сля

\

\ \ \ \ \ Цей багатомовний термінологічний словник містить найбільш поширені терміни з металознавства та їх визначення. Така форма викладу матеріалу визначила дві принципові особливості словника, що виділяють його серед аналогічних видань з металознавства. По-перше, на відміну від звичайних словників, тлумачення дозволяють доповнити визначення терміна необхідною інформацією і зробити термін більш зрозумілим, а на відміну від енциклопедій, тлумачення даються в дуже стислій формі, а не у вигляді розгорнутої інформації, як це прийнято в енциклопедичних виданнях. По-друге, подання матеріалу в такому компактному вигляді посилило авторське ставлення до визначень і тлумачень термінів, тому більшість із них розроблено і наводяться вперше і, незважаючи на прагнення авторів надати їх вмісту універсального характеру, вони в окремих випадках можуть відзначатись суб'єктивізмом. Ці особливості дають підставу вважати цей термінологічний словник, no суті, монографією, в якій авторський колектив виклав своє розуміння сучасного металознавства. Основою видання, що містить україномовні терміни та їх визначення, став багатомовний тлумачний словник "Металлы. Строение. Свойства. Обработка" (М.: Издательский Центр "Наука и техника", 1999. -710 с.).

\ \ \ \ \ Авторський колектив, що працював над вибором та уточненням сенсу російських термінів, а також знаходженням найбільш точних іншомовних термінів, представлений за такими разділами: фізичне металознавство — Блантер М. С.; металознавство і термічне обробка — Прусаков Б. О.; кристалографія і рентгенографія — Новіков В. Ю.; металознавство зварювання, трибологія — Кершенбаум В. Я.; металознавство порошкових матеріалів, найменування металевих сплавів — Мухін Г. Г.; корозія металів і покриття — Пучков Ю. О.

\ \ \ \ \ У підготовці книги взяв участь також В.К. Портной (французькі терміни в галузі фізичного металознавства).

\ \ \ \ \ Підготовку до видання п'ятимовного термінологічного словника, корегування тексту, підбір та визначення термінів українською мовою, здійснено авторським колективом Запорізького національного технічного університету у складі (за розділами): фізичне металознавство — Коваль А.Д., Ольшанецький В.Ю.; металознавство і термічне обробка — Бєліков С.Б., Коваль А.Д.

\ \ \ \ \ Ольшанецький В.Ю.; кристалографія і рентгенографія — Коваль А.Д., Ольшанецький В.Ю.; металознавство зварювання, трибологія — Бєліков С.Б., Коваль А.Д.; металознавство порошкових матеріалів, найменування металевих сплавів — Бєліков С.Б., Ольшанецький В.Ю.; корозія металів і покриття — Бєліков С.Б.

\ \ \ \ \ Термінологічний словник містить 5500 термінів і їх визначень з усіх розділів сучасного металознавства: кристалізації, перетворень у твердому стані, структури і фазового стану металів і сплавів, кристалографії і дефектів кристалічної будови, пластичної деформації і рекристалізації, теорії дисперсійного твердіння, дифузії, твердофазного і рідиннофазного спікання порошкових матеріалів, тертя і зношування, корозії і нанесення покрить. Він також містить основні поняття з галузі термічної обробки (відпал, загартування і відпуск, процеси нагрівання й охолодження, термомехнічна обробка), а також з галузі хімікотермічної обробки (дифузійне насичення неметалами і металами, процеси комбінованого насичення, контрольовані атмосфери). Наведено терміни і визначення, що характеризують основні властивості металів і сплавів (механічні, фізичні, корозійні), нові види обробки металевих матеріалів (лазерним випромінюванням, електронними пучками, плазмою), а також залишкові напруги і дефекти, що виникають при термічній, хімікотермічній і термопластичній обробках. У великій кількості в словнику наведені металеві сплави зі спеціальними назвами, що набули поширення в промисловості, а також описано властивості і походження назв багатьох металів.

