Москва

див. також _про словник

[br]

\ \ \ \ \ Український "Філософський енциклопедичний словник" (ФЕС) — це перше видання такого типу, завданням якого є систематичний виклад українською мовою філософських знань на сучасному рівні їх розвитку з позицій, що відбивають радикальні зрушення у сучасному світі та його пізнанні; знайомство українського читача з найважливішими явищами, подіями і періодами історико-філософського процесу, з визначними мислителями минулого і творчістю сучасних філософів. Підготовка ФЕС здійснювалась з урахуванням нагромадженого досвіду видання словникової та освітньої літератури в Україні та за її межами. Важливою передумовою стало видання за останні десять років кваліфікованих підручників та навчальних посібників з багатьох галузей філософських знань та філософії в цілому. Безпосереднім вітчизняним словниковим джерелом слугувало перше (1973) та друге (1986) видання "Філософського словника", підготовленого Головною Редакцією Української Радянської Енциклопедії за науковим редагуванням академіка НАН України В.І. Шинкарука та за участю колективу авторів, значна частина яких є авторами і нинішнього видання.

\ \ \ \ \ Пропонований читачеві ФЕС підготовлений на принципово іншій теоретичній і методологічній основі, ніж "Філософський словник". Філософська думка в Україні переживає нині глибокі зрушення, пов'язані зі становленням незалежної національної держави та з відмовою від деструктивних для філософії ідеологічної заангажованості та догматизму. На відміну від попередніх видань в ФЕС трансформована система філософських категорій і понять через вилучення одних і введення потужної множини інших філософських термінів. Це дозволяє усунути звуженість та підпорядкування змістового викладу матеріалу лише одній із багатьох філософських течій; уникнути спрощеності та однобічності підходів і оцінок.

\ \ \ \ \ Відбиваючи загальнолюдські цивілізаційні тенденції філософського поступу, ФЕС висвітлює здобутки української філософської культури в річищі світової філософської думки, зокрема європейської. Таке сполучення є органічним, позаяк українська філософська думка розвивалася у тісній взаємодії з європейською, окрім того, воно дозволяє виявити загальнолюдський зміст і національну специфіку в розробці фундаментальних філософських проблем. З огляшду на такий підхід, до ФЕС був уперше в словниковій літературі систематично долучений великий масив української філософської думки, представники якої хоч здебільшого і не були "чистими" професіоналами, проте зробили значний внесок у формування самобутньої української філософської культури. При цьому в ФЕС знайшли висвітлення явища і постаті української філософської думки, які в радянський період тенденційно замовчувалися. Особливістю даного словника є те, що в ньому вміщено короткі біографічні довідки та відомості про філософський доробок наших сучасників, що надає читачеві можливість познайомитися із станом філософської науки в нашій країні, характером проблематики та теоретичним рівнем її дослідження.

\ \ \ \ \ Розмаїття, національні та цивілізаційні особливості філософської культури охоплені такою мірою, якою дозволяє обсяг ФЕС, склад авторського колективу, стан її вивчення і висвітлення в науковій літературі, доступність джерельної бази.

\ \ \ \ \ Добір прізвищ сучасних українських філософів ґрунтувався на важливості порушених ними філософських проблем та висунутих ідей, реальному внеску в розвиток філософії та освіти в Україні. Зазначені в статтях основні праці, незалежно від національної приналежності постаті та від мови оригіналу, подаються українською мовою з зазначенням у дужках року їх першого видання. У біографічних статтях у ряді випадків відсутні окремі дані, що стосуються життя і діяльності мислителя. Це пояснюється тим, що в процесі роботи над статтею не вдалося віднайти потрібної інформації.

