1970

Мід, Маргарет (1901, Філадельфія - 1978) - амер. антрополог. Навчалась у Барнет-Коледжі (Нью-Йорк) та Колумбійському ун-ті, де слухала курси з антропології у Боаса та Бенедикт, з соціології - в Огборна; аспірантка Боаса. У 1939 р. захистила у Колумбійському унті дис. і отримала ступінь докт. філософії. Певний час працювала куратором в Американському музеї природничої історії; од 1954 р. - ад'юнкт-проф. Колумбійського ун-ту. Від 1925 р. М. проводила польові дослідження культури первісних племен на островах Океанії, матеріали яких лягли в основу 26 монографій, що принесли їй світове визнання. У порівняльно-антропологічних дослідженнях М. критично переосмислені домінуючі на той час біологізаторські, психоаналітичні та структуралістські уявлення щодо переваги внутрішніх, біологічно-спадкових чинників поведінки людини над соціокультурними, чітко виявлена культурна детермінація процесу розвитку первісних народів. Праці повоєнного періоду досліджують проблематику успадкування та наступності культури, а також конфліктів між поколіннями К. ритичні міркування щодо стану шкільної освіти ініціювали дослідження з антропології та філософії освіти у Пн. Америці. У1949 р. М. проголошено Видатною жінкою року в галузі науки, у 1956 р. - однією із видатних жінок XX ст., у 1969 р. - Матір'ю Світу, У 1950 - 1969 рр. М. обирається президентом Американської антропологічної асоціації.

[br]

Осн. тв.: "Зростання у Самоа" (1928); "Зростання у Новій Гвінеї" (1930); "Секс і темперамент у трьох примітивних племенах" (1935); "Чоловік і жінка: Дослідження сексу в мінливому світі" (1949); "Школа в американській культурі" (1951); "Національний характер" (1953); "Антропологи за роботою: Нариси про Рут Бенедикт" (1959); "Наступність в еволюції культури" (1964); "Культура та її передача: Дослідження розходжень між поколіннями" (1970).

Мороз, Олексій Якович (1931, с. Яруга Хмельницької обл.) - укр. філософ. Закінчив фізико-математичний ф-т Чернівецького ун-ту (1955). Канд. філософських наук (1970). Ст. наук, співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ (1972) Г. оловний напрям діяльності - філософія науки, зокрема філософські проблеми кібернетики, інформатики, штучного інтелекту, деякі аспекти інформаційної цивілізації.

[br]

Осн. тв.: "Логіко-гносеологічний аналіз принципів кібернетичного моделювання" (1972); "Кібернетика в системі сучасного наукового знання" (1988); "Епістемологічний аналіз когнітивного підходу до проблеми штучного інтелекту" (1995).

Олексюк, Володимир (1913 - 1993) - укр. релігієзнавець, філософ, творча діяльність якого пройшла в еміграції (США). Наукові праці О. присвячені в основному дослідженню томізму, який він розглядає як єдино істинну філософію. О. вважав, що укр. нація, якщо вона прагне бути діяльною силою свого незалежного буття, мусить покладатися на "християнсько-революційні ідеї". Лише в філософії томізму вона може навчитися істинному християнству. Вчений дає обґрунтовані оцінки місця Берестейської унії в національному відродженні, негативної ролі Московського патріархату щодо Українського православ'я. О. розглядав укр. християнство як єдину релігійну систему, не розмежовуючи істотним чином православ'я і греко-католицизм; національне відродження пов'язував із створенням в Україні однієї неподільної церкви.

[br]

Осн. тв.: "Томізм. Християнська філософія" (1970); "Основи реалістичної (Аристотелівсько-томістичної) філософії" (1981)та ін.

Павлов, Василь Терентійович (1915, Стара Герикла, Російська федерація - 1998) - укр. філософ. Закінчив історико-філологічний ф-т Карело-фінського ун-ту (1942). В 1969 р. захистив докт, дис.; проф. (1970). Працював зав. кафедрою логіки КНУ ім. Т. Шевченка. Наукові інтереси зосереджувалися на проблемах логіки і теорії пізнання. Автор понад 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Відношення між поняттями" (1961); "Модальна логіка", у співавт. (1982); "Логічні методи і форми наукового пізнання", у співавт. (1984).

