Перевод: со всех языков на все языки

со всех языков на все языки

яка+основа

  • 21 небрежность

    1) (свойство небрежного) недбалість, недбальство, недбайливість; (невнимательность) неуважливість, неуважність (-ости);
    2) (нерадение, небрежное исполнение) недбалість, недбальство. [Гудзан через свою недбалість програв (Куліш). В їхніх (шахтарів) рухах помітно було недбалість (Черкас.). Через твоє недбальство дожилися до того, що нічого й їсти (Основа 1862)]. Какая -ность! - яка недбалість! яке недбальство! Преступная -ность - злочинна недбалість, хлочинне недбальство. Сплошная -ность - цілковите недбальство, саме (самісіньке) недбальство. Явная -ность - видиме (явне) недбальство;
    3) (необработанность) недбалість. -ность языка (слова) - недбалість мови;
    4) (невнимательность) недбалість, неуважність; (равнодушие) байдуж(н)ість; (пренебрежительность) зневажливість. [Недбалість (зневажливість) в поводженні з усіма (Крим.)].
    * * *
    недба́лість, -лості, недба́льство; недбайли́вість, -вості; неува́жність; знева́жливість; по

    \небрежностьти — че́рез недбайли́вість, че́рез неува́жність

    Русско-украинский словарь > небрежность

  • 22 недоверие

    недовіра, (реже) недовір'я (-р'я), недовірство, невіра, невірство, неймовіра, неймовірство, (потеря веры) зневіра, зневір'я (-р'я). [Він з недовірою подививсь на Онисю (Н.-Лев.). Беру з недовір'ям книжку (Васильч.). Я не сказав «будь вірна» з недовірства (Куліш). До панів народ наш має давню історичну невіру (Основа 1862). Зникне та сумна проміж їх невіра, яка гальмує поступ (Грінч.). Усі з неймовірою стежили за кожним моїм рухом (Коцюб.). Зникне все неймовірство з-межи двох народів (Грінч.)]. -рие к кому, чему - недовіра, недовір'я, невіра до кого, до чого, зневіра, зневір'я до кого, до и проти чого. [Розпалений невірою до жінки, не давав їй просвітку (Грінч.). Надходить розчарування, зневіра до себе (Крим.). Зневір'я проти нещирих заходів до кріпацької реформи (Доман.)]. С -рием - з недовірою и т. п.; см. ещё Недоверчиво. Возыметь -рие - запалитися (перейнятися) недовірою. Иметь (питать) -рие к кому - не мати довіри до кого; см. Недоверять.
    * * *
    недові́ра, недові́р'я

    выразить (оказа́ть) кому \недоверие рие — ви́словити кому́ (ви́явити до кого́) недовіру (недовір'я)

    с \недоверие рием — з недові́рою, з недові́р'ям

    Русско-украинский словарь > недоверие

  • 23 пугливый

    лякливий, полохливий и полошливий, полохкий, страшливий, жахливий, боязкий, боязливий, (ирон.) страхопудливий, (только о лошадях) харапудливий, тороплений. [Славний був кінь, тільки й шкода, що трохи лякливий (Кониськ.). Полохлива, як пташка (Грінч.). Кінь полохкий (Вовч. п.). Полошливий кінь (Кам'ян.). Яка-ж ти жахлива, Меласю! - каже Михайло всміхаючись, (М. Вовч.). Вона така страшлива: всього боїться (Бардич.) Сором вам, що ви такі боязькі (Грінч.). Харапудливий кінь (Черкаськ. п.). Насторошать уші тороплені коні (Основа 1861)].
    * * *
    лякли́вий, полохли́вий; полохки́й, харапу́дливий; диал. страшки́й

