1981

peau, cuir

დარწმუნებით, დანამდვილებით

гоман

en\ \ twin boundary

demlemek (про чай)

див. логіка модальна

Безпальчий, Володимир Федорович (1925, Золотоноша - 1981) - укр. історик, філософ. Закінчив історичний ф-т НПУ їм. М. Драгоманова(1948), аспірантуру при Ін-ті філософії НАНУ (1951) З. ахистив докт. дис. (1972), проф. (1973). Від 1951 р. - наук., а з 1953 р. ст. наук. співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. У 1953 - 1968 рр. - доц. кафедри філософії НАНУ і доц. ВІІІН при ЦК КПУ. У 1968 - 1976 рр. - зав. кафедрою марксизму-ленінізму Київського держ. ін-ту театрального мистецтва. У 1976 - 1981 рр. - ректор цього ip-ту. Автор понад 40 статей із філософії, історії філософії та соціології, а також монографій Н. а власноруч зробленому катамарані здійснив численні мандрівки по Байкалу та ріках Сибіру, враження від яких описав у кн. "Наодинці з природою" (1983). Трагічно загинув у черговому плаванні (р. Вітім поблизу м. Бодайбо). Похований у Києві на Лісовому кладовищі.

[br]

Осн. тв.: "Праця і світогляд" (1972); "Людина і праця" (1976); "Праця і релігія" (1981).

Жоль, Костянтин Костянтинович (1949, Прилуки) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ їм. Т. Шевченка (1972). Докт. філос. наук (1992). Працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ (1972 - 1981), на кафедрі філософії НАНУ (1981 - 1989), у від. наукової інформації з суспільних наук при Президії УРСР (1985 - 1990), ст. наук, співр І. н-ту соціології НАНУ (1990 - 1999). Нині проф. кафедри філософії та культурології Подільської аграрно-технічної академії. Фахівець у галузях логіки, філософії науки, соціології та історії філософії. Автор монографій та численних статей.

[br]

Осн. тв.: "Думка, слово, метафора. Проблеми семантики у філософському висвітленні" (1984); "Мова як практична свідомість: Філософський аналіз" (1990); "Логіка. Вступ у сучасну символічну логіку" (2000); "Філософія і гносеологія права" (2000).

ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКА ШКОЛА (ЛВШ) - започаткована польськ. філософом Твардовським, учнем Брентпано, у Львові в 1895 р Н. а початковому етапі діяльності предметом вивчення в ЛВШ стає істиннісне значення. Переважна більшість дослідників, що входили тоді до ЛВШ, поділяли думку Твардовського про абсолютний характер "істини", дискутуючи лише з приводу її одвічного характеру. Розпочата в 1913 р. дискусія закінчилася видатною працею Тарського про дефініцію істинного висловлювання. Атмосферу творчих пошуків в ЛВШ передає вислів Твардовського, котрий говорив, що "служіння об'єктивній правді набирає етичного значення". Він не обмежував своїх учнів у виборі предмета дослідження, одначе вимагав сумлінного ставлення до методів, які загалом можна окреслити як критичний аналіз. Цим доброзичливим ставленням до особистості дослідника пояснюється різноманітність філософських дисциплін, що культивувалися в ЛВШ. До першого покоління учнів Твардовського належали: Лукасевич (1878 - 1956), Лесьнєвський (1886 - 1939), Котарбінський (1886 - 1981), Чежовський (1889 - 1981), Айдукевич (1890 - 1963), Вітвіцький (1878 - 1948), Балей (1885 - 1952), Завірський (1882 - 1948), Татаркевич (1886 - 1980). Формально у розвитку ЛВШ розрізняють два періоди: львівський (1895 - 1915) і варшавський (1915 - 1939), а також наступні чинники, що характеризують це інтелектуальне співтов-во: генетичний - педагогічна діяльність Твардовського і його учнів; географічний - розташування школи у Львові та Варшаві; часовий - ЛВШ виникла в кін. XIX ст. і діяла до поч. Другої світової війни; зрештою, змістовий - сукупність спільних ідей. У першому періоді філософські дослідження концентрувались у Львові, у другому, після отримання Йольщею незалежності, вплив учнів Твардовського поширився на всі ун-ти країни, але головно сконцентрувався у Варшаві, де всі філософські кафедри посіли вихідці зі Львова. Бурхливий розвиток математичної логіки на поч. XX ст. обумовив зацікавленість цією філософською дисципліною варшавських математиків, внаслідок чого співпраця філософів і математиків принесла видатні наукові досягнення у математичній логіці, а певні математичні теорії - теорія множин і топологія - були свідомо обрані для експлікації і дослідження властивостей логічних систем, які в свою чергу контролювали розбудову математичних структур. Таким чином, постала нова галузь на перетині логіки і математики - метаматематика С. аме тому ЛВШ перед Другою світовою війною стає відомою у світі переважно як школа логічна, потім - логіко-філософська позитивістського спрямування (проти чого ще в 30-ті рр. протестували Лукасевич та Айдукевич), а під кін. XX ст. її почали зараховувати до аналітичного гурту у філософії. Спеціалізацію в логіці Лукасевич поєднував із дослідженням явища причинності і використовував його для вирішення проблеми детермінізму, висловлюючись за індетермінізм. Позиція індетермінізму - за критичного прочитання Аристотеля - дозволила Лукасевичу підважити засаду "виключеного середнього", що відкрило шлях спочатку до побудови тризначної логіки, а потім низки логік з багатьма істиннісними значеннями. Використовуючи математичну логіку, Лукасевич аксіоматизував силогістику Аристотеля, винайшов бездужковий запис формул. Лесьнєвський розглядав предмет не як елемент множини в дистрибутивному смислі, а як частину цілого. Наслідком його намагань стали три теорії - прототетика (теорія перших тез), онтологія і мереологія (теорія колективних множин або агрегатів), доповнені теорією дедукції, в якій описувалися номіналістичні настанови Лесьнєвського. Котарбінський трактував предмети як матеріальні речі, потім як тіла, тобто мислячі речі. Ця доктрина спочатку отримала назву "реїзм", а потім "конкретизм" і "соматизм". Спрямованість Котарбінського на ефективне відтворення речей у практиці знайшла вираз у створенні нової дисципліни - праксеології; було також засновано перший у світі Ін-т праксеології. На підставі того, що практичні дії мають виразне етичне забарвлення, Котарбінський розвиває систему незалежної етики, очоливши цей напрям. Чежовський, Завірський і Айдукевич присвятили себе логіці і методології наук, Вітвіцький і Балей - психології, Татаркевич - історії філософії та естетиці. В 1904 р. за ініціативою Твардовського було створене у Львові Польське філософське тов-во, а в 1933 р. Лукасевичем у Варшаві закладено підвалини Польського логічного тов-ва. Під головуванням Твардовського у міжвоєнний період відбулося три філософських з'їзди - у Львові (1923), Варшаві (1927) та Кракові (1936). Друга світова війна призвела до припинення діяльності ЛВШ як наукового тов-ва. В період 1939 - 1948 рр. ЛВШ втратила загалом 34 вчених. Хоча й залишалися корифеї - Чежовський, Айдукевич, Котарбінський, Татаркевич, Яськовський, Мостовський, Слупецький, але внаслідок ідеологічного тиску комуністичного режиму ЛВШ була позбавлена інтелектуального оточення і не змогла відродитися; зрештою, спеціалізація у конкретній дисципліні ставала більш суттєвою.