\ \ \ \ \ ФЕС не дотримується жорсткої нормативності в поданні змісту філософських термінів, в трактуванні філософських вчень, напрямів, течій; не претендує на однозначні оцінки інтелектуальних здобутків видатних постатей історико-філософського процесу. В багатьох статтях ФЕС поряд із загальноприйнятим, усталеним тлумаченням дається авторське бачення або розуміння філософського терміна, вчення, події тощо, чим реалізується принцип плюралізму мислення. Тому між окремими статтями можливі розбіжності, наявність альтернативних чи суперечливих думок. Такі статті подаються як авторські з відповідними підписами. Статті усталеного змісту, статті про персонали та деякі інші подаються без підписів, хоч зроблено винятки для окремих статей про історичні постаті, діяльність яких оцінюється далеко неоднозначно. В кінці ФЕС подається повний склад авторів.

\ \ \ \ \ Упорядкування статтей проведено за алфавітом. У ФЕС певною мірою впроваджена система взаємних посилань, що дозволяє поглибити розуміння того чи іншого філософського терміна за рахунок споріднених статей. В кожній конкретній статті термін, на який робиться посилання, виділяється курсивом. Терміни, що передаються двома (або більше) словами, вписуються в алфавітний контекст таким чином, щоб на першому місці стояло основне, логічно навантажене слово і утворювало зі спорідненими термінами єдиний тематично-смисловий блок. Наприклад, терміни теорія пізнання, концепції раціональності, соціальні відносини подаються відповідно як " пізнання теорія", "раціональності концепції", "відносини соціальні".

\ \ \ \ \ У підготовці ФЕС був задіяний великий авторський колектив, основу якого склали науковці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Були залучені провідні науковці з інших академічних установ та викладачі вищих навчальних закладів Києва та країни, знані фахівці із Польщі і Франції.

\ \ \ \ \ ФЕС не орієнтується на якусь одну специфічну категорію читачів. "Філософський енциклопедичний словник" адресується науковцям та аспірантам, викладачам та студентам вищих навчальних закладів, учителям та учням загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій, широкому колу української інтелігенції, що прагнуть познайомитися з вітчизняною та зарубіжною філософією і її творцями, основними філософськими поняттями і вченнями, традиціями та новаціями, розмірковує над хвилюючими проблемами сьогодення. Пропонований словник - дзеркало нашого часу, перехідного періоду в становленні української філософії.

\ \ \ \ \ Довідковий матеріал для висвітлення персоналій та окремих термінів світової філософської думки уточнювався за: The Encyclopedia of Philosophy. - Editor in Chief Paul Edwards. - Macmillan Publishing Co. - N.Y.; London. - Vol. 1 - 8. - 1972; The Encyclopedia of Philosophy. - Supplement. - Editor in Chief Donald M. Borchert. Macmillan Reference USA. - Simon & Schuster Macmillan. — N.Y., 1996; Dictionary of Philosophy and Religion: Eastern and Western Thought. By W.L.Reese. - New Jersey: Humanities Press Inc. 1980; Современная западная философия/Словарь. - Москва, 1998; Новая философская анциклопедия. В 4 т. - Москва: " Ммсль". 2000.

\ \ \ \ \ Наукові редактори, Редколегія та Видавництво усвідомлюють, що така перша проба опрацювання українського енциклопедичного словника неминуче пов'язана з певними упущеннями та недоліками. Тому вони будуть вдячні всім читачам за критичні зауваження, поради та пропозиції, які будуть враховані в подальшій роботі. Листи просимо надсилати на адресу: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України або Видавництва гуманітарної літератури "Абрис".

n геогр. н.

м. Москва

n геогр. н.

р. Москва

обурення (-ння). [Вся ця сцена викликає обурення (Грінч.)]. -ние на что и против чего - обурення проти чого. [Обурення проти кривд і неправди (Доман.)]. Приводить, привести в -ние кого - обурювати, обурити кого. [Москва почала мене сердити та обурювати (Крим.)]. Приходить, притти в (крайнее) -ние - починати (дуже) обурюватися и (дуже) обурюватися, (дуже) обуритися. Исполненный -ния - повний обурення, обурений. Он говорил в -нии, что… - він говорив повний обурення (обурений, з обуренням), що…

* * *

I. одна, одно, числ. один, одна, одно и одне (мн. одні, одних), їден, їдна, їдно и їдне (мн. їдні, їдних). Одним пирогом не наешься - одним пирогом не наїсися. Одним словом - одно слово. [Одно слово, робітник повинен жити в достатку (Єфр.)]. Семь бед, один ответ - чи раз, чи два - їдна біда. Не один десяток песен - не однодесять пісень. Все его в один голос осуждают - всі в одно (за одно, всі як один) його судять. Один раз куда ни шло - раз мати породила. Одна беда не ходит - біда не ходить сама, нещастя ніколи само не приходить.