Паніотто, Володимир Ілліч (1947, Київ) - укр. соціолог. Закінчив механіко-математичний ф-т КНУ ім. Т. Шевченка(1970). У1970 - 1990рр. працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Докт. філософських наук, од 1992 р. - директор Київського міжнародного ін-ту соціології, проф. НУ "КМА". У 1994, 1995, 1996 рр. - запрошувався проф. в Ун-т Дж. Гопкінса (СІНА).

[br]

Осн. тв.: "Структура міжособистісних відносин" (1975); "Кількісні методи в соціологічних дослідженнях", у співавт. (1982); "Якість соціологічної інформації" (1986); "Поштове опитування в соціологічних дослідженнях", у співавт. (1988); "Досвід моделювання соціальних процесів" (1989) та ін.

Рассел, Бертран (1872, Треллек, Уельс - 1970) - англ. філософ, логік, суспільний діяч, засновник сучасної філософії логічного аналізу. Автор (разом із Вайтгедом) класичної праці Principia Mathematica, в якій вперше був систематично реалізований аксіоматичний метод побудови логіки та математики. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1950). Філософська еволюція Р. являє собою перехід від платонівського реалізму і логоцентризму до г'юмівського позитивізму і аристотелівського типу реалізму. На поч. XX ст. разом із Муром Р. виступив із критикою неогегельянства з позицій реалізму. В подальшому неодноразово змінював свої філософські погляди, залишаючись, однак, послідовним прибічником аналітичного методу. За Р., сутність філософського пізнання полягає не в проясненні філософської термінології, а в систематичному розумінні навколишнього світу. Логічний аналіз може сприяти філософському пізнанню тільки тоді, коли він спирається на науково обґрунтовану онтологію, з якою мусять бути узгоджені мовні засоби аналізу. Звідси виникає проблема побудови "логічно досконалої мови". Згідно з теорією дескрипцій Р., для цього треба переформулювати твердження природної мови таким чином, щоб усунути посилання на сумнівні сутності, уникаючи як суперечливих дескрипцій типу "круглий квадрат", так і фіктивних дескрипцій ("Гамлет", "крилатий кінь" та ін.). Тоді вимога істинності судження буде еквівалентною вимозі відповідності судження дійсності. Таке бачення взаємовідносин між логікою та онтологією базується на припущенні про дискретну "атомарну" структуру світу (доктрина логічного атомізму). Згідно з концепцією цього періоду, атомарні онтологічні факти утворюються з властивостей та відношень індивідів, а пропозиції та пропозиційні функції лише виконують роль мовних виразів. У 1940 р. Р. знову переосмислює свою онтологію. Єдиними базовими елементами світу він вважає прості якості, що мають водночас характер індивідів і універсал ій, доступних для прямого сприйняття ("знання через безпосереднє знайомство"). Як фізичні об'єкти, так і події аналізуються в термінах цих простих якостей. Доктрина "знання через безпосереднє знайомство" посідає центральне місце в епістемології Р. Згідно з цією доктриною, є два типи знань: знання речей і знання істин. Знання речей, у свою чергу, поділяється на два різновиди: безпосереднє і таке, що базується на знанні істин. Суспільно-політичні погляди Р. поєднували лібералізм, антифашизм і антикомунізм. У питанні про стосунки між людиною і державними інституціями Р. виходив із принципу поєднання максимуму свободи із мінімумом сили В. иступав за створення на демократичних засадах всесвітнього уряду, до повноважень якого входило б з'ясування міждержавних конфліктів.

[br]

Осн. тв.: "Критичний розгляд філософії Ляйбніца" (1900); "Principia mathematica", у співавт. У 3 т. (1910 - 1913); "Наше пізнання зовнішнього світу" (1914); "Аналіз свідомості" (1921); "Аналіз матерії" (1927); "Освіта і соціальний лад" (1932); "Історія західної філософії" (1947); "Людське пізнання: його обсяг і межі" (1948); "Автобіографія Бертрана Рассела. 1872 - 1914". У 3 т. (1967).

