тим+самим

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1. adj

цей, ця, це; той, та, те

2. adv розм.

так, до такої міри

3. pron (pl those)

1) це

2) ось що

3) те

4) який, яка, які

5) коли

6) він, вона; той, та

4. conj

що; щоб; так, щоб

* * *

pron (pl those) А dem

1) це

2) викор. замість іншого слова або словосполучення, згаданих вище, щоб уникнути повторення заміняє групу іменника

3) у корелятивних займенникових сполученнях той ( який)

4) перше ( з вищезгаданих)

5) який, яка, які (звичн. йде безпосередньо за обумовленим словом; часто може бути опущене)

6) у ввідних реченнях як не, хоч е

7) цей, ця, це; той, та, те

8) эмоц.- підсил. часто в сполученні із власним ім'ям цей, ця, це

9) icт. такий, настільки, так

10) той, та, те; цей, ця, це

11) у корелятивних займенникових сполученнях той ( який), та (як, те (яке))

1) вводить присудкові, додаткові е аппозитивні придаткові речення (те) що

2) вводить придаткові додаткові реченяя е присудки із причинним відтінком значення що, тому що; тому що

3) вводить придаткову мету (часто so that, in order that) так ( щоб)

4) вводить підрядне результату (звичн. з so, such y головному реченні) що

5) вводить підрядні речення в склад емфатичних складних речень

6) вводить окличні речення, що виражають подив, обурення, сильне бажання щоб, що

7) icт. вводить підрядне речення, паралельне попередньому підрядному, вжитому з іншим союзом; перекладається як союз першого підрядного

8) icт. йде за рядом союзів, не змінюючи їхнього значення

9) у сполученнях

МІФОЛОГІЯ - 1) Казка про міфи та міфологічну свідомість. 2) Сукупність міфів, нагромаджена різними етносами, тією чи тією архаїчною за своїм походженням культурною традицією. У давніх суспільствах та їх сучасних реліктових залишках М. має характер обов'язкового для всіх людей світоглядного нормативу, становить головний чинник їхньої соціальної поведінки. У суспільствах такого типу М. - синкретична за своїм знаковим характером (слово, музика, жест, пластичний образ) і загальним пізнавально-гносеологічним змістом (своєрідний сплав релігії, науки і мистецтва в їх найдавніших, первісних формах) сума уявлень про навколишній світ, яка поряд з фізичними трудовими зусиллями первісного колективу забезпечує його нормальну життєдіяльність. В історичному процесі ці уявлення зазнають неухильної диференціації, внаслідок якої релігія, наука, мистецтво поступово емансипуються одне від одного, створюють окремі, суверенні галузі культури, тим самим або перетворюючи міф, або навіть усуваючи його з суспільного видноколу. Саме така диференціація і сталася у Стародавній Греції класичного періоду: олімпійська М. в ній остаточно виокремилася в релігійну сферу, наука і мистецтво отримали цілком самостійне існування. Відтак і розпочалися спроби наукового та естетичного осмислення міфів. За елліністичного періоду, на поч. III ст. до н. е. у середовищі поетів і філологів, які працювали в Александрійському музеї, і виникає М. - наука про міфи, яка займається їх переповіданням, систематикою та екзегезою, вдаючись до спроби поміркованого раціоналістичного осмислення міфотворчої стихії. "Золотий вік" давньої римськ. літератури майстерно поєднав раціоналістичне та естетичне ставлення до міфу, внаслідок чого Вергілій в "Енеїді" створює на його основі римськ. державно-політичний ідеал доби імперії, Горацій - ідеалізовану картину гідного приватного життя тогочасної людини, Овідій у "Метаморфозах" - суто естетичну картину міфологічної фантазії. Тим самим у світовій літературі завершується започаткована грецьк. трагедією епоха найбільш плідної взаємодії літератури з міфом В. ідтак міф у своїй античній формі аж до поч. XX ст. стає предметом естетичного замилування або матеріалом для формальних алегоричних побудов. Поряд з тим новоєвропейський ідеал людини у поезії Гельдерліна, у філософській ліриці Ніцше та окремих представників символізму значною мірою розгортається за рахунок невичерпної внутрішньої енергії міфу. Європейське Середньовіччя, міцно тримаючи в пам'яті міф, водночас відсуває його на свою периферію на користь базових міфологем християнства і суперечливо поєднаної з ними дохристиянської, індоєвропейської за своїм походженням М., художньо перетвореної у фольклорі європейських народів. Доба Романтизму, зокрема укр., що зосереджена на пафосі національного становлення, відкриває для себе М. через її приховану присутність у всіх національних фольклорних системах В. ідтак починається її вкрай напружене художнє переосмислення (напр., творчість Гоголя, Шевченка, Міцкевича, Пушкіна, по суті, відбиває всю глибинну структуру праслов'янського і навіть індоєвропейського міфу). Водночас виникають перші наукові школи, які порушують питання про об'єктивність, раціоналістичний опис і класифікацію усієї світової М. та її регіонально-національних відгалужень, питання про створення структурно-морфологічного аналізу міфу, тобто про наукову картину самого процесу виникнення і подальшого розгортання міфу. Виникають численні школи і методи у царині таких досліджень. Особливе місце тут посідає нім. наука. Романтики брати Ф. і А. Шлегелі, брати В. і Я. Гримм вивчали фольклор та наявність у ньому М., стимулювавши тим самим пізнішу появу згаданих шкіл, котрі діяли вже в добу позитивізму. У XX ст. їхня дослідницька техніка трансформувалася в системно-структурний метод (Леві-Стросс та його послідовники). Цей метод дозволив приступити до класифікації всієї світової міфологічної суми, класифікації, що її остаточні результати належать майбутньому. Особливе місце у сучасній науці про міфи посідають спроби осмислення "міфів другого покоління", витворених уже новітньою цивілізацією, але знов-таки на тлі давнього міфотворення.