II. одна, одно, прил. и мест. один, одна, одно и одне, їден, їдна, їдно и їдне (ум. одненький, їдненький); сам, сама, само, самий, сама, саме (ум. - саменький). [Був собі на світі їден чоловік і була в нього їдна дитина]. Одно из двух - одно з двох. Сосредоточение власти в одних руках - зосередження влади в одній руці. Один-единственный - одним- один, одним-одна, одним-одне, один-одніський (однісінький) и т. д. [Одніське добре слово часом примирить лютих ворогів (Млака)]. Вот я и один, кругом ни души - от я і сам, навкруги ні душі (ні лялечки). Дети остались дома одни - діти зосталися вдома сами. Не я одна, а все это говорят - не я сама, а всі це кажуть (говорять). При одной мысли об этом… - на саму згадку про це… Уже одно то, что он это сделал, доказывает - вже саме те, що він це зробив, доводить… Только ты один, только он один и т. п. - сам тільки ти, сам тільки він и т. д. Один только, один лишь - один тільки, одна тільки, одно тільки, однісінький, однісінька, однісіньке; самий (тільки), сама (тільки), саме (тільки), самісінький, самісінька, самісіньке. В одном только окне и виднелся свет - в одному тільки вікні й світилося. Одно только и беспокоит меня, это… - одна річ тільки й турбує мене, це… В одной только рубахе - у самій сорочці. Это одни лишь слова - це самі тільки слова (самісінькі слова). Не одно только богатство составляет счастье, но и спокойная совесть - не саме багатство становить (дає) щастя, а ще й чисте сумління. Совершенно один - сам- один, сам-самісінький. [Зосталась я сама-самісінька]. Один-одинёшенек - сам (сама, само) душею. Исключительно один (одни), как есть один (одни) - сам за себе, самі за себе, самий, сама, саме. Хлеба нет, едим исключительно один картофель - хліба нема, їмо саму (за себе) картоплю. Все, как один, все один в один, один к одному - всі як один, всі один в одного, всі голова в голову, всі одним лицем, всі як перемиті. [Військо у лаву стало як перемите. Герої його оповіданнів теж одним лицем безпорадна, темна сірома (Єфр.)]. Все до одного - всі до одного. Один на один - сам-на-сам, віч-на-віч. Мы остались с ним один на один - ми зосталися з ним віч-на-віч (сам-на-сам). Один по одному, один за одним, один за другим - один по одному, один за одним и один за одним. [Варяги, Литва, Ляхи, Москва - один за одним накидали Українській Русі свої порядки (Куліш)]. Один за другим присутствующие оставляли зал - один по одному присутні залишали залю. Подходите по одному - підходьте по-одинці. Шли узкою тропинкою один за другим - йшли вузенькою стежечкою один за одним. Хвастаются один перед другим - вихваляються один перед одним, один поперед одного. Спрашивают один другого (одни других) - питають один одного (одні одних), питаються один в одного (одні в одних). Один другого стоит - один одного варт. Поставь тарелки одну на другую - поставляй тарілки одну на одну. Выходит одно на другое - виходить одно на одно (на одно). Дело всегда есть: не одно, так другое - діло завсігди знайдеться: не те, так те (так инше). То одно, то другое - то те, то те. Один другой, одни другие (из двух или определённого числа лиц, предметов или групп как двух противоположностей) один - другий, одні - другі, (из неопределённого числа или предметов) який - який, кот(о)рий - кот(о)рий, той-той, инший - инший. Один брат был богат, а другой беден - один брат був багатий, а другий бідний. Одни люди живут в роскоши, а другие изнывают в бедности - одні люди в розкошах кохаються, а другі в злиднях пропадають. Одни учёные разделяют это мнение, а другие нет - одні вчені поділяють цю думку, а другі не поділяють. [Дивлюся - в могилі усе козаки: який безголовий, який без руки, а хто по коліна неначе одтятий (Шевч.)]. Одни сели на скамье, а другие стоят - які (котрі) посідали на лаві, а які (котрі) стоять. Говорит одно, а думает, другое - на язиці одно, а на думці инше. Переходить от одной мысли к другой - від однієї думки до другої переходити. Один и тот же - один, їден, той(-же) самий. [Не одні права всі мають]. В одно и то же время - в один час, в той самий час, в о[ї]дних часах. Срв. Одновремённо. Жить в одном доме - жити в тому самому будинку. Это одно и то же - це те саме. Твердить одно и то же - після тієї та й знов тієї(-ж) співати. Всё одно и то же (делать, говорить) - як те-ж, так те (робити, говорити). В одно из воскресений - котроїсь неділі, одної неділі. Срв. Однажды. Один раз - раз. [Раз людина родиться, раз і вмирає]. За одно - см. Заодно. Слиться в одно - до купи зіллятися (злитися). Ни один не… - жаден, жадний (жадна, жадне) не…, жоден, жодний (жодна, жодне) не…, ні жоден, ні жодна и т. д. не…, нікоторий, -а, -е не… [Лаври стоять зачаровані, жаден листок не тремтить (Л. Укр.)]. У неё двенадцать детей, и ни одно не умерло - у неї дванацятеро дітей і жадне не вмерло. Решительно (положительно) ни одного - жаднісінького, ні однісінького, ніже єдиного. [Жаднісінької кривди я тобі не заподіяла. Звікувала-б я за ним, не зазнавши ніже єдиної хмарної години (Конис.)]. Ни на одного (ни на одну) не взгляну - на жадного (на жадну) не гляну.