Роженко, Микола Маркович (1936, с З. ападинка Хмельницької обл.) - укр. філософ. Закінчив фізико-математичний ф-т Кам'янець-Подільського педагогічного ін-ту (1959). Докт. філософських наук (1984), проф. (1990). Лауреат премії ім. В. Стуса (1990). Філософські інтереси охоплюють проблематику єдності логіко-методолоіічних та історико-наукових досліджень, соціальну історію науки й філософії, історію України радянської доби. Автор 100 наукових статей та розділів у колективних монографіях.

[br]

Осн. тв.: "Гносеологічна природа опису і пояснення у фізиці" (1970); "Квантова логіка. Нарис теорії та історії" (1993, рос. мова); "Трагедія академіка Юринця" (1996).

Ручка, Анатолій Олександрович (1940, Темрюк, Краснодарський край) - укр. соціолог, соціальний філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1967). Канд. філософських наук (1971), проф. (2000). Од 1970 р. працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Од 1990 р. - зав. від. Ін-ту соціології НАНУ О. д 1998 р. - заступник директора Ін-ту соціології НАНУ. Акад. Української академії політичних наук. Коло наукових інтересів: теорія та історія соціології, соціологія культури і масових комунікацій, соціологія цінностей, соціологія трансформаційних процесів.

[br]

Осн. тв.: "Соціальні цінності і норми (Деякі теоретичні і прикладні питання соціологічного аналізу)" (1976); "Ціннісні орієнтації робітничої молоді", у співавт. (1978); "Ціннісний підхід у системі соціологічного знання" (1987); "Стимулювання і мотивація праці на промисловому підприємстві", у співавт. (1988); "Нариси з історії соціологічної думки", у співавт. (1992); "Курс історії теоретичної соціології", у співавт. (1995).

Сверстюк, Євген Олександрович (1928, с. Сільце Волинської обл.) - укр. філософ, літературний критик. Закінчив філологічний ф-т ЛНУ ім. І. Франка (1952). Докт. філософії Українського вільного ун-ту (Мюнхен, 1993). Президент українського ПЕН-клубу, президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. У 1972 р. заарештований і засуджений "за виготовлення і розповсюдження документів самвидаву" до семи років таборів і п'яти років заслання (відбував покарання у Пермській обл.). 1983 р. повернувся до Києва. Від 1988 р. - редактор газ. "Наша віра". Сфера наукових інтересів - релігійно-етична, суспільно-політична тематика, літературно-філософська критика. Автор численних статей і есеїв, поезій, перекладів із нім., англ., рос. мов.

[br]

Осн. тв.: "Собор у риштуванні" (1970); "Підпільні есеї" (1976); "Уроки вічного Бога" (1990); "Шевченко і час" (1996); "Блудні сини України" (1999); "На святій надії. Вибране" (1999).

Семенюк, Едуард Павлович (1935, Жмеринка) - укр. філософ. Докт. філософських наук (1979), акад. Української академії інформатики (1992), член Нью-Йоркської академії наук (1994). Закінчив радіотехнічний ф-т НУ "Львівська політехніка" (1957), аспірантуру кафедри філософії ЛНУ ім. І. Франка (1970) О. д 1993 р. - зав. кафедрою філософії Українського лісотехнічного ун-ту (Львів). Сфера наукових інтересів - філософія та методологія сучасної науки, інформаційна культура суспільства, філософія сталого розвитку.

[br]

Осн. тв.: "Технічні науки та інтегративні процеси: філософські аспекти", у співавт. (1987); "Інформаційний підхід до пізнання дійсності" (1988) та ін.

