тика

(за часовник) tick, tick-tack

* * *

магазин

1) ( лінія поведінки) policy

2) (політичні події, політичне життя) politics pl

немного, немножко;

понемногу, понемножку;

лог., мат.

ГЕОПОЛІТИКА - державна доктрина, яка ґрунтується на врахуванні конкретно-історичних форм впливу територіально-просторових умов країни на формування її статусу та політики в локальних, регіональних, континентальних та глобальних аспектах. Фундатори геополітики (Ратцель, Челмен, Спікмен та ін.) уподібнювали державу окремому організмові, що проводить боротьбу за існування, або "життєвий простір". Однією з чільних тез Г. є те, що принципи зовнішньої політики держави залежать від її географічних умов (див. географічний детермінізм). Проблеми Г. є об'єктивною даністю, від якої неможливо абстрагуватися. Про це свідчить сучасна політична термінологія: "зони впливу", "зони безпеки", "зони національних інтересів" та ін. Раптова зміна територіально-просторових умов існування окремих держав, їх геополітичного статусу призводила й призводить до порушення рівноваги в глобальних масштабах. Яскравими ілюстраціями означеної ситуації можуть слугувати збурення в міжнародній політиці, спричинені об'єднанням Німеччини або ж розпадом Радянського Союзу та виникненням самостійних держав. До традиційних інтенцій класичної Г., орієнтованих на боротьбу за існування на рівні держав та їх союзів, нині долучається пошук шляхів та засобів досягнення узгодженого розвитку світового співтовариства. На необхідність компетентного аналізу справедливого світового розподілу сил та ресурсів й розробки можливих варіантів динамічного розвитку усіх країн світу звертав увагу ще англ. геополітик Маккіндер у 1942 р. В останній час ідеї геополітики залучаються до спроб створення "світового уряду", здатного організувати і підтримувати оптимальний в усіх відношеннях "світовий порядок", раціонально і справедливо використовувати природні й людські ресурси, подолати екологічну кризу і вийти на збалансований режим розвитку у глобальному масштабі.

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА - організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства і держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування і природоохорони та забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки громадян З. абезпечення оптимального розвитку сучасного суспільства неможливе без всебічного врахування екологічних наслідків усіх без винятку соціальних та виробничих проектів. Зокрема, при плануванні масштабних, комплексних народно-господарських програм виникає необхідність зважити на демографічний, енергетичний, технологічний, соціально-гігієнічний, соціологічний, інші аспекти, приведення їх у відповідність до екологічних нормативів. Для виявлення оптимальних форм взаємодії людини з її природним оточенням недостатньо лише ретельної реєстрації можливих впливів чинників антропогенного походження. Потрібні точні відомості про те, як відіб'ються ці впливи на життєдіяльності конкретних організмів та їхніх угруповань, на кожній ланці біосу, в т.ч. і на людині. Необхідними компонентами сучасної політичної практики в межах окремої держави є всебічне екологічне обґрунтування кожного господарського проекту, організація постійного моніторингу стану природного довкілля, незалежної і компетентної екологічної експертної служби, охорона окремих об'єктів природи,контроль за раціональним використанням природних ресурсів, проведення необхідних природоохоронних заходів, всебічний розвиток системи екологічного виховання, екологічної освіти. Сутність останньої полягає у створенні системи організаційних та дидактичних заходів, спрямованих на формування екологічного світогляду, глибокого розуміння зв'язків людини з природою, відчуття залежності людського буття від екологічних процесів. У системі сучасної Е.п. вагоме місце посідає концепція "єдиного всесвітнього уряду", зініційована глобалістами, зокрема представниками Римського клубу. Згідно з нею, лише спільний для усієї планети уряд зможе організувати і підтримувати оптимальний у всіх відношеннях "світовий порядок", раціонально і справедливо використовувати природні і людські ресурси, подолати екологічну кризу й вийти на збалансований режим розвитку.

