкою до безутомної праці (Яворн.). Нема революційної творчости, - неминуче беруть гору старі завички (Рада)]. У меня нет к этой работе -ка - у мене до цієї праці нема навички, я до цієї праці не маю вправи, я до цієї праці не наламався. [Я-ж до речей вимовних ніякої вправи не маю (Потебня)]. Полезные -ки - корисні навички. Приобретать -ки - набувати завички, наламуватися до чого и в чому. [Він починав наламуватися в місцевій мові й вимові (Крим.)].

* * *

наскакать

I. 1) (набегать вскачь) наскакувати, наскочити на кого, на що, (подскакивать) прискакувати, прискакати и прискочити до кого, до чого; (о мног.) понаскакувати, поприскакувати. [Тут їм назустріч і коні наскочили (Стор.)]. -кать на мост - прискакати (прискочити) до мосту;

2) (во множестве) наскакувати, наскакати, (напрыгивать) настрибувати, настрибати, наплигувати, наплигати, (о мног.) понаскакувати, понастрибувати, понаплигувати. [Аби болото, а жаби наскачуть (Номис)]. -каться - наскакатися, настрибатися, наплигатися, попоскакати (досхочу) и т. п.

II. Наскакивать, наскочить, наскокнуть - наскакувати, наскочити, ско[і]кнути на що, (набегать) набігати, набігти, наганятися, нагнатися, (наталкиваться) нахоплюватися, нахопитися, натрапляти, натрапити, наражатися, наразитися на кого, на що, (о мног.) понаскакувати, понабігати, понаганятися, понахоплюватися, понаражатися на кого, на що. [«Мовчи!» - писнула пані, наскакуючи (М. Вовч.). Треба бути обережним, щоб не наскочити на ворога (Франко). Чого ти не дивишся? набіг на чоловіка! (Сл. Гр.). Розпитати… на яке безголов'я набіг він (Потебня). Задній віз нагнавсь на передній (Н.-Лев.). Степан якийсь час мовчав, нахопившись в оповіданні на несподівану перетику (Короленко)]. -чить на беду - наскочити (нахопитися) на лихо.

* * *

1) ( наезжать на кого-что) наска́кувати, наско́чити и мног. понаскакувати

2) ( наезжать с разных сторон) наска́кувати, наскака́ти; ( подскакивать) приска́кувати, прискака́ти и приско́чити и мног. поприска́кувати

1) ( наталкиваться) наска́кувати, наско́чити; ( натыкаться) нахопля́тися, нахопи́тися, -хоплю́ся, -хо́пишся

2) ( нападать) наска́кувати, наско́чити, нападати, напа́сти, -паду́, -паде́ш; напада́тися, напа́стися, -паду́ся, -паде́шся

натерпітися, набратися горя (лиха, біди), (претерпеть), витерпіти. [Багато від нього натерпілися (Кониськ.). Всього натерпілася Параска (Грінч.). Хоть набравшися горя, додому вернутись (Потебня). Ввесь мій вік я за двох робив, да й витерпів таки чимало (Греб.)].

* * *

необачний, (редко невбачний), необачливий, неоглядний, необережний, необережливий, неопасливий, нерозважливий, нерозважний, недбайливий, недбалий, неуважливий, (диал.) неопантров(а)ний; срв. Беспечный. [Прости їй раз, вона і вдруге буде такою необачною (Кониськ.). Віск розтанув, і безкрилий впав ти, хлопче необачний! (Вороний). Схаменись, дівчино необачна! (Франко). Невбачний, не знав він того, що Атена не дасться вблагати (Потебня). Герць скінчився для неоглядних ідеалістів дуже нещасливо (Грінч.)]. -ный человек - необачна людина, необачний чоловік, необачна жінка, необачний (-ного), необачна (-ної), недбайлиця, недбальниця, недбаха (общ. р.); срв. Нерадивец. Быть -ным - бути необачним, (зап.) не матися на бачності.

* * *

здобичник, здобувальник. [Наче здобичники ті, що блукають по морю (Потебня)].

круторебрий. [Кораблі круторебрі (Потебня)].

нрч. негаразд, не до ладу и (реже) неладно, недобре, не як слід, (зап.) неліпше. [З театром справді у нас негаразд (Еллан). Зізвали вони ахайців усіх до громади поквапно, та не до ладу вже надвечір, к заходу сонця (Потебня). Я давно помічав, що у його, отут, щось неладно (Васильч.). Ой, кумо, коло вас робиться неліпше, ви сьогодні заслабнете (Звин.)]. -но скроён, да крепко сшит - хоч не гладко, та міцно (Приказка).

неподоба, неподобне (-ного), неподобна річ (р. речи). [Неподоба зірці проти місяця зіходити, неподоба дівці до козака та виходити (Пісня). Гордуючи мною, вони неподобнеє роблять (Потебня)].

Вільчинський, Юрій Михайлович (1958, смт. Літин Вінницької обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка. Докт. дис. "Етнокультурні проблеми філософії мови Олександра Потебні" (1997). Дод. кафедри філософії ЛНУ ім. І. Франка. Автор понад 70 наукових праць з укр. філософської думки, філософії мови, філософії історії.

[br]

Осн. тв.: "Олександр Потебня як філософ" (1995); "Розвиток філософської думки в Україні. Курс лекцій", у співавт. (1994).