Танчер, Віктор Володимирович (1943, Сизрань, Росія) - укр. соціолог, соціальний філософ. Закінчив ф-т журналістики КНУ їм. Т. Шевченка, аспірантуру Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ (1970). Докт. філософських наук (1986), проф. (1998), академік-засновник Української академії політичних наук. Зав. від. історії, теорії та методології соціології Ін-ту соціології НАНУ. Коло наукових інтересів: історія класичної та укр. соціології, дослідження процесів соціальної трансформації, модернізації, постмодернізму, неоелітизму, соціології політичних рухів. Має понад 120 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Масова культура" проти мас" (1972); "Соціологічна теорія сьогодні", у співавт. (1992); "Сучасна американська соціологія", у співавт. (1994); "Курс історії теоретичної соціології", у співавт. (1995); "Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору", у співавт. (1997); "Соціологія", у співавт. (1999) та ін.

Тофлер, Елвін (1928, Нью-Йорк) - амер. філософ-футуролог, соціолог, публіцист. Проф. Корнельського ун-ту, радник фонду Рокфеллера, корпорації Ай Бі Ем, Ін-ту майбутнього. Головна тема творів Т. - стратегія виживання людської цивілізації в умовах прискореного наростання змін, кризових явищ, що породжені зіткненням "хвиль" цивілізаційного розвитку, зміщення влади під тиском нових надіндустріальних реалій. У кн. "Футурошок" Т. пропонує "теорію адаптації" - систематичне управління змінами, що має включати довгострокове планування, застосування соціальних критеріїв оцінки планування, послідовну зміну демократичних інституцій з огляду на нові соціальні цілі. Стара індустріальна система з її економоцентризмом, короткостроковим плануванням і антидемократизмом не здатна справитися з лавиною змін (футурошоками), що накочуються на людство у прискореному ритмі. Тому, згідно з Т., потрібна стратегія "соціального футуризму". У наступній кн. "Третя хвиля" Т. характеризує кінець XX ст. як зіткнення двох "хвиль": індустріальної, яка діяла в напрямі централізації та уніфікації, і суперіндустріальної, що має протилежне спрямування. Це зіткнення має своїм наслідком низку кризових явищ, які треба осмислити не як ознаки загального занепаду людської цивілізації, а як перехід до нової матриці, навколо якої формується цивілізація "третьої хвилі". На відміну від індустріального суспільства, функціювання якого пов'язане з промисловим виробництвом і ринковою економікою, цивілізація "третьої хвилі" є "трансринковою". Виникає своєрідний симбіоз - виробництво-дляспоживання, а "електронний котедж" стає поліфункціональним осередком суспільства. Пафос книги полягає у необхідності зрозуміти напрям змін, не піддатися впливові безладу, що супроводжує ці зміни. У завершальній кн. трилогії "Переміна влади" та в наступних працях Т. конкретизує ідеї, започатковані раніше В. ін зосереджується на тому, якими мають бути нові форми влади, яка роль знання та інформації у їх розбудові, яким чином має бути змінена уся сфера владних структур в інформаційному суспільстві.

[br]

Осн. тв.: "Футурошок" (1970); "Третя хвиля" (1980); "Передбачення і передумови" (1983); "Переміна влади" (1990); "Війна та антивійна" (1993).