* * *

1) оди́н

2) (в знач. прил.: без других, в отдельности, в одиночестве) сам, один, сам оди́н

3) в знач. сущ. оди́н

4) (в знач. неопределённого мест.) оди́н; ( какой-то) яки́йсь

подступить к кому, к чему підступати, підступити, підступатися, підступитися (о мног. попідступати), приступати, приступити, приступитися до кого, до чого. [Ні підступи до його. Вона підступилась до їх ближче (Коцюб.)]. К нему и не -пай - до його й не підступай (не підступайся), і не приступи до його, до його й ні приступу. Слёзы -пают к горлу - сльози підступають, підкочуються, беруться до горла. Слёзы -пали к глазам - сльози напливали на очі. Неприятель -пает к городу - ворог підступає під місто, до міста. [І силою під Батурин Москва підступає (Рудч.)];

2) -ступить под что (под навес, крышу, дерево) - вступити, підійти під що (під повітку, під стріху, під дерево).

* * *

несов.; сов. - подступ`ить

попрать (ногами) топтати, стоптати, потоптати (ногами) що; топтати, підтоптувати, підтоптати під ноги що; (уничижать) нехтувати, знехтувати що, зневажати и -важувати, зневажити що, (преступить) ламати, зламати що. -рать закон, право, волю чью - топтати (ламати, нехтувати, зневажати) закон, право, волю чию. [Вбила батька і тим людські й божі закони стоптала (Грінч.). Москва знехтувала національні права українські (Грінч.)]. Попранный - стоптаний, потоптаний, підтоптаний (під ноги); знехтуваний, зневажений, зламаний. -ться - топтатися, стоптатися, потоптатися, нехтуватися, зневажатися, бути стоптаним, потоптаним, знехтуваним и т. д. Там -раются законы и права - там топчуть (ламають, нехтують, зневажають) закон і право.