1) с дат. п. а) на вопрос: где, по чему - по кому, по чому (в ед. ч. с дат. и с предл. п. п., во мн. ч. только с предл. п.). Ходить по комнате, по саду, по двору - ходити по кімнаті (по хаті), по саду, по двору и по дворі. Ходить по лесу, по полю, по горе (без определённого направления) - ходити по лісі (и по лісу, по гаю), по полю, по горі (и реже лісом, гаєм, полем). [По діброві вітер віє, гуляє по полю (Шевч.). Ой чиї то воли по горі ходили?]. Плавать по морю, по реке, по воде - плавати по морю, по річці, по воді (Срв. п. 1 б.). Гулять по городу, по улице - гуляти по місту (по городу), по вулиці. Путешествие по Италии - подорож по Італії (и Італією). Смерть (болезнь) не по лесу ходит, а по людям - смерть (пошесть) не по лісі (по лісу) ходить, а по людях. Везли хлеб, да растрясли его по всей дороге - везли хліб та й порозтрушували його по всій дорозі. (Срв. п. 1 б.). Разослать приказ по волостям, ездить по знахарям, пойти по рукам, расти по оврагам - порозсилати наказ по волостях, їздити по знахарях, піти по руках, рости по ровах (по рівчаках). По селениям и по городам - по селах і по містах. [По степах та хуторах (Д. Марк.). Служила вона по своїх, служила по жидах, служила й по купцях (Мирн.). Трудно стало старенькій по людях жити]. По горах и по долам - по горах і по долинах, горами й долинами. Ударить по голове, по лицу, по зубам - ударити по голові, по лиці и по лицю, по зубах. [Не по чім і б'є, як не по голові]. Пойти по-миру - піти з торбами, попідвіконню. По всей Украине гремела его слава - на всю Україну, по всій Україні голосна була (лунала) його слава. По всему свету пошёл слух - на ввесь світ, по всьому світу пішла чутка. Ударить по рукам - ударити по руках. Сковать кого по рукам и по ногам - скувати кого на руки і на ноги, скувати кому руки й ноги. Стол стоял посредине комнаты - стіл стояв посеред (посередині) хати. По обеим сторонам улицы - по обидва боки вулиці, по обабіч вулиці. По праздникам, по праздничным дням - в свята, в святні дні, святами, святними днями. Он принимает по вторникам - він приймає у вівтірки, вівтірками, (еженедельно) що-вівтірка. Заседания происходят по пятницам - засідання відбуваються у п'ятниці, п'ятницями, (еженедельно) що-п'ятниці. По зимам мы дома, по летам на заработках - у зиму ми вдома, а в літо на заробітках. По временам - часами, часом. Растёт не по дням, а по часам - росте не що- днини, а що-години, росте, як з води йде; б) (Для обозначения направления движения, пути следования - на вопрос: вдоль чего - употребляется конструкция с твор. пад.). Итти по улице, по дороге, по аллее, по тропинке - йти вулицею; дорогою, алеєю, стежкою. [Ой, ішов я вулицею раз, раз (Пісня). Ой ходила дівчина бережком]. Проходить итти по полю - проходити, йти полем. Дорога пролегала по горе, по болоту - дорога йшла горою, болотом. Ехать по железной дороге - їхати залізницею. Плыть по Днепру, по морю (по определённому пути) - пливти Дніпром, морем. Плавание по Днепру и его притокам - плавба Дніпром та його допливами. Переслать по почте, по телеграфу - переслати поштою, телеграфом; в) (согласно, сообразно с чем, по причине чего, по образу, по примеру чего) з чого, за ким, за чим, (реже) по кому, по чому; через що, відповідно до чого. По приказанию, по декрету - з наказу, за наказом, за декретом. По повелению тирана - за тиранським велінням, з тиранського наказу. По определению суда - за вироком суду. По поручению - з доручення, за дорученням. Я сделал это по совету отца, по его совету - я зробив це за порадою батьковою, за його порадою. По рассеянности, по недоразумению - з неуважности, з непорозуміння и через неуважність, через непорозуміння. По ошибке - помилкою, через помилку. Это произошло по ошибке - сталося це помилкою (через помилку, за обмилки). Он сделал это по ненависти ко мне - він зробив це з ненависти до мене. Высказаться, писать по поводу чего-либо - висловитися, писати з приводу чого. По какому поводу вы пришли ко мне? - з якого приводу (за яким приводом) ви прийшли до мене? [Приїхав я до Київа за тим приводом, щоб…]. По этому случаю (= поводу), по какому случаю - з цієї нагоди, з якої нагоди. По случаю столетия со дня рождения… - з нагоди столітніх роковин з дня народження… По случаю (= случайно) дёшево продаётся, мебель - випадком (випадково) дешево продаються меблі. По счастливой случайности - щасливим випадком, через щасливий випадок. По несчастному случаю, по несчастию - через нещасний (нещасливий) випадок, нещасним випадком (случаєм), через нещастя, (к несчастию) на нещастя. По несчастью виноват в этом я - на нещастя я цьому (в цьому) винен (причиною). Товарищ по несчастью - товариш нещастям. По лицу, по глазам его было видно, что… - з виду (з твари), з очей його було знати (видно), що… (и по виду, по очах). [Видно милу по личеньку, що не спала всю ніченьку, видно милу по білому, що журиться по милому]. По его голосу было слышно - з голосу його чути було. [З голосу його чути, що він наче чогось зрадів (Кониськ.)]. По тому тону, каким сказаны эти слова - з того тону, яким сказано ці слова. По тому вниманию, с каким он выслушал меня, видно было… - з тієї уваги, з якою він вислухав мене, видно було… Узнать кого по голосу - пізнати кого з голосу (по голосу). По когтям и зверя знать - з пазурів (и по пазурях) звіря знати. [Видно пана по халявах]. По платью встречают, по уму провожают - по одежі стрічають, а по уму виряджають. По Сеньке и шапка - по Савці свитка, по пану шапка. По одёжке протягивай ножки - по своєму ліжку простягай ніжку. Судить по наружности, по внешнему виду - судити з окола, з зовнішнього (з околишнього) вигляду. По прошению, по просьбе, по ходатайству - на прохання, на просьбу (редко з просьби), на клопотання. Он уволен в отставку по прошению - він звільнений в відставку на прохання. По моей просьбе - на моє прохання, на мою просьбу. По требованию - на вимогу. По предложению министра - на пропозицію (внесення) и за пропозицією (за внесенням) міністра. По моему соображению - на мою гадку (думку). По принуждению, по охоте - з (при)мусу, з принуки, з охоти. [Не з мусу я прийшла так, а з охоти (Куліш). Як не даси з просьби, то даси з грозьби (Номис)]. По своей (собственной) воле, по неволе - з своєї (власної) волі, своєю (власною) волею, з неволі (неволею). По наущению - з намови. По вашей милости - з вашої ласки. По чьей вине (по моей вине) это произошло - з чиєї причини (з моєї причини, через мене) це сталося. По той причине - з тієї (з тої) причини. По многим причинам - з багатьох причин. По болезни - через х(в)оробу, за х(в)оробою. По незнанию, по непониманию, по глупости - з незнання (знезнавки), з нерозуміння, з дурного розуму (через незнання, через нерозуміння, через дурний розум). [Тільки знезнавки та з нетямучости можна ставити українському письменству на рахунок «национальную» узость (Єфр.)]. Не по-хорошу мил, а по-милу хорош - не тим любий, що хороший, а тим хороший, що любий. Судя по этому, по тому, что… - судячи з цього, з того, що… Книга уже по тому одному заслуживает внимания - книга вже через те саме (тим самим) варта уваги. По несогласию - через незгоду. По случаю жестоких морозов занятия в школе временно прекращены - за лютими морозами навчання (науку) в школі тимчасово припинено. По принципиальным соображениям, мотивам - з принципових (принципіяльних) міркованнів (мотивів). [Автор цієї промовистої тиради зараз-же зрікається - правда, з мотивів не принципіяльних - свого заміру (Єфр.)]. По старинному обычаю - (за) старим (давнім) звичаєм и по старому (давньому) звичаю. [По старому звичаю - до чаю]. По своему обыкновению - своїм звичаєм. Служить по выборам - служити з вибору (вибором). По примеру своих предшественников - за прикладом своїх попередників. По всем правилам (требованиям) науки - за всіма правилами (приписами, вимогами) науки. По приложенному образцу - за доданим зразком, на доданий зразок. Приложить по одному образцу (экземпляру) каждого издания - додати по одному зразкові (примірникові) кожного видання. Одет по последней моде - вдягнений за останньою модою. Высчитать по формуле - вирахувати за формулою. Распределять, классифицировать по каким-л. признакам - поділяти, класифікувати за якими ознаками. Становиться по росту - ставати за зростом (відповідно до зросту). По очереди, по старшинству - за чергою, за старшинством. По порядку - поряду. Рассказывай все по порядку - усе поряду розповідуй. Считать по порядку - рахувати (лічити) з ряду, від ряду, вряд. Заплатить по счёту - оплатити рахунок. Выдать по чеку - видати на чек. Получить по счёту, по ордеру - одержати на рахунок, на ордер. По рассказам старожилов - за оповіданнями старожитців. По донесениям корреспондентов - за дописами кореспондентів. По закону, не по закону - за законом, за правом, проти закону, проти права. Наследовать по праву - спадкувати правом (з права). По общему согласию - за спільною згодою. Жениться на ком по любви, по расчёту - оженитися (одружитися) з ким з любови, з інтересу. Он мне родня по жене - він мені родич через жінку (по жінці). Наши братья по Адаму - наші брати по Адаму (через Адама). Назвать кого по имени, по фамилии - назвати кого на ймення (на імено), на прізвище. [Єсть у Київі чоловік на ймення Кирило, на прізвище Кожом'яка. Був чоловік на ім'я Захарія (Св. П.)]. Восточно-славянскую семью называют иначе русскою по имени той русской династии… - східньо-слов'янську сім'ю звуть инакше руською за йменням тієї руської династії… Немец по происхождению - німець родом, з роду. В античной поэзии различались слоги долгие по природе и по положению - в античній поезії розрізнювано склади довгі з природи (з натури, природою, натурою) і позицією. Итти по следам за кем-либо - іти слідом (слідами) за ким, іти в чий слід (в чиї сліди). По течению - за водою, уплинь за водою. Пустить, пойти по ветру - пустити, піти за вітром. Ходить, обращаться по солнцу - ходити, обертатися за сонцем. По шерсти, против шерсти - за шерстю, проти шерсти. Зарегистрироваться по месту жительства, явиться по месту приписки - зареєструватися, відповідно до місця, при місці, на місці пробування (мешкання), з'явитися на місце припису. По месту назначения - до призначеного місця. По месту службы - (на вопрос: куда) на місце служби, (где) на місці (при місці) служби, на службі. [Оповіщення про суд послано їм на місця служби. Пеню вивернуть з його на службі]. Он арестован по доносу - він заарештований за доказкою, через доказку. По обвинению в убийстве - за обвинуваченням (обвинувачуючи) в убивстві (душогубстві). По подозрению в измене - за підозренням (приздру маючи) в зраді. Мучили людей по одному подозрению в чём-л. - мучили людей на саме підозрення в чому. На деле и по праву - ділом і правом (з права). По чести - по честі. По совести - по совісті. По справедливости - по правді. По правде сказать - кажучи направду, як по правді казати. Будет по слову твоему - буде за словом твоїм. По свидетельству историков - за свідченням істориків. По словам вашего брата - як каже (мовляв) ваш брат. По моим, по его наблюдениям - за моїми, за його спостереженнями. По моей теории - на мою теорію. По моему мнению - на мою думку. По моему - по моєму, як на мене. Высказаться по вопросу о чём-л. - висловитися в якій справі, в справі про що. Комиссия по составлению словаря, по землеустройству, по исследованию производительных сил страны - комісія для складання словника, для землевпорядкування, для досліджування продукційних сил країни. Работы по сооружению моста, по осушению болот, по обсеменению полей - роботи (праця) коло збудування мосту, коло висушення боліт, коло обсіяння полів. Лекции по истории литературы - лекції з історії літератури (письменства). Литература по этнографии, по этому вопросу - література що-до етнографії, що-до цього питання про етнографію, про це питання. Обратиться к кому по делу - звернутися (удатися) до кого за ділом (за справою, в справі). По этому делу - за цим ділом (за цією справою), в цій справі. Обратиться по адресу - звернутися на адресу. По сердцу, по душе, по вкусу, по разуму - до серця, до любови, до душі, до смаку (до вподоби), до розуму. [Учення те було і не до серця, і не до розуму (Яворн.)]. По плечу, не по плечу - до плеча, не до плеча, (по силам) до снаги, не до снаги. Не по моим зубам - не на мої зуби, не про мої зуби. Специалист по внутренним болезням - спеціяліст на внутрішні х(в)ороби, на внутрішніх х(в)оробах. Смотря по погоде, по погоде глядя - як яка погода, як до погоди. По нынешним временам - як на теперішній час (-ні часи). Плата по работе - плата від роботи, як до роботи. Награда мала по его заслуге - нагорода мала як на його заслугу. По сравнению с кем, с чем - проти кого, проти чого, як рівняти (рівняючи) до кого, до чого. По направлению к чему - до чого. По отношению к кому, к чему - що-до кого, що-до чого, відносно кого, чого, обіч кого, чого, проти кого, чого. По отношению ко мне это несправедливо - що-до мене (відносно мене) це несправедливо; срв. Относительно, Отношение. Расставить столбы по дороге - порозставляти стовпи уздовж (уподовж) дороги. Итти, ехать по столбам - іти, їхати стовпами (уподовж стовпів). По дороге, по пути (= в дороге) - дорогою. Мне с тобою не по дороге - мені не по дорозі (не дорога) з тобою. Спуститься по верёвке - злізти по (и на) мотузку, мотузком. Взобраться по трубе - вилізти ринвою. По-украински, по-французски, по-турецки и т. п. - по-українському, по-французькому, по-турецькому и т. п. По-христиански, по-царски, по- барски - по-християнському, по-царському, по-панському. По рублю с каждого - по карбованцю з кожного (з душі, вульг. з носа, з чуба). Мы ехали по десяти вёрст в час - ми в'їздили по десять верстов на годину. По уменьшённой цене - за зменшену ціну. По первому, по пятому, по десятому разу - уперше, уп'яте, удесяте; в) (на вопрос: в каком отношении, относительно чего, чем) на що, що-до чого, но чаще всего просто твор. пад. По форме, по цвету, по своему строению они напоминают… - формою, кольором, своєю будовою вони нагадують… По красоте нет ей равной - красою (вродою), на красу (на вроду) нема їй рівні. [Були (шовковиці) всякі: і червоні і білі на ягідки]. Сложный по своему составу - складний своїм складом (на свій склад, що-до свого складу). По виду (по наружности) он очень симпатичен - виглядом (на вигляд, на взір) він дуже симпатичний. По виду ему около тридцати лет - на вигляд (на погляд, на око, на взір, на позір, з вигляду, з виду, з лиця) йому близько трицятьох років. По силе и непосредственности чувства, по оригинальности сюжета это произведение превосходит все остальные - силою і безпосередністю почуття, оригінальністю сюжета цей твір переважає всі инші, над усіма иншими вивищується. И по форме и по содержанию это прекрасная вещь - і формою (і що-до форми, і на форму) і змістом (і що-до змісту, і на зміст) це чудова річ. По существу своего содержания - що-до істоти свого змісту. По количеству народонаселения этот город занимает первое место в стране - числом (що-до числа) людности це місто займає перше місце (стоїть на першому місці) в країні. По своим географическим и климатическим особенностям эта территория принадлежит… - своїми географічними і кліматичними ознаками (особливостями) или що- до своїх географічних і кліматичних ознак (особливостей) ця територія належить… По своим антропологическим признакам население этой страны делится на… - своїми антропологічними ознаками (що-до своїх антропологічних ознак) людність цієї країни ділиться на… Измерять по длине, по ширине, по высоте - виміряти на довжиню, на шириню, на височиню;

