ставіць

(болий ВН, СБ, болуй П, СМ)

1. бути, стати, статися, існувати, жити, перебувати, діставатися, належати ВН-СМ, зрідка Б, М; бизим бабалар стэмедлер, шоб урум сколя болғай наші батьки не хотіли, щоб була урумська школа НМ; болдуң эчки ти став козою Б; ишлемеэ т'ерек, шоп сениң ашавың болғай треба працювати, щоб у тебе було що їсти Б; йа ағач борона болмаса а якщо немає дерев'яно ї борони П; сав болған оса якби він був здоровий СМ; ахшам болуй настає вечір СМ; не болду саңа? що з тобою сталося? СМ; харт болғанчах йох бол краще не жити, ніж бути старим СБЧ; не болду хоранда биле? що сталося з родиною? НМ; шараб ичкен соң болий коп дэлиси від пиття вина багато хто дуріє ВН; иштэ алай ишлеп тэ болдулар алар отак вони й жили, працюючи СБ; таматама кӧль болуй калюжа утворюється по краплі П; болмады не вдалося СБ; мендэн бир ший болалмаз від мене нічого не можна сподіватися СБ; саңа не болду? що з тобою сталося? У; болғанчез поки не став ВН; болаҗах майбутній, можливий, здійсненний О; болаҗах бала боғундан бельли дитину, якою вона буде, видно по гімну СБА; ай йавунлу болаҗах місяць буде дощовим СМ; ао тэшик болғаны (тэшик болған кӧпчеги) патлады розірвалось те колесо, в якому була дірка СМ; т'ет, болмаса,— йол доғуру іди, коли не так,— дорога пряма СБЧ; т'им халғайсыңыз, халий маңа, у болий маңа хто з вас залишиться, той лишиться мені, дістанеться мені ВН; бала болса, шох болсун, болмаса — йох болсун краще дитина бешкетлива, але здорова, ніж спокійна, але хвора, букв. якщо буде дитина, хай буде жвавою, а ні — то нехай не буде зовсім СБФ.

2. могти ВН-СМ; болий можна СБ, досить НБЄ; болмай тийме кишид'е су ичт'ендэ не можна чіпати людину, коли вона п'є воду СМ; болмай йӱрмеге ходити неможливо ВН; ӧлӱ билен тиригэ табутха йатмаға болмай не можна живому лягти до труни разом із мертвим СБЧ; болмай? не можна? СБ; о да болалмады а він не зміг П; болғаны хадар ӧсей росте скільки можна НМ; пор. бо-, о-, ол-.

