член+партії

1) ( загін) detachment, party, group

2) (товарів, виробів) consignment, lot, parcel, run, batch, line, instalment

3) спорт. game, set

4) муз. part

5) ( good) match, matrimonial union

1) ( організації) member; (наукового товариства тж.) fellow

2) ( частина цілого) part

3) анат. limb, member; ( чоловічий статевий орган) penis, coles; груб. cock, prick

4) мат. term

5) грам. part ( of sentence); article

1) członek ( чоловічий статевий орган) анат., мед.

2) członek ( член партії)

Берк, Едмунд (1729, Дублін - 1797) - англ. філософ, політичний теоретик, державний діяч. Освіту отримав у Дубліні (Трініті коледж). Обирався до палати громад (1766), член партії вігів упродовж чверті сторіччя. У тлумаченні багатьох філософських питань (зокрема, про природу людини, властивості її розуму, їх вияв у цілеспрямованих творчих зусиллях) був послідовником Г'юма Р. озрізняючи поняття "прекрасне" і "величне", звертався до психологічної аргументації. Його книга, присвячена цій проблемі, була перекладена на нім. мову Лессингом і справила вплив на формування ідей романтизму. Вагомий внесок Б. у політичну філософію полягає у фундаментальній розробці принципу консерватизму. Одним із її аспектів була критика абстрактних ідей Просвітництва та їх впровадження у суспільно-політичне життя під час революцій. "Самодостатність метафізичної абстракції" вважав принципом, який спрощує і спотворює будь-який теоретичний предмет та практичну справу. На цій підставі різко критикував Французьку революцію (1776 - 1789) та схвалював Американську революційну війну за незалежність (1775 - 1783), яка не відкидала традиційних прав і свобод. У царині етики й моралі дотримувався християнського світогляду, послідовно захищав оперті на традицію цінності добра, благородства, справедливості, правди.

[br]

Осн. тв.: "Про величне і прекрасне" (1757); "Роздуми про революцію у Франції" (1790).

Винниченко, Володимир Кирилович (1880, Єлисаветград, нині Кіровоград, - 1951) - укр. письменник, публіцист, політичний і державний діяч, автор етико-філософської теорії конкордизму, понад 100 оповідань, 14 романів, 23 п'єс, численних філософських і публіцистичних праць, більше 100 картин; відзначався харизмою як промовець. Навчався на юридичному ф-ті Київського ун-ту (1901-1902). Від 1903 р. займався активною революційною діяльністю. Лідер Революційної укр. партії (1901 - 1905), голова (1905), член ЦК (1907) Укр. соціал-демократичної партії, заст. голови Укр. Центральної Ради (1917), голова уряду - Генерального Секретаріату (1917); автор (або чільний співавтор) законодавчих актів УЦР, у т.ч. 4-х Універсалів О. чолював Директорію (листопад 1918 - лютий 1919). Видавав (разом із ІІІаповалом) ж. "Нова Україна" (1923 - 1925) В. ід 1925 р. - у Франції (спочатку Париж; від 1934 р. - Мужен). У роки впровадження в СРСР непу порушував питання про повернення в Україну, але безуспішно, бо був оголошений ворогом народу. Для світоглядної позиції В. характерною є тенденція до синтезу суперечливих підходів на ґрунті загальнолюдських цінностей. Був "за соціалізм, але й за вільну Україну", а відтак - речником, за його власними словами, "всебічного визволення". Прагнув примирити політику і мораль, діяти "з погляду вселюдської невмирущої правди і справедливості" З. рештою, виявився одинаком, який і в політиці, і в літературі, і в філософії торував свій власний шлях. В. - один із чільних творців укр. неореалізму. Як і Достоєвський, мучився таїною поневолення людини "звіролюдиною", власне людського в ній тваринно-хижим. Автор першої в укр. літературі соціальної утопії (роман "Сонячна машина", 1921-1924). Твори "Муженського циклу" (1934 - 1951) - це "романи ідеї", з ретельно виписаним у них етико-філософським виміром конкордизму. Як філософ і мудрець В. вважав, що людина з незапам'ятних часів (через гріхопадіння) порушила властиву їй в нормальному (щасливому) стані рівновагу й "погодження сил" та впала в дискордію, або розлад сил, а відтак - в агресієфільство К. апіталізм і державний (радянський) соціалізм, за В., є творінням хворої людини, неприйнятним для людей здорових Щ. об подолати цю хворобу, В. пропонує філософію конкордизму. Засадою її є "усуспільнення" людиною самої себе, погодженість її із собою, іншими людьми, з природою. Гносеологічно конкордизм має витоки в матеріалізмі, методологічно - у принципі примирення протилежностей та рівноваги, космічно - в ідеї єднання з природою ("сонцеїзм"), соціально - в ідеї колектократії (власність трудових колективів на фабрики, землю тощо), цивілізаційно - в ідеї "Світової Федерації" збратаного конкордизмом людства. Соціалізм, за В., це витвір класової свідомості, конкордизм - вселюдської; перший підпорядковує етику політиці, останній - політику етиці. У філософсько-ідеологічному плані - це різновид ідеології "третього шляху", спрямованої на зреалізування "вселюдської акції" просвітленого конкордизмом людства.