2) с вин. пад. а) (на вопрос: во что на сколько) - по що. Сукно по два рубля аршин - сукно по (в) два карбованці за аршин. Они получили по два рубля - вони здобули по два карбованці. [Дає на рік по сто червоних. У жнива часом платять косарям по карбованцю в день або й по два карбованці (Н.-Лев.)]. Сделать по два вопроса каждому - задати по два питання кожному. Строиться по два, по три, по четыре - шикуватися по два (по двоє), по три (по троє), по чотири, б) (на вопрос: по что, по кого, до какой поры) до чого, по що, по кого. По сие время - досі, до цього часу и по сей час. С 1917 по 1925 год - з 1917-го аж до 1925-го року. По гроб тебя не забуду, по гроб твой друг - до смерти тебе не забуду, до смерти (до гробу) твій друг (приятель). Высотою по локоть, по грудь - заввишки по лікоть, по груди (до ліктя, до грудей). По шею - по шию, до шиї. По колена - по коліна, до колін. [Уже діда вода по коліна поняла]. Увяз по колена, по пояс - угруз по коліна, по пояс. Он по уши в долгах - він в боргах, як в реп'яхах. По ту гору, по лесок, по речку вся земля наша - аж до тієї гори, до того ліска (гайка), до тієї річки (аж по ту гору, по той лісок, по ту річку) земля все наша. По эту, по ту сторону, по обе стороны - по цей, по той бік, при цей, при той бік, по обидва боки, обаполи чого (срв. Оба). По одну, по другую сторону - по один, по другий бік, (реже) (по) при один, при другий бік. [У нас одна хата при один бік сіней, а друга - при другий бік (Звин.)]

3) с предл. пад. (на вопрос: по ком, по чём, после чего) - за ким, за чим и по кому, по чому. Плакать, тосковать, тужить, скучать, вздыхать по ком, по чём - плакати, нудьгувати, тужити, журитися, скучати, зідхати за ким, за чим (реже по кому, по чому). [Дурна дівчина нерозумная за козаченьком плаче. Кого кохає, за тим і зідхає]. Плакать по брате, по сетре - плакати за братом, за сестрою. Звонить по ком, по чьей душе - дзвонити по кому, по чиїй душі. [Подзвонили по дитяті у великий дзвін]. Носить траур по родителям - носити жалобу по батьках. По смерти отца - по смерті батька, після смерти батька. По заходе солнца - по заході сонця. По обеде - по обіді, після обід(у). По окончании праздников - по святах. По истечении, по прошествии срока - по скінченні строку, як вийде (дійде, скінчиться) строк. По возвращении его из путешествия - після повороту з подорожи. По возвращении его в отечество - після повороту до рідного краю. По истечении трёх недель - по трьох тижнях, в три тижні після чого. [Одна умерла на зелену неділю, а одна - як ячмінь жали, в три неділі після тієї (Борз. п.)]. По мне, по нём, по ней (пожалуй) - про мене, про нього, про неї, як на мене, як на нього, як на неї. По мне, по нём хоть трава не расти - про мене (про нього) хоч вовк траву їж. По нём (ней) видно было, что дома не всё обстоит благополучно - по ньому (по ній) видно було, що дома не все гаразд. [Хіба-ж ти не помітив по їй, що вона й здавна навіжена? (М. Вовч.)]. Дочь по отце пошла, сын по матери - дочка в батька вдалася, син у матір вийшов (удався). Руби дерево по себе - рубай дерево по собі. Выстрелить по ком - вистрілити (стрелити) на кого (в кого). По чём сукно? - по чім сукно? Поалеть - почервоніти, порожевіти; (сделаться более алым) почервонішати. -лел восток - почервонів схід.

