Лопатин

прост., шутл.

cf. a stirrup-cup; a glass of liquor for the road

груб.-прост., неодобр.

прост., пренебр.

– шелышт пыташ, шелыштын пыташ

– шелышт шинчаш, шелыштын шинчаш

1. колоть, раскалывать, расколоть; щепать, расщеплять, расщепить

2. прост. бить, хлестать, лупить, сечь, ударять кого-л.

Сравни с:

кыраш, лупшаш, поньыжаш, почкаш, лочкаш

3. перен. бить, громить, стрелять, обстреливать, палить

Сравни с:

лупшаш, почкаш

4. перен. хлестать, лить; стремительно, с силою выливаться, литься

Сравни с:

лупшаш, почкаш

5. перен. прост. лупить, шпарить (употр. вместо какого-л. глагола для обозначения действия, выполняемого с особой силой, интенсивностью)

Сравни с:

лупшаш, колташ

6. перен. прост. критиковать, песочить, пропесочить; пробирать, пробрать; отчитывать, отчитать; распекать, распечь; подвергать (подвергнуть) резкой критике, осуждению; продёрнуть (в печати) кого-л. за что-л.

Сравни с:

почкаш

– шелышт налаш, шелыштын налаш

– шелышт опташ, шелыштын опташ

– шелышт пуаш, шелыштын пуаш

– шелышт пытараш, шелыштын пытараш

I Г. ше́лӹ штӓ ш -ам колоться, раскалываться, расколоться; трескаться, потрескаться, растрескаться, треснуть; давать (дать) трещину; биться, разбиваться, разбиться; дробиться, раздробиться; делиться (разделиться), распадаться (распасться) на части. Ий мура, шелыштеш, пун тӧ шакла теве лакемалт вола, теве вийналт кая. В. Юксерн. Лёд поёт, трескается, то проваливается, подобно перине, то выпрямляется. Вӱ д ораван плисашт шелыштыныт. М. Шкетан. Лопасти водяного колеса потрескались.

// Шелышт(ын) пыташ потрескаться, истрескаться, растрескаться, покрыться трещинами. – Акай, мо кидет пеш шелышт пытен? М. Шкетан. – Сестра, почему твои руки так истрескались? Шелышт(ын) шинчаш истрескаться, потрескаться, растрескаться; покрыться трещинами. Кукшо кече! Шелышт шинчын кукшо мланде! О. Ипай. Сухой день! Истрескалась сухая земля!

II Г. ше́лӹ штӓ ш -ам многокр.

1. колоть, раскалывать, расколоть; щепать, расщеплять, расщепить. Товар дене шелышташ колоть топором; тренчам шелышташ щепать дранку.

□ Пумат ямдылыман – пӱ чкедыман, шелыштман, коҥгашат олтыман. В. Иванов. Нужно и дрова заготовить – распилить, расколоть и печку истопить. Пелагея Макаровна изи вочкыш вӱ дым темышат, чырам шелышташ тӱҥале. С. Антонов. Пелагея Макаровна налила воду в кадушку, принялась щепать лучину.

2. прост. бить, хлестать, лупить, сечь, ударять кого-л. Офицер имньым уло вийже дене шелышташ тӱҥале. О. Тыныш. Офицер изо всех сил стал хлестать лошадь. Самосуд денат мыйым ятыр гана шелыштыныт, кузе эше чонан кодынам. З. Каткова. И на самосуде меня били много раз, как ещё я жив остался. Ср. кыраш, лупшаш, поньыжаш, почкаш, лочкаш.

3. перен. бить, громить, стрелять, обстреливать, палить. Автомат гычат шелыштыт, пуля шӱ шка веле. А. Юзыкайн. Бьют и из автоматов, только пули свистят. Мемнан артиллерий (кок рвезын) ончыктымышт почеш тушманым чот шелыштын. М. Сергеев. По наводке двух ребят наша артиллерия громила врагов. Ср. лупшаш, почкаш.

4. перен. хлестать, лить; стремительно, с силою выливаться, литься. Таче ояр, эрла ведра гыч опталме гай шелышташ тӱҥал сеҥа. А. Березин. Сегодня ясно, завтра может лить как из ведра. Лопатин завод вес могырышто саде кӱ дырчан йӱ р чот шелыштеш. М.-Ятман. Этот грозовой ливень сильно хлещет за Лопатинским заводом. Ср. лупшаш, почкаш.

