-
1 Francie
-
2 Francine
n ж. ім'яФрансін -
3 Francis
n ч. ім'я1) Франсіс, Френсіс2) іст. Франціск -
4 Арон, Раймон
Арон, Раймон (1905, Рамбервіллер - 1983) - франц. соціолог, філософ, політолог, публіцист. Отримав освіту у Вищій нормальній школі у Парижі (1924 - 1928). Од 1930 р. перебував у Німеччині, де читав лекції спочатку в Кельні, потім у Берліні. Повернувшись до Франції, у 1935 р. видає кн. "Критика філософії історії", в якій проаналізував погляди Дильтея, Риккерта, Зиммеля, Вебера. У 1938 р. захистив дис. "Критична філософія історії". У1955 - 1968 рр. очолював кафедру соціології в Сорбонні, а з 1970 р. - кафедру сучасної цивілізації в Колеж де Франс. А. був послідовним критиком марксизму та його прибічників з табору лівої інтелігенції, зокрема, за їх підтримку СРСР. За своїми філософськими поглядами був супротивником позитивізму, історицизму і сцієнтизму, виступав проти претензій суспільних наук на те, щоб замінити собою політичні цінності і рішення, а також проти спроб обмежити та заперечити свободу індивіда. У політичній сфері активно захищав свободу, виступав проти поневолення державними режимами індивідуальної свободи і відносив себе до ліберального напряму. Поглядам А. притаманний скептицизм стосовно будь-якої ортодоксальної ідеології. Він є одним із авторів теорії деідеологізації, чільним розробником теорії "єдиного індустріального суспільства" (50-ті рр. XX ст.). З 1963 р. А. - член Франц. академії моральних і політичних наук, а також почесний член академій інших держав.[br]Осн. тв.: "Опіум для інтелігенції" (1955); "Виміри історичної свідомості" (1961); "Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільство" (1962); "Розчарування в прогресі" (1963); "Есе про свободи" (1965); "Демократія і тоталітаризм" (1965); "Найважливіші етапи соціологічної думки" (1967); "На захист занепадницької Європи" (1977); "Мемуари: 50 років політичних роздумів" (1983). -
5 Барт, Ролан
Барт, Ролан (1915, Шербур - 1980) - франц. літературознавець. Один із засновників Центру з вивчення масових комунікацій (1960), керівник кафедри літературної семіології у Колеж де Франс (від 1977 р.). Семіологічний проект Б. (50-ті рр. XX ст.) полягав у тлумаченні історії літературної політики буржуазії, виходячи з історичної підоснови ставлення літературних виробників до засобів праці та її продуктів (напр., до мови). У 60 - 70-ті рр. XX ст. Б. дедалі більше зосереджується на науковій семіотиці, відмовляється від марксистського радикалізму й безпосередньо виходить на проблематику тексту та письма як аналогів соціальної революції (під письмом тут розуміється реальність, нередукована до інтенцій автора тексту). Позиції Б. властива двоїстість, що пронизує більшість його творів: з одного боку, революція в письмі тлумачиться як щось "цілковите", в собі завершене, що не потребує нічого зовнішнього; з іншого боку, визнається, хоча і дедалі рідше, що розмежування в мові тісно пов'язане із соціальним розмежуванням і що без "дійсної універсальності" створення абсолютно революційної літературної мови є фікцією. Погляди Б. вплинули на філософів та мислителів, близьких до структуралізму.[br]Осн. тв.: "Ампір знаків" (1970); "Сад, Фур'є, Лойола" (1971) та ін. -
6 Бергсон, Анрі Луї