    Русско-украинский словарь > пугливый

  • 24 пушной

    1) мохнатий, смухатий. [Яка вовна, мохната, така невістка багата (Основа 1862)]. - ной зверь - звір мохнатий, смухатий. [З опрочих знов звірів, котрі смухаті, то він їх бив і шкуру з них здирав (Крим.)];
    2) хутряний. -ной товар - хутра, хутряний крам. -ные ряды - хутряний базар, хутряний ринок, хутряний торг;
    3) полов'яний. -ной хлеб - хліб з половою. -ная земля - пухка земля.
    * * *
    хутрови́й, хутряни́й

    пушно́й зверь — хутрови́й звір

    пушно́е сырьё — хутряна́ (хутрова́) сировина́

    Русско-украинский словарь > пушной

  • 25 буддійська філософія

    БУДДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ - світоглядно-філософська основа буддизму як релігійної системи. Характерною особливістю Б. ф. є її етико-практична спрямованість, стрижень змісту становить проповідь Будди "Про чотири благородні істини". Перша істина: "існує страждання". Його неодмінно і обов'язково зазнає будь-яка жива істота, тому все життя - страждання. Друга істина: "є причина страждання" - наше "Его", у якого є бажання. Вони стимулюються невіглаством і призводять до дій, які створюють карму. Третя істина: "можна припинити страждання". Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, коли людина переживає процес відродження. Четверта істина стверджує: "є шлях до припинення страждань". Це т. зв. "благородний восьмеричний шлях", який складається з вірного розуміння, вірного наміру, вірної мови, вірної поведінки, вірного життя, вірного зусилля, вірного відношення, вірного зосередження. Цей шлях у буддизмі дістав назву "серединного шляху". Розвиваючи ці істини, Б. ф. багато уваги приділяє розробці таких специфічних буддистських понять, як дхарма, карма, нірвана, дукха, шуньята, віджня та ін. Джерелами для вивчення Б. ф. є канонічні тексти як загальнобуддистського змісту, так і окремих шкіл. Насамперед, це збірка канонічних текстів Типітака ("Три кошики"). Основи Б. ф. викладені в третьому розділі Типітаки. Його повна назва - Абхідхарма-пітака - означає: "кошик, який містить Велику дхарму".

    Філософський енциклопедичний словник > буддійська філософія

  • 26 гіпотеза

    ГІПОТЕЗА ( від грецьк. υπόδεσιζ - основа, припущення) - спосіб пізнавальної діяльності, побудови ймовірного, проблематичного знання, коли формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло під час дослідження; одне з можливих розв'язань проблеми. Г. можуть стосуватися фактів (у судовому слідстві, історичному дослідженні тощо); внутрішньої основи явищ, що не підлягає безпосередньому спостереженню (пояснювальні Г. в теоретичному природознавстві); властивостей абстрактних об'єктів (у математиці). В проблемній ситуації відбувається висунення кількох логічно несумісних між собою Г. Чим більше різноманітних питань розв'язується за допомогою певної Г., тим більшою є її евристична цінність. Доведення якоїсь Г. є одночасно спростуванням конкуруючих Г.; доведення не закінчене, доки теорія дозволяє іще хоч одне конкуруюче припущення. Доведена Г. стає істиною. Абсолютизуючи аспект відносності істини, філософський релятивізм проголошує всі теоретичні знання робочими Г. Насправді існує істотна різниця між вірогідним знанням, де виключаються певні можливості в об'єктивному світі, і Г., яка цих можливостей не виключає.

