1735

Дубневич, Амвросій (?, с. Подгурка, тепер ПРН - 1740) - укр. церковний і громадський діяч, філософ. Після закінчення Київської академії - учитель нижчих класів, у 1727 р. - префект, викладач курсу філософії, у 1731 - 1737 рр. - ректор, викладач курсу богословія. У 1733 - 1735 рр. брав участь у складанні Зводу Литовського Статуту та Магдебурзького права. При митрополиті Заборовському перший з ігуменів Братського монастиря отримав сан архімандрита, тобто був першим ректором-архімандритом, згодом переведений у Михайлівський Золотоверхий монастир, у 1739 р. - у Троїце-Сергієву лавру. У 1742 р. призначений єпископом Чернігівським. Помер у Глухові. До запису його філософського курсу додані - дискусійні питання, а також перелік студентів-слухачів, що брали участь у диспутах з філософії. Не сприйнявши ідей новітньої західної філософії, зокрема Декарта, вчення якого він частково все ж таки викладав у своєму філософському курсі, Д. залишився в межах барокової схоластики.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ - загальнонаціональний інтелектуальний центр, перший вищий навчальний заклад, де впродовж двох сторіч формувалася церковна та світська укр. еліта; наукова інституція, що об'єднувала тогочасний учений світ України і водночас осередок мистецтв, що притягував до себе діячів культури. Заснована 1632 р. як Києво-Могилянський колегіум (на базі злиття Київської братської школи та Лаврської школи) з ініціативи Київського митрополита Петра Могили. 1658 р., відповідно до Гадяцької угоди між Україною і Польщею, колегіум набув статусу академії. Цей статус 1670 р. було підтверджено польськ. королем Корибутом Вишневецьким і 1701 р. - рос. царем Петром І. КМА існувала до 1817 р. Значення КМА для подальшого духовного розвитку України полягає насамперед у здійсненні її інтелектуальними силами важливого за своїми наслідками культурного синтезу, метою якого було включення в українізовану греко-слов'янську духовну систему переосмислених надбань західної вченості і входжень України в європейський інтелектуальний процес як самобутньої культурної одиниці. Діяльність КМА спричинилася до зміни способу філософування в Україні (традиційне тяжіння до містичного споглядання змінилося переважною орієнтацією на схоластичний і новітній раціоналізм), до відокремлення філософії від релігії, до утвердження розуміння філософії як окремої системи теоретичних знань, що складається з раціональної, натуральної і моральної філософії Ф. ілософія КМА стала підґрунтям доби укр. бароко. Її можна було б визначити як укр. версію схоластики барокової доби, яка органічно поєднала характерні для укр. традиції ідеї з філософським змістом; синтезувала ідеї, що становили підґрунтя духовної творчості попередніх епох, з філософськими здобутками латинського Заходу, вписала в цю систему елементи таких різних філософських і світоглядних станів, як Ренесанс, Реформація, раннє Просвітництво; поряд з властивою цій філософії ретроспективністю й традиціоналізмом уможливила пошук шляхів включення елементів новітньої філософії, а також започаткувала формування ідей наукового знання. До сфери наукових інтересів вчених-могилянців входила антична спадщина (Платан, Аристотель, Плутарх, Сенека, Цицерон, Псевдо-Тален, Діоген Лаертський, Боецій), патристика (Августин, Климент Александрійський, Ориген, Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Василій Великий, Григорій Ниський, Григорій Назіанзин та ін.), схоластика (Петро Ломбардський, Тома Аквінський, Бонавентура, Альберт Великий, Туго Сент-Вікторський, Абеляр, Дуне Скот, оккамісти XIV ст., Раймунд Лумій, Авіценна, Аверроес, Суарес, Братиславський та ін.). З представників новітньої філософії в академії вивчали Мак'явеллі, Кардано, Галілея, Тихо де Браге, Коперника, Декарта, Ляйбніца, Вольфа, Баумайстера, Ліпсія, Греція, Спінозу, Гассенді, Ф. Бекона. Домінуюча в укр. думці неоплатонівська традиція (з характерною для неї етико-релігійною інтерпретацією смислів буття) від поч. XVII ст. доповнюється теоретично викінченою системою аристотелізму. Особливості рецепції західної філософії в лекційних курсах викладачів КМА відстежуються у доборі й інтерпретації ними філософських ідей західних мислителів, у їх тяжінні до тих філософів, які у своїх вченнях поряд з натурфілософськими питаннями чільне місце відводили з'ясуванню проблем метафізики, схилялися до концептуалізму як більш поміркованого варіанту західної середньовічної реалістичної традиції. У XVII ст. філософія КМА забезпечила належний розумовий вишкіл і повагу до теоретичної думки, підготувавши ґрунт до осмислення і подальшого розвитку (хоч і в схоластичному оформленні) новітньої філософії в Україні. Починаючи від XVIII ст. вчені-могилянці включають у свої курси системний виклад основних положень античних атомістів, а також ідей Гассенді й Ф. Бекона (хоч і дають їм негативну оцінку). Неабияку схильність вони виявляють до філософських ідей Декарта й Ляйбніца. Останні засвоювалися переважно з поширених тоді в Україні творів популяризатора й систематизатора вчення Ляйбніца Вольфа та через підручник представника вольфіанської школи Баумайстера. Не менш популярним був у КМА підручник професора Сорбонни Пурхоція, відомого як радикального послідовника Декарта. В КМА найбільш послідовним прихильником картезіанської системи був Щербацький. У дусі духовних тенденцій епохи бароко вчені-могилянці поряд з питаннями теології велику увагу приділяли логіко-гносеологічній і натурфілософській проблематиці. В галузі етики найбільша увага зосереджувалася на проблемах взаємозв'язку волі і розуму, самопізнання, сенсу життя та вибору шляху досягнення щастя. Сенс життя вбачався у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро, а досягнення щастя розглядалось як компромісне поєднання задоволень тілесних та духовних потреб людини. До останніх належав також пошук пізнання істини, себто природи і Бога. Проблему взаємозв'язку волі і розуму могилянці розв'язували, спираючись на концепцію етичного інтелектуалізму, що утверджувала пріоритет розуму над волею, його моральний вплив на волю (через надання останній різних варіантів вибору між добром і злом). КМА увійшла в історію розвитку філософії в Україні також завдяки такій яскравій постаті, як видатний укр. філософ Сковорода, який тут навчався у роки 1734 - 1735 та 1744 - 1745. У галузі політико-правової думки чільні представники і вихованці академії - Петро Могила, Сильвестр Косов, Йосиф Тризна, Мілетій Дзик, Варлаам Ясиневський, Пилип Орлик - зробили помітний внесок у розвиток державотворчих ідей. Це стосується розмірковувань Петра Могили про роль церкви в державі, про необхідність утвердження в Україні влади сильного православного володаря, "філософа на троні"; спроб в академічних інтелектуальних колах обґрунтувати божественне право Богдана Хмельницького з метою розв'язання проблеми легітимності гетьманської влади в Україні; статей "Конституції" Пилипа Орлика та політико-правових ідей його ж меморіалу під назвою "Вивід прав України". Група вчених-могилянців, що працювала на терені Росії (Прокопович, Яворський та ін.), узагальнювала і розвивала досвід рос. політичних традицій. Так, Прокопович створив рос. просвітницько-абсолютистську версію теорії природного права й суспільного договору, а Яворський та Лопатин обґрунтували концепцію розмежування світської і церковної влад, обстоювали автономію церкви.

