1982

rafale

წინ

галка

гуз

en\ \ domain wall

ögünden köz ögüne almaq, ögünden nazarğa almaq, kelecekni ögünden aytmaq

МОДЕЛЬ ( від лат. modus - міра) - у загальному розумінні аналог (графік, схема, знакова система, структура) певного об'єкта (оригіналу), фрагмента реальності, артефактів, витворів культури, концептуально-теоретичних утворень тощо. З логічної точки зору, дві системи S, і S2 називаються М. одна одної, якщо вони ізоморфні або гомоморфні між собою. Відношення "бути М." є відношенням рефлексивним, симетричним і транзитивним, тобто відношенням типу еквівалентності, тому питання, яку із систем Sj і S2 вважати оригіналом, а яку М., вирішується залежно від конкретної ситуації. З гносеологічної точки зору, М. - це замінник, представник оригіналу у пізнанні. Завдяки їхньому ізоморфізму або гомоморфізму знання, отримані в результаті дослідження М., екстраполюються на оригінал, широко використовуються в багатьох науках у різних значеннях, але, як правило, поняття "М." пов'язують з методом моделювання. У такому значенні М. - предметна, знакова чи мислена (уявна) система, що відтворює, імітує або відображає якісь визначальні характеристики, тобто принципи внутрішньої організації або функціювання, певні властивості чи ознаки об'єкта пізнання (оригіналу), пряме, безпосереднє вивчення якого з якихось причин неможливе, неефективне або недоцільне, і може замінити цей об'єкт у процесі, що досліджується, з метою отримання знань про нього. Отже, відношення "оригінал - М." не природне, а епістемологічне, зумовлене процесом пізнання. Питання про відношення М. й оригіналу, ступінь їх спільності, подібності, адекватності - одне з найважливіших і найскладніших у процесі наукового моделювання. М. виступає ефективним засобом наукового дослідження тільки при максимально чіткому визначенні їх подібності та відмінності теоретичними засобами, які можуть визначати припустимі межі спрощень, абстрагувань, ідеалізацій. За фізичним характером М. можна поділити на предметні, знакові (інформаційні), мислені. Посідаючи істотне місце у потужному арсеналі наукових засобів, виконуючи описову, пояснювальну і евристичну функції, М. відіграє важливу роль у дослідженні різноманітних складних феноменів реальної дійсності.

Гесле, Вітторіо (1960, Мілан) - нім. філософ. У 1977 - 1982 рр. студіював філософію, індологію, філологію в ун-тах Ренсбурга, Тюбінгена, Бохума та Фрайбурга. В 1982 р. - захист докт., в 1986 р. - габілітаційної праці з філософії О. д 1988 р. - асоційований проф. Нової школи соціальних досліджень в Нью-Йорку, стажувався в ун-тах Італії, Нідерландів, США, Бразилії, Радянського Союзу, Норвегії та Індії. Од 1992 р. - проф. Загальної вищої школи в Ессені. Дослідження в царині метафізики, етики та практичної філософії. З огляду на глобальні (екологічні, економічні, політичні) проблеми, які витлумачуються в термінах онтологічної кризи людства, а також на методологічну кризу сучасної філософії Г. прагне обґрунтувати матеріальну етику цінностей, яка відповідала б викликам науково-технологічної цивілізації. Критично трансформуючи трансцендентально-прагматичний метод Апеля на основі об'єктивно-ідеалістичної метафізики (Гегель, Йонас), Г. стверджує необхідність апріорних структур об'єктивного розуму, інтерпретуючи їх як основу не тільки суб'єктивності та інтерсуб'єктивності, а й буття загалом. Поєднання трансцендентальної філософії з метафізикою дає змогу онтологічно обґрунтувати моральні належності, уникаючи при цьому "натуралістичного хибного умовиводу", з одного боку, та суб'єктивного (інтерсуб'єктивного) соліпсизму та морально-етичного релятивізму, з другого, що уможливлює легітимацію моральних норм за умов секуляризованої культури та кризи традиційних морально-етичних систем.

[br]

Осн. тв.: "Істина та історія" (1984); "Система Гегеля". У 2 т. (1987 - 1988); "Криза сучасності та відповідальність філософії: Трансцендентальна прагматика, граничне обгрунтування та етика" (1990); "Генії філософії нового часу" (1992); "Філософія і екологія" (1994); "Практична філософія в сучасному світі" (1995).