\ \ \ \ \ Терміни подано п'ятьма мовами: англійською (е), німецькою (d), французькою (f), російською та українською. Визначення і тлумачення даються російською та українською мовами. Словник складається з двох частин: основної — власне термінологічного словника, що містить терміни, їх визначення і тлумачення, і допоміжної — покажчиків до основної частини словника англійською, німецькою і французькою мовами. Терміни російською мовою розташовані за абеткою. Багатоскладові терміни наведені без інверсії.

\ \ \ \ \ Іншомовні еквіваленти термінів або ідентичні російським, або до них наближені. Їх значення насамперед наводяться до основного, російського терміна. При наявності російських синонімів написання іншомовних еквівалентів наводиться в розділах, до яких відноситься синонім. При цьому визначення терміна російською (українською) мовою не повторюється, а після синоніма робиться посилання на основний термін. У випадку відсутності еквівалентів у будьякій мові ставиться (—). Іншомовні еквіваленти, отримані прямим перекладом з російської мови, позначені (*).

\ \ \ \ \ При розробці визначень використовувався принцип взаємозалежності похідних термінів від основних: повне визначення дається основному терміну, а у визначенні похідного терміна наводиться тільки та його частина, що має розпізнавальну ознаку, характерну для похідного терміна. Наприклад, визначення поняття "хімікотермічна обробка" є основним стосовно різних видів цієї обробки. Тому визначення цього терміна не повторюється при визначенні інших видів хімікотермічної обробки. Для одержання повного визначення похідних термінів їх необхідно поєднувати з визначеннями основних.

\ \ \ \ \ При багатозначності певного терміна для визначення галузі його застосування введено умовні скорочення (абревіатури), що наводяться безпосередньо після терміна. Наприклад, запис "пилові відходи (ПМ)" означає, що термін "пилові відходи" поширюється тільки на порошкову металургію (ПМ).Умовні скорочення: К — корозія; ММ — металеві матеріали; ПМ — порошкова металургія; ЗВ — зварювання; Ст — сталі; Т — трибологія; ТТ — тверде тіло; У — утома; Х — хімія; ХТО — хімікотермічна обробка.

\ \ \ \ \ Допоміжна частина словника містить покажчики термінів англійською, французькою і німецькою мовами і призначена для полегшення пошуку потрібного терміна відповідною мовою в основній частині словника. Терміни розташовано без інверсії за абеткою. Після кожного терміна зазначено сторінку, на якій він наведений в основній частині словника.

\ \ \ \ \ Термінологічний словник розроблено на основі аналізу ДОСТов, спеціальних закордонних видань з термінології, підручників і оригінальної літератури з металознавства, матеріалів періодичної преси, а також загальних і спеціальних англоросійських і німецькоросійських словників. Автори будуть вдячні за будьякі пропозиції щодо поліпшення видання.

\ \ \ \ \ Авторський колектив висловлює глибоку вдячність Зінаїді Володимирівні Ігнатьєвій за допомогу в підготовці словника до видання, а також співробітникам видавництва "Мотор-Січ" за здійснення проекту видання термінологічного словника українською мовою.

ент. оса СГС.

після П, СМ, У; кӧрген сона побачивши П; заре ӧзекйе минд'ен сона після того, як злак (овес) вийде в стрілку П; бурчах тохтаған сона після того, як град перестав У; ӱч кӱндэн сона через три дні У.

кінець, потім, потому, відтак, після ВН, СБ, СМ-У, СГ; айтхан соң айтмаа т'ерек доғру якщо вже почав говорити, то розказувати слід правдиво СБ; соңдан після цього, відтак СБФ, нарешті О, СБФ; соңна після цього У; соңуна насамкінець, потому ВН, СМ, Б; чах соңуна врешті СБ; энди бостан соңуна ось насамкінець баштанного сезону СМ.