* * *

1) с дат. п. а) на вопрос: где, по чему - по кому, по чому (в ед. ч. с дат. и с предл. п. п., во мн. ч. только с предл. п.). Ходить по комнате, по саду, по двору - ходити по кімнаті (по хаті), по саду, по двору и по дворі. Ходить по лесу, по полю, по горе (без определённого направления) - ходити по лісі (и по лісу, по гаю), по полю, по горі (и реже лісом, гаєм, полем). [По діброві вітер віє, гуляє по полю (Шевч.). Ой чиї то воли по горі ходили?]. Плавать по морю, по реке, по воде - плавати по морю, по річці, по воді (Срв. п. 1 б.). Гулять по городу, по улице - гуляти по місту (по городу), по вулиці. Путешествие по Италии - подорож по Італії (и Італією). Смерть (болезнь) не по лесу ходит, а по людям - смерть (пошесть) не по лісі (по лісу) ходить, а по людях. Везли хлеб, да растрясли его по всей дороге - везли хліб та й порозтрушували його по всій дорозі. (Срв. п. 1 б.). Разослать приказ по волостям, ездить по знахарям, пойти по рукам, расти по оврагам - порозсилати наказ по волостях, їздити по знахарях, піти по руках, рости по ровах (по рівчаках). По селениям и по городам - по селах і по містах. [По степах та хуторах (Д. Марк.). Служила вона по своїх, служила по жидах, служила й по купцях (Мирн.). Трудно стало старенькій по людях жити]. По горах и по долам - по горах і по долинах, горами й долинами. Ударить по голове, по лицу, по зубам - ударити по голові, по лиці и по лицю, по зубах. [Не по чім і б'є, як не по голові]. Пойти по-миру - піти з торбами, попідвіконню. По всей Украине гремела его слава - на всю Україну, по всій Україні голосна була (лунала) його слава. По всему свету пошёл слух - на ввесь світ, по всьому світу пішла чутка. Ударить по рукам - ударити по руках. Сковать кого по рукам и по ногам - скувати кого на руки і на ноги, скувати кому руки й ноги. Стол стоял посредине комнаты - стіл стояв посеред (посередині) хати. По обеим сторонам улицы - по обидва боки вулиці, по обабіч вулиці. По праздникам, по праздничным дням - в свята, в святні дні, святами, святними днями. Он принимает по вторникам - він приймає у вівтірки, вівтірками, (еженедельно) що-вівтірка. Заседания происходят по пятницам - засідання відбуваються у п'ятниці, п'ятницями, (еженедельно) що-п'ятниці. По зимам мы дома, по летам на заработках - у зиму ми вдома, а в літо на заробітках. По временам - часами, часом. Растёт не по дням, а по часам - росте не що- днини, а що-години, росте, як з води йде; б) (Для обозначения направления движения, пути следования - на вопрос: вдоль чего - употребляется конструкция с твор. пад.). Итти по улице, по дороге, по аллее, по тропинке - йти вулицею; дорогою, алеєю, стежкою. [Ой, ішов я вулицею раз, раз (Пісня). Ой ходила дівчина бережком]. Проходить итти по полю - проходити, йти полем. Дорога пролегала по горе, по болоту - дорога йшла горою, болотом. Ехать по железной дороге - їхати залізницею. Плыть по Днепру, по морю (по определённому пути) - пливти Дніпром, морем. Плавание по Днепру и его притокам - плавба Дніпром та його допливами. Переслать по почте, по телеграфу - переслати поштою, телеграфом; в) (согласно, сообразно с чем, по причине чего, по образу, по примеру чего) з чого, за ким, за чим, (реже) по кому, по чому; через що, відповідно до чого. По приказанию, по декрету - з наказу, за наказом, за декретом. По повелению тирана - за тиранським велінням, з тиранського наказу. По определению суда - за вироком суду. По поручению - з доручення, за дорученням. Я сделал это по совету отца, по его совету - я зробив це за порадою батьковою, за його порадою. По рассеянности, по недоразумению - з неуважности, з непорозуміння и через неуважність, через непорозуміння. По ошибке - помилкою, через помилку. Это произошло по ошибке - сталося це помилкою (через помилку, за обмилки). Он сделал это по ненависти ко мне - він зробив це з ненависти до мене. Высказаться, писать по поводу чего-либо - висловитися, писати з приводу чого. По какому поводу вы пришли ко мне? - з якого приводу (за яким приводом) ви прийшли до мене? [Приїхав я до Київа за тим приводом, щоб…]. По этому случаю (= поводу), по какому случаю - з цієї нагоди, з якої нагоди. По случаю столетия со дня рождения… - з нагоди столітніх роковин з дня народження… По случаю (= случайно) дёшево продаётся, мебель - випадком (випадково) дешево продаються меблі. По счастливой случайности - щасливим випадком, через щасливий випадок. По несчастному случаю, по несчастию - через нещасний (нещасливий) випадок, нещасним випадком (случаєм), через нещастя, (к несчастию) на нещастя. По несчастью виноват в этом я - на нещастя я цьому (в цьому) винен (причиною). Товарищ по несчастью - товариш нещастям. По лицу, по глазам его было видно, что… - з виду (з твари), з очей його було знати (видно), що… (и по виду, по очах). [Видно милу по личеньку, що не спала всю ніченьку, видно милу по білому, що журиться по милому]. По его голосу было слышно - з голосу його чути було. [З голосу його чути, що він наче чогось зрадів (Кониськ.)]. По тому тону, каким сказаны эти слова - з того тону, яким сказано ці слова. По тому вниманию, с каким он выслушал меня, видно было… - з тієї уваги, з якою він вислухав мене, видно було… Узнать кого по голосу - пізнати кого з голосу (по голосу). По когтям и зверя знать - з пазурів (и по пазурях) звіря знати. [Видно пана по халявах]. По платью встречают, по уму провожают - по одежі стрічають, а по уму виряджають. По Сеньке и шапка - по Савці свитка, по пану шапка. По одёжке протягивай ножки - по своєму ліжку простягай ніжку. Судить по наружности, по внешнему виду - судити з окола, з зовнішнього (з околишнього) вигляду. По прошению, по просьбе, по ходатайству - на прохання, на просьбу (редко з просьби), на клопотання. Он уволен в отставку по прошению - він звільнений в відставку на прохання. По моей просьбе - на моє прохання, на мою просьбу. По требованию - на вимогу. По предложению министра - на пропозицію (внесення) и за пропозицією (за внесенням) міністра. По моему соображению - на мою гадку (думку). По принуждению, по охоте - з (при)мусу, з принуки, з охоти. [Не з мусу я прийшла так, а з охоти (Куліш). Як не даси з просьби, то даси з грозьби (Номис)]. По своей (собственной) воле, по неволе - з своєї (власної) волі, своєю (власною) волею, з неволі (неволею). По наущению - з намови. По вашей милости - з вашої ласки. По чьей вине (по моей вине) это произошло - з чиєї причини (з моєї причини, через мене) це сталося. По той причине - з тієї (з тої) причини. По многим причинам - з багатьох причин. По болезни - через х(в)оробу, за х(в)оробою. По незнанию, по непониманию, по глупости - з незнання (знезнавки), з нерозуміння, з дурного розуму (через незнання, через нерозуміння, через дурний розум). [Тільки знезнавки та з нетямучости можна ставити українському письменству на рахунок «национальную» узость (Єфр.)]. Не по-хорошу мил, а по-милу хорош - не тим любий, що хороший, а тим хороший, що любий. Судя по этому, по тому, что… - судячи з цього, з того, що… Книга уже по тому одному заслуживает внимания - книга вже через те саме (тим самим) варта уваги. По несогласию - через незгоду. По случаю жестоких морозов занятия в школе временно прекращены - за лютими морозами навчання (науку) в школі тимчасово припинено. По принципиальным соображениям, мотивам - з принципових (принципіяльних) міркованнів (мотивів). [Автор цієї промовистої тиради зараз-же зрікається - правда, з мотивів не принципіяльних - свого заміру (Єфр.)]. По старинному обычаю - (за) старим (давнім) звичаєм и по старому (давньому) звичаю. [По старому звичаю - до чаю]. По своему обыкновению - своїм звичаєм. Служить по выборам - служити з вибору (вибором). По примеру своих предшественников - за прикладом своїх попередників. По всем правилам (требованиям) науки - за всіма правилами (приписами, вимогами) науки. По приложенному образцу - за доданим зразком, на доданий зразок. Приложить по одному образцу (экземпляру) каждого издания - додати по одному зразкові (примірникові) кожного видання. Одет по последней моде - вдягнений за останньою модою. Высчитать по формуле - вирахувати за формулою. Распределять, классифицировать по каким-л. признакам - поділяти, класифікувати за якими ознаками. Становиться по росту - ставати за зростом (відповідно до зросту). По очереди, по старшинству - за чергою, за старшинством. По порядку - поряду. Рассказывай все по порядку - усе поряду розповідуй. Считать по порядку - рахувати (лічити) з ряду, від ряду, вряд. Заплатить по счёту - оплатити рахунок. Выдать по чеку - видати на чек. Получить по счёту, по ордеру - одержати на рахунок, на ордер. По рассказам старожилов - за оповіданнями старожитців. По донесениям корреспондентов - за дописами кореспондентів. По закону, не по закону - за законом, за правом, проти закону, проти права. Наследовать по праву - спадкувати правом (з права). По общему согласию - за спільною згодою. Жениться на ком по любви, по расчёту - оженитися (одружитися) з ким з любови, з інтересу. Он мне родня по жене - він мені родич через жінку (по жінці). Наши братья по Адаму - наші брати по Адаму (через Адама). Назвать кого по имени, по фамилии - назвати кого на ймення (на імено), на прізвище. [Єсть у Київі чоловік на ймення Кирило, на прізвище Кожом'яка. Був чоловік на ім'я Захарія (Св. П.)]. Восточно-славянскую семью называют иначе русскою по имени той русской династии… - східньо-слов'янську сім'ю звуть инакше руською за йменням тієї руської династії… Немец по происхождению - німець родом, з роду. В античной поэзии различались слоги долгие по природе и по положению - в античній поезії розрізнювано склади довгі з природи (з натури, природою, натурою) і позицією. Итти по следам за кем-либо - іти слідом (слідами) за ким, іти в чий слід (в чиї сліди). По течению - за водою, уплинь за водою. Пустить, пойти по ветру - пустити, піти за вітром. Ходить, обращаться по солнцу - ходити, обертатися за сонцем. По шерсти, против шерсти - за шерстю, проти шерсти. Зарегистрироваться по месту жительства, явиться по месту приписки - зареєструватися, відповідно до місця, при місці, на місці пробування (мешкання), з'явитися на місце припису. По месту назначения - до призначеного місця. По месту службы - (на вопрос: куда) на місце служби, (где) на місці (при місці) служби, на службі. [Оповіщення про суд послано їм на місця служби. Пеню вивернуть з його на службі]. Он арестован по доносу - він заарештований за доказкою, через доказку. По обвинению в убийстве - за обвинуваченням (обвинувачуючи) в убивстві (душогубстві). По подозрению в измене - за підозренням (приздру маючи) в зраді. Мучили людей по одному подозрению в чём-л. - мучили людей на саме підозрення в чому. На деле и по праву - ділом і правом (з права). По чести - по честі. По совести - по совісті. По справедливости - по правді. По правде сказать - кажучи направду, як по правді казати. Будет по слову твоему - буде за словом твоїм. По свидетельству историков - за свідченням істориків. По словам вашего брата - як каже (мовляв) ваш брат. По моим, по его наблюдениям - за моїми, за його спостереженнями. По моей теории - на мою теорію. По моему мнению - на мою думку. По моему - по моєму, як на мене. Высказаться по вопросу о чём-л. - висловитися в якій справі, в справі про що. Комиссия по составлению словаря, по землеустройству, по исследованию производительных сил страны - комісія для складання словника, для землевпорядкування, для досліджування продукційних сил країни. Работы по сооружению моста, по осушению болот, по обсеменению полей - роботи (праця) коло збудування мосту, коло висушення боліт, коло обсіяння полів. Лекции по истории литературы - лекції з історії літератури (письменства). Литература по этнографии, по этому вопросу - література що-до етнографії, що-до цього питання про етнографію, про це питання. Обратиться к кому по делу - звернутися (удатися) до кого за ділом (за справою, в справі). По этому делу - за цим ділом (за цією справою), в цій справі. Обратиться по адресу - звернутися на адресу. По сердцу, по душе, по вкусу, по разуму - до серця, до любови, до душі, до смаку (до вподоби), до розуму. [Учення те було і не до серця, і не до розуму (Яворн.)]. По плечу, не по плечу - до плеча, не до плеча, (по силам) до снаги, не до снаги. Не по моим зубам - не на мої зуби, не про мої зуби. Специалист по внутренним болезням - спеціяліст на внутрішні х(в)ороби, на внутрішніх х(в)оробах. Смотря по погоде, по погоде глядя - як яка погода, як до погоди. По нынешним временам - як на теперішній час (-ні часи). Плата по работе - плата від роботи, як до роботи. Награда мала по его заслуге - нагорода мала як на його заслугу. По сравнению с кем, с чем - проти кого, проти чого, як рівняти (рівняючи) до кого, до чого. По направлению к чему - до чого. По отношению к кому, к чему - що-до кого, що-до чого, відносно кого, чого, обіч кого, чого, проти кого, чого. По отношению ко мне это несправедливо - що-до мене (відносно мене) це несправедливо; срв. Относительно, Отношение. Расставить столбы по дороге - порозставляти стовпи уздовж (уподовж) дороги. Итти, ехать по столбам - іти, їхати стовпами (уподовж стовпів). По дороге, по пути (= в дороге) - дорогою. Мне с тобою не по дороге - мені не по дорозі (не дорога) з тобою. Спуститься по верёвке - злізти по (и на) мотузку, мотузком. Взобраться по трубе - вилізти ринвою. По-украински, по-французски, по-турецки и т. п. - по-українському, по-французькому, по-турецькому и т. п. По-христиански, по-царски, по- барски - по-християнському, по-царському, по-панському. По рублю с каждого - по карбованцю з кожного (з душі, вульг. з носа, з чуба). Мы ехали по десяти вёрст в час - ми в'їздили по десять верстов на годину. По уменьшённой цене - за зменшену ціну. По первому, по пятому, по десятому разу - уперше, уп'яте, удесяте; в) (на вопрос: в каком отношении, относительно чего, чем) на що, що-до чого, но чаще всего просто твор. пад. По форме, по цвету, по своему строению они напоминают… - формою, кольором, своєю будовою вони нагадують… По красоте нет ей равной - красою (вродою), на красу (на вроду) нема їй рівні. [Були (шовковиці) всякі: і червоні і білі на ягідки]. Сложный по своему составу - складний своїм складом (на свій склад, що-до свого складу). По виду (по наружности) он очень симпатичен - виглядом (на вигляд, на взір) він дуже симпатичний. По виду ему около тридцати лет - на вигляд (на погляд, на око, на взір, на позір, з вигляду, з виду, з лиця) йому близько трицятьох років. По силе и непосредственности чувства, по оригинальности сюжета это произведение превосходит все остальные - силою і безпосередністю почуття, оригінальністю сюжета цей твір переважає всі инші, над усіма иншими вивищується. И по форме и по содержанию это прекрасная вещь - і формою (і що-до форми, і на форму) і змістом (і що-до змісту, і на зміст) це чудова річ. По существу своего содержания - що-до істоти свого змісту. По количеству народонаселения этот город занимает первое место в стране - числом (що-до числа) людности це місто займає перше місце (стоїть на першому місці) в країні. По своим географическим и климатическим особенностям эта территория принадлежит… - своїми географічними і кліматичними ознаками (особливостями) или що- до своїх географічних і кліматичних ознак (особливостей) ця територія належить… По своим антропологическим признакам население этой страны делится на… - своїми антропологічними ознаками (що-до своїх антропологічних ознак) людність цієї країни ділиться на… Измерять по длине, по ширине, по высоте - виміряти на довжиню, на шириню, на височиню;