5. перен. прост. лупить, шпарить (употр. вместо какого-л. глагола для обозначения действия, выполняемого с особой силой, интенсивностью). Лейтенант анекдот-влакым шелышташ пиже. В. Иванов. Лейтенант принялся шпарить анекдоты. Рушлат, марлат – шелыштыт веле. М. Казаков. И по-русски, и по-марийски – только шпарят. Ср. лупшаш, колташ.

6. перен. прост. критиковать, песочить, пропесочить; пробирать, пробрать; отчитывать, отчитать; распекать, распечь; подвергать (подвергнуть) резкой критике, осуждению; продёрнуть (в печати) кого-л. за что-л. Арамлогарым, йӱ шым (газетыште) шелышт, когарте калык ончылан. М. Емельянов. Пропесочь, пробери (в газете) перед народом дармоеда, пьяницу. Ср. почкаш.

// Шелышт(ын) налаш

1. отхлестать, нахлестать, побить, поколотить, налупить. Тойплат имньыжым эше шелышт нале. А. Юзыкайн. Тойплат ещё отхлестал свою лошадь. 2) перен. обстрелять, подвергнуть обстрелу. Ончыч немыч-влакын артиллерийышт шелышт нале. А. Юзыкайн. Сначала обстреляла немецкая (букв. немцев) артиллерия. Шелышт(ын) опташ

1. наколоть, расщепить. Нури пум шелышт оптен. М. Казаков. Нури наколол дров. 2) прост. переколотить, отколотить, избить. Йӱ шӧ марийже мӧҥгыжӧ толешат, чыла йочажым шелышт опта. «Мар. ком.». Её пьяный муж приходит домой и всех своих детей изобьёт. 3) перен. перебить, перестрелять, убить. – Теве шке пычалем наламат, чылаштым шелышт оптем. В. Иванов. – Вот сам возьму ружьё и всех перебью. Шелышт(ын) пуаш

