1997

pantalon

მარჯვე, ხელმარჯვე, უნარიანი

грамада

гурт

кацёлка

en\ \ metallic bond

yekünleyici

див. Молешотт, Якоб

Головко, Борис Андрійович (1946, Кагарлик) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім.Т. Шевченка (1972). Докт. філософських наук (1994), проф., член Національної Асоціації українознавців. У 1978 - 1984 рр. - викл. філософії у КНУ ім. Т. Шевченка, у 1995 - 1997 рр. - зав. кафедрою культурології і археології НаУКМА, від 1997 р. - кафедрою філософії НАУ. Коло наукових інтересів: історія філософії, історія культури, філософська антропологія, логіка, соціологія, філософія освіти. Автор численних статей, розділів 12 колективних монографій.

[br]

Осн. тв.: "Сучасна філософська антропологія: основні напрями та проблеми" (1994); "Філософська антропологія" (1997).

Ішмуратов, Анатолій Теміргалійович (1946, Ташкент) - укр. логік, методолог, філософ. Закінчив філософський ф-т Московського ун-ту (1974). У 1974 - 1977 рр. аспірант Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Докт. філософських наук (1987), проф. (1992). Од 1974 р. - в Інті філософії їм. Г. Сковороди НАНУ, од 1991 р. - головний наук, співр. Член Міжнародного кантівського тов-ва (од 1990 р.). Співзасновник і член Укр. філософського тов-ва (1997). Дійсний член Нью-Йоркської Академії наук (од 1997 р.). Працює над проблемами практичної логіки, феноменології, конфліктології, методології гуманітарних наук. Автор багатьох наукових праць, енциклопедичних статей, методичних програм, курсів лекцій, підручників і наукових монографій.

[br]

Осн. тв.: "Логічні теорії часових контекстів" (1981); "Логічний аналіз практичних міркувань" (1987); "Конфлікт і згода" (1996); "Вступ до філософської логіки" (1997).

Бондаренко, Віктор Дмитрович (1956, с. Охіньки Чернігівської обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1981) та НА ВСУ (1993). Докт. філософських наук (1993), проф. (1997), голова Держ. комітету України у справах релігій (від 1997 р.), засл. діяч науки і техніки України (2000).

[br]

Осн. тв.: "Еволюція сучасного православного богослов'я" (1988); "Релігія і церква за кордоном: Православ'я в сучасному світі" (1998); "Сучасне православ'я: Основні тенденції розвитку" (1994) та ін.

Гринів, Олег Іванович (1940, с. Мала Горожанка Львівської обл.) - укр. філософ. Закінчив юридичний ф-т ЛНУ їм. І.Франка (1967). Докт. філософських наук (1989), проф. (1997). У1974 - 1990 рр. - на викладацькій роботі у НУ "Львівська політехніка". Од 1993 р. - ст. наук. співр., зав. сектором теоретичної етнології Ін-ту народознавства НАНУ (м Л. ьвів). Виконавчий секретар Львівської крайової ради Конгресу укр. інтелігенції. Коло наукових інтересів - проблеми філософії, етнології, націології, політології, культурології, релігієзнавства. Лауреат премії "Журналіст року" (1995) А. втор понад 300 наукових і науково-публіцистичних праць. Публікації в Україні і за кордоном.

[br]

Осн. тв.: "Йосиф Сліпий як історик, філософ, педагог" (1994); "Українське народознавство", у співавт. (1994); "Національно-духовне відродження: Історія і сучасні проблеми" (1995); "Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст Х. рестоматія", у співавт. (1996); "Україна і Росія: партнерство чи протистояння? Етнополітичний аналіз" (1997).

