1721

эмиссионный спектр с фосфоресцентным возбуждением

логічні схеми на ПЗЗ

техн. анастати́ческий

1) сирець, саман; невипалена цегла

2) саманна будівля

3) вапняний суглинок

* * *

1) пepeв.; aмep. сирець, саман; саманна будівля

2) гeoл. пориста вапняна глина; наносна пісна глина

I n

1. амер. вододіл

2. розм. розділ, розподіл

- ideological divide ідеологічний вододіл

II v

1. ділити, поділяти

2. розходитись у думках, виявляти розбіжності

3. відокремлювати, відривати, відрізати

4. парл. голосувати, ставити на голосування; поділятися на групи під час голосування

- to be divided in opinion розійтися у поглядах/ думках

- to divide the House провести голосування у Палаті громад (Велика Британія)

- Divide! Divide! Ставте на голосування!

- opinions are divided on the point з цього питання думки розходяться

- the proposal divided the meeting при голосуванні голоси розділилися

adj амер.; = antimech

1) напад

2) атака, штурм polit., sport., wojsk.

знебарвлювати

залозка

відцентровий

 1. швидкий, прудкий;

 2. проникливий

аскетизм Г.

ЛОГОС (грецьк. λόγοζ) - термін давньогрецьк. філософії, що одночасно означає "слово", "речення", "висловлювання", "мовлення", "розмова" і "смисл", "поняття", "судження", "думка", "основа" Ц. і паралельні ряди значень можна істотно продовжити, бо в словниках давньогрецьк. мови зафіксовано понад ЗО значень терміна "Л.", який не передається адекватно жодною іншою мовою, бо в ньому "слово" - це не чуттєво сприйманий комплекс звуків, а сама "думка", а остання розуміється як щось явлене і тому "словесне". Л. включає також чітке числове відношення - рахунок. Він - і смислова упорядкованість буття та свідомості, і протилежність безсловесному, безсенсовому та безформному у світі й людині. Термін "Л." введений у філософію Гераклітом, у якого він означав всезагальний закон і розумну основу світу, які є вічними, постійними і необхідними. Залишаючись рівним самому собі, Л. задає ритм невпинним змінам і взаємопереходам речей. Єдність цих протилежностей забезпечує стабільність і гармонію світу. У пізніших натурфілософів, софістів, Платона йАристотеля Л. втрачає онтологічне значення і вживається тільки у сфері мислення та пізнання, де він розуміється як "поняття", "основа", "розум", "доведення". У стоїків Л. трактується як "творчий вогонь", Божественний розум й універсальна доцільність, яким підпорядковані світ і людина. У неоплатонізмі Л. уже розглядався не як тонкі формотворчі матеріальні начала, а як еманації умосяжного світу, що творять і формують чуттєвий світ. У Філона Александрійського Л. зливається з уявленням про Бога у Старому Завіті. Відтепер Л. проявляється як вічна Божественна сила (розум), що є посередником між Богом і людьми. Він - Слово і думка Бога, котрий за допомогою Л. створив світ. Християнство розкрило своє розуміння Л. у початковому фрагменті Євангелія від Іоанна: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Бог був Слово" (в оригіналі - λογοζ). У рос. релігійно-ідеалістичній філософії Л. розуміється як поняття, за допомогою якого передається субстанціональна пронизаність світу Божественним Словом. Пізнання світу через Л. не може бути здійсненим тільки за допомогою логічного мислення. Всі сили душі людини беруть участь у пізнанні Л. - Слова Божого. При цьому Л. часто залишається невираженим у думці-слові.