    Філософський енциклопедичний словник > гіпотеза

  • 27 Гоббс, Томас

    Гоббс, Томас (1588, Вестпорт - 1679) - англ. філософ, політичний теоретик О. світу отримав в Оксфордському ун-ті Н. а формування теоретичних поглядів Г. значний вплив справили філософські й наукознавчі вчення Бекона, Галілея, Декарта, Гассенді та ін. Політична теорія Г. відбивала тогочасні політичні події в Англії (революція 1642 - 1646 рр., Довгий парламент, диктатура Кромвеля, Реставрація Стюартів та ін.) та особисту участь мислителя у суспільно-політичних процесах, що відбувалися як в Англії, так і в континентальній Європі (Г. понад 11 років проживав у Франції). Філософська концепція Г. розгортається через послідовний аналіз спочатку природи тіла назагал, потім людини і завершується політико-філософською доктриною. Причинність - головний закон, якому підлягають відношення між тілами. Механічний рух, що передається через контакт одного природного тіла з іншим, - яскравий приклад дії закону причинності. Дух або думка - це "нематеріальна матерія", тому з точки зору закону причинності є суперечністю вже у вихідних поняттях. Чільною метою філософії, згідно з Г., стає опанування новим знанням та методологією дослідження, які спроможні кардинально змінити предмет пізнання. Основа теоретичного знання - це чуттєвий досвід людини О. б'єктові чуттєвого сприйняття не притаманні ніякі субстанційні властивості, окрім протяжності. Сприйняття людиною будь-якого матеріального тіла спирається насамперед на показники її органів почуття. Пам'ять і уява - це лише оманливі почуття, або "фантазми" Д. іяльність людини також підлягає законові причинності і в цьому сенсі вона не є вільною, хоча Г. і визнавав свободу людини, порівнюючи її з вільним впадінням ріки у море. У лінгвістичній концепції Г. слову надається значення мітки, знака, імені певного, досвідно означеного тіла. Подібний підхід Г. реалізує і в теорії моралі, яка в свою чергу визначає основоположні принципи політичної філософії. У природному стані люди керуються винятково егоїстичними інтересами, діючи за принципом "війна всіх проти всіх". Для того, щоб уникнути стану постійного розбрату, люди йдуть на укладання контракту (договору). Громадянське суспільство, яке утворюється в результаті договору, має істотні переваги перед природним станом міжлюдських стосунків. Головною з них є спроможність передати владу абсолютному суверенові (монархові), який забезпечує мир та право людини на життя. Якщо право на життя не гарантується належним чином, то людська спільнота може і повинна укласти новий договір.
    [br]
    Осн. тв.: "Людська природа, або засадничі елементи політики" (1650); "Складові закону, моралі та політики" (1650); "Левіафан" (1651); "Зауваження стосовно свободи, необхідності та випадковості" (1656); "Про людину" (1658).

    Філософський енциклопедичний словник > Гоббс, Томас

  • 28 Демокрит

    Демокрит (460, Абдера - 370 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, учень Левкіппа. Довгий час провів у мандрах по країнах Сходу. Написав близько 70 творів різноманітної тематики. Космогонічне за своєю проблематикою і цим подібне до інших досократичних філософій, вчення Д. разом з тим суперечить спільним метафізичним інтуїціям досократиків, що робить його перехідною постаттю від доби ранньофілософських космогоній до періоду класичної еллінської філософії. Основа онтології Д. - атомістика: вчення про атоми та пустоту як першопочатки буття. Поняття "атом" виникає як антитеза елейській нескінченній подільності сущого і покликане розв'язати апорії Зенона Елейського А. том за онтологічними якостями (окрім форми) дорівнює елейському сущому (Єдиному), але на відміну від останнього атомів може бути безліч. Усе існуюче складається з них як неподільних, самодостатніх, непроникних форм. Цим домінуюча у ранньофілософських космогоніях інтуїція континуальності (безперервності і цілісності) Космосу руйнується і замінюється принципом дискретності світу. Вказуючи на атоми та пустоту як першооснови сущого, Д. також стверджує рівновагому реальність буття і небуття, що радикально суперечило не лише елейському вченню, а й іншим досократичним космогоніям. На думку Д., незчисленні не лише атоми, а й світи, які складаються з них; ці світи (відмінні за розмірами, будовою, якостями) повсякчас виникають і гинуть. Множинність одночасно існуючих світів була принципово новою для Античності космогонічною ідеєю, яка у подальшій історії філософської думки опонувала образу єдиного, гармонійно впорядкованого світоустрою. Деструктурувавши характерну для ранньофілософських космогоній першосубстандію і замінивши її висхідними неподільними формами ("ейдоси", "щосьності", "буття"), Д. так само деструктурує другий найважливіший чинник досократичного уявлення про генезис Космосу: вселенську силу, дією якої твориться впорядкований світоустрій (Логос Геракліта, Діке Анаксимандра, Нус Анаксагора тощо). Замість неї у атомістиці - вперше в історії думки - з'являється поняття причини. У вченні про пізнання Д. розрізняв чуттєве і умоглядне знання. Чуттєві сприйняття виникають внаслідок потрапляння в органи чуттів копій (ейдолів) речей, котрі відокремлюються від них. Але чуття постачають лише "темне", спотворене і несправжнє знання, оскільки свідчать про множинний світ речей, а не про дійсний світ атомів та пустоти. Останній осягається лише розумом. Перевага умоосяжного знання над чуттєвим видавалася Д. настільки значною, що легенда оповідає про самозасліплення філософа променем сонця для того, щоб "темне знання" не відволікало його від розумового споглядання справжньої дійсності. У вченні про людину Д. виходить з того, що люди набули власних форм буття завдяки природі і досвіду. Згідно встановленню (спільній згоді) виникають слова, звичаї, закони і держава. Головною метою життя є еволюція - стан душі, коли вона перебуває у спокої та рівновазі, звільнена від страхів і пристрастей.
    [br]
    Осн. тв.: "Великий діакосмос (світоустрій)".

