-
1 Жан Батист Рене Робіне
Філософський енциклопедичний словник > Жан Батист Рене Робіне
-
2 Жан Боден
див. Боден, Жан -
3 Жан Бодріяр
див. Бодріяр, Жан -
4 Жан Буридан
див. Буридан, Жан -
5 Жан Кальвін
див. Кальвін, Жан -
6 Жан Лерон Д'аламбер
див. Д'аламбер, Жан Лерон -
7 Жан Мельє
див. Мельє, Жан -
8 Жан-Жак Руссо
див. Руссо, Жан-Жак -
9 Жан-Поль Сартр
див. Сартр, Жан-Поль -
10 Жан-Франсуа Ліотар
див. Ліотар, Жан-Франсуа -
11 Боден, Жан
Боден, Жан (1530, Анже - 1596) - франц. політичний мислитель, соціолог, юрист; засновник концепції державного суверенітету, створення світської (незалежної від церкви) держави. Розрізняв три види історії: людську, природну, божественну. Стверджував, що суспільство розвивається у прогресивному напрямі, а природа - колоподібно. Б. заперечував ідею божественного походження влади та обґрунтовував доцільність обмеженої законами та вимогами справедливості монархії; був прихильником віротерпимості. Б. обстоював думку про вплив географічного середовища на характер мешканців певної території і навіть на форми врядування.[br]Осн. тв.: "Метод необтяжливого розуміння історії" (1566); "Шість книг про республіку" (1576); "Театр природи" (1596). -
12 Бодріяр, Жан
Бодріяр, Жан (1929) - франц. соціолог і філософ, теоретик "смерті модерну". Зазнав відчутного впливу археології знання Фуко та ідей семіологічної революції Д. ля філософії Б. притаманне переосмислення взаємовідношення лінгвістичних та нелінгвістичних систем репрезентації (живопис, кіно), а також репрезентації мови влади і соціальної реальності. Ревізії Б. стали частиною процесу проблематизації фундаментальних передумов мови і мислення і своєрідним внеском до наступної реконструкції лінгвістики, антропології, соціології, політекономії, філософії і культурології. В 80-х рр. XX ст. Б. розробив теорію нового постмодерністського суспільства, в якій обґрунтував власне бачення соціального досвіду та стадій історичного процесу. В останніх працях Б. звернувся до проблеми "метафізичного уявлення" (тісно пов'язаного з "політичним уявленням") і заклав основи нової метафізичної теорії.[br]Осн. тв.: "Суспільство споживання" (1970); "Стратегії фатальностей" (1983); "Холодні спогади" (1987, 1990) та ін. -
13 Буридан, Жан
Буридан, Жан (бл. 1300, Бетен - бл. 1358) - франц. філософ-номіналіст, проф. Паризького ун-ту і двічі його ректор. Основним його твором є "Керівництво з логіки", де в загальних рисах відтворюються ідеї Оккама, поширенню яких у Франції Б. приділяв значну увагу. В коментарях до фізичних та космологічних творів Аристотеля Б. дійшов висновку, що рух небесних світил і земних тіл підлягає тим самим динамічним закономірностям, першопочатковим джерелом яких є Бог, але які потім функціонують без його втручання. Це твердження вплинуло на формування деїстичних уявлень Нового часу. Ілюстрацією цього є ситуація, в яку потрапив Вуриданів осел, коли потерпав від голоду, бо не міг вибрати жодного з двох однакових оберемків сіна, до того ж, розташованих на однаковій від нього відстані. Цікаво, що в історично зафіксованих працях Б. саме такого прикладу не знайшли, але виявили інший, надто до нього подібний - пес не може вибрати жодного з двох однакових шматків їжі. Б. відомий як автор коментарів до праць Аристотеля. -
14 Д'аламбер, Жан Лерон
Д'аламбер, Жан Лерон (1717, Париж - 1783) - франц. філософ, математик Ч. лен Паризької АН (1751), разомз Дидро видавав "Енциклопедію", в якій відповідав за відділи математики і фізики. Не витримавши тиску влади, залишив "Енциклопедію". Д., ідучи за Беконом, запропонував свою класифікацію наук Н. айбільших результатів досяг в математиці і астрономії. В питаннях гносеології схилявся до сенсуалізму Локка, але вважав свідомість відмінною від тіла духовною субстанцією. Походження наукових і гуманітарних дисциплін пов'язував із людськими здатностями, напр., історію з пам'яттю, філософію з розумом, мистецтво з уявою. На відміну від багатьох франц. матеріалістів, визнавав існування незмінних, незалежних од суспільства моральних принципів. Погляди Д. на питання релігії і теорії пізнання критикував Дидро у працях "Сон Д'Аламбера" та "Розмова Д'Аламбера і Дидро".[br]Осн. тв.: "Трактат про динаміку" (1743); "Елементи філософії" (1759); стаття до "Енциклопедії" ("Міркування про походження і розвиток наук" (1751). -