* * *

несов.; сов. - попр`ать

1) (топтать, давить) топта́ти, потопта́ти

2) ( кого-что - относиться с неуважением) зневажа́ти, знева́жити (кого-що); ( пренебрегать) не́хтувати, зне́хтувати, несов. поне́хтувати (кого-що, ким-чим)

3) (несов.: победить) перемогти́; ( уничтожить) зни́щити

4) (несов.: угнетать) пригно́блювати, ути́скувати

-ка, великороссиянин, -янка росіянин (ж. р. -янка), руський (ж. р. -ська), москаль, московець, москвач, (ж. р.) московка, (в филологии) великорус, (насмешливо или с пренебрежением) кацап (ж. р. -пка), кацапуз, кацапура, кацап'яга, (соб.) москва, кацапня.

 ж Москва

рік; эт'и йыл два роки ВН; йыл да боса П, йыл сайы К щороку; йӱз дохсан алты йыл олду бизим эв йасағанымыз з часу, як ми збудували нашу хату, минуло сто дев'яносто шість років Б; алтмыш бир йылға доғду він народився шістдесят першого року ВН; йыл йирим бир йылға двадцять першого року ВН; т'елеҗек йылға на наступний рік Б; отуз беш йылда за тридцять років СМ; не йылда кислелерни боздлар? якого року поламали церкви? Б; отуз сет' из йылда... отуз сет'из йылға мени йибердлер Москваға, выставка ға тридцять восьмого року мене послали до Москви на виставку Б; ӱч йылда за три роки Б; йылда да щороку СМ, У; мен энди бунда отуз ӱч йылдан бери отруйум я мешкаю тут уже тридцять три рокиМ; йылларнен роками Б; Йаңы йылбен ВН, Йаны йылнен К, Йылына кӱнӱне савлух илен СБ з Новим роком; о йылы того року К; он дохузун йылында в дев'ятнадцятому році СГ; йылындан через рік після того СЛ; хырх йединҗ и йылыче в сорок сьомому році СМ; йылын эт- поминати через рік, справляти роковини НБЄ.

Аверинцев, Сергій Сергійович (1937, Москва) - рос. філолог, історик давньої літератури, християнської культури, перекладач філософських, релігійних, художніх текстів, християнський мислитель. Закінчив філологічний ф-т МДУ (1961). Докт. філологічних наук (1980), чл.-кор. РАН (1987), член Європейської академії (1991), Всесвітньої академії культури (1992). Проф. Gonoris Causa НУ "КМА" (1998), іноземний член НАНУ (2000). Різноманітні галузі досліджень А. поєднує прагнення до глибинного філологічно-філософського осмислення текстів культури у перспективі християнської антропології. А. належать численні дослідження духовного життя й світогляду пізньої Античності, Візантії, Близького Сходу, компаративістські студії на базі історичної герменевтики ("Грецька література і близькосхідна словесність. Протистояння і зустріч двох творчих принципів" та ін.), історико-генетичні розвідки основних ліній спадкоємності європейської і, зокрема, східнослов'янської культури, серед них - численні публікації, присвячені темі Софії. Філософсько-просвітницьке значення творчості А. для пострадянського простору пов'язане з актуалізацією класичних традицій і засад гуманітарного мислення й залученням читача до широкого кола духовних надбань, витіснених за роки панування комуністичного режиму (див., напр. "Софія - Логос. Словник", 1999).

[br]

Осн. тв.: "Плутарх та антична біографія" (1973); "Поетика ранньовізантійської літератури" (1977); "Поети" (1996); "Риторика і витоки європейської літературної традиції" (1996).

Герцен, Олександр Іванович (1812, Москва - 1870) - рос. письменник, філософ, громадський діяч. Закінчив Московський ун-т. У 1847 р. емігрував до Франції Р. азом із своїм соратником Огарьовим випускав першу рос. революційну газету "ЇСолокол" (1847 - 1857), в якій пропагував соціалістичні ідеї та необхідність звільнення селян із землею. У царині філософії Г. цікавило насамперед практичне застосування філософії, роль філософського світогляду в боротьбі за свободу й гідність особи, реалізацію у суспільному бутті принципу соціальної справедливості. Важливою темою філософських роздумів вважав взаємозв'язок філософії і природознавства. Визнавав необхідність зняття крайнощів ідеалізму й реалізму. Мислення розглядав як вищий результат розвитку природи, хоча й визнавав наявність у природі першопочаткового об'єктивного розуму. Тривалий час критикував політичні погляди слов'янофілів за ідеалізацію православ'я і підтримку самодержавства, але після поразки революційного руху 1848 р. в Європі схиляється до ідеї перетворення суспільства на засадах рос. селянської общини.