    Філософський енциклопедичний словник > Демокрит

  • 29 інстинкт

    ІНСТИНКТ ( від лат. instinctus - спонука, імпульс) - сукупність складних, спадково зумовлених актів поведінки, характерних для особин даного виду за певних умов існування. Первинні уявлення про І. з'явилися ще в античній філософії, де він ототожнювався з "нижчими формами душі" у тварин і протиставлявся вищим душевним проявам людини та людському розумові. Історично І. розглядався як природна основа біологічно важливих спонук, а поняття І. протиставлялося також набутим формам поведінки, навчанню, раціональному, розуму тощо. Якщо поведінка тварин розглядалася як сукупність І., то людська поведінка тлумачилася як комбінація "сліпих" І. та раціональної думки. У психологічних теоріях Фройда та Мак-Дугалла І. ототожнювався з ірраціональними силами, нездоланними мотивами поведінки, спрямованими на досягнення цілей. Інстинктивним проявам поведінки відповідають певні емоції. Дарвін запропонував визначати І. як елементи поведінки, що можуть успадковуватися і є продуктом природного добору, який постійно еволюціонує разом з іншими ознаками та проявами життєдіяльності тварин. Ідеї Дарвіна склали основу класичної етології Лоренца та Тінбергена (1937). Згідно з нею, багато типів поведінки тварин сформовані на основі низки комплексів фіксованих дій, що є характерними для тварин даного виду і переважно детерміновані генетично. Згодом І. почали розглядати як одну з форм адаптивної поведінки, на яку, подібно іншим генетичним ознакам, діє природний добір. На основі новітніх даних етології та генетики створено сучасну концепцію генетично обумовленої поведінки, яка дозволяє описувати та аналізувати структуру поведінки без вживання поняття "І.".
    Т. Гардашук