15 Кальвін, Жан
Кальвін, Жан (1509, Нуайон, Франція - 1564) - франц. протестантський теолог, філософ; засновник кальвінізму. Вивчав філософію в ун-ті в Парижі, а також в Бурже, Орлеані. На формування світогляду К. вирішальний вплив справили ідеї Лютера і Цвінглі. Основною філософською і теологічною ідеєю є тлумачення Бога як абсолютної і самодостатньої причини усього, що існує в світі Н. аголошував також на абсолютному значенні Біблії у релігійному пізнанні, вагомості старозавітної традиції у християнстві. Доктриною подвійного напередвизначення поділяв людство на дві частини: обранців Божих, які від народження призначені до вічного життя, і безнадійних грішників, на яких, попри будь-які зусилля, чекає загибель. Цей вибір - Божа таємниця. Земне буття людини - запорука обраності, що виявляється в її сімейному, освітньому, професійному, суспільному житті. Особливого значення К. надавав успіху в професійних справах, який вважав потвердженням богообраності. За К., визначальна роль Бога в житті людини не включає примусу щодо її індивідуальної свободи, позаяк деякі її вчинки є необхідними, інші - випадковими або цілковито вільними. Поділяв концепцію невидимої Церкви як істинної і її членами вважав лише обраних. Поглибив учення Лютера про загальне священство віруючих: оскільки кожний член Церкви потенційно обраний, то всі рівні у правах і вияві самоініціативи. Відтворив ієрархію апостольської Церкви і пресвітеріальне управління. Принцип автономії общини екстраполював на суспільне життя. За К., Бог делегував владу всім однаково у своїй конкретній сфері. Держава не втручається у справи Церкви. Заперечував монархію, залежність релігії від держави.[br]Осн. тв.: "Про милосердя" (1532); "Психопаніхія" (1534); "Катехізис" (1536); "Відповіді кардиналу Садолето" (1539); "Настанова у християнській вірі" (1536); "Церковні настанови" (1541). -
16 Кондорсе, Марі Жан Антуан Нікола
Кондорсе, Марі Жан Антуан Нікола (1743, Рибелон - 1794) - франц. філософ, політичний діяч. Освіту отримав у колежі Наварри. Од 1785 р. секретар Академії наук. Співробітничав в "Енциклопедії" Дидро. В 1791 р. обраний до Законодавчих зборів. Урядом Робесп'єра був звинувачений у змові, у 1794 р. заарештований, у в'язниці покінчив життя самогубством. У філософських поглядах К. був деїстом і сенсуалістом, стверджував, що в природі і суспільстві діють вічні і незмінні закони, які людина пізнає за допомогою відчуттів та ідей. К. розглядав закони розвитку історії, її основні етапи і тенденції, приділяючи велику увагу культурі та звичаям народів. В основі історичного розвитку, за К., лежить удосконалення знань, розумових і моральних здатностей людей. При поясненні якісно різних етапів цього розвитку слід враховувати також господарські та політичні чинники. К. - один із основоположників ідеї прогресу як поступу розуму. Основною перешкодою для прогресу К. вважав невігластво, забобони, релігію та деспотизм. Основою усунення перешкод на шляху суспільного поступу К. оголосив розум і природу, на яких базуються "природні закони" та "природне право" - право на власність, майнова нерівність, але рівність усіх перед законом. Суспільне благополуччя К. пов'язував зі зведенням нерівності до мінімуму шляхом відміни будь-яких обмежень у розвитку торгівлі і промисловості та виділення надлишків капіталу для благодійних справ. Подальший прогрес людства К. вбачав у пануванні в суспільстві свободи і розуму. Ідеї К. сприяли розвитку концепції історичного прогресу просвітників та франц. істориків епохи Реставрації.[br]Осн. тв.: "Досліди аналізу" (1768); "Життя Тюрго" (1786); "Життя Вольтера" (1787); "Ескіз історичної картини поступу людського розуму" (1795).Філософський енциклопедичний словник > Кондорсе, Марі Жан Антуан Нікола