[br]

Осн. тв.: "Дилетантизм у науці" (1843); "Листи про вивчення природи" (1846); "Лист синові - О.О. Герцену" (1876) та ін.

Грушевський, Михайло Сергійович (1866, Холм, нині Польща-1934, м.Кисловодськ, похований на Байковому цвинтарі у Києві) - укр. історик, громадсько-політичний і державний діяч, організатор укр. науки. Закінчив історико-філософський ф-т Київського ун-ту (1890). Учень Антоновича. Від 1894 р. - магістр і проф. Львівського ун-ту. Голова НТШ (1897-1914). Співзасновник (із Франком) і редактор "Літературно-Наукового Вісника" (1898). Від 1897 р. пише й потомно видає монументальну "Історію України-Руси"(т. 1-Х, ч. 1, Львів, 1898; Київ, 1936) та більш популярні курси укр. історії: "Нариси історії українського народу" (1904), "Коротку історію України" (1910), "Ілюстровану історію України" (1911). Кабінетний вчений, але й політик: не тільки вивчав, а й творив історію. Співзасновник і заступник голови Укр. національно-демократичної партії (1899). З початком Першої світової війни переслідувався як "мазепинець" і "австрофіл": зазнав арешту (1914), у 1915 р. - заслання (Симбірськ, Казань, Москва). З падінням царизму - голова Укр. Центральної Ради, чільний ідеолог та архітектор її політики - курсу на автономічний федералізм, а зрештою (IV Універсал) - і на державну незалежність УНР та розбудову "народної республіки, яка б дбала про інтереси трудящих мас". Суспільно-політичні погляди цього періоду викладені у брошурах "Хто такі українці і чого вони хочуть", "На порозі нової України" та ін. Від березня 1919 р. перебував в еміграції. Заснував Укр. соціологічний ін-т (1919, Прага, пізніше Відень). Відхилив запрошення на роботу від ун-тів Європи і США і в 1924 р. повернувся в Україну. Активно займався розбудовою науково-дослідних установ ВУАН. З 1929 р. - акад. АН СРСР. Після арешту в 1931 р. був звільнений, але наприкінці 30-х рр. оголошений "заклятим ворогом народу". Г. - чільний представник новітньої укр. історіографії: автор першого цілісного історіографічного викладу минулого (до серед. XVII ст.) укр. народу - наукової бази його національної ідеології. Як історик народницької школи вважав, що народ - це "єдиний герой історії". Саме він (а не еліта, з її готовністю до асиміляції із завойовниками) пов'язує історичні періоди "в одну цілісність". Народницькі погляди Г. еволюціонували від романтичного народництва - через "позитивне" (живлене франко-англ. позитивізмом) - до народництва, опертого на соціологію Дюркгейма та його школи. Г. послідовно обґрунтовував ідею самостійності укр. народу, окремішності його історичних та мовних витоків. Його вплив на укр. історичну свідомість базується: 1) на чіткому розмежуванні "українсько-руської" та "великоруської" народностей, як двох коренів двох різних історій - від Київської держави, з одного боку, та Володимиро-Московської - з другого; 2) на доведенні тяглості укр. історичного поступу від великодержавного середньовічного Києва (через Галицько-Волинську, Литовсько-Руську та Козацьку держави) до сучасності; 3) на обґрунтуванні неперервності історії укр. народу, всупереч перервності його державності. У висвітленні історичного процесу вважав себе "істориком-соціологом". Зрештою дійшов висновку про визначальність в історії ''конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій" та необхідності й бажаності повороту до суспільства соціалістичного гатунку. У питанні про автономізм/федералізм був переконаним федералістом: в 1909 р. писав про Чорноморсько-Балтійську федерацію українців, білорусів, литовців на чолі з Україною, в 1918 р. - про "федерацію світову", в 1920 р. - про Сполучені Штати України (про федерацію "фактичних республіканських громад"). Г. - фундатор львівської і київської школи істориків.