Гумбольдт, Вільгельм (1767, Потсдам - 1835) - нім. філософ, мовознавець, державний діяч. Брат Олександра Гумбольдта, нім. природознавця, географа і мандрівника. В 1787 - 1789 рр. вивчав право в ун-тах Геттингена і Франкфурта-на-Одері. В 1801 - 1810 рр. - прусськ. резидент при папському дворі; директор департаменти освіти. Заснував Берлінський ун-т. У 1819 р. здійснив невдалу спробу розробити конституцію Пруссії С. уголосно з Гердером мету історії людства вбачав у духовному формуванні і розкритті людської індивідуальності в усій повноті її здібностей. Духовною творчою індивідуальністю вважав не тільки індивіда, а й націю, вільний внутрішній саморозвиток якої має визначати межі діяльності держави. Держава повинна лише захищати зовнішні кордони і забезпечувати внутрішній правопорядок Я. к і Шіллер, Гете та Вінкельман, вбачав здійснення ідеалу гуманності в античному суспільстві. В розумінні історії значну роль відводив творчій уяві. Г. був основоположником філософії мови. Його чільна ідея у цій царині полягала в тому, що кожна мова має свою особливу індивідуальну форму, яка впливає на створення характерного для носія цієї мови світогляду. Фундаментальні здобутки Г. у галузі філософії мови справили значний вплив на подальший розвиток філософії і психології. Зокрема, в Україні праці Г. високо цінував Потебня.

[br]

Осн. тв.: "Про гетерогенну природу мов та її вплив на інтелектуальний розвиток людства " (1836); "Про межі діяльності держави" (1792).

ДОЛЯ - поняття-міфологема, що позначає історично першу (міфологічну в своїй основі) форму осягнення детермінованості людського буття. На відміну від інших форм такого осягнення (ідея промислу Божого в релігії, ідея необхідності в науці), Д. осмислюється як така, що не піддається ані пізнанню, ані будь-якій зміні. Б можна лише вгадати чи відгадати (ворожіння, пророкування тощо). Д. "дається" і "задається" людині чи цілому народові, і її не можна "обійти", а тільки повстати проти неї або скоритися їй. За висловом Максимовича, головною темою укр. народної пісні є "боротьба духу з долею". Філософський аспект Д. розглядає Потебня ("Про долю і споріднених з нею істот"), співставляючи розуміння Д. як "уособлення" та "міфічної подоби" К. рім того, він розкриває своєрідність національних контекстів тлумачення Д. у різних народів, докладно зупиняється на особливостях розуміння Д. в укр. народній творчості, зокрема пісенній.

СЛОВО - структурно-семантична одиниця мовної свідомості, що характеризує фрагменти людського досвіду, результати засвоєння навколишньої дійсності й має провідну опорну функцію в утворенні речення. Як одиниця мови, С. виступає єдністю значущого знака (фонетичний склад) та позначуваного (значення, денотат, смисл), але в кожному окремому випадку ця єдність не є жорстко закріпленою. У процесі розвитку мови С. здатне змінювати своє основне значення, надавати інших відтінків смислу, а те, що означувалось цим С., може позначатись іншим. Тому поряд із фонетичним складом С. (зовнішня форма) виділяють його внутрішню форму, що, на відміну від позначуваного, виступає як схема функціювання С. у системі мовної свідомості і "дає напрям думки" (Потебня). С., що має точне, фіксоване значення, визначається як термін. Як феномен культури С. виконує репрезентативну, онтологічну, ейдетико-логічну (художню) та інші функції у моделюванні смислових відношень.

УКРАЇНОФІЛЬСТВО - літературний рух і напрям суспільної думки в Україні у XIX ст. Засновниками У. були письменники Котляревський, Гулак-Артемовський, Квітка-Основ'яненко, які обстоювали самобутність укр. мови, літератури, культури та історії. їхні ідейно-духовні спадкоємці - Головацький, Вагилевич, Максимович - усвідомлювали необхідність захисту укр. культури від асиміляційної політики рос., австр., польськ. правлячих верств. Розвиваючи ідейні побудови європейського романтизму про самобутність народної культури і цінність народної творчості, вони наголошували особливі достоїнства укр. культури і народного характеру: красу і поетичність, виняткове багатство фольклору, стародавніх обрядів і традицій, магічно-містичний характер укр. народної культури і укр. вдачі. Костомаров у праці "Дві руські народності" підкреслював особливості укр. характеру - романтизм, поетичність світогляду, глибоку релігійність, ліризм, панестетизм, потяг до краси. Творчість діячів Кирило-Мефодіївського тов-ва у Києві (1845 - 1847) - Костомарова, Шевченка, Куліша (зокрема "Книга буття українського народу") була присвячена осмисленню особливої ролі України в світі взагалі і слов'янському регіоні. Україна і Київ розглядались як центр майбутньої слов'янської федерації. У "Книзі буття" стверджувалося, що Україна, народ якої завжди зберігав особливе стремління до свободи, до християнської правди, була розіп'ята агресивними сусідами, але вона воскресне і стане наріжним каменем слов'янського світу. У програму Кирило-Мефодіївського тов-ва входило: звільнення слов'янських народностей з-під влади іноземних держав; їх організація в самобутню федеративну політичну систему, рівноправність усіх слов'янських народів, відміна кріпацтва і станових привілеїв, релігійна свобода і віротерпимість, свобода думки, слова і друку, викладання всіх слов'янських мов і літератур у навчальних закладах всіх слов'янських народів. Наступне покоління українофілів - Драгоманов, Потебня, Антонович - прагнуло до більш глибокого вивчення історичного і сучасного буття укр. народу,соціалістичних ідей (Драгоманов). Покоління Франка і Лесі Українки закликало відмовитися від імені українофілів і називатися просто українцями, що символізувало більш послідовне і глибоке зближення інтелігенції з народом.