-
17 Ліотар, Жан-Франсуа
Ліотар, Жан-Франсуа (1924, Париж - 1998) - франц. філософ, представник постструктуралізму. Застосував поняття постмодернізму до розвитку філософії, визначаючи сучасну філософію як "філософію постмодерну". Модерн, на думку Л., є епохою панування "великих метарозповідей" ("діалектика духу", "емансипація людини", "герменевтика смислу" тощо), які намагалися обійняти статус універсально легітимних. Епоха постмодерну - це епоха недовіри до метарозповідей, їх делегітимації, вивільнення "мікронаративів", що не зазіхають на загальновизнаність і використовуються лише ситуативно. Загибель метарозповідей надає простору різноманітним мовним іграм, що не мають поміж собою нічого спільного й існують лише в межах власних сфер релевантності. Згодом Л. конкретизує поняття мовної гри, застосовуючи терміни "жанр дискурсу" (тобто історична і топологічна специфіка дискурсу) і "режим речення" (ствердження, заперечення, підозра, доведення тощо) К. ожен жанр дискурсу запроваджує, за Л., свої правила прийнятності ходів мовної гри, неспіввимірні з правилами інших жанрів, оскільки правило є не денотативним, а суто прескриптивним судженням. Звідси - різні жанри дискурсу не можуть нічого "довести" один одному, а жанру жанрів, що стояв би понад ними, не існує взагалі. 'Тому "суперечка", що точиться між жанрами дискурсу, є єдино можливою формою їх взаємодії, запобігаючи зміцненню тоталітарних прагнень до єдності й уніфікації. Поняття постмодерну вказує, за Л., не стільки на хронологічний, скільки на змістовий елемент розвитку філософії. Загибель метарозповідей і запанування радикального плюралізму є природним наслідком модерну, реакцією на його вади. Постмодерн, на думку Л., завжди був вписаним у модерн і лише сьогодні досяг свого чіткого оформлення. Постійна неузгодженість між змістом, котрий потребував виразу, і хронологічними конотаціями, невід'ємними від терміна "постмодерн", примусили Л. в 1988 р. замінити цей термін іншим - "переписування модерну" Ш. ирокого розголосу набула полеміка Л. з нім. філософом Габермасом, який вважав постструктуралістські спроби критики культури необґрунтованими і називав їх "запровадженням принципу, що піддається хіба лише заклинанням".[br]Осн. тв.: "Постмодерністська умова" (1979); "Економія лібідонального" (1974); "Розбрат" (1983); "Могила інтелектуала" (1984). -
18 Марі Жан Антуан Нікола Кондорсе
Філософський енциклопедичний словник > Марі Жан Антуан Нікола Кондорсе
-
19 Мельє, Жан
Мельє, Жан (1664, Мізерні - 1729) - франц. філософ радикального напряму франц. Просвітництва. Од 1689 р. був сільським священиком, що не завадило йому розробити концепцію атеїзму й матеріалізму. Відомий своєю єдиною працею "Заповіт", яка була написана у 1720 р. і вперше у повному обсязі опублікована у 1864 р. Одразу після написання праця поширювалася таємно (як виразно протестна щодо існуючих порядків); опублікуванню фрагментів її тексту сприяли Вольтер і Гольбах. Філософські основи матеріалізму М. орієнтовані частково на античні зразки та певні складові фізики Декарта. В цілому ж механістичний матеріалізм М. був наслідком його атеїстичної позиції, а не навпаки. Він вважав, що атеїзм - це найбільш послідовна логічна позиція чеснот. Релігію М. розглядав як засіб гноблення панівними класами решти населення; аби ліквідувати соціальну несправедливість, закликав до революції і, відповідно, заснування суспільства на утопічно-комуністичних засадах. -