Бергсон, Анрі Луї (1859, Париж - 1941) - франц. філософ, представник інтуїтивізму та "філософії життя", лауреат Нобелівської премії (1927). Викладаючи в Колеж де Франс (1901 - 1921), зажив великої популярності як лектор. Прагнув створити "позитивну метафізику", яка долає однобічність механіцизму та догматичного раціоналізму. Основою метафізично-космічного процесу є життя як "порив", прагнення до творчих перетворень. Згідно з Б., "творча еволюція" є цілеспрямованою і однією з її цілей є свобода, що реалізується у побудованому на християнських етичних принципах "відкритому суспільстві". Творча еволюція включає постійне творення нових форм, становлення, взаємопроникнення минулого і сучасного, непередбачуваність майбутніх станів. У розумінні життя головним є часовий аспект (динамічний, континуальний), а не просторовий (статичний) О. сягнути життя можна лише завдяки інтуїції, яка безпосередньо проникає у предмет, зливаючись із його індивідуальною природою. Інтуїція - це самоосягнення життя. Вона протистоїть інтелектуальним методам, орієнтованим у пізнанні не на динамізм, а на статику Ш. лях "життєвого пориву" пролягає через людину як творчу істоту, здатну до ірраціональної інтуїції як Божого дару, що ним наділені тільки обрані. Філософія Б. вплинула на персоналізм, екзистенціалізм, філософію Тойнбі, Тейяра де Шардена, Поппера.[br]Осн. тв.: "Час і свобода волі" (1889); "Матерія і пам'ять" (1896); "Творча еволюція" (1907); "Два джерела моралі" (1932). -
7 Жильсон, Етьєн Анрі
Жильсон, Етьєн Анрі (1884, Париж - 1978) - франц. релігійний філософ, провідний представник неотомізму, автор численних праць з історії європейської філософії, академік (1946), проф. Колеж де Франс, ун-тів Лілля, Страсбурга, Парижа, Гарварда, докт. Ін-ту середньовічних досліджень у Торонто (Канада) В. ласну позицію визначав як "методичний реалізм", протиставляючи її кантівському критицизму, якому, на думку Ж., властива підміна примату буття приматом пізнання. Характерною рисою філософії Ж. є виразна увага як до есенціалізму, так і до екзистенційного виміру буття. Буття і пізнання сполучаються в екзистенційному "контакті", невіддільному від віри. Ж. також належать фундаментальні дослідження в галузі історії філософії, в яких він прагне осмислити в дусі неотомізму аргументацію Платона, Аристотеля, Августина.Абеляра, Томи Аквінського та ін.[br]Осн. тв.: "Томізм" (1920); "Філософія Святого Бонавентури" (1924); "Вступ до вивчення Святого Августина" (1929); "Християнство і філософія" (1936); "Дайте" (1939); "Буття і сутність" (1948); "Дух томізму" (1964) та ін. -
8 лінгвістичний поворот
ЛІНГВІСТИЧНИЙ ПОВОРОТ у філософії - кардинальне зміщення центру уваги філософів з аналізу "суб'єктоб'єктної проблематики" на дослідження "проблематики мови". Л.п. здійснила не тільки англ.-амер. аналітична філософія, а й континентальна; остання під впливом головних трьох течій філософської думки: структуралізму Соссюра, постфройдизму Лакана, фундаментальної онтології Гайдеггера. Л.п. датується від появи у 1947 р. "Листів про гуманізм" Гайдеггера, де він відкрито дистанціювався від екзистенційного гуманізму Сартра і переключився на дослідження мови як "дому буття". У1953 р М. ерло-Понті в інавгураційній лекції у Колеж де Франс наголосив на тому, що теорія знака Соссюра надає європейській філософії можливість подолати одвічну категоріальну опозицію "суб'єкт - об'єкт" і завдяки цьому оновити природу філософської рефлексії. Приблизно в той же час Леві-Стросс запропонував проект, в якому соссюрівська концепція "мови" застосовувалася для дослідження міфу і структури спорідненості. Паралельно з ним Лакан використовує цю ж концепцію "мови" як аналітичне знаряддя для деконструкції психоаналізу Фройда. Л.п. оновив загальноєвропейську культуру філософської рефлексії; його ініціатори замінили класичне уявлення про рефлексію як картезіанське cogito якісно новим уявленням про неї як про "конкретну рефлексію" - конкретну у тому сенсі, що вона, на відміну від картезіанської самосвідомості ("я мислю"), опосередкована всім універсумом знаків і тому може прибирати наступних форм: герменевтична практика; практика освоєння реальності за допомогою наративів; семіологічна практика; граматологічна практика; практика розмаїтих переописувань світу в термінах "фінітних словників"; практика деконструкцїї та ін. Тема Л.п. є однією з центральних у сучасному філософському дискурсі Заходу. В її обговоренні беруть участь представники багатьох впливових течій філософії, антропології, культурології, соціології, герменевтики, психоаналізу, лінгвістики, семіологїї та ін. В їх числі - Рикер, Варт, Деррида, Апель, Габермас, Ліотар, Рорті, Бауман, Девідсон та ін.В. Лук'янецьФілософський енциклопедичний словник > лінгвістичний поворот