Кулябка, Сильвестр (світське ім'я Симеон) (1704, Лубни, Полтавщина - 1761) - укр. церковний і освітній діяч, філософ, онук укр. гетьмана Данила Апостола О. світу здобув у КМА (1726). Був викладачем КМА, її префектом, а в 1740 - 1745 рр. - її ректором. У 1745 р. виїхав до Санкт-Петербурга, де згодом став єпископом Петербурзьким. Філософські курси, читані К. в КМА впродовж 1735 - 1736 та 1737 - 1739 рр., складаються з діалектики, логіки, фізики, метафізики й етики, репрезентуючи один із варіантів могилянської барокової схоластики, на якій позначився вплив ідей західноєвропейської філософії. Значний інтерес являє собою етичний курс К. Виходячи з властивого бароковій добі розуміння людини як єдності протилежних природ, що спричиняють її внутрішні конфлікти, К. вважав завданням етики допомогти людині знайти розумний компроміс між прагненням її духу і потребами тіла, між її приватними інтересами і необхідністю виконувати свої громадянські обов'язки. Щастя він також розумів як досягнення стану внутрішнього бачення, завдяки якому Бог відкриває людині істину. Важливого значення К. надає проблемі взаємодії інтелекту і волі, яку він розв'язує, виходячи з поширеної в могилянських філософських колах концепції етичного інтелектуалізму. Етичний трактат К. містить також розділ про право і закони. Право він поділяє на природне й довільне, а останнє - на божественне й людське. В людському праві виокремлює церковне й громадське право. Розуміння К. природного права ґрунтується на властивому новітній філософії понятті вроджених особистих свобод і на інтерпретації держави як людського утворення, продукту добровільної угоди правоспроможних за своєю природою індивідів.