20 Робіне, Жан Батист Рене
Робіне, Жан Батист Рене (1735, Ренн - 1820) - франц. філософ. Навчався у єзуїтському колежі. Визначальною характеристикою філософських поглядів Р. є матеріалізм органіцистського гатунку. Природу Р. розглядав як ієрархічну драбину живих істот з людиною на найвищому щаблі. Всю матерію Р. вважав органічною, живою. Основні її атрибути: рух, протяжність, час. За Р., матерія і рух - незнищенні. Р. визнавав творіння світу Богом, протиставляючи вічність і безкінечність Бога кінечності і мінливості природи. Основна закономірність природи Р. визначається рівністю добра і зла, життя і смерті, буття й небуття. Гармонія природи складається із контрастів, що проявляються у статиці й динаміці, єдності та багатоманітності природних явищ. Вона обумовлена трьома основними природними закономірностями: причинним зв'язком речей, єдністю природи та неперервністю зміни її станів. Теорію пізнання Р. будує на принципах сенсуалізму. Він переконаний, що у пізнанні природи людині не поставлено меж, хоч висловлює і скептичні міркування щодо можливості осягнути сутність речей за допомогою відчуттів. Р. належить чотири томи коментарів до словника Вейля та п'ять томів доповнень та коментарів до "Енциклопедії" Дидро.[br]Осн. тв.: "Про природу" (1761 - 1766).Філософський енциклопедичний словник > Робіне, Жан Батист Рене
- 1
- 2
См. также в других словарях:
Жан — (гр. рsусһе дем, рух, жан, өмір, лат. аnіmа, аnіmus есу, леп, өмірлік күш, тіршілік, ақылды жан, рух) дін мен философияда: адамның даралығын және оның өзіне адами қасиеттерді беретін адамның материалдық емес аспектісі (немесе мәні); жиі (часто)… … Философиялық терминдердің сөздігі
Жан — (Jean) французское Род: муж. Отчество: Жанович Жановна Производ. формы: Жанно, Жаник, Жанник Иноязычные аналоги: англ. Jan кит. Чан … Википедия
Жан I — Жан I: Жан I (герцог Брабанта) герцог Брабантский с 1267, герцог Лимбурга с 1288, миннезингер, сын Генриха III Добродушного, герцога Брабанта, и Алисы Бургундской, дочери Гуго IV, герцога Бургундии. Жан I (герцог Бретани) герцог… … Википедия
Жан — (муж.) Душа Казахские имена. Словарь значений.. ЖАН Милость божья. Имени Жан соответствуют имена: древнееврейское Иоханан, греческое Иоханнис, немецкое Иоханн, Ганс, Ханс, английское Джон, итальянское Джованни, шведское Охан, датское Йенс,… … Словарь личных имен
Жан де Мён — Жан де Мен (Jean de Meung) (собственно Жан Клопинель, «Хромой» Jean Clopinel) (ок. 1240 или 1250 1305) французский поэт, сатирик, филолог, хорошо знал латынь и был знаком с произведениями выдающихся деятелей средневековой культуры, представитель… … Википедия
жан — * Jean. Галлицизированное русское мужское имя Иван. Этот Жан здоровеннейший мужчина, говорящий хриплым басом. Чехов Визитные карточки. Вторым <женихом> был Быков, Иван Федорович Jean, как его звали секретарь вновь открытого в городе суда. Б … Исторический словарь галлицизмов русского языка
жан ки плёр — * Jean qui pleure. Жан, который плачет. Вероятно, псевдоним образован по аналогии с названием романа Виктора Гюго Человек, который смеется ( L homme qui rit ). Преподнесение Неделе титула Колумба. Это тоже не одна г жа Ефименко занимается. С… … Исторический словарь галлицизмов русского языка
жан ки ри — * Jean qui rit. Жан, который смеется. См. предыдущую статью. И эта потешная метаморфоза происходит с главным административным представителем путейской инспекции! Jean qui rit, не успев распаковать своих чемоданов, уже превращается в Jean qui… … Исторический словарь галлицизмов русского языка
Жан — (Jean) (р. 1921), великий герцог Люксембургский с 1964 … Энциклопедический словарь
Жаніх — мужчына, які не ведае, што рабіць са сваёй свабодай … Слоўнік Скептыка
Жан — іменник чоловічого роду, істота … Орфографічний словник української мови