Грушевський, Михайло Сергійович (1866, Холм, нині Польща-1934, м.Кисловодськ, похований на Байковому цвинтарі у Києві) - укр. історик, громадсько-політичний і державний діяч, організатор укр. науки. Закінчив історико-філософський ф-т Київського ун-ту (1890). Учень Антоновича. Від 1894 р. - магістр і проф. Львівського ун-ту. Голова НТШ (1897-1914). Співзасновник (із Франком) і редактор "Літературно-Наукового Вісника" (1898). Від 1897 р. пише й потомно видає монументальну "Історію України-Руси"(т. 1-Х, ч. 1, Львів, 1898; Київ, 1936) та більш популярні курси укр. історії: "Нариси історії українського народу" (1904), "Коротку історію України" (1910), "Ілюстровану історію України" (1911). Кабінетний вчений, але й політик: не тільки вивчав, а й творив історію. Співзасновник і заступник голови Укр. національно-демократичної партії (1899). З початком Першої світової війни переслідувався як "мазепинець" і "австрофіл": зазнав арешту (1914), у 1915 р. - заслання (Симбірськ, Казань, Москва). З падінням царизму - голова Укр. Центральної Ради, чільний ідеолог та архітектор її політики - курсу на автономічний федералізм, а зрештою (IV Універсал) - і на державну незалежність УНР та розбудову "народної республіки, яка б дбала про інтереси трудящих мас". Суспільно-політичні погляди цього періоду викладені у брошурах "Хто такі українці і чого вони хочуть", "На порозі нової України" та ін. Від березня 1919 р. перебував в еміграції. Заснував Укр. соціологічний ін-т (1919, Прага, пізніше Відень). Відхилив запрошення на роботу від ун-тів Європи і США і в 1924 р. повернувся в Україну. Активно займався розбудовою науково-дослідних установ ВУАН. З 1929 р. - акад. АН СРСР. Після арешту в 1931 р. був звільнений, але наприкінці 30-х рр. оголошений "заклятим ворогом народу". Г. - чільний представник новітньої укр. історіографії: автор першого цілісного історіографічного викладу минулого (до серед. XVII ст.) укр. народу - наукової бази його національної ідеології. Як історик народницької школи вважав, що народ - це "єдиний герой історії". Саме він (а не еліта, з її готовністю до асиміляції із завойовниками) пов'язує історичні періоди "в одну цілісність". Народницькі погляди Г. еволюціонували від романтичного народництва - через "позитивне" (живлене франко-англ. позитивізмом) - до народництва, опертого на соціологію Дюркгейма та його школи. Г. послідовно обґрунтовував ідею самостійності укр. народу, окремішності його історичних та мовних витоків. Його вплив на укр. історичну свідомість базується: 1) на чіткому розмежуванні "українсько-руської" та "великоруської" народностей, як двох коренів двох різних історій - від Київської держави, з одного боку, та Володимиро-Московської - з другого; 2) на доведенні тяглості укр. історичного поступу від великодержавного середньовічного Києва (через Галицько-Волинську, Литовсько-Руську та Козацьку держави) до сучасності; 3) на обґрунтуванні неперервності історії укр. народу, всупереч перервності його державності. У висвітленні історичного процесу вважав себе "істориком-соціологом". Зрештою дійшов висновку про визначальність в історії ''конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій" та необхідності й бажаності повороту до суспільства соціалістичного гатунку. У питанні про автономізм/федералізм був переконаним федералістом: в 1909 р. писав про Чорноморсько-Балтійську федерацію українців, білорусів, литовців на чолі з Україною, в 1918 р. - про "федерацію світову", в 1920 р. - про Сполучені Штати України (про федерацію "фактичних республіканських громад"). Г. - фундатор львівської і київської школи істориків.

[br]

Осн. тв.: "Визволення Росії і українське питання / Статті і зауваження" (1907); "3 політичного життя Старої України / Розвідки, статті, промови" (1917); "Початки громадянства (генетична соціологія)" (1921); "Історія української літератури". В 6 т. (1923 - 1925); "З історії релігійної думки на Україні" (1925); "Історія України-Руси". В 11 т., 12 кн. (1991 - 1998); "Щоденник (1888 - 1894 рр.)" (1997); "Листування Михайла Грушевського" (1997).

Губерський, Леонід Васильович (1941, Миргород) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ їм. Т. Шевченка (1969). Докт. філософських наук (1992), проф. (1989), чл.-кор. НАНУ (1997). Од 1994 р. - директор Ін-ту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, від 1997 р. - зав. кафедрою філософії гуманітарних наук Ф. ахівець у галузі соціальної філософії, культурології. Зробив вагомий внесок у дослідження методологічних аспектів ідеології та ідеології як культурно-історичного феномена. Автор численних наукових досліджень, підручників.

[br]

Осн. тв.: "Проблеми методології наукового пізнання і соціальної практики", у спіавт. (1980); "Наукова ідеологія і особа" (1988); "Матеріальне і духовне в соціальному розвитку", у співавт. (1986); "Інтегративно-мобілізуюча функція наукового потенціалу наукової ідеології" (1991); "Духовні орієнтації молоді: динаміка і формування", у співавт. (1994); "Людина і світ / Підручник", у співавт. (1999); "Філософія / Курс лекцій", у співавт, (2000).

Кавалеров, Анатолій Іванович (1937, Одеса) - укр. філософ. Закінчив філологічний ф-т Рівненського пед. ін-ту (1963), філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка та аспірантуру (1968 - 1971). Докт. філософських наук (1985), проф. (1986), чл.-кор. Української Академії політичних наук (2000) та Інженерної академії України (1997); зав. кафедрою філософії і соціології Південноукраїнського педагогічного ун-ту (Одеса) (од 1992 р.). Сфера наукових інтересів: соціальна філософія, філософія історії, філософія освіти, історія філософії України, методологія пізнання, управління та організація науки, соціологія побуту та сім'ї, аксіологічні проблеми особистості, педагогіка; видавнича та редакторська діяльність. Автор понад 100 друкованих праць.

[br]

Осн. тв.: "Ідеї менталітету в філософських поглядах Г. Сковороди: Філософія М. енталітет. Освіта" (1994); "Діалектика душі за Я. Коменським" (1992); "Філософія: Курс лекцій" (1997); "Логічне мислення - основа наукового пізнання" (1998)та ін.

Кремень, Василь Григорович (1947, с. Любимове Сумської обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1971). Докт. філософських наук (1991), проф., акад. НАНУ (2000), акад. АПНІ (1995). Од 1999 р. - міністр освіти і науки України, президент АПНІ (1997). Лауреат Міжнародної премії ім. Г. Сковороди (1997). Фахівець у галузі соціально-політичного розвитку суспільства. Автор близько 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Україна і шлях до себе: Проблеми суспільної трансформації", у співавт. (1985); "Соціально-політична ситуація в Україні: поступ п'яти років" (1996); "Україна: альтернативи поступу К. ритика історичного досвіду", у співавт. (1996).