Андрос, Євген Іванович (1950, Конотоп) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1972) К. анд. філософських наук (1981), ст. наук. співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Сфера наукових інтересів - філософська антропологія та філософія культури. Автор понад 60 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Істина як проблема пізнання та світогляду" (1984); розділи колективних монографій: "Категорії філософії та категорії культури" (1983); "Евристичні функції світоглядної свідомості" (1989); "Відчуження: минувшість і сьогодення" (1995) ; "Феномен української культури: методологічні засади осмислення" (1996) ; "Філософія: Світ людини / Курс лекцій" (1999); "Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми" (2000).

Бондаренко, Віктор Дмитрович (1956, с. Охіньки Чернігівської обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1981) та НА ВСУ (1993). Докт. філософських наук (1993), проф. (1997), голова Держ. комітету України у справах релігій (від 1997 р.), засл. діяч науки і техніки України (2000).

[br]

Осн. тв.: "Еволюція сучасного православного богослов'я" (1988); "Релігія і церква за кордоном: Православ'я в сучасному світі" (1998); "Сучасне православ'я: Основні тенденції розвитку" (1994) та ін.

Бондарчук, Інна Анатоліївна (1939, Брусилів) - укр. філософ. Закінчила КНУ ім. Т. Шевченка (1961). Докт. філософських наук (1992), проф. Від 1993 р. - зав. кафедрою філософії Київського державного лінгвістичного ун-ту. Коло наукових інтересів: діалектика і логіка наукового пізнання, соціальна філософія і філософія історії, філософська антропологія і філософія культури.

[br]

Осн. тв.: "Діалектика художнього характеру"(1975); "Негативна діалектика як естетика"(1992); "Взаємозв'язок теорії і практики", у співавт. (1982); "Методологічні засади наукового пізнання", у співавт. (1981).

Булатов, Михайло Олександрович (1936, Красногорівка Донецької обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ їм. Т. Шевченка (1960). Від 1983 р. - докт. філософських наук, від 1995 р. - проф., Лауреат Держ. премії України з науки і техніки (1982). До 1972 р. викладав курс нім. класичної філософії в КНУ. Від 1972 р. працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Головні напрями дослідження - теорія та історія діалектики, теорія категорій та історія філософії, філософські проблеми феномена ноосфери, історія філософської антропології. У1995 р. отримав грант фонду "Відродження" за кн. "Лекції з німецької класичної філософії".

[br]

Осн. тв.: "Діяльність і структура філософського знання" (1976); "Логічні категорії і поняття" (1981); "Діалектика і культура" (1984); "Категорії діалектики, їх розвиток і функції", у співавт. (1980); "Категорії філософії і категорії культури", у співавт. (1983); "Протиріччя у сучасному світі", у співавт. (1992); "Філософія ноосфери", у співавт. (1995); "Діалектика без апології: Філософсько-антропологічні аспекти", у співавт. (1998).

Возняк, Степан Михайлович (1929, с Ш. арпанці Львівської обл.) - укр. філософ. Закінчив філологічний ф-т ЛНУ ім. І. Франка (1953). Докт. філософських наук (1986), проф. (1989). Від 1990 р. - проф. кафедри філософії ПУ ім. В.Стефаника. Наукові інтереси - історія філософії України, релігієзнавство. Автор понад 120 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Іван Франко - поборник єднання народів" (1974); "У боротьбі за дружбу народів: Проблеми нації і національних відносин в ідеології української революційної демократії останньої чверті XIX - початку XX ст." (1981); "Духовні цінності українського народу", у співавт. (1999) та ін.