    Філософський енциклопедичний словник > інстинкт

  • 30 Куліш, Пантелеймон Олександрович

    Куліш, Пантелеймон Олександрович (1819, побл. містечка Вороніж, Чернігівщина - 1897) - укр. культурний та суспільний діяч, історик, літератор, етнограф. Закінчив місцеву гімназію (1839), деякий час вчився на історико-філологічному від. та юридичному ф-ті Київського ун-ту. Од 1841 р. викладав рос. словесність та історію в навчальних закладах Луцька, Києва, Рівного, Петербурга. К. - один із головних розробників ідеології Кирило-Мефодіївського братства. Хоч до організації братства К. не був причетним безпосередньо, його заарештували і вислали до Тули із забороною писати і друкуватися (заборона була скасована у 1856 р.). У 1861 - 1862 рр. К. разом з Білозерським та Костомаровим організував і редагував перший загальноукр. ж. "Основа"; у 1867 - 1870 рр. керував львівським народовським ж. "Правда" (разом з Вахняним). Основою історичних, літературно-естетичних та філософських поглядів К. був ідеалістичний романтичний світогляд, який згодом зазнав еволюції, головним чином у галузі історії, через перехід до оцінки історичної ролі укр. козаччини та гайдамацького руху як руйнівних історичних сил. К. протиставляв впорядковане станово-класове укр. суспільство нерегульованій козацькій вольниці. Слово Боже, за К., є внутрішньою ідеальною суттю історії; воно проявляється у народних ідеалах, що втілюються у культурних та цивілізаційних здобутках. Освіта і культурний поступ мають протистояти темним стихійним силам руйнування. Антитеза внутрішнього, духовного, Божого та зовнішнього визначає структуру і спрямування мислення К. Внутрішнє виявляє себе у гармонії природи, у поезії, яка здатна безпосередньо висловити "правду серця" (на відміну від раціональної істини), у народних ідеалах, що зберігають Слово Боже. Зрештою консервативна тенденція приводить К. до романтизації минулого ("хутора") як антипода бездуховній урбанізації і цивілізації.
    [br]
    Осн. тв.: "Чорна рада" (1857); "Нотатки про Південну Русь". У 2 т. (1856 - 1857); "Історія возз'єднання Руси". У 2 т. (1874 - 1877); "Мальована Гайдамаччина" (1876); "Козаки стосовно держави і суспільства" (1877); "Хутірська філософія та відсторонення від світу поезії" (1879).

    Філософський енциклопедичний словник > Куліш, Пантелеймон Олександрович

  • 31 логіка категорна

    ЛОГІКА КАТЕГОРНА - новий розділ математичної логіки, що базується на такій математичній дисципліні, як алгебраїчна теорія категорій, яка, поряд із теорією множин, застосовується як основа для розбудови усієї математики. Для конструювання Л.к. використовують спеціальні алгебраїчні категорії, які називаються топосами.