[br]

Осн. тв.: "Твори". У 23 т. (1928); "Політичні листи" (1920); "Революція в небезпеці!" (1920); "Щоденник. Т. 1 (1911 - 1920); Т. 2 (1921 - 1925)" (1980 - 1983); "Сонячна машина" (1989); "Відродження нації". У 3 ч. (1990); "Заповіт борцям за визволення" (1991); "Вибрані п'єси" (1991).

КОМУНІЗМ ( від лат. kommunis - спільний) - соціально-політичне вчення а) про особливу суспільно-економічну формацію - комуністичне суспільство, котре з необхідністю має прийти на зміну капіталізмові як закономірний наслідок історичного процесу; б) про основні риси комуністичного суспільства, умови та способи його формування. К. став ідеологією і практикою комуністичних партій, панівною офіційною ідеологією і практикою Радянського Союзу та країн т. зв. соціалістичного табору, має прихильників практично в усіх країнах. Як ідеологія К. виник у середині XIX ст., його засновниками були нім. мислителі Маркс і Енгельс (див. марксизм), продовжувачем у XX ст. - рос. політик Ленін. Найближчим ідейним джерелом К. виступив франц. і англ. утопічний соціалізм XVIII - XIX ст. К. називають також суспільство, засноване на засадах комуністичної ідеології. Згідно з цим вченням, основою комуністичної формації має стати суспільна власність на засоби виробництва, котра виникає внаслідок знищення всіх форм та проявів приватної власності і має визначати зміст та характер будь-якої сфери суспільного життя. На базі суспільної власності формується новий тип відносин суспільних, що унеможливить експлуатацію людини людиною, забезпечить соціальну рівність та добробут усіх членів суспільства, справедливий розподіл матеріальних благ за потребами, а також гармонійний розвиток суспільства в цілому. В процесі становлення комуністичної формації ліквідуються соціальні класи і прошарки, відмирають нацїі, зникає суспільний розподіл праці, яка перетвориться на першу життєву потребу. усувається відмінність між фізичною та розумовою працею тощо, внаслідок чого формується соціальна однорідність суспільства. Як стверджує комуністична ідеологія, відімре релігія і буржуазна мораль, відбудуться кардинальні зміни в інших формах суспільної свідомості, з'явиться новий тип людської самосвідомості, яка стане основним фактором мотивації та регулювання соціальної поведінки. На зміну інституту держави як інструменту придушення і панування одного класу над іншим має прийти громадське самоврядування, де управління людьми перетвориться в управління речами. Комуністичне суспільство у своєму становленні проходить дві фази: першу, нижчу - соціалізм, який є перехідним періодом від капіталізму до розвиненого К., містить в собі як пережиток залишки попереднього суспільного ладу, зародження і розгортання нових суспільних відносин, де утверджується принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його працею"; другу, вищу - повний К., коли реалізуються всі комуністичні ідеали і панує принцип "від кожного за його здібностями - кожному за його потребами". Умовою перетворення суспільства на комуністичних засадах має стати непримиренна класова боротьба, соціалістична революція і встановлення диктатури пролетаріату. Надавши комуністичним ідеям певного філософського, історичного та економічного обґрунтування, засновники та їх послідовники оголосили своє вчення науковим К. Однак світовий розвиток подій у XX ст. та невдалі спроби запровадити першу фазу комуністичного суспільства в деяких країнах спростували ці претензії. На практиці "науковий К." виявився черговою утопією, простою декларацією, яка нездатна запропонувати ефективні природні форми втілення суспільних ідеалів і змушена вдатися до культивування насильства. Соціалізм як економічний та суспільно-політичний лад, що утворився в Радянському Союзі в результаті Жовтневої революції 1917 р. і тривалої громадянської війни в Росії, а потім - в країнах соціалістичного табору внаслідок Другої світової війни, будувався і утримувався за допомогою тотального насильства і масових репресій, жертвами яких стали десятки мільйонів людей. Досягши окремих позитивних зрушень в соціальній сфері, соціалізм радянського типу призвів до економічного занепаду, небаченого рівня експлуатації і зниження добробуту, зрівнявши більшість членів суспільства у бідності. Зневажено свободи і знехтувано права людини, пригнічено особистість, набула стійкості тенденція до науково-технічної та технологічної відсталості, виникла загроза самоізоляції від світового розвитку тощо З. акономірно, що перші послаблення репресій і спроби відродження громадянських свобод і прав у період т. зв. перебудови кінця 80-х рр. XX ст. відразу ж спричинили крах комуністичних режимів Ц. е дозволило більшості країн колишнього соціалістичного табору та пострадянських незалежних держав розпочати своє відродження шляхом поступового переходу до випробуваних світових стандартів розвитку — соціально орієнтованої ринкової економіки, що спирається на рівноправність усіх форм власності, в тому числі приватної, громадянського суспільства, верховенства прав людини і громадянських свобод, політичного та ідеологічного плюралізму, демократії. В своєму розвиткові ідеологія К. під впливом невдач комуністичної практики, історичних, етнічних, релігійних та інших особливостей окремих країн та регіонів зазнала істотних трансформацій і зараз там, де вона зберігає свій вплив, вар'юється від екстремістських форм до форм, близьких соціал-демократії.

