752

1) to address oneself (to)

2) pass. to be addressed

moustique

ბისკვიტი

выбухнуць

en\ \ hydride

çıqarmaq

ГРА - форма вільного самовиявлення людини, котра передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається - як імпровізація, змагання або як вистава, репрезентація певних ситуацій, смислів, стану речей. Низка впливових напрямів сучасної думки розглядає Г. як самостійну галузь вивчення В. одночас широко використовуються ігрові методи навчання (мовам тощо) та ігрові моделі дослідження соціальної та культурної динаміки. Класичний шіллерівський ідеал мистецтва як безкорисливої Г. знаходить нових прихильників. У духовному протиборстві з ідеологією тоталітаризму Гейзинга створює універсальну концепцію культури як вільної і "чесної" Г. У цей же період Гессе пише філософську утопію "Гра в бісер", а Т. Манн у центр своєї естетичної програми ставить Г. і "принцип іронії". За Гайдеггером Г. - це "мова трансценденції", можливість, що відкриває себе волі людського вчинку. Гадамер поширює категорію Г. на процес розуміння тексту, образу, символічної дії. Фінк полемізує з Гадамером й розвиває вчення про Г. в ракурсі філософської антропології. Буттєвий устрій Г. розглянуто Фінком як основний спосіб людського спілкування з можливим. Англомовні філософи відрізняють імпровізовану, ненавмисну Г. (play) від Г., організованої на основі обмеженої кількості правил (game). Найскладнішою є Г. першого типу, позаяк "ненавмисність" (довільність) виключає будь-яку локалізацію (сценою, стадіоном чи колом рулетки). Беручи участь у такого типу Г., людина спрямовується на подолання власної обмеженості й скутості, на динамічне виявлення повноти екзистенції. Тут немає конкретного, замкненого в собі суперника, і тому незастосовна суб'єкт-об'єктна матриця. Сторони взаємодії немовби "занурюються" всередину самої людини, внаслідок чого вона виходить поза межі емпіричної особистісної тотожності і починає відчувати неосяжність духовної амплітуди існування. У ній пробуджується й подає голос "людина можлива" - та буттєва "іпостась", котра аж ніяк не може бути відділена від людини й передана дублерові на зразок маски. "Людина можлива" (задана) не є "роллю", в яку можна уввійти, доклавши певних зусиль. Цей феномен не накладається на індивіда іззовні, як личина, а висвітлює в ній потаємний, прихований до часу шар буття, знаменує його відкритість. У "людині можливій" парадоксально суміщуються, з одного боку, гранична відкритість, жертовна незахищеність і невбезпеченість будьякими конвенційними умовами, а з іншого боку - здатність вивільнення з-під гніту узвичаєних форм зневолення: ідеологічного, економічного, соціального. Протилежністю Г. є не "серйозність", а насильство. Неможливо грати за наказом. Проблема різновидів Г. полягає в більшому або меншому рівні профанації ігрового виміру, автентично присутнього у святі. Співвідношення спортивної Г., театру й культу поглиблено розглядає Гвардіні. Різноманітність ігрових моделей розкривають герменевтика культури Аверинцева, онтологічна естетика Гартмана, теорія соціальних ролей Морено, концепція "мовних ігор" Вітгенштайна.