ФЕМІНІЗМ - соціально-політичний, культурний та інтелектуальний рух, спрямований як на досягнення рівних прав жінок, так і на встановлення нового порядку, в якому стандарти і система цінностей не визначалися б чоловічими мірками. Ф. виростає на ґрунті фундаментальної констатації маскулінного характеру наявної культури та цивілізації Я. вним та неявним чином особливості чоловіка підносяться до рівня загальнокультурного нормативу, зразка, ототожнюються із людським як таким; жінка ж та "жіночість" зводиться лише до конкретного сущого серед інших сущих, набуває статусу "Іншого". Метафізичне значення Ф. полягає у введенні фемінності до складу передумов людського буття, його загальнозначущих і невід'ємних ознак В. сучасній, особливо західній, культурі Ф. зажив значної популярності та впливу на суспільство. Хоч Ф. став глобальним феноменом, він не становить єдиної ідеології. Вирізняють три хвилі Ф. Перша виникла в кін. XVIII ст. і пов'язана з творами Мері Волстоункрафт. Вимоги економічної та професійної рівності з чоловіками складають основний зміст цього періоду. Особливе значення для розвитку Ф. має праця Симони де Бовуар "Друга стать" (1949), в якій обґрунтована думка про стать як біологічну передумову та гендер як соціально нав'язану роль; жінка ідентифікується з "Іншим", тобто відмінним та неповноцінним. Від серед. XX ст. спостерігається розгортання "другої хвилі" Ф., пов'язаної з політичними зрушеннями 60-х рр. та виходом у світ низки теоретичних праць, що змінили світогляд та стратегії феміністичного руху (Беті Фрідан "Жіночі таємниці" (1963), Дж. Грієр "Жіночий євнух" (1970) та ін.). Головна мета цього періоду - створення нової політичної ідентичності жінок на ґрунті права та публічної емансипації. Третя хвиля (70-ті рр.) зосереджується на виявленні расових, класових, тендерних, сексуальних та інших відмінностей. Сучасний феміністичний рух становить собою доволі неоднозначне явище. В ньому існують різноманітні підходи та напрями, котрі відображають широкий спектр потреб та інтересів: ліберальний (пошук шляхів інтеграції жінок в існуючу соціополітичну систему); марксистсько-соціалістичний (заклик до класової боротьби як засобу знищення економічної експлуатації, що є основною причиною пригнічення жінок); радикальний (доведення політичного характеру гетеросексуальних відносин); лесбійський (визнання репресивної сутності гетеросексуальних тендерних ролей); сепаратистський (виключення чоловіків із кола вирішення проблем); екологічний (ототожнення екологічної кризи із процесами патріархального домінування, на основі виявлення спорідненості фемінності з природою); чорний (заперечення універсальності білого середньокласового Ф., пропозиція замінити слово "Ф." на більш загальне поняття "вуманізм" ("иютаnism")); культурний (визнання за жінками особливих здатностей до творчості, що обумовлюють "особливий жіночий шлях пізнання"); християнський (виправлення спотвореного культурою місця жінки в християнстві); метафізичний (пошук порятунку в духовному вдосконаленні жінки) та ін. Загальні проблеми феміністичної думки охоплюють виникнення та формування тендеру, статі, сексуальності, жіночої тілесності; репресивність патріархальної влади; жіночу підпорядкованість та визначення шляхів емансипації жінок у всіх сферах життя. Але якщо для "старого" Ф. характерним було обстоювання ідеї рівності, то "новий" Ф. зосереджує свої зусилля на пошуках відмінностей та обґрунтуванні їх легітимності. Теоретично Ф. перетинається з такими інтелектуальними напрямами, як: біологічний детермінізм (заперечення вроджених "жіночих" якостей); деконструктивізм (запозичення у Дерриди поняття "фалоцентризм культури"); есенціалізм (визнання існування природно/біологічно заданих суттєвих характеристик фемінності); конструктивізм (гендерні ознаки є соціальними конструктами); постколоніальна теорія (ідентифікація жінки з "Іншим" як відмінної, неповноцінної та залежної від пануючої групи особистості); постмодернізм (критика підвалин наявної культури) та ін.

Чурилов, Микола Миколайович (1947, Чернівці) - укр. соціолог. Закінчив Чернівецький ун-т (1970). Докт. соціологічних наук (1992). Після закінчення аспірантури Ін-ту філософи ім. Г. Сковороди НАНУ працював у від. соціології цього Ін-ту (1979 - 1988). У 1988 - 1991 рр. - керівник Центрально-Українського відділення Всесоюзного центру вивчення громадської думки; у 1991 - 1994 рр. - заст. директора Ін-ту соціології НАНУ. Керував низкою досліджень на атомних електростанціях. Фахівець з теорії вибіркового методу й організації емпіричних досліджень, брав участь у низці міжнародних порівняльних досліджень, зокрема "Соціальна стратифікація" (1993 - 1998), "Консолідація демократії в країнах Центральної та Східної Європи (1998 - 2000)" та ін. Автор понад 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Вплив світогляду на формування ціннісних орієнтацій молоді" (1987) ; "Науково-технічний прогрес і людина" (1988); "Проектування вибіркового соціологічного дослідження" (1988) ; "Людина в екстремальній виробничій ситуації" (1990); "Масова інформація і громадська думка молоді" (1990).