АНАРХІЗМ ( від грецьк. άναρχια - безвладдя) - сукупність політичних концепцій, споріднених між собою тим, що вони заперечують централізоване управління суспільством, пропонуючи побудову суспільного ладу шляхом добровільного об'єднання у спілки або спільноти. Найважливішою прикметою змісту анархістської політичної концепції (або близької до А.) є утвердження цінності окремої особистості та індивідуальної свободи у найбільш радикальній формі. Віддалені ідейні коріння А. можна віднайти у деяких течіях давньогрецьк. філософії (істоїцизм), також в індивідуалістських та комунітаристських елементах християнства. Перше чітке формулювання ідей А. дав англ. політичний філософ, романіст та есеїст Годвін (1756 - 1836) у кн. "Дослідження політичної справедливості" (1793), в якій він обґрунтував ідею бездержавного суспільного ладу. В 40-х рр. XIX ст. А. оформлюється в окрему течію політичної думки, яка у друг. пол. XIX - на поч. XX ст. досягає суттєвого впливу, особливо у деяких європейських країнах (Франція, Іспанія, Італія та ін.). Дослідники політичних ідеологій, даючи типологію А., вирізняють: а) індивідуалістський А.; б) комуністичний А. (анархо-комунізм); в) проміжний між першим та другим - індивідуалістськи-комунітаристський А. Цей поділ на різновиди має своєю підставою різницю у підході до проблеми "особистість - спілка (спільнота)". Залежно від того, якими засобами політична концепція пропонує досягати мети, анархічні політичні концепції поділяють на реформістські та революційні. Крайній індивідуалістський варіант А. заперечує будь-які суспільні установи (сім'ю, церкву, традиції, політичні партії, державу) та будь-які форми колективної свідомості (мораль, релігію, ідеологію), які б обмежували свободу особи. Вважають, що класичне формулювання індивідуалістського різновиду А. дав нім. філософ, лівий гегельянець Штирнер (1806 - 1856) у своєму творі "Єдине та його власність" (1845). Інші анархістські політичні концепції намагаються врівноважити захист автономії окремої особистості з потребою єднання людей у спілки (громади) або спільноти. Це дає перехідну форму - індивідуалістсько-комунітаристський А.: особистості, добровільно жертвуючи частиною своєї свободи, об'єднуються у відносно невеликі спілки, які, в свою чергу, можуть утворювати спілки спілок. До індивідуалістсько-комунітаристського А. належить політична концепція Пру дона - франц. філософа, який у кн. "ЇЦо таке власність" піддав критиці капіталістичний ринок як спосіб гноблення виробника. Оскільки у цій концепції наголос зроблено на взаємності обміну, то розвиток цієї ідеї політичними філософами кін. XIX ст. іноді називають "концепцією взаємності". Ідеї Прудона відіграли важливу роль у стимулюванні профспілкового руху—реформістського анархо-синдикалізму. Крім того, вони стали одним із джерел революційного анархо-синдикалізму. Найвпливовішим його теоретиком став франц. інженер та соціальний філософ Сорель (1847 - 1922). Він зазнав впливу ідей Ніцше, Маркса та Бергсона, поєднавши таким чином марксистську орієнтацію на практичну дію з волюнтаризмом та інтуїтивізмом. Революційний А. рос. політичного філософа Бакуніна виявляє виразні ознаки суто комунітаристського (колективістського) А.: він вважав, що держава має бути зруйнована насильницьким шляхом і замінена федерацією вільно утворюваних селянських та робітничих спілок, які б колективно володіли власністю і спільно контролювали розподіл (кожному відповідно до його трудового внеску). Колективістські тенденції концепції Бакуніна були посилені у політичній філософії Кропоткіна (1842 - 1921), який перетворює спільноти (рос. "общиньї") в основу всього суспільного ладу - у колективного власника засобів виробництва та (шляхом їх об'єднання у федерації) у замінника держави. У тлумаченні Кропоткіна комунітаристський різновид А. набув своїх крайніх форм і став комуністичним А. (анархокомунізмом). В Україні перше свідоме формулювання ідей А. (як складника лібералізму у політичній концепції Драгоманова) репрезентує індивідуалістськи-комунітаристський та реформістський різновид А. Драгоманов - ліберал (вірить у поступ, розум, емансипацію шляхом просвіти і та ін.), конституціоналіст, але ідейна противага бюрократичному централізму та імперіалізму зосереджена передусім в анархістських елементах його концепції. Цим ідеям не випало стати джерелом для появи ідеології анархістського політичного руху в Україні. Анархістський політичний (військовий) рух 1917 - 1921 рр., очолюваний Махно (1884 - 1934), виявив нестачу історично нагромадженого політичного досвіду та конструктивізму: він був руйнівним щодо впровадження тих елементів порядку, які пов'язані зі становленням укр. незалежної держави (фактично рос. більшовики використали його з цією метою). Все це, зрештою, прирекло його на роль деструктивної сили (у кращому випадку, на роль загонів сільської самооборони) і призвело до поразки.