2) с вин. пад. а) (на вопрос: во что на сколько) - по що. Сукно по два рубля аршин - сукно по (в) два карбованці за аршин. Они получили по два рубля - вони здобули по два карбованці. [Дає на рік по сто червоних. У жнива часом платять косарям по карбованцю в день або й по два карбованці (Н.-Лев.)]. Сделать по два вопроса каждому - задати по два питання кожному. Строиться по два, по три, по четыре - шикуватися по два (по двоє), по три (по троє), по чотири, б) (на вопрос: по что, по кого, до какой поры) до чого, по що, по кого. По сие время - досі, до цього часу и по сей час. С 1917 по 1925 год - з 1917-го аж до 1925-го року. По гроб тебя не забуду, по гроб твой друг - до смерти тебе не забуду, до смерти (до гробу) твій друг (приятель). Высотою по локоть, по грудь - заввишки по лікоть, по груди (до ліктя, до грудей). По шею - по шию, до шиї. По колена - по коліна, до колін. [Уже діда вода по коліна поняла]. Увяз по колена, по пояс - угруз по коліна, по пояс. Он по уши в долгах - він в боргах, як в реп'яхах. По ту гору, по лесок, по речку вся земля наша - аж до тієї гори, до того ліска (гайка), до тієї річки (аж по ту гору, по той лісок, по ту річку) земля все наша. По эту, по ту сторону, по обе стороны - по цей, по той бік, при цей, при той бік, по обидва боки, обаполи чого (срв. Оба). По одну, по другую сторону - по один, по другий бік, (реже) (по) при один, при другий бік. [У нас одна хата при один бік сіней, а друга - при другий бік (Звин.)]