Глушков, Віктор Михайлович (1923, Ростов-на-Дону - 1982) - укр. вчений, математик, фахівець в галузі кібернетики та інформатики. Закінчив фізико-математичний ф-т Ростовського ун-ту (1947). Академік НАНУ (1961), академік AH СРСР (1964). Директор Ін-ту кібернетики НАНУ (1962 - 1982). Наукова творчість Г. охоплює - дослідження проблем сучасної алгебри, розбудову концептуально-теоретичних основ кібернетики, розробку теорії автоматів і теорії ЕОМ, конструювання ЕОМ і створення систем їх математичного забезпечення, розробку теорії АСУ та низки проблем у галузі економічної та біологічної кібернетики тощо. Вагомим є творчий внесок Г. у теорію і практику програмування (зокрема, дослідження алгоритмічних мов як ефективних засобів програмування). Велику увагу Г. приділяв проблемі штучного інтелекту, її філософським та епістемологічним аспектам; особливо його хвилювало питання про принципові можливості вирішення проблеми штучного інтелекту у світлі теореми Геделя про неповноту. Г. належить також комплекс ідей про безпаперову інформатику, зокрема, про створення засад інформаційного суспільства, яке має замінити постінд устріальне.

[br]

Осн. тв.: "Вступ до кібернетики" (1964); "Обчислювальні машини з різними системами інтерпретації", у співавт. (1970); "Алгебра. Мови. Програмування", у співавт. (1974) та ін.

Хоменко, Ірина Вікторівна (1961, Небіт-Даг) - укр. філософ. Закінчила філософський ф-т КНУ ім Т. Шевченка (1982). Докт. філософських наук (1996), проф. (1997). Од 1982 р. працює в КНУ ім. Т. Шевченка, од 1987 р. - на кафедрі логіки філософського ф-ту. Сфера наукових інтересів - логічний аналіз дискурсу, логічний аналіз дії, теорія аргументації.

[br]

Осн. тв.: "Логіка - юристам" (1998); "Логіка в задачах" (1998); "Логіка" (2000); "Еристика" (2000); "Основи логіки", у співавт. (1996); "Дискурс еристичної комунікації"//"Філософська думка". - 2000. - № 2; "Логіка/Практикум" (2002).

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПОВОРОТ в укр. філософії 60-х р р. - зміна парадигми філософування, переорієнтація знелюдненої на той час ідеологічними спрощеннями філософської думки до проблем людини, способів її самоствердження у світі. Відбуваючись у межах загальнообов'язкової філософії марксизму-ленінізму, дана переорієнтація пов'язана з філософською розробкою низки концептів, котрі виводили за ці межі або надавали традиційній філософії гуманістичного спрямування. Вагомою підставою для звинувачень в "ревізіонізмі" стало звернення прибічників нової тенденції до принципу практичної діяльності як наріжного в осмисленні особливостей взаємозв'язку людини й світу, що засвідчувало певну спорідненість цієї тенденції з поглядами західних неомарксистів. А.п. в укр. філософії виявився також багато у чому співзвучним тенденціям, що утвердилися на ту пору у світовій філософії (феноменологія, "фундаментальна онтологія" Гайдеггера, філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, "раціовіталізм" Ортеги-і-Гассета та ін.). Він став також поновленням філософсько-гуманістичних, кордоцентричних тенденцій вітчизняної думки: Сковороди, Юркевича, Хвильового. Осереддям гуманістичної переорієнтації філософських досліджень став створений 1968 р. відділ - тоді діалектичного матеріалізму, тепер філософської антропології - Ін-ту філософії НАНУ, який очолював Шинкарук. Вагомі передумови А. п. пов'язані з діяльністю у Києві відомого укр. і рос. філософа Копніна. Хоча діапазон досліджень на той час дуже звужувався рецидивами соціологічного редукціонізму, притаманного марксизмові, розпочалися плідні світоглядно-методологічні пошуки, пов'язані зі з'ясуванням культурно-історичної визначеності сутнісних ознак людини, структури цілепокладаючої діяльності, взаємодії наріжних регулятивів діяльності, а в ширшій перспективі - регулятивів людського світовідношення. Постала необхідність вивчення історичних типів світогляду, категорійної структури останнього, взаємодії світогляду та філософії як його теоретичної форми, ширше - співвідношення теоретичного, практичного та практично-духовного освоєння світу; духовного універсуму особистості, особливостей духовних почуттів (віра, надія, любов та ін.), світоглядно-культурного змісту філософських категорій. В результаті була введена у науковий обіг вилучена з ортодоксального марксизму тематика: "подвоєння" світу у свідомості (наявне та належне буття), феномен досвіду, етичні виміри практики, співвідношення предметного змісту та форми практики тощо. "Київська світоглядно-антропологічна школа" набуває популярності за межами України. 1982 р. групі її представників (Булатов, Іванов, Табачковський, Шинкарук, Яценко) присуджено Держ. премію України. Критичне осмислення даного теоретичного набутку здійснюється на щорічних "Філософськоантропологічних читаннях" (од 1995 р.), на читаннях пам'яті Копніна та ін.