    Філософський енциклопедичний словник > логіка категорна

  • 32 Лосєв, Олексій Федорович

    Лосєв, Олексій Федорович (1893, Новочеркаськ - 1988) - рос. філософ, мовознавець, дослідник класичної філології та античної культури. Закінчив історико-філологічний ф-т Московського ун-ту (1915). В 20-ті рр. вийшли друком вагомі дослідження Л. з філософії міфу, імені, числа та символу. В цих працях автор дав оригінальний філософський синтез християнського неоплатонізму, діалектики та феноменології Гуссерля, що дозволило йому побудувати цілісну систему "діалектичного апофатизму", щільно пов'язану з метафізикою символу і міфу С. имволізм Л. розуміє як філософськоейдетичне вчення про такі духовні феномени, які існують в "твердих обрисах апофатичної сутності", де ідеальна (божественна) основа світу проявляє себе, світиться в смислових феноменах духовної культури людини - в символах, міфах, слові, мистецтві. Л. поєднує філософське бачення світу з естетико-символічним, а міфологію - з практикою і культурою певної людської спільноти С. аме такий філософський підхід до осмислення світу і культури дозволив Л. побудувати філософське вчення про античний Космос як гармонійне поєднання ідеального і матеріального начал в структурі сущого, де найвищий прояв цієї гармонії втілюється в античному ідеалі довершеності Космосу і краси людського тіла. Ці ранні розробки утворили підмурівок цілої низки фундаментальних праць Л., написаних протягом 50 - 80-х рр. Л. досліджує історію розвитку античної культури як особливої духовно-історичної цілісності, де гармонійно поєднувались ідеали краси людського тіла з довершеністю космосу, з моральними основами людського життя. Л. досліджує цей процес від розквіту давньогрецьк. культури (V ст. до н. е.) до остаточного занепаду античного світу (V ст. н. е.); у полі його зору поява нової християнської культури, що створює новий тип моралі, нові естетичні цінності й ідеали, де головним є не гармонія і краса людського тіла, а моральна і духовна досконалість людської особи, яка шукає свій ідеал в "Граді Божому". За свої філософські погляди Л. був репресований більшовицьким режимом і в 1930 - 1933 рр. перебував у таборах радянського ГУЛАГу. Багатотомна панорама розвитку античної культури, яку окреслив Л., розкриває його феноменальну обізнаність з давньогрецьк. і лат. пам'ятками писемності, творами античного епосу і драми, риторики, історичними дослідженнями, пам'ятками образотворчого мистецтва, скульптури та ін. В останні роки свого життя Л. видав декілька праць, присвячених творчості В. Соловйова, з яким його пов'язували як спільні філософські вподобання (Платон, неоплатонізм, Гегель, Шеллінг та ін.), так і деякі споріднені мотиви і теми філософських досліджень (всеєдність світу, софійність пізнання, онтологічне розуміння краси, мистецтва, добра, істини та ін.). Л. автор праць з проблем культури європейського Середньовіччя, Відродження та Романтизму; дослідник творчості Платона і неоплатонізму; перекладач творів Кузанського, Платона, Прокла та ін.
    [br]
    Осн. тв.: "Античний космос і сучасна наука" (1927); "Філософія імені" (1927); "Діалектика художньої форми" (1927); "Нариси античного символізму і міфології". Т. 1. (1930); "Діалектика міфу" (1930); "Історія античної естетики". У 8 т. (1963 - 1994); "Володимир Соловйов і його доба" (1990).

    Філософський енциклопедичний словник > Лосєв, Олексій Федорович

  • 33 неоязичництво

    НЕОЯЗИЧНИЦТВО - штучно створювана сучасними інтелектуалами з фрагментів стародавніх вірувань і обрядів релігія, яка ставить на меті збереження (відродження) національної культури, первинної духовності і самобутності в умовах нівелюючого впливу модернізації і глобалізації. Н. конструюється як певна ідеологічна основа для національної консолідації і стимуляції соціальної активності через усвідомлення самобутнього коріння, глибинних витоків, неприйняття індустріальної цивілізації з її відношенням до природи, людини, релігії. Н. зазвичай є продуктом ідеологічної творчості і відповідних ритуальних практик міської інтелігенції і молоді, які сприймають релігію як важливий елемент культурної спадщини, осердя етнічної ідентичності. У змістовному плані Н. - явище гетерогенне, від багатоманітного політеїзму до новостворених монотеїстичних релігій із використанням персонажів язичницьких пантеонів (напр., Дажбога). Н. здебільшого негативно ставиться до християнства (зокрема, до властивих йому антропоцентризму, прощення), вважаючи його "чужородною" релігією, ідеалізує дохристиянські часи. Етос Н. ґрунтується на звеличенні воїнських чеснот, ідеї боротьби з будь-яким злом шляхом насильства, обстоювання доблесті, честі, мужності у середньовічно-архаїзованій інтерпретації Д. еяким різновидам Н. властивий відчутний елемент містицизму, окультизму, апеляції до "сил сонця" та ін. Різновидами Н. є ведизм, венедизм (руські версії Н.), друїдизм (зокрема, в Ірландії, Великій Британії), РУНВіра ("Рідна Українська Народна Віра" - релігійна концепція, розроблена Л. Силенком; у 1992 р. РУНВіра була офіційно зареєстрована в Україні як особлива конгрегація), тенгріанство (у мусульманському середовищі) та ін.
    В. Заблоцький