-
9 Маритен, Жак
Маритен, Жак (1882, Париж - 1973) - франц. філософ, чільний представник неотомізму XX ст. Навчався у Сорбонні, відвідував лекції Бергсона у Колеж де Франс. Викладав у Паризькому католицькому ін-ті (од 1914 р.); проф. філософії у Принстоні(1948 - 1956). У віці 24 років прийняв католицизм і наступні 60 років присвятив розробці всеосяжної філософської системи, спираючись на твори Томи Аквінського та його послідовників В. обґрунтуванні онтології і гносеології обстоював плюралізм. Онтологічні рівні - фізичний, біологічний, психологічний, соціальний, духовний - не зводяться один до одного; пізнання також охоплює різні способи осягнення реальності - від застосування логічного розуму до творчої інтуїції та містичного досвіду. У розумінні людини М. вирізняв два рівні - рівень індивідуального та особистісного (персонального). Людина як індивід підпорядковується суспільству, у якому вона живе, у той час як особистість, що має безсмертну душу, наділена здатністю трансцендувати суспільні стосунки З. гідно з М., суспільство повинно усвідомлювати високе призначення людини на персональному рівні й створювати для цього належні умови. Концепція людини М. становить різновид християнського персоналізму. У висвітленні соціальнофілософської та політико-філософської проблематики обстоював демократичний лад, протиставляючи його як крайнощам лібералістського атомізму в облаштуванні суспільства, так і нівелюванню індивідуальності в умовах тоталітаризму. "Метафізична інтуїція буття", за М., становить підвалину метафізики, поєднуючи окремий персональний інтелект із його довічним (Божественним) джерелом.[br]Осн. тв.: "Філософія Бергсона" (1914); "Мистецтво і схоластика" (1920); "Релігія і культура" (1930); "Рівні знання" (1932); "Вступ до метафізики. Сім лекцій про буття" (1934); "Інтегральний гуманізм" (1936); "Християнство і демократія" (1943); "Людина і держава" (1951); "Моральнафілософія" (I960). -
10 Ренан, Ернест Жозеф
Ренан, Ернест Жозеф (1823, Трег'є, Кот-дю-Нор - 1892) - франц. філософ, семітолог, історик релігії, письменник Н. авчався в колежі Трег'є. У 1926 р. був призначений на посаду проф. філології в Колеж де Франс, але невдовзі був звільнений за ідеї, які найповніше були втілені у його книзі "Життя Ісуса": Ісуса Христа Р. зобразив не як Бога, а як видатну людину, морального героя, що володів даром впливати на долю людей та вести їх за собою. Наступні історичні праці Р. містили раціоналістичну критику Біблії, підготували засади міфологічної школи трактування особи Ісуса Христа; піддали історичному аналізу Новий Заповіт, встановлювали хронологію його написання.[br]Осн. тв.: "Життя Ісуса" (1863); "Історія походження християнства". Т. 1 - 8 (1863 - 1883); "Філософські діалоги і фрагменти" (1876); "Історія ізраїльського народу" (1887 - 1893). -
11 Фуко, Мішель-Поль