[br]

Осн. тв.: "Визволення Росії і українське питання / Статті і зауваження" (1907); "3 політичного життя Старої України / Розвідки, статті, промови" (1917); "Початки громадянства (генетична соціологія)" (1921); "Історія української літератури". В 6 т. (1923 - 1925); "З історії релігійної думки на Україні" (1925); "Історія України-Руси". В 11 т., 12 кн. (1991 - 1998); "Щоденник (1888 - 1894 рр.)" (1997); "Листування Михайла Грушевського" (1997).

Достоєвський, Федір Михайлович (1821, Москва-1881) - рос. письменник, мислитель, публіцист. Увійшов у європейську філософську традицію (й світову філософію в цілому) завдяки глибокому художньо-філософському осмисленню фундаментальних екзистенційних проблем людського буття. Формування світогляду Д. визначає поєднання ідей "натуральної школи" (молодий Д. - спадкоємець Гоголя й шанувальник Бєлінського) і радикалізму, властивого романтизмові. Арештований у 1849 р. за участь в гуртку петрашевців, він переживає спочатку, внаслідок інсценізації страти, момент екзистенційного пробудження. Пізніше, після зіткнення з реаліями каторжного життя, з одного боку, і осмислення релігійно-моральних інтенцій народної свідомості, з другого, вступає у період "переродження переконань". Останній привів до зміщення уваги з перетворення зовнішніх умов суспільного життя, як основного засобу подолання дисгармоній людського буття, на перебудову внутрішнього, духовного світу людини, а також до переконаності у розбіжності шляхів Росії та Заходу. Д. наголошує на тому, що західноєвропейська цивілізація, внаслідок органічно властивих їй вад - утилітаризму і відсутності "братського" першопринципу єднання людей, перетворила суспільство на індивідуалістичний "мурашник" і тому не лише не має позитивного значення для рос. людини, а й не заслуговує на гідне місце в подальшому історичному поступі. Як рушій історії, людська свобода є двоїстою і може бути чинником як відходу людини від Бога, так і її наближення до нього й тому повноцінного, духовно насиченого існування. Повноцінність буття людини в історії полягає не в позірній величі видатних історичних осіб, а в духовному самоздійсненні кожної особистості. Втім, хоча в історії немає "маленьких" людей (оскільки навіть нікчемність соціального статусу не применшує самоцінності будь-якої людини, зумовленої її неповторністю), в різних культурах переважає один з двох можливих основних варіантів духовної самореалізації індивіда - або демонічна снага, за принципом "все дозволено", що зумовлює відречення людини від Бога аж до богоборства й самообожнення; або ж - подолання негативних спонук "свого підпілля", виявлення і дбайливе плекання морального й духовного багатства людської душі, що може сягнути, зрештою, щаблю святості Д. ля Заходу типовим є перший варіант, для Росії - другий. Рос. народ, на переконання Д., має врятуватися не в комунізмі, не в механічних формах європейського соціалізму, а через єднання вищих станів суспільства з народом та їхнє прилучення до ідеї православ'я, справжніх християнських ідеалів всебратської злуки в любові та загальної вселюдської гармонії. Ці думки Д. здійснили безпосередній вплив на В. Соловйова та його осмислення рос. ідеї, а також на наступних її адептів. Внесок Д. у світову культуру й, зокрема, філософію полягав не стільки в розробці однієї із самобутніх національних ідей, як у своєрідному філософському осмисленні екзистенційних обріїв існування людства, в розширенні й поглибленні "самого метафізичного досвіду" (Флоровський). Як один із провісників екзистенційного філософування, він був переконаний, що в історії, зрештою, торжествують не мільйони людей, не потужні матеріальні сили, а "непомітна спочатку думка і часто якогось, вочевидь, найнікчемнішого з людей". Такий підхід становив внутрішній стрижень власне художньої творчості Д., яку він розумів як "реалізм у вищому сенсі". Саме такий "реалізм" був спроможний розгледіти за зовнішніми обставинами й подіями у їх найскладніших переплетіннях найглибші спонуки і найтонші нюанси дій неповторної людської індивідуальності. Якісно новими є твори Д. і за своєю формою, вимагаючи від читача активної співучасті з автором у розв'язанні порушених проблем, формування спромоги до особистого вибору у складних моральних колізіях Г. либина і своєрідність мислення Д. як письменника й філософа зробили його творчість надбанням культури усього людства.