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПОВОРОТ в укр. філософії 60-х р р. - зміна парадигми філософування, переорієнтація знелюдненої на той час ідеологічними спрощеннями філософської думки до проблем людини, способів її самоствердження у світі. Відбуваючись у межах загальнообов'язкової філософії марксизму-ленінізму, дана переорієнтація пов'язана з філософською розробкою низки концептів, котрі виводили за ці межі або надавали традиційній філософії гуманістичного спрямування. Вагомою підставою для звинувачень в "ревізіонізмі" стало звернення прибічників нової тенденції до принципу практичної діяльності як наріжного в осмисленні особливостей взаємозв'язку людини й світу, що засвідчувало певну спорідненість цієї тенденції з поглядами західних неомарксистів. А.п. в укр. філософії виявився також багато у чому співзвучним тенденціям, що утвердилися на ту пору у світовій філософії (феноменологія, "фундаментальна онтологія" Гайдеггера, філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, "раціовіталізм" Ортеги-і-Гассета та ін.). Він став також поновленням філософсько-гуманістичних, кордоцентричних тенденцій вітчизняної думки: Сковороди, Юркевича, Хвильового. Осереддям гуманістичної переорієнтації філософських досліджень став створений 1968 р. відділ - тоді діалектичного матеріалізму, тепер філософської антропології - Ін-ту філософії НАНУ, який очолював Шинкарук. Вагомі передумови А. п. пов'язані з діяльністю у Києві відомого укр. і рос. філософа Копніна. Хоча діапазон досліджень на той час дуже звужувався рецидивами соціологічного редукціонізму, притаманного марксизмові, розпочалися плідні світоглядно-методологічні пошуки, пов'язані зі з'ясуванням культурно-історичної визначеності сутнісних ознак людини, структури цілепокладаючої діяльності, взаємодії наріжних регулятивів діяльності, а в ширшій перспективі - регулятивів людського світовідношення. Постала необхідність вивчення історичних типів світогляду, категорійної структури останнього, взаємодії світогляду та філософії як його теоретичної форми, ширше - співвідношення теоретичного, практичного та практично-духовного освоєння світу; духовного універсуму особистості, особливостей духовних почуттів (віра, надія, любов та ін.), світоглядно-культурного змісту філософських категорій. В результаті була введена у науковий обіг вилучена з ортодоксального марксизму тематика: "подвоєння" світу у свідомості (наявне та належне буття), феномен досвіду, етичні виміри практики, співвідношення предметного змісту та форми практики тощо. "Київська світоглядно-антропологічна школа" набуває популярності за межами України. 1982 р. групі її представників (Булатов, Іванов, Табачковський, Шинкарук, Яценко) присуджено Держ. премію України. Критичне осмислення даного теоретичного набутку здійснюється на щорічних "Філософськоантропологічних читаннях" (од 1995 р.), на читаннях пам'яті Копніна та ін.

Ленін, Володимир Ілліч (справжнє прізв. Ульянов) (1870, Симбірськ, нині Ульяновськ - 1924) - рос. марксист, один із теоретиків і практиків ідеології більшовизму. Навчався в Казанському та Петербурзькому ун-тах. У 1893 р. став співзасновником Петербурзької "Спілки боротьби за визволення робітничого класу" (1895). Від цього часу розпочинається його професійна революційна діяльність, що ідеологічно базувалася на радикальній версії марксизму (більшовизм) і стала, зрештою, одним із вирішальних чинників жовтневого перевороту в Росії у 1917 р. У своїх засадничих філософських підходах Л. стояв на позиції діалектичного матеріалізму. Він поєднував певну концепцію метафізики (онтології), яку позначав терміном "матеріалізм", та діалектичний метод. Л. розумів матеріалізм в його, як на той час, дуже наївній формі, ґрунтуючись на понятті "відображення" (нехтуючи критикою наївного реалізму в попередній філософії, зокрема Кантом). Л. вважав, що поняття матерії нічого іншого, крім "об'єктивної реальності", даної нам у відчутті, не позначає. Такого ж наївного реалізму дотримувався в розумінні діалектичного методу, логіки і теорії пізнання, оскільки виходив з передумови, що основою діалектичного методу є "об'єктивна логіка" (логіка самої реальності). Наївність, спрощеність загальних філософських підходів зумовили нерозуміння і неприйняття Л. зростаючої ролі концептуалізму в новітній науці, ускладнення її понятійного апарату (про що свідчить передусім книга "Матеріалізм та емпіріокритицизм"). Це значною мірою наперед визначило драматичний конфлікт між "марксистсько-ленінською філософією" та новими напрямами в науці XX ст. Діалектичний матеріалізм задовольняв Л. можливістю поєднати догматизм з релятивізмом, що було корисним під кутом зору політичної практики. В своїй суспільно-політичній філософії Л. був прихильником історичного матеріалізму (економічного редукціонізму); дотримувався погляду, що економічний базис (субструктура) визначає політичну сферу та ідеологію (надструктура). Але при цьому він (як і Маркс) прагнув поєднати віру в історичну необхідність (закономірність) з активізмом (люди є творцями своєї історії) З. агалом його суспільно-політична філософія була підпорядкована політичній практиці - установленню "диктатури пролетаріату", тобто диктатури більшовицької партії, яку Л. апріорно вважав виразником інтересів пролетаріату. Саме з цією метою Л. почасти видозмінив суспільно-політичну філософію Маркса, а почасти доповнив її тезами про перемогу соціалізму у відносно відсталій і початково одній країні (Росії), про партію як авангард робітничого класу та принципом демократичного централізму в побудові партії (витлумаченого ним в бюрократично-централістському сенсі). Зрештою Л. обґрунтував політичну ідеологію більшовизму (рос. комунізму), який став зразком та основою поширення комунізму і поза межами Росії. Це була політична доктрина, що виправдовувала ліквідацію демократії та утвердження диктатури партійної бюрократії - "нового класу" (за висловом Джиласа). Тема "Ленін і Україна" стосується передусім розуміння Л. нації та міжнаціональних взаємин і оцінки керованої ним практичної політики в міжнаціональних взаєминах. І в цій ділянці, яків інших, Л. використовував діалектичну софістичну риторику, змінюючи при потребі гасла, але послідовно домагаючись збереження рос. імперії в оновленій формі.