Фуко, Мішель-Поль (1926, Пуатьє - 1984) - франц. філософ, історик, теоретик культури, один із представників філософії структуралізму. Викладав в ун-тах Франції, Німеччини, Швеції, од 1970 р. - працює в Колеж де Франс. У творчості Ф. вирізняють два періоди. Перший (60-ті рр.) пов'язаний зі структуралістськими дослідженнями і створенням особливої наукової дисципліни "археології культури". Аналізуючи історично мінливі форми організації людського буття, Ф. намагається розглянути їх як синтез "фундаментальних кодів культури", що керують усіма формами її сприйняття і вартостями, і "чистих практик" застосування цих кодів, що створюють "історичне a priori" науки, раціональності, досвіду. Типи історичного a priori у сфері знання Ф. називає епістемами. "Археологія культури", за Ф., відрізняється від історії культури своєю спрямованістю не на історію розвитку певного феномена, а на історію "умов його можливості". Від 1970 р. Ф. звертається до аналізу феномена влади як безособової стихії, що пронизує собою все поле культурних взаємодій. Дослідницький інтерес спрямовується на розкриття механізму культурної репресії, що втілюється в певному панівному типові дискурсу, котрий легітимує себе як стандарт і зразок. У цей період творчість Ф. набуває дедалі більшого постструктуралістського характеру; він із захопленням сприйняв появу "Анти-Едипа" Дельоза і Гваттарі. В свою чергу, видатні представники постструктуралізму визнавали праці Ф. одним із евристичних джерел їхньої власної творчості. Зазначена трансформація стала логічним підсумком філософського розвитку Ф.[br]Осн. тв.: "Історія безумства в класичну епоху" (1961); "Народження клініки..." (1963); "Словаі речі" (1966); "Археологія знання" (1969); "Ніцше, генеалогія, історія" (1971); "Нагляд і покарання" (1975); "Гра влади" (1976); "Історія сексуальності". У 3 т; (1976 - 1984).
См. также в других словарях:
Франс Анатоль — (France), настоящие имя и фамилия Анатоль Франсуа Тибо (Thibault) (1844 1924), французский писатель. В проникнутых иронией, пафосом релятивизма романах «Преступление Сильвестра Боннара» (1881) и «Суждения господина Жерома Куаньяра» (1893) … … Энциклопедический словарь
Франс — (France) Анатоль (настоящее имя Анатоль Франсуа Тибо; 1844, Париж – 1924, Сен Сир сюр Луар), французский писатель. А. Франс Сын букиниста, детство в книжной лавке повлияло на приобщение будущего писателя к чтению, сделало его разносторонне… … Литературная энциклопедия
Франс Саммут — Frans Sammut … Википедия
Франс II — «Франс II» История корабля Государство флага … Википедия
Франс Анатоль — Франс (France) Анатоль (псевдоним; настоящее имя Анатоль Франсуа Тибо; Thibault) (16.4.1844, Париж, 12.10.1924, Сен Сир сюр Луар), французский писатель. Член Французской академии с 1896. Сын букиниста. Литературную деятельность начал как… … Большая советская энциклопедия
Франс Пресс — (Agence France Presse), французское информационное агентство, основано в 1944 на базе «Гавас», Париж. * * * ФРАНС ПРЕСС ФРАНС ПРЕСС (Agence France Presse), французское информационное агентство, основано в 1944 на базе «Гавас», Париж … Энциклопедический словарь
Франс — фамилия. Известные носители: Франс, Анатоль Франс, Райан … Википедия
Франс Силланпяя — Франс Эмиль Силланпяя Frans Eemil Sillanpää выдающийся финский писатель Дата рождения: 16 сентября 1888 Место рождения: Хямеенкюрё, Финляндия Дата смерти: 3 июня 1964 … Википедия
Франс Эмиль Силланпяя — Frans Eemil Sillanpää выдающийся финский писатель Дата рождения: 16 сентября 1888 Место рождения: Хямеенкюрё, Финляндия Дата смерти: 3 июня 1964 … Википедия
ФРАНС Анатоль — ФРАНС (France) Анатоль (наст. имя Анатоль Франсуа Тибо, Thibault) (1844—1924), французский писатель. Эпич. тетралогия «Современная история»; «Под придорожным вязом» (1897), «Ивовый манекен» (1897), «Аметистовый перстень» (1899), «Господин… … Литературный энциклопедический словарь
Франс Анатоль — (France) Франс (France) Анатоль (наст. имя Анатоль Франсуа Тибо; Thibault) (1844 1924) Французский писатель. Афоризмы, цитаты • Мы не знаем, как поступить с нашей коротенькой жизнью, но все таки желаем жить вечно. • Безумием революции было… … Сводная энциклопедия афоризмов