ПОЛІТИКА ( від грецьк. πολίτικα - державна діяльність) - у найзагальнішому значенні - це діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин між людьми для забезпечення певного стану деякої суспільної одиниці (суспільного утворення). П. займається той, хто намагається спрямовувати поведінку та взаємини між людьми в межах різноманітних суспільних (колективних) утворень з метою забезпечити деякий стан цих утворень. Переважно терміном "П." позначають діяльність, спрямовану на великі суспільні утворення, кордони яких збігаються з державними кордонами. Тому іноді визначають П., ґрунтуючись на понятті держави чи участі в державному управлінні, домагання такої участі та здійснення впливу на державу. Але держава є тільки одним із типів політичних установ і, отже, поняття П. має бути підставовим (базовим) щодо поняття держави, а не навпаки. Найглибші джерела П. закорінені в природі людини, тобто ці джерела антропологічні. Основною передумовою появи П. є усвідомлення того, що стан того колективного утворення, яке складають люди, можна і потрібно регулювати. Не має значення, що саме в тому чи іншому випадку стало безпосереднім стимулом для появи політичних установ: це могли бути завоювання і потреба тримати завойованих у покорі, егоїстичні інтереси окремих груп (як припускається в марксизмі), але це могло бути і намагання людей відвернути хаос і збільшити міру своєї безпеки, тобто деякі спільні інтереси. Всі ці чинники могли накладатися та взаємодіяти. Підтримання певного ладу чи порядку (заради загальної безпеки) належить до найперших і найважливіших цілей П. і чинне навіть тоді, коли фундаментальну потребу у підтриманні ладу якісь групи використовують, щоб впровадити та підтримувати порядок, вигідний для них Я. кщо слово "культура" застосувати в антропологічному значенні, то П. в цьому аспекті є частиною штучних світів чи культур, створених людськими суспільствами. Таке визначення П. є цінніснонейтральним: у ньому не говориться, що П. ми повинні називати тільки діяльність, спрямовану на забезпечення загального "добробуту" суспільних цінностей. Ціннісно-нейтральне ("владне") розуміння П. лежить у руслі т. зв. політичного реалізму, засновником концепції якого вважають Мак'явеллі. Сучасне розуміння П., хоча й містить елемент політичного реалізму, полягає у визнанні певних обмежень у застосуванні тих технологій, що мають метою утвердження влади. Такі обмеження є різними у різних суспільствах, у різні історичні періоди та в різних історичних ситуаціях Ц. е можуть бути певні традиції, різного роду соціальні та правові норми, особливо способи легітимізації суспільної влади, звичаї, певні міфи і стереотипи суспільної свідомості тощо. Загалом наведене щойно визначення є радше нормативним (про що свідчать коментарі до нього, в яких заперечується, що П. можна розуміти як застосування "голої сили"). У нормативному розумінні П. - вид діяльності, яка має метою забезпечення найважливіших передумов добробуту суспільного утворення шляхом узгодження інтересів та ціннісних орієнтацій осіб та суспільних груп. Словом "добробут" у даному разі позначають не лише матеріальний, а й духовний стан суспільства; термін "передумови" позначає тут деякі необхідні передумови, за наявності яких люди найбільшою мірою здатні реалізувати свою творчу енергію; вислів "узгодження інтересів і ціннісних орієнтацій" передбачає, по-перше, що люди повинні мати можливість висловлювати думки щодо своїх інтересів та ідеалів і що політик не може унезалежнювати себе від цих розумінь та нав'язувати людям силою той спосіб життя, який він вважає кращим для людей (насильне "ощасливлення"). Звідси випливає, що П. має полягати передусім у врахуванні різних інтересів, різних понять про добро і щастя, різних ідеалів, аби узгоджувати їх, тобто вона полягає у відверненні насильницьких конфліктів. Звідси вислів: "П. - це мистецтво можливого". Коли говорять: "Де починається війна, там закінчується П.", то в даному випадку маємо справу з нормативним розумінням П., з якого випливає, що не кожен "політичний" режим є політичним. Не є такими тиранія, олігархія, диктатура, тоталітаризм, демократія в її популістських варіантах. Внутрішня П. перестає бути П., якщо ігноруються інтереси осіб, соціальних та етнічних груп чи всього суспільства (нації), тобто коли нав'язується воля однієї особи, групи осіб чи більшості М. іжнародна П. також перестає бути П., коли одна держава або група держав нав'язують силою свою волю іншим народам або державам. У цьому сенсі справедливим є вислів: "Де починається насильство, там кінчається П.". Варто зауважити, що з ціннісно-нейтрального розуміння П. (коли таке розуміння утверджують не як метод дослідження, а як принцип) випливає політичний нігілізм, що є поширеним явищем у посткомуністичних країнах (де П. часто розуміють як засіб утвердження групових інтересів). Але навіть у межах загалом демократичних течій політичної філософії (та відповідних ідеологій) різні теорії наголошують деякі відмінні аспекти в розумінні того, якою має бути мета П. та якими лівіють бути політичні технології Я. к правило, різні концепції П. відповідають різним концепціям держави: те, як розуміють мету та засоби П., залежить передусім від того, в чому вбачають призначення держави (див. держава).