[br]

Осн. тв.: "Біднілюди"(1847); "Записки з підпілля" (1864); "Гравець" (1866); "Злочин і покарання" (1865); "Ідіот" (1874); "Біси" (1871 - 1872); "Щоденник письменника" (1876); "Брати Карамазови" (1879-1880) та ін.

ЄВРАЗІЙСТВО - напрям суспільно-політичної думки Росії. Період формування - 20 - 30-ті рр. XX ст. Є. виникло у середовищі рос. еміграції, котра сприйняла Жовтневий переворот 1917 р. як своєрідну історичну помсту за насильницьку вестернізацію Росії у XVIII ст. Головні представники: економіст і географ Савицький, філософ та історик культури Флоровський, мистецтвознавець Сувчинський. Згодом до них приєдналися Г. Вернадський, Карсавін, Алексєєв, Франк та ін. Як опоненти Є. виступали Мілюков, Бердяєв, Кизеветтер, Струве. Є. намагалося визначити культурну та геополітичну приналежність Росії як цивілізації в контексті проблеми Заходу і Сходу у світовій історії. Всупереч рос. слов'янофілам, прихильники Є. вважали рос. суспільство переважно азійським, а не європейським. У центрі історіософської уваги Є. були духовно-цивілізаційні метаморфози рос. етносу у XIII - XV ст., коли Московія була складовою частиною Золотої Орди. Саме цей період, на думку прихильників Є., сформував фундаментальні особливості ідеалів, побутових стандартів, життєвих норм рос. народу. Є. заперечувало київські витоки московської державності, вбачаючи такі в імперії Чингіза. Віддаючи належне азійському корінню рос. культури і державності, Є. відстоювало ідею "неповної подібності" своєї країни до азійських політичних і культурних форм, наполягаючи на тому, що її характер є настільки самобутнім, що його не можна цілковито віднести ані до Європи, ані до Азії. Представники Є. сподівалися на порозуміння з комуністичним режимом СРСР на ґрунті боротьби із Заходом за допомогою азійських цивілізацій; деякі з них безпосередньо співпрацювали із спецслужбами Радянського Союзу. Прихильники Є., за винятком Савицького та Трубецького, не сприймали Україну як окрему культурно-історичну реальність. Є. втратило будь-який вплив у кін. 30-х рр. XX ст. У сучасній Росії відбувається "ренесанс" Є. Його представники: Дугін, Проханов, Гумільов та ін. Теоретичними речниками виступають ж. "Наш современник" та "Москва". Для ідеологів Є., Україна - малозначущий провінційний елемент рос. суперетносу та суперкультури. У неоєвразійських глобальних концепціях, що мають за мету відновлення імперської наддержави, Україна розглядається лише як пасивний об'єкт окультної змови "мондіалістів-атлантистів" проти Є. Європейський характер укр. духовності відкидається, натомість постулюється невід'ємне "Є." України. Усе питомо укр. розчиняється у безмежному євразійському космосі, але то є рос. космос, що не втрачає своєї етнічної визначеності і державницької москвоцентричної спадковості. Неоєвразійство, як і неослов'янофільство, дедалі більше виступає як чинник ідеологічного обслуговування рос. внутрішньої та зовнішньої політики.