    Філософський енциклопедичний словник > неоязичництво

  • 34 обов'язок

    ОБОВ'ЯЗОК - одна з основних категорій етики і моральної свідомості; моральне зобов'язання окремого індивіда, групи осіб, класу, народу та ін., що постає для них як конкретне практичне завдання. О. - внутрішня настанова людини чинити у відповідності до певних моральних норм і цінностей, що існують у суспільстві; така позитивна ціннісна орієнтація, котра не може здійснюватися без елементу самопримусу, вольового зусилля. Тому виконання О. передбачає наявність свободи волі. Дія, здійснювана під зовнішнім примусом або в результаті насильства, не має етичного значення М. оральний О. необхідно відрізняти від різноманітних суспільних вимог - виробничих, громадських та ін. (професійний О., військовий О. тощо). О. моральний орієнтований на цінність особистості, безумовну повагу до людської гідності, утвердження гуманності. Саме ця відмінність емпіричних, морально-санкціонованих суспільних вимог і власне морального О. особистості інколи породжує внутрішній конфлікт, вирішити який може лише сама людина як відповідальний суб'єкт свого морального вибору. В історії етики і моралі тлумачення природи і походження 0. - одна з найскладніших проблем. Основа і джерело О. пов'язувались з тим чи іншим розумінням моральної необхідності і вбачались: у Божих заповідях, апріорному моральному законі (категоричному імперативі), космічних законах, людській природі, прагненні людини до насолоди або щастя, суспільних настановах та ін. На розуміння морального О. суттєвий вплив справляла також відповідь на питання про те, хто або що визначає, зрештою, його зміст: Бог, "Божественний розум" (неопротестантизм, неотомізм), суспільство (соціально-апробативні теорії), совість (Фіхте), моральне почуття (теорія морального почуття) тощо. Питання про межі 0. також тлумачиться неоднозначно. Так, представники деонтологічного інтуїтивізму вважали важливим для виконання 0. лише саму дію, а не мотиви, якими керується людина. Представники теорії морального добра, навпаки, вирішальне значення надають характерові мотиву. Як духовно-моральний феномен суспільного життя О. має конкретно-історичний характер. Кожна епоха, соціальна група, релігійна чи етнічна спільнота мають своє уявлення про О., яке складається в рамках тієї чи іншої культури з притаманними їй цінностями. Загальні моральні вимоги здатне виробляти лише суспільство у цілому на основі колективного історичного досвіду людей. Вирішення проблеми морального О. стосовно тієї чи іншої конкретної ситуації - особиста справа окремої людини. Кожна людина повинна не лише усвідомлювати об'єктивний зміст О., а й нести відповідальність перед своєю совістю, в якій, у кінцевому підсумку, зосереджується онтологічний аспект її моральних зобов'язань. О. передбачає як усвідомлення мотивів поведінки, так і опертя на моральні почуття. Усвідомлення 0. допомагає людині подолати розрив між тим, що є, і тим, що повинно бути; тому виконання О. може бути пов'язане із запереченням певних моральних норм і цінностей. Кардинальні зміни у світогляді сучасної людини спричинюють появу протилежних етико-філософських висновків стосовно умов її нинішнього буття взагалі і проблеми морального О. зокрема. Такими є, з одного боку, переконання багатьох сучасних філософів щодо принципової неможливості формування універсальних основ морального О., з іншого - активний пошук його нових засад, що включають імперативи такої діяльності, яка не була б руйнівною для можливостей життя в майбутньому (Йонас), забезпечувала б виживання людського роду як "реальної комунікативної спільноти" (Апель).
    О. Білецький