3) с предл. пад. (на вопрос: по ком, по чём, после чего) - за ким, за чим и по кому, по чому. Плакать, тосковать, тужить, скучать, вздыхать по ком, по чём - плакати, нудьгувати, тужити, журитися, скучати, зідхати за ким, за чим (реже по кому, по чому). [Дурна дівчина нерозумная за козаченьком плаче. Кого кохає, за тим і зідхає]. Плакать по брате, по сетре - плакати за братом, за сестрою. Звонить по ком, по чьей душе - дзвонити по кому, по чиїй душі. [Подзвонили по дитяті у великий дзвін]. Носить траур по родителям - носити жалобу по батьках. По смерти отца - по смерті батька, після смерти батька. По заходе солнца - по заході сонця. По обеде - по обіді, після обід(у). По окончании праздников - по святах. По истечении, по прошествии срока - по скінченні строку, як вийде (дійде, скінчиться) строк. По возвращении его из путешествия - після повороту з подорожи. По возвращении его в отечество - після повороту до рідного краю. По истечении трёх недель - по трьох тижнях, в три тижні після чого. [Одна умерла на зелену неділю, а одна - як ячмінь жали, в три неділі після тієї (Борз. п.)]. По мне, по нём, по ней (пожалуй) - про мене, про нього, про неї, як на мене, як на нього, як на неї. По мне, по нём хоть трава не расти - про мене (про нього) хоч вовк траву їж. По нём (ней) видно было, что дома не всё обстоит благополучно - по ньому (по ній) видно було, що дома не все гаразд. [Хіба-ж ти не помітив по їй, що вона й здавна навіжена? (М. Вовч.)]. Дочь по отце пошла, сын по матери - дочка в батька вдалася, син у матір вийшов (удався). Руби дерево по себе - рубай дерево по собі. Выстрелить по ком - вистрілити (стрелити) на кого (в кого). По чём сукно? - по чім сукно? Поалеть - почервоніти, порожевіти; (сделаться более алым) почервонішати. -лел восток - почервонів схід.

* * *

1) с дат. п. по с предложн. п., а также переводится иными предлогами или конструкциями без предлогов, в частности: (при указании на пространство, поверхность) по; (при обозначении направления действия, пути движения - чаще) конструкции с твор. п. без

2) с вин. п. (в значении: до, вплоть до чего-л.) до (чого); по (що)

3) с предложн. п. (после чего-л.) пі́сля (чого); по (чому); конструкции без предлогов

4) (с дат. п. в сочетании с личными мест. и с предложн. п. в сочетании с мест. 3-го лица в значении: согласно с желанием, привычками; на основании чьего-л. примера; по внешнему виду кого-л.; под силу кому-л.) по (кому); также передаётся другими предлогами и беспредложными конструкциями

5) (с дат. п. и с предложн. п. при словах: "скучать", "тоска") за (ким-чим); (при словах: "траур", "тризна", "поминки") по (кому-чому)

6) ( с числительными) (с дат. п.) по (с предложн. п.)

ГЕРМЕНЕВТИКА ФІЛОСОФСЬКА - виникла і розвивалась, з одного боку, у річищі традиційної герменевтики (див. герменевтика) - як її відгалуження, з другого боку - Г.ф. є певним щаблем у процесі внутрішньої еволюції останньої, який суттєво оновлює і видозмінює її предметне поле. Спочатку Г. ф. розглядали як мистецтво тлумачення (ars interpretandi) текстів та інших проявів думки. Потреба у "культивації правильного тлумачення" виникла тоді, коли нашарування культури стародавнього світу ускладнили безпосереднє розуміння текстів, які вважалися зразковими. Після перших герменевтичних досліджень софістів і Аристотеля ("Про тлумачення") мистецтво інтерпретації набуває значної ваги й поширення. У наступні часи з'являються герменевтичні пояснення до тлумачення Біблії та спроби систематизації засобів, що уможливлюють і полегшують розуміння класичної та юридичної літератури. У Новий час термін "герменевтика" вперше вживає в 1629 - 1630 рр. страсбурзький філософ і теолог Даннгауер. На його думку, "загальна герменевтика" - це наука про засадничі принципи тлумачення письмових джерел із теології, правознавства й медицини. Формування Г.ф. відбувалося значною мірою як наслідок дослідження проблеми тлумачення у двох аспектах: 1) багатозначності знаків, 2) співвідношення тексту й буття. Універсалізація герменевтики, набуття нею філософського статусу здійснювалися завдяки поступовому усвідомленню щільного зв'язку цих двох аспектів і проблематизації методичного характеру герменевтики. Варіанти універсальної герменевтики, запропоновані Шляєрмахером іДильтеєм, містили ідею визначення смислу будьякого тексту в залежності від розуміння задуму автора, а не зв'язку між текстом і читачем. Г.ф. Гадамера відзначають: заперечення психологізму, властивого цим першим варіантам універсальної герменевтики, і наголошення на тому, що мова як комунікація є буттєвим простором зазначеного зв'язку. У праці Гадамера "Істина і метод. Основи філософської герменевтики" (1960) думку Гайдеггера про єдність розуміння із саморозумінням (буттям) інтерпретатора - т. зв. "герменевтичне коло" - узгоджено з думкою про мову як підставу "злиття горизонтів" тексту і читача. Отже, читання як своєрідна інтеракщя між текстом і інтерпретатором править тут за парадигму будьякого розуміння. Відмова від поняття "об'єктивного смислу", незалежного від цієї інтеракції, спонукає Гадамера критично поставитися до самого ідеалу методу в герменевтиці, оскільки поняття методу передбачає абстракцію об'єкта. Наголошуючи на тому, що герменевтика є насамперед практикою, Гадамер водночас підкреслює, що йому вдалося уникнути суб'єктивації смислу, притаманної попередній універсальній герменевтиці Г. оловний недолік останьої в тому, що вона опосередковувала "об'єктивний смисл" (у необхідності якого вона не сумнівалася) дослідженням авторського бачення смислу свого тексту, тобто дослідженням предмета, який принципово не об'єктивується. Г.ф. трактує комунікацію як традицію, чия мовна та історична природа забезпечує істинність розуміння. Існування в традиції як спосіб осягнення істини має, за Гадамером, структуру герменевтичного досвіду, що його як "досвід світу" він протиставляє "науковому досвіду", крізь призму якого дивилася на поняття істини попередня філософія. Досвід світу, утворений з істин філософії, мистецтва та історії, має історичний характер. Це означає, що старий досвід не просто усувається новим чи повторюється, він визначає спосіб засвоєння нового й також зазнає змін під його впливом. У цьому плані Гадамер обмірковує значення упереджень для розуміння. Істинність смислу як відповідність буттю не означає незалежність від напередвизначеного традицією, адже саме традиція є буттям, яке передує нашим актам рефлексії, бо ми самі завжди вже занурені в неї. Інтерпретація, що сягає істинного смислу, здійснюється в межах самовиявлення текстом умов існування свого смислу. Проте інтерпретація - не відтворення смислу, вміщеного автором у тексті, а саме творення смислу в зустрічі з текстом як "носієм" смислу (комунікація). Наше розуміння водночас експансивне й співвідносне, тобто спонтанність його смислотворної дії обмежена іманентною необхідністю тексту, що належить традиції і нашим передрозумінням. Тому істина скінченна, а ми завжди упереджені, хоч і не приречені підпорядковувати думку одним і тим самим упердженням. Навпаки, засвоєння нового смислу дозволяє не лише усвідомити умови його розуміння, що їх диктує традиція, а й висвітлити власні упередження, тобто краще зрозуміти себе. Незалежність від будь-яких упереджень є, на думку Гадамера, теж упередженням, до того ж, хибним. Втім, якщо розглядати ідеал неупередженого розуміння як засаду традиції Просвітництва, перед Гадамеровою герменевтикою постає проблема різноманітності й суперечливості традицій, що поновлює питання про істинність і вимагає нових роз'яснень щодо ототожнення традиції з буттям. До численних спроб обмежити гадамерівський історизм належать варіанти герменевтики Апеля, Габермаса й Рикера. Апель аналізує комунікацію, що уможливлює розуміння з точки зору виокремлення її трансцендентальних умов, тим самим повертаючись до метафізичного поняття буття. Габермас звертається до ідеї герменевтичного методу, який має сприяти усуненню перекручених форм комунікації. Рикер доповнює філософську герменевтику семіотичним аналізом і намагається в ній інтегрувати різні методи інтерпретації.