Белл, Даніел (1919, Нью-Йорк) - амер. соціолог, філософ. Один із провідних теоретиків сцієнтистсько-технократичного напряму у суспільствознавсті. Певний час (30-ті - 40-ві рр. XX ст.) був прихильником соціалістичної ідеології та марксизму. Від кін. 40-х рр. XX ст. стає активним поборником (разом з Ароном, Ліпсетом та ін.) концепції деідеологізації, а в 50-ті рр. XX ст. переходить до розробки теорії постіндустріального суспільства. Б. першим констатував факт введення терміна "кінець ідеології" (1946) франц. філософом Камю, який вважав ідеологію "формою обману". Сам Б. "кінець ідеології" тлумачив як знесилення старих ідеологій та визнання факту "жадання нових". Загальною методологічною підвалиною концепцій деідеологізації та постіндустріального суспільства є технократичний детермінізм. Розробляючи теорію постіндустріального суспільства, Б. спирається також на принцип плюралізму, зокрема у царині "дослідницьких призм","концептуальних схем" та ін. Серед характерних суперечностей постіндустріального суспільства вирізняє провідну - між культурою та економікою. Визначальним принципом культури на стадії постіндустріального суспільства Б. вважає самореалізацію спільноти (а не окремого індивіда).

[br]

Осн. тв.: "Кінець ідеології: Знесилення політичних ідей у 50-ті роки" (1960); "Прихід постіндустріального суспільства: Спроба соціального передбачення" (1973); "Соціальні науки після Другої світової війни" (1982); "Комунітаризм та його критики" (1993) та ін.

Бойченко, Іван Васильович (1948, с О. стрів Львівської обл.) - укр. філософ З. акінчив філософський ф-т КНУ ім.Т Ш. евченка (1971). Докт. філософських наук (1991), проф., акад. Академії політичних наук України, відмінник освіти України, нагороджений Почесною грамотою Держ. комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України (1999). Від 1971 р. працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ на різних посадах, у т.ч. і зав. сектором філософії історії. Коло наукових інтересів: філософія історії, соціальна філософія, методологія соціального пізнання, історія філософії, світоглядна проблематика. Автор понад 150 наукових праць, серед них - численні статті, навчально-методичні посібники та розділи у більш як 20 колективних монографіях, а також 8 індивідуальних монографій.

[br]

Осн. тв.: "Методологічнароль історичного матеріалізму в аналізі форм соціального знання" (1982); "Категоріальний апарат історичного матеріалізму: методологічна функція" (1987); "Філософія історії: Підручник", у співавт. (2000).

Больнов, Отто Фрідріх (1903, Штеттин - 1991) - нім. філософ, теоретик освіти. Вищу освіту здобув у Геттингенському ун-ті. Від 1931 р. працював у Геттингенському ін-ті педагогіки, а в 1939 р. обійняв посаду проф. філософії та педагогіки у Гессенському ун-ті. Започаткував низку критичних історико-філософських досліджень екзистенціалізму, який мав значний вплив на формування його вчення. Б. критикував нігілістичне підґрунтя екзистенційної концепції Гайдеггера. У повоєнний час викладав філософію та педагогіку у Тюбінгенському ун-ті. У роботах цього періоду Б. разом із Аббаньяно, Гайнеманом започаткував рух, спрямований на подолання екзистенціалізму. В основу нового світовідчуття було покладено довіру до буття як нового типу чуттєвості, обґрунтовано позитивні цінності життя людини.

[br]

Осн. тв.: "Сутність настрою"(1941); "Філософія екзистенціалізму" (1944); "Нове укриття: Проблема подолання екзистенціалізму" (1955); "Міра та співмірність людини"(1960); "Людина та простір" (1963); "Мова та виховання" (1968); "Філософія пізнання" (1970); "Про дух подолання" (1978); "Студії з герменевтики". У 2 т. (1982 - 1983).

Бондарчук, Інна Анатоліївна (1939, Брусилів) - укр. філософ. Закінчила КНУ ім. Т. Шевченка (1961). Докт. філософських наук (1992), проф. Від 1993 р. - зав. кафедрою філософії Київського державного лінгвістичного ун-ту. Коло наукових інтересів: діалектика і логіка наукового пізнання, соціальна філософія і філософія історії, філософська антропологія і філософія культури.

[br]

Осн. тв.: "Діалектика художнього характеру"(1975); "Негативна діалектика як естетика"(1992); "Взаємозв'язок теорії і практики", у співавт. (1982); "Методологічні засади наукового пізнання", у співавт. (1981).