Робіне, Жан Батист Рене (1735, Ренн - 1820) - франц. філософ. Навчався у єзуїтському колежі. Визначальною характеристикою філософських поглядів Р. є матеріалізм органіцистського гатунку. Природу Р. розглядав як ієрархічну драбину живих істот з людиною на найвищому щаблі. Всю матерію Р. вважав органічною, живою. Основні її атрибути: рух, протяжність, час. За Р., матерія і рух - незнищенні. Р. визнавав творіння світу Богом, протиставляючи вічність і безкінечність Бога кінечності і мінливості природи. Основна закономірність природи Р. визначається рівністю добра і зла, життя і смерті, буття й небуття. Гармонія природи складається із контрастів, що проявляються у статиці й динаміці, єдності та багатоманітності природних явищ. Вона обумовлена трьома основними природними закономірностями: причинним зв'язком речей, єдністю природи та неперервністю зміни її станів. Теорію пізнання Р. будує на принципах сенсуалізму. Він переконаний, що у пізнанні природи людині не поставлено меж, хоч висловлює і скептичні міркування щодо можливості осягнути сутність речей за допомогою відчуттів. Р. належить чотири томи коментарів до словника Вейля та п'ять томів доповнень та коментарів до "Енциклопедії" Дидро.

[br]

Осн. тв.: "Про природу" (1761 - 1766).

Тодорський, Симон (Теодоровський Симеон) (1700, побл. Києва - 1754) - укр. мислитель, вчений-філолог Н. ародився в сім'ї козака Переяславського полку, початкову освіту здобув удома. 1717 р. поступив до КМА, де навчався до 1727 р. Маючи нахил до вивчення орієнталістики, вирішив продовжувати освіту за кордоном. Прямуючи в Європу через Петербург і Ревель, ймовірно, познайомився з Прокоповичем, який неодноразово допомогав йому в подальшому житті. Потрапивши до Німеччини, в ун-т м. Галле, вивчав гебрейську, сирійську, арабську та халдейську мови і культури під керівництвом Міхаеліса. Одночасно Т. зблизився з пієтистами і почав відігравати в їхньому середовищі помітну роль Н. а прохання їхнього чільного діяча Франке переклав з нім. мови на укр. програмовий твір пієтизму Арндта "Чотири книги про правдиве християнство", яка вийшла друком 1735 р. Переклав він і інші твори Арндта, Франке. Ці переклади Т. розшукав Чижевський і результати їх дослідження опублікував у праці "Українські друки в Галле" (Краків - Львів, 1943). Т. імпонували ідеї пієтистів про необхідність передумови всього людського життя на засадах християнства. Розв'язання цієї проблеми, на думку Т., повинно здійснюватися через внутрішні зусилля кожної людини. Тому центральними в його роздумах є такі поняття, як "внутрішня людина", самопізнання, духовне і моральне вдосконалення, теозис. Після Галле Т. ще рік провчився в ун-ті міста Ієни, де викладав друг Прокоповича, відомий теолог, філософ і правознавець Буддей. В останні роки навчання в Німеччині Т. отримував стипендію від тогочасного Київського митрополита Заборовського. Повернувшись на батьківщину, Т. став ординарним проф. в КМА, викладачем нім., грецьк. та гебрейськ. мов. Одночасно продовжував розпочату ще в Галле підготовку до друку укр. корпусу Біблії (видана 1751 р. т. зв. "Єлисаветинська Біблія"). Т. був учителем Сковороди і справив значний вплив на формування його філософських поглядів. 1740 р. Т. постригся в ченці і розпочав проповідницьку діяльність у Братській та Лаврській церквах, згодом став єпископом Псковським і Нарвським та наставником у православній вірі майбутніх рос. царів Петра III та Катерини II. В цей час він спілкується з О. та К. Розумовськими і має певний вплив на укр. справи. Перекладацька, професорська та проповідницька діяльність Т. сприяла розвиткові укр. культури, особливо етико-антропософського напряму в тогочасній філософії.