Скрипник, Микола Олексійович (1872, слобода Ясинувата Катеринославської губ. - 1933) - укр. державний і партійний діяч, академік Всесоюзної Комуністичної Академії. Закінчив реальну школу, навчався в Петербурзькому технологічному ун-ті. Очолював ряд наркоматів, зокрема внутрішніх справ (1920), юстиції (1922 - 1927), освіти (1927 - 1933), заступник голови РНК України і голови Держплану (1933). Член ЦК КП(б)У і Політбюро ЦК КП(б)У. Організатор і фактичний керівник Українського ін-ту марксизму, від 1932 р. - ВУАМЛІНу, головний редактор УРЕ. Був переконаним пролетарським інтернаціоналістом, але водночас і українцем, що вперто боронив права укр. народу від рос. централізму: 1918 р. відстоював створення самостійної КП(б)У, 1922 р. замінив у проекті Союзу поняття "союзна держава" на "союз держав" тощо. Теоретик національного питання і вождь політики українізації. Заснував (1926) при Українському ін-ті марксизму кафедру національного питання, очолив и і перетворив на дослідницький центр всесоюзного значення. Вважав українізацію "найважливішою проблемою радянського уряду". Пропагував видання творів Винниченка, протестував проти конфіскації його гонорарів (1932), був частіше союзником, ніж опонентом діячів українського відродження.

[br]

Осн. тв.: "Статті й промови". Т. 2, ч. 1 (1929), Т. 1, 4, 5 (1930), Т. 2, ч. 2 (1931); "За ленінську філософію" (1931); "Вибрані твори" (1991).