[br]

Осн. тв.: "Матеріалізм і емпіріокритицизм" (1909); "Три джерела і три складові частини марксизму" (1913); "Філософські зошити" (1914 - 1916); "Імперіалізм як вища стадія капіталізму" (1916); "Держава і революція" (1917).

Протагор (бл. 480 - 410 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, засновник античної софістики. Родом з Абдер, навернений до занять філософією Демокритом., П. зажив слави як вчитель красномовства (за своє навчання першим серед філософів почав брати платню). Тривалий час жив в Афінах, де зазнав звинувачень у "несвятотливості" (нечесті) через сумнів у існуванні богів, висловлений в одному з його творів. Потому змушений був залишити Афіни і, подорожуючи до Сицилії, потонув. П. належить засаднича для софістики теза: "людина є мірою всіх речей: існуючих у тому, що вони існують, неіснуючих - у тому, що вони не існують". Цей онтологічний принцип став основою софістичного твердження про опінію як єдино можливу і універсальну форму існування знання. З цього онтологічного принципу постають дві важливі тези: по-перше, відкидається прихована "сутність речей" як їх "справжня дійсність": існує лише те і таке, що і як нам дано, явилося. Явлення тотожне буттю, ніякого іншого світу поза явленим немає. По-друге, єдино можливою та універсальною формою існування знання може бути лише опінія, яка відбиває якраз досвід сприйняття даного. Відтак критерій істини стає відносним, релятивізується: "якою мені здається кожна річ, така вона і є для мене, а якою тобі, така ж вона, в свою чергу, для тебе". Завдяки цьому будь-яка істина позбавляється безумовності і стає відкритою для обговорення, випробування та перегляду. Принцип існування знання у формі опінії доповнюється принципом софістичного дискурсу (спілкування, обговорення, інтелектуального змагання) як засобу пошуку і надбання істини. Звідси - виняткове значення риторики для мислення, оскільки вона є мистецтвом викладу та обстоювання власної думки, полемічної вправності тощо. Риторика відіграє засадничу роль у житті суспільства, оскільки забезпечує можливість спільного існування людей з різноманітними, часто конфліктними інтересами та прагненнями. Завдяки риториці досягається узгодження різноманітних людських інтересів та суспільна злагода; вона є формою підпорядкування людського буття таким чинникам, як сором і справедливість, без яких не може існувати спільність людей. На відміну від поширеного стереотипу, котрий виставляє софістику як синонім свавільного і штучного оперування змістом понять, відірваного від значень дійсності, давньогрецьк. софісти, і П. зокрема, вбачають головне завдання своєї діяльності у навчанні людей доброчесності. У цьому їхня думка збігається з етичною настановою Сократа. Заслугою П. та загалом античної софістики став перегляд з точки зору неупередженого і вільного у своїх судженнях розуму всіх узвичаєних поглядів, авторитетів, звичаїв. Софісти в умовах Давньої Греції здійснили культурну справу Просвітництва.

[br]

Осн. тв.: "Про істину"; "Про Богів"; "Антилогіка".