ІДЕНТИЧНІСТЬ, ідентифікація (від лат. identicus - тотожний; facio - роблю) - термін, що у повсякденному, науковому та філософському мовленні означає (букв.) - те саме; дію встановлення ідентичності називають ідентифікацією. Існує багато різновидів ідентифікації, класифікація яких здійснюється на підставі того, пр ми ідентифікуємо, або, як ми ідентифікуємо. Досить часто доводиться мати справу з ідентифікацією поодиноких явищ, які у філософії прийнято позначати словом "індивіди" (партикулярії). Спосіб ідентифікації індивідів значною мірою залежить від того, з якими різновидами індивідів ми маємо справу. Якщо їх класифікувати за ознакою "сталість - мінливість", то маємо поділ: а) сталі утворення, або сталості; б) події; в) процеси. До сталостей належать індивіди з більшменш чіткими просторовими межами, які можуть мати відповідну структуру або перебувати у деякому стані. Сталими ми їх вважаємо тому, що нехтуємо тими змінами, які в них відбуваються у межах деякого часового відрізку: ці зміни не виходять поза допустимі межі, визначені у вибраному нами критерії ідентичності С. посіб ідентифікації індивідів залежить також від їх поділу на види буття - тобто від прийнятої онтологічної концепції, на основі якої ми класифікуємо об'єкти (див. онтологія). Окрім індивідуальної ідентичності та відповідної ідентифікації часто доводиться вдаватися до видової ідентифікації, тобто встановлювати належність даного індивіда до множини чи "сімейства" індивідів. У повсякденному мовленні видову ідентифікацію, як правило, здійснюють з допомогою висловів типу: "це таке (-а, -ий) саме (-а, -ий)". Будь-яка повсякденна мова містить у собі цілий набір різноманітних засобів для індивідуальної та видової ідентифікації: таку роль, напр., виконують власні імена (людей, країн, націй, місцевостей, установ, подій, історичних періодів тощо), вказівні займенники (як правило, у супроводі жестів або - як у випадку слова "таке, -а, -ий" - у супроводі деяких зразків), загальні імена (поняття) - разом з відповідними засобами співвіднесення цих імен з індивідами (напр., фраза "це - дерево" у супроводі жесту) і т.д. У філософії способи ідентифікації пов'язані з онтологічними та методологічними концепціями. У сучасній філософії розуміння способів ідентифікації поєднують, як правило, з підходами, які позначають термінами "концептуалізм" та "операціоналізм" Н. авіть якщо техніка ідентифікації, яку ми застосовуємо, прямо не вказує на своє концептуальне походження (як, скажімо, застосування лакмусового папірця в хімічних лабораторіях), то все ж, як правило, за цією технікою стоять деякі концепти, деяка теорія; за висловом Поппера, наші лабораторії "заряджені" теоріями. Критерії ідентичності та техніки ідентифікації у різних галузях людської діяльності мають між собою мало спільного - їх окремо встановлюють у кожній галузі. Напр., для того, щоб сказати, що щось залишається "тим самим" або є "таким самим", ми повинні співвідносити свої концепти і критерії з тим, як окремі люди, людські колективи та установи ідентифікують самі себе. Важливою особливістю гуманітарних наук є взаємозалежність та взаємовплив ідентифікації та самоідентифікації.

Дьюї, Джон (1859, Барлінгтон - 1952) - амер. філософ, засновник філософії "інструменталізму". Освіту отримав у Вермонтському ун-ті. Викладав у Мічиганському та Колумбійському ун-тах. У Чикаго організував експериментальну початкову школу під опікою Департаменту філософії, в якій прагнув впровадити та перевірити розроблені ним ідеї в галузі філософії освіти. Виступав прихильником гегельянства, пізніше перейшов до його критики, зазнавши значного впливу психологічної теорії Джемса. Піддаючи критиці метафізичні спекулятивні конструкції, головна хиба яких, за Д., - гіпертрофування когнітивних функцій філософії ("панування інтелектуалістського погляду") - він запропонував нову модель філософії, характеризуючи її як "інструменталізм". Її призначення - забезпечити перехід від традиційних "проблем філософів" до вирішення "людських проблем" у річищі прагматизму. Філософія, згідно з Д., не повинна займатися побудовою інтелектуальних схем, натомість вона має культивувати себе як метод. Завдання останнього полягає у з'ясуванні природи людського досвіду, аналізі його складових, з тим, щоб найефективніше адаптувати світ до потреб індивіда, виявити шляхи корисних для нього стосунків з об'єктами довкілля. "Досвід" - центральна категорія філософії Д. - об'єднує всі форми і прояви життєдіяльності суб'єкта - сферу свідомого і несвідомого, фізичного і психічного. Він має два головних виміри: біологічно-генетичний та ціннісний; людина повинна пристосовуватися до середовища, щоб вижити, її ставлення до світу емоційно забарвлене, практично-ціннісне. В контексті ідей праґматизму та інструменталізму Д. інтерпретує проблему істини як родову назву для різних видів ціннісних суджень, застосовуваних у площині досвіду К. ритерієм істини виступає "операційна надійність", придатність для розв'язання проблеми; зрештою істина визначається як корисність. Тим самим проблема істини фактично замінюється проблемою цінності, набуває радикально ситуативного і суб'єктивістськи-екзистенційного сенсу ("філософія успіху") К. онцепція досвіду та істини створює засади для соціальної спрямованості філософії Д. в цілому. У її епіцентрі знаходиться людина, її турботи, потреби, пошуки, адже, згідно з Д.,. всі цінності перебувають не по той бік досвіду, а лише у ньому. Завдання філософії - вказати людям шлях до блага, забезпечити "вірний тип дії". Звідси - велика увага Д. до філософії освіти. У навчанні й вихованні чільне місце має належати не досягненню статичних, наперед заданих цілей, а процесу дослідження, змагання, творчості. Центральна ланка останнього - континуум "засіб - мета", у площині якого досягнуті цілі стають засобами для появи наступних; ідеї - інструменти для практичних цілеспрямованих дій. Свобода, за Д., полягає у здатності робити розумний вибір і діяти згідно з ним та особливостями власної самобутньої індивідуальності. Демократія є тим соціальним ладом, який спирається на свободу і створює можливості для розвитку творчого потенціалу індивіда. Демократично визначені ідеї соціальної педагогіки та прагматичної етики Д. у модернізованому вигляді використовуються і в наші Дні.

[br]

Осн. тв.: "Психологія" (1887); "Нариси з експериментальної логіки" (1916); "Реконструкція філософії" (1920); "Людська природа й поведінка" (1925); "Досвід і природа" (1925); "Вчитель і суспільство" (1937); "Досвід і освіта" (1938) та ін.

1) відплатити тим же; мстити

2) подавати зустрічне обвинувачення (комусь — upon)

3) застосовувати репресалії

4) проводити митну війну

* * *

1) відплачувати тим самим; мстити, помститися; ( upon) висувати зустрічні обвинувачення

2) застосовувати репресалії

ВЛАСНІСТЬ - максимально можливе розпоряджання предметами різного роду, встановлене звичаєвим чи писаним правом. Суб'єктами В. можуть бути окремі індивіди чи колективи; відповідно розрізняють індивідуальну (приватну і суспільну) та колективну В. Індивіди можуть виступати співвласниками, і таку форму В. відрізняють від колективної В., оскільки суб'єктом колективної В. є певний колектив, взятий у цілому. Об'єктами В. можуть бути природні та штучні об'єкти, включаючи ідеї, задуми, проекти, різного роду інформацію ("інтелектуальна В."). У деяких суспільствах у минулому узаконеними об'єктами В. були люди (рабовласництво), в наш час рабовласництво існує лише в прихованій формі (de facto, а не de jure). Інститут В., що його встановлює звичаєве чи писане право (включаючи поєднання обох), передбачає певні способи набуття права В., використання цього права та способи відмови від В.: переведення В. в статус нічийної, передачі права В. іншій особі (продаж, дарування тощо). Особливості інституту В. залежать від типу суспільства, вони змінюються також історично. З В., як правило, пов'язаний рівень добробуту, суспільне становище, влада, рівень свободи, повага (престиж) і т. д. Тому форми В. та норми, які регламентують право В., перебувають у центрі уваги політичної філософії. Різні концепції політичної філософії та відповідні політичні ідеології відрізняються тим, який інститут В. вони вважають прийнятним О. скільки центральним у політичній філософії є поняття "справедливість", то найчастіше право В. розглядається під кутом зору забезпечення бажаного рівня соціальної справедливості. Виникнення сучасного суспільства і ринкової економіки було наслідком того, що інститут В. став ґрунтуватися на праві В., у відповідності з яким відчуження В. виключається. Основна аргументація на користь права В. полягає в тому, що воно забезпечує більший рівень незалежності людини (її свободи), а також розв'язує економічну ініціативу, забезпечуючи тим самим високі темпи економічного зростання.

Лао-Цзи (Старий Вчитель, Старе Немовля) (бл. VI - V ст. дон. е.) - давньокит. філософ, напівлегендарний засновник даосизму. Попри те, що сучасна синологія піддає певному сумніву історичність його персони, традиційно вважається, що він був родом з повіту Ку в царстві Чу, прозивався Лі Ер (Лао Дань, Ли Бонн, Лао Лай-Цзи), служив головним архіваріусом держави Чжоу і, зустрічаючись із Конфуцієм, повчав його. За оповіддю, після нього залишився трактат "Дао Де Цзин" ("Вчення про шлях та його переваги"), що містив п'ять тисяч ієрогліфів. Вчення Л.-Ц. спирається на дао як центральну категорію. Дао не може бути ні названим, ні визначеним; виступає водночас і як плідне, жіноче начало, й разом з тим - як взірець природності (єства) для всього сущого, у тому числі й людини. Адже людина, на думку Л.-Ц., втрачає природність після народження, отримуючи знання та виконуючи різноманітні дії для задоволення своїх п'яти відчуттів Є. диним шляхом повернення до природності є слідування дао, тобто недіяння (у-вей) та відмова від знань. Повернення природності призводить адепта дао до певного стану безсмертя, коли ніщо з оточення не в змозі заподіяти йому шкоди. Соціальний лад також залежить від кожної окремої людини: заспокоївши саму себе, вона втихомирює тим самим усю Піднебесну.