1. отхлестать, нахлестать, побить, поколотить кого-л. Уло шыдем дене шелышт пуышым. Я отхлестал от всей злости. 2) перен. раскритиковать. Фельетонеш шелышт пуышт. П. Корнилов. Они раскритиковали в фельетоне. Шелышт(ын) пытараш расколоть, разбить, раздробить на части. (Книга) калыкым тӱ рлӧ партийлан шелышт пытарынеже. А. Эрыкан. Книга пытается раздробить народ на разные партии.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ - загальнонаціональний інтелектуальний центр, перший вищий навчальний заклад, де впродовж двох сторіч формувалася церковна та світська укр. еліта; наукова інституція, що об'єднувала тогочасний учений світ України і водночас осередок мистецтв, що притягував до себе діячів культури. Заснована 1632 р. як Києво-Могилянський колегіум (на базі злиття Київської братської школи та Лаврської школи) з ініціативи Київського митрополита Петра Могили. 1658 р., відповідно до Гадяцької угоди між Україною і Польщею, колегіум набув статусу академії. Цей статус 1670 р. було підтверджено польськ. королем Корибутом Вишневецьким і 1701 р. - рос. царем Петром І. КМА існувала до 1817 р. Значення КМА для подальшого духовного розвитку України полягає насамперед у здійсненні її інтелектуальними силами важливого за своїми наслідками культурного синтезу, метою якого було включення в українізовану греко-слов'янську духовну систему переосмислених надбань західної вченості і входжень України в європейський інтелектуальний процес як самобутньої культурної одиниці. Діяльність КМА спричинилася до зміни способу філософування в Україні (традиційне тяжіння до містичного споглядання змінилося переважною орієнтацією на схоластичний і новітній раціоналізм), до відокремлення філософії від релігії, до утвердження розуміння філософії як окремої системи теоретичних знань, що складається з раціональної, натуральної і моральної філософії Ф. ілософія КМА стала підґрунтям доби укр. бароко. Її можна було б визначити як укр. версію схоластики барокової доби, яка органічно поєднала характерні для укр. традиції ідеї з філософським змістом; синтезувала ідеї, що становили підґрунтя духовної творчості попередніх епох, з філософськими здобутками латинського Заходу, вписала в цю систему елементи таких різних філософських і світоглядних станів, як Ренесанс, Реформація, раннє Просвітництво; поряд з властивою цій філософії ретроспективністю й традиціоналізмом уможливила пошук шляхів включення елементів новітньої філософії, а також започаткувала формування ідей наукового знання. До сфери наукових інтересів вчених-могилянців входила антична спадщина (Платан, Аристотель, Плутарх, Сенека, Цицерон, Псевдо-Тален, Діоген Лаертський, Боецій), патристика (Августин, Климент Александрійський, Ориген, Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Василій Великий, Григорій Ниський, Григорій Назіанзин та ін.), схоластика (Петро Ломбардський, Тома Аквінський, Бонавентура, Альберт Великий, Туго Сент-Вікторський, Абеляр, Дуне Скот, оккамісти XIV ст., Раймунд Лумій, Авіценна, Аверроес, Суарес, Братиславський та ін.). З представників новітньої філософії в академії вивчали Мак'явеллі, Кардано, Галілея, Тихо де Браге, Коперника, Декарта, Ляйбніца, Вольфа, Баумайстера, Ліпсія, Греція, Спінозу, Гассенді, Ф. Бекона. Домінуюча в укр. думці неоплатонівська традиція (з характерною для неї етико-релігійною інтерпретацією смислів буття) від поч. XVII ст. доповнюється теоретично викінченою системою аристотелізму. Особливості рецепції західної філософії в лекційних курсах викладачів КМА відстежуються у доборі й інтерпретації ними філософських ідей західних мислителів, у їх тяжінні до тих філософів, які у своїх вченнях поряд з натурфілософськими питаннями чільне місце відводили з'ясуванню проблем метафізики, схилялися до концептуалізму як більш поміркованого варіанту західної середньовічної реалістичної традиції. У XVII ст. філософія КМА забезпечила належний розумовий вишкіл і повагу до теоретичної думки, підготувавши ґрунт до осмислення і подальшого розвитку (хоч і в схоластичному оформленні) новітньої філософії в Україні. Починаючи від XVIII ст. вчені-могилянці включають у свої курси системний виклад основних положень античних атомістів, а також ідей Гассенді й Ф. Бекона (хоч і дають їм негативну оцінку). Неабияку схильність вони виявляють до філософських ідей Декарта й Ляйбніца. Останні засвоювалися переважно з поширених тоді в Україні творів популяризатора й систематизатора вчення Ляйбніца Вольфа та через підручник представника вольфіанської школи Баумайстера. Не менш популярним був у КМА підручник професора Сорбонни Пурхоція, відомого як радикального послідовника Декарта. В КМА найбільш послідовним прихильником картезіанської системи був Щербацький. У дусі духовних тенденцій епохи бароко вчені-могилянці поряд з питаннями теології велику увагу приділяли логіко-гносеологічній і натурфілософській проблематиці. В галузі етики найбільша увага зосереджувалася на проблемах взаємозв'язку волі і розуму, самопізнання, сенсу життя та вибору шляху досягнення щастя. Сенс життя вбачався у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро, а досягнення щастя розглядалось як компромісне поєднання задоволень тілесних та духовних потреб людини. До останніх належав також пошук пізнання істини, себто природи і Бога. Проблему взаємозв'язку волі і розуму могилянці розв'язували, спираючись на концепцію етичного інтелектуалізму, що утверджувала пріоритет розуму над волею, його моральний вплив на волю (через надання останній різних варіантів вибору між добром і злом). КМА увійшла в історію розвитку філософії в Україні також завдяки такій яскравій постаті, як видатний укр. філософ Сковорода, який тут навчався у роки 1734 - 1735 та 1744 - 1745. У галузі політико-правової думки чільні представники і вихованці академії - Петро Могила, Сильвестр Косов, Йосиф Тризна, Мілетій Дзик, Варлаам Ясиневський, Пилип Орлик - зробили помітний внесок у розвиток державотворчих ідей. Це стосується розмірковувань Петра Могили про роль церкви в державі, про необхідність утвердження в Україні влади сильного православного володаря, "філософа на троні"; спроб в академічних інтелектуальних колах обґрунтувати божественне право Богдана Хмельницького з метою розв'язання проблеми легітимності гетьманської влади в Україні; статей "Конституції" Пилипа Орлика та політико-правових ідей його ж меморіалу під назвою "Вивід прав України". Група вчених-могилянців, що працювала на терені Росії (Прокопович, Яворський та ін.), узагальнювала і розвивала досвід рос. політичних традицій. Так, Прокопович створив рос. просвітницько-абсолютистську версію теорії природного права й суспільного договору, а Яворський та Лопатин обґрунтували концепцію розмежування світської і церковної влад, обстоювали автономію церкви.