Тодорський, Симон (Теодоровський Симеон) (1700, побл. Києва - 1754) - укр. мислитель, вчений-філолог Н. ародився в сім'ї козака Переяславського полку, початкову освіту здобув удома. 1717 р. поступив до КМА, де навчався до 1727 р. Маючи нахил до вивчення орієнталістики, вирішив продовжувати освіту за кордоном. Прямуючи в Європу через Петербург і Ревель, ймовірно, познайомився з Прокоповичем, який неодноразово допомогав йому в подальшому житті. Потрапивши до Німеччини, в ун-т м. Галле, вивчав гебрейську, сирійську, арабську та халдейську мови і культури під керівництвом Міхаеліса. Одночасно Т. зблизився з пієтистами і почав відігравати в їхньому середовищі помітну роль Н. а прохання їхнього чільного діяча Франке переклав з нім. мови на укр. програмовий твір пієтизму Арндта "Чотири книги про правдиве християнство", яка вийшла друком 1735 р. Переклав він і інші твори Арндта, Франке. Ці переклади Т. розшукав Чижевський і результати їх дослідження опублікував у праці "Українські друки в Галле" (Краків - Львів, 1943). Т. імпонували ідеї пієтистів про необхідність передумови всього людського життя на засадах християнства. Розв'язання цієї проблеми, на думку Т., повинно здійснюватися через внутрішні зусилля кожної людини. Тому центральними в його роздумах є такі поняття, як "внутрішня людина", самопізнання, духовне і моральне вдосконалення, теозис. Після Галле Т. ще рік провчився в ун-ті міста Ієни, де викладав друг Прокоповича, відомий теолог, філософ і правознавець Буддей. В останні роки навчання в Німеччині Т. отримував стипендію від тогочасного Київського митрополита Заборовського. Повернувшись на батьківщину, Т. став ординарним проф. в КМА, викладачем нім., грецьк. та гебрейськ. мов. Одночасно продовжував розпочату ще в Галле підготовку до друку укр. корпусу Біблії (видана 1751 р. т. зв. "Єлисаветинська Біблія"). Т. був учителем Сковороди і справив значний вплив на формування його філософських поглядів. 1740 р. Т. постригся в ченці і розпочав проповідницьку діяльність у Братській та Лаврській церквах, згодом став єпископом Псковським і Нарвським та наставником у православній вірі майбутніх рос. царів Петра III та Катерини II. В цей час він спілкується з О. та К. Розумовськими і має певний вплив на укр. справи. Перекладацька, професорська та проповідницька діяльність Т. сприяла розвиткові укр. культури, особливо етико-антропософського напряму в тогочасній філософії.

- lapsed devise

- waywardness

техн. став ( устройство), стан (приспособление, опора, подставка)

техн. став ( стояк), сто́йка, стоя́к, усто́й, ште́ндер

1) оцінюваний по заслузі (по достоїнству); високо цінимий

2) підвищений в ціні; що став дорожчим

* * *

1) який гідно цінується

2) який підвищився у ціні, який подорожчав

1. pron rel.

який, котрий, як, що

2. adv

1) як, згідно з; щодо

2) як наприклад

3) так (у головному реченні)

3. conj

1) тоді, коли; у той час як (тж just as)

2) як, у ролі

3) тому що, оскільки, через те що, бо

4) хоч, як би не

5) (з inf.)

* * *

n; (pl asses [`ʒsiːz]); іст.

1) ас ( давньоримська міра ваги)

2) ас ( давньоримська бронзова монета)

1. pron rel.

який, котрий, як, що

2. adv

1) як, згідно з; щодо

2) як наприклад

3) так (у головному реченні)

3. conj

1) тоді, коли; у той час як (тж just as)

2) як, у ролі

3) тому що, оскільки, через те що, бо

4) хоч, як би не

5) (з inf.)

* * *

1) вводить підрядні означальні речення або звороти з such, the same або so y головному речення який, котрий, як, що

2) вводить підрядні означальні речення, що відносяться до всього головного речення що, це

1) як ( наприклад)

2) як, однаково

3) у сполученнях

1) у підрядних реченнях, обставинних зворотах часу (часто just as) коли; у той час як, в міру того як

2) у підрядних реченнях причини тому що, оскільки, раз; способу дії як

3) вводить обставинні звороти порівняння як; подібно тому як

4) вводить предикатив е ін. члени речення зі значенням як; передається орудн. відмінком

5) вводить інфінітив результату е мети ( у сполученні з so) щоб; що

6) викор. у вступних словах, реченнях як

7) у сполученнях