Бердяєв, Микола Олександрович (1874, Київ - 1948) - рос. та укр. релігійний філософ, теоретик "нового християнства", публіцист. Вчився в Київському кадетському корпусі та Київському ун-ті на природничому і юридичному ф-тах. Проф. Московського ун-ту (1919), докт. теології Honoris causa Кембриджського ун-ту. Філософська система ґрунтується на низці засадничих ідей: ідея свободи (фундамент всієї онтології Б.); ідея творчості й об'єктивації; ідея особистості; ідея метафізичного, есхатологічного сенсу історії. На відміну від Канта, для якого ноуменальною є об'єктивна реальність (річ у собі), у Б. ноуменом є сам суб'єкт (особистість), бо тільки в ньому міститься зумовлена його свободою неосяжна "внутрішня глибина, непізнавана безодня". Свобода вкорінена не у бутті, а у "ніщо", вона безґрунтовна і нічим не детермінована. Зрештою, дух, тобто вільна за самим своїм єством особистість, постає як суб'єкт буття. Відповідно і світ виступає як наслідок взаємодії двох інтенцій людського духу - інтеріоризації та екстеріоризації. Завдяки першій здійснюється самозаглиблення духу; завдяки другій - рух до "царства необхідності", або об'єктивації. Остання тлумачиться як втрата свободи у поцейбічному, грішному світі змертвілої предметності. Лише через сукупність творчих актів суб'єкт спроможний увібрати цей світ у своє внутрішнє, відкрите для свободи буття й тим самим його змінити. Сенс історії, на думку Б., полягає у звільненні від об'єктивації. Реалізація його можлива тільки через кінець історії і перехід у світ вільного духу, ототожнюваний із царством Божим. Цей перехід перебуває поза історичним часом і здійснюється в особливому есхатологічному вимірі через акти творчості, які і є втіленням сенсу історії як дискретного творчого процесу історичного поступу. Б. заперечує розуміння прогресу як лінійного й неухильного поступального руху суспільства, а також як здійснення в історії Божественного провидіння. Бог являє себе світові, але не керує ним. Зміни на краще Б. пов'язує не з перетворенням існуючого ладу, а з містичним народженням Бога в людині і для людини.

[br]

Осн. тв.: "Смисл історії" (1923); "Призначення людини" (1931); "Свобода і Дух" (1935); "Рабство і свобода" (1940); "Російська ідея" (1949) та ін.

Ясперс, Карл (1883, Ольденбург - 1969) - нім. філософ і психіатр, один із засновників філософії екзистенціалізму. Вивчав право в ун-тах Гейдельберга і Мюнхена, медицину - в ун-тах Берліна, Геттингема, Гейдельберга. В1908 - 1915 рр. працював у психіатричній клініці Гейдельберга, з 1922 р. - проф. філософії Гейдельберзького ун-ту, в 1937 - 1945 рр. був усунутий (в зв'язку з приходом до влади націонал-соціалістів) від викладацької діяльності, в 1948 - 1961 рр. - проф. філософії Базельського ун-ту. За Я., філософія повинна дати людині орієнтири існування у світі, "висвітлити екзистенцію" та здійснити "стрибок до безумовного буття". В концепції Я. буття має потрійне значення: 1) предметне буття або "буття-у-світі"; 2) екзистенція або людська самість, яка не може бути об'єктивованою; 3) трансценденція як "охоплююче" - незбагненна межа будь-якого буття і мислення. У відповідності з цим членуванням мислення проходить різні стадії і виконує різні функції: 1) мислення перед лицем "буття-усвіті" як "орієнтація у світі"; 2) мислення перед екзистенцією як "висвітлення екзистенції"; 3) мислення перед лицем трансценденції як "метафізика", яка прагне виразити свій невимовний предмет за допомогою "шифрів". Останній етап і є власне етапом філософування, який пов'язує людину з розумінням Бога. Філософія, за Я., не пізнає буття, а лише засвідчує його існування. Головним предметом філософії, за Я., є людина та історія як перший вимір людського буття. Вирішальну роль в аналізі людської екзистенції виконує поняття ситуації, яка визначає історичну унікальність як певної людської долі, так і певної епохи. Досліджуючи людину в її екзистенційному вимірі, подібно до Канта, Я. вичленовує різні рівні людського "Я": 1) "Я" емпіричне або емпіричний індивід як частина природи; 2) "Я" предметне або "свідомість взагалі", яка є умовою можливості людського буття або предметності як такої; 3) "Я" як рівень розуму або духу, визначальною рисою якого є цілісність мислення. Саме "Я" предметне або "свідомість взагалі" є передумовою комунікації, яка, за Я., дозволяє встановити зміст філософування: тільки та філософія є істинною, яка є комунікативною. Завдяки комунікації людина може віднайти саму себе або свою самість, встановити екзистенційне відношення між людьми як відношення "Я - Ти" та усвідомити саме буття. Тим самим філософія у Я. набуває етичного забарвлення, акцентуючи увагу не на гносеолого-методологічних проблемах, а на взаємозв'язку між людьми, де головну роль виконують поняття "свобода", "вірність" "самим-собою-буття", "воля до комунікації". Результатом філософування, за Я., є філософська віра, яка, на відміну від релігійної, ґрунтованої на істині Одкровення, є результатом розмислу. Поняття "філософської віри" об'єднує різні аспекти проблеми "розум і екзистенція". Як вважає Я., існування трансцендентного - як особливого роду буття - не може бути обґрунтоване за допомогою тільки позитивних аргументів розуму. Трансценденція - єдиний предмет, який може бути засвідчений розумом і вірою, по відношенню до якого розум і віра співпадають. З позицій філософської віри Я. намагається дати інтерпретацію світового історичного процесу Н. а його думку, людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, хоча науково обґрунтувати цю тезу, як і протилежну їй щодо того, що різні культурні утворення абсолютно незалежні один від одного (Шпенглер), неможливо; у неї можна тільки вірити. Світова історія, за Я., створює загальнолюдську "комунікацію", можливість якої забезпечується "наявністю в певний історичний період "вісьового часу" (VIII - III ст. до н. е.), або "вісьової епохи" - епохи зародження світових релігій і філософії, коли людство вперше усвідомило себе і своє відношення до світу, поставило "останні питання буття" про смертність, конечність свого існування і усвідомило своє безсилля перед ними. Істинне духовне життя народжується перед лицем "абсурдних ситуацій", які змушують людство осмислити своє існування в світі, що виводить спілкування людей на екзистенційний рівень.

[br]

Осн. тв.: "Психологія світоглядів" (1919); "Духовна ситуація часу" (1932); "Філософія". У З т. (1931 - 1932); "Ніцше і християнство" (1946); "Про європейський дух" (1946); "Про істину" (1947); "Витоки історії і її мета" (1948); "Філософська віра" (1948); "Розум і екзистенція" (1949).

- mislead criminally

1. adj

1) наступний, дальший; пізніший

2) задній, кормовий

2. adv

1) потім; пізніше; згодом

2) позаду, ззаду

3. prep

1) після, за, позаду

2) через

3) за, згідно

4) про, за, з приводу

5) незважаючи на, всупереч

4. conj

після того як

* * *

1) наступний; пізніший; майбутній

2) звич. мop. задній, кормовий

1) потім; пізніше; згодом

2) позаду, за

1) у часовому значенні вказує на послідовну зміну явищ після; проміжок часу, точку відліку або обставину, після якої що-небудь відбувається після; через

2) у просторовому значенні вказує на місцезнаходження за ким-небудь, чим-небудь за; рух слідом за ким-небудь, чим-небудь за, слідом за

3) указує на проходження один за одним або за важливістю за

4) указує на причину після

5) указує на мету або напрямок пошуків у погоні, розшукуючи

6) указує на вияв турботи, уваги про, відносно (звич. з дiєcл. to ask, to inquire)

7) указує на відповідність чому-небудь, наслідування якому-небудь зразку, схожість з ким-небудь згідно, по

8) указує на людину, на честь якої хто-небудь названий на честь, на ім'я

9) кoм. у відповідності, як вказано

10) у сполученнях

cj після того як

розм. час після полудня

1) пригадуватися, спливати в пам'яті

2) повернутися до колишнього положення, стану, професії

3) отямитися, опам'ятатися

4) aмep. (часто at, with) відповісти тим самим, відплатити тією ж монетою

n мед.

лікування тим самим збудником, який викликав захворювання

* * *

n; мед.

1) таким чином; за допомогою цього

2) у зв'язку з цим

3) біля (коло) цього місця, поблизу

* * *

1) за допомогою цього; у такий спосіб

2) у зв'язку з цим

3) біля цього місця