СОЦІАЛІЗМ ( від лат. socialis - суспільний) - 1) Тенденція суспільного розвитку (соціалізації) як невпинного процесу поширення на загал суспільства прав, можливостей і привілеїв, які раніше були у монопольному володінні певних верств, груп, класів; у загальному сенсі виражає усуспільнення, егалітаризацію, прагнення до рівності, що виявлялося на різних етапах історії та за різних форм політичного устрою і режиму. Втім, намагання абсолютизувати тенденції соціалізації, створити на їх основі соціальний проект докорінної перебудови суспільства та його реалізувати виявилися хибними; соціалізація є комплементарною по відношенню до інших, не менш вагомих тенденцій (індивідуалізація, лібералізація, корпоратизація, монополізація та ін.), які стимулюють розвиток, винаходять і поширюють нові цивілізаційні здобутки, активізують (мотивують) найбільш здібних та енергійних членів суспільства, хоча в той же час підсилюють прояви нерівності та несправедливості тощо. 2) Впливова ідейно-політична течія сучасності, що репрезентована низкою версій - від респектабельної соціал-демократії до жорстко-тоталітарних різновидів ідеології. С. як ідея тривалий час існував у вигляді певної соціально-філософської традиції утопічного ґатунку, характерної для творів Мора, Кампанелли, Фур'є, Сен-Симона, Оуена та ін. Од поч. XIX ст. С. почав кристалізуватись як невід'ємна складова частина емансипаторської метаідвології розвитку, в рамках якої базисна тріада "великих ідеологій" виконувала низку специфічно розбіжних, але необхідних функцій, а саме; лібералізм забезпечував динаміку, інноваційний пошук, рух до змін; консерватизм надавав інституціональної усталеності ліберальному пошуку, зберігав ціннісну спадкоємність і культурну самобутність суспільства; С. забезпечував репрезентацію інтересів більшості населення країн, які переживали стрімкі зміни і багатомірну перебудову всього суспільного організму. У цьому сенсі С. уособлює ідеологічну "чутливість" до становища й інтересів трудящого населення, звичайних пересічних громадян, які піклуються про належні умови існування. Функціонально С. виступає формою критики умов і якості соціального розвитку з точки зору інтересів більшості. У XIX ст. С. як ідейно-політична течія набув виразного модернізаційного спрямування, породженого індустріалізмом. У ЗО - 40-х рр. виникає марксизм як теоретично оформлена версія С. на індустріальній стадії суспільства. Од серед. XIX ст. починає розвиватися народницький С. (однією з наріжних ідей народницької доктрини було запобігти розвиткові капіталізму із притаманними йому ризиками і негараздами), різні течії анархістського С. тощо. В ідейному русі з того часу співіснували й боролися поміж собою різні форми революційного С. та С. реформістського (або реформаторського). Поступово (особливо з колапсом соціалістичної системи) роль і вплив революціонаризму у соціалістичному русі зводиться нанівець. До впливових течій соціалістичної орієнтації у сучасному світі належать: деякі форми соціал-демократії, різновиди демократичного С., ліберального С., християнського С., неомарксизму та ін. 3) Форма соціального порядку (устрою) в державі, коли принципи С. (суспільна власність, відсутність експлуатації, загальність праці, соціальні гарантії тощо) декларуються як основоположні принципи існування і функціювання соціуму. Досвід "реального" С. у XX ст. неоднозначний і суперечливий. З одного боку, С. продемонстрував певні мобілізаційні можливості за умов, коли існувала потреба здійснити "стрибок" індустріалізації, ліквідації неписьменності та ін. У рамках цих процесів С. відігравав роль своєрідної інструментальної ідеології, маніпулятивного гасла, що маскувало реальну сутність - тотальне одержавлення суспільства задля здійснення як модернізаційних, так і стабілізаційних заходів. Історичний досвід свідчить про те, що спроби створити суспільство на "засадах справедливості", згідно із заздалегідь розробленим проектом, не життєздатні. Зорієнтоване на розподіл і перерозподіл, споживацтво та утриманство, суспільство С. не в змозі запобігти занепаду виробництва, застою і дефіциту. Намагання централізовано ("зверху") подолати нерівність і несправедливість призводять до того, що нерівність відроджується у ще більш кричущих формах, а несправедливість набуває потворних форм. 4) Термін "С." стосується також соціально-політичних рухів діяльності політичних партій та організацій, які взяли на озброєння різні версії соціалістичної ідеології і намагаються здобути владу (або впливати на неї) з метою реалізації своїх принципів та інтересів.