    Філософський енциклопедичний словник > обов'язок

  • 35 солідарність

    СОЛІДАРНІСТЬ - один із принципів соціальної етики, який полягає у переконанні, що між людьми не існує непримиренно протилежних інтересів. Деякі форми соціального утопізму абсолютизують С. (мрії про побудову своєрідного "суспільства-організму", де С. має відігравати роль головного конститутивного принципу). Природна основа й онтологічна передумова С. полягає у соціабельності - глибинно притаманній властивості взаємодопомоги і кооперації, яка характеризує переважну більшість соціальних організмів. Принцип С. передбачає узгоджену спільну дію людей задля вирішення соціальних проблем, зростання відносин довіри між людьми, формування і свідоме підтримування партнерства і консенсусу. Найвищі прояви С. - альтруїзм, життя заради інших, самопожертва (коли центром етичного космосу для людини є благо інших, існування і добробут спільноти). Реалістичний погляд на С. вбачає в ній необхідну умову існування спільноти. Навіть природна і соціальна нерівність людей та розходження їхніх інтересів не заважає солідарному пошуку прийнятних засобів співіснування. Зараз С. є необхідною умовою формування прийнятних стратегій розвитку (див. розвитку стійкого концепція).
    В. Заблоцький

    Філософський енциклопедичний словник > солідарність

См. также в других словарях:

  • поле — я, с. 1) Безліса рівнина, рівний великий простір. || перен. Великі простори снігу, льоду і т. ін. || Ділянка землі, що використовується під посіви. Зоране поле. •• Одно/го по/ля я/года людина, подібна до кого небудь своїм світоглядом, характером …   Український тлумачний словник

  • система — и, ж. 1) Порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням і взаємним зв язком частин чого небудь. || Продуманий план. || Заведений, прийнятий порядок. •• Систе/ма у/часті основана на використанні акціонерної форми підприємств; полягає у… …   Український тлумачний словник

  • субстанція — ї, ж. 1) У філософії – єдина основа всього сущого, основа буття. 2) Основний складовий елемент. || перен. Суть чого небудь. 3) Біологічно активна речовина, яка використовується для виробництва готового лікарського засобу. 4) Взагалі будь яка… …   Український тлумачний словник

  • кістка — и, ж. 1) Окрема складова частина кістяка хребетних тварин і людини. •• Ґратча/ста кі/стка кістка, яка частково входить в основу мозкового черепа. Кі/стка грудно/ї клі/тки кісткова основа верхньої частини тулуба. Клиноподі/бна кі/стка кістка,… …   Український тлумачний словник

  • корінь — реня, ч. 1) Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. || Деревина або речовина цієї частини рослини. || Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її… …   Український тлумачний словник

  • точка — и, ж. 1) Графічний значок (.) як умовне позначення чого небудь. 2) Те, що схоже на такий значок, здається цяткою на певному фоні. 3) Одне з основних понять геометрії, фізики – місце, що не має виміру, межа відрізка лінії. Точка перетину ліній. || …   Український тлумачний словник

  • ядро — а/, с. 1) Внутрішня частина плоду (горіха, зерна, насіння і т. ін.), покрита оболонкою або шкаралупою. 2) спец. Внутрішня, центральна (перев. щільніша, густіша) частина чого небудь. || геол. Внутрішня частина земної кулі, яка починається на… …   Український тлумачний словник

  • Система менеджменту якості — це організаційна основа управління підприємством, яка в широкому розумінні може розглядатися як система управління, що спрямовує та контролює діяльність організації щодо якості; цю систему треба розглядати як широку організаційну структуру, яка… …   Управління якістю

  • Украинская литература — Устная народная поэзия. Библиография. У. л. до конца XVIII в. Библиография. У. л. первой половины XIX ст. У. л. 60 90 х гг. У. л. конца XIX и начала XX ст. Библиография. Укр. советская литература. Устная народная поэзия. &nbs …   Литературная энциклопедия

  • Ангола — Народная Республика Ангола, гос во на 3. Африки. Совр. название Ангола (Angola) принято от названия гос ва, существовавшего на ее территории в XV XVII вв., Ндонго или, по титулу его верховного правителя, Нгола. Португ. завоеватели, вторгшиеся в… …   Географическая энциклопедия

  • Украинская литература XIX и начала XX века — Это статья является частью серии статей о народе Украинцы …   Википедия

Поделиться ссылкой на выделенное

Прямая ссылка:
Нажмите правой клавишей мыши и выберите «Копировать ссылку»