Ісус Христос ( від грецьк. χριστόζ - помазаник (Божий) - згідно християнського віровчення, засновник віровчення, засновник християнства. Більшість християнських церков, окрім монофізитів, вшановують I. X. як боголюдину. В новозавітній літературі (зокрема в Євангелії від Матвія) говориться, що дружина тесляра Йосипа Марія чудесно зачала від Духа Святого і, залишившись непорочною, народила у Віфлеємі І.Х. Щоб зберегти дитя від переслідувань царем Іродом, сім'я, за порадою архангела Гавриїла, відправилася в Єгипет. Після повернення в Галілею І.Х. був хрещений Іваном Хрестителем і почав проповідувати своє вчення. Допомагали йому в цьому 12 учнів, названих апостолами. Зраджений своїм учнем Юдою, І.Х. був засуджений синедріоном (юдейським судом) до смерті - розіп'ятий на хресті, а опісля похований у печері. Після суботи він воскрес. Християни вірять у друге пришестя I. X. Проте не всі вони однаково уявляють Спасителя. Так, юдео-християни вважають його сином Йосипа, монофізити не визнають людську природу I. X. Уявлення про I. X. в християнській свідомості змінювалося протягом І - III ст. Якщо в Одкровенні Івана Богослова I. X. - небесна істота, то вже в Євангеліях знаходимо описання його земного життя. Окрім богословської існують інші версії І.Х. Посилаючись на суперечливість описання I. X. в новозавітній літературі, мовчання відомих діячів І ст. про I. X., ряд дослідників вважають його міфічною особою. Багато дослідників визнають історичну основу образу. Відома для свого часу особа - "праведна людина", "вождь бунту", проповідник - з часом здобула риси Спасителя, була наділена його шанувальниками надприродними властивостями. Додатково аргументи для історичної школи дали кумранські рукописи. Страчений "наставник праведності", згідно вчення есенів, воскресне і буде судити всі народи. З точки зору космічної концепції, І. X. - це прибулець з інших світів, якого земляни наділили надприродними властивостями. Про це свідчить, нібито, відсутність описання дитячих і юнацьких років його життя в ранніх Євангеліях, твердження І.Х. про існування на небі його "батька небесного" тощо. Багато інших космічних елементів містить Апокаліпсис та Євангеліє від Івана.

ОРТОДОКСІЯ ( від грецьк. όρνοδοζέω - правильно думаю) - 1) У релігії: "правовір'я", узгодженість переконань з офіційною церковною традицією. Протилежною до О., за церковним вченням, є єресь. В християнстві причетними до О. вважають себе церкви, що визнають рішення перших семи Вселенських Соборів, дотримуються догматики, проголошеної у Нікео-Константинопольському символі віри, вчення про церковні таїнства тощо. "Ортодоксальне" християнство формувалося у І тис. н. е. шляхом впорядкування догматики та послідовного вилучення кількох "єретичних" течій: аріанства (після І Вселенського Собору), несторіанства (після III Вселенського Собору), монофізитства (після IV Вселенського Собору). Однак і воно зазнало розколу (з XI ст.) - на східну та західну течії. Перша засвоїла назву "ортодоксальної" (у нашій інтерпретації - "православної") церкви; друга перебрала назву "католицька" ("соборна"). Поряд з традицією обопільних звинувачень у відступленні від О. в обох течіях існує усвідомлення витокової єдності "соборної", "апостольської", "ортодоксальної" церкви, прагнення до діалогу з метою відновлення цієї єдності. 2) В широкому значенні: догматизована версія будьякої доктрини (у тому числі філософської), яка вимагає від своїх адептів послідовного та суворого дотримання.

ПЛАТОНІЗМ - традиція філософування, яка виходить із вчення Платона, в різних формах бере його за основу або слідує його головним теоретичним настановам. У П. вирізняють два головних значення. 1) П. у власному сенсі слова охоплює античний філософський дискурс, що продовжує платонівське вчення або використовує його теоретичний потенціал як основу власних концепцій С. хематично еволюція П. вкладається у три головні періоди: академічний, середній, новий. Академічний П. охоплює час безперервного існування платонівської Академії від смерті Платона (347 р. до н. е.) і до її зруйнування (у 86 р. до н. е. під час штурму Афін) та занепаду. Вже Ціцерон поділив історію Академії на два головних періоди: Стару і Нову академії (межею між ними є 265 р. до н. е., коли схолархом став Аркесилай). Пізніше виділяли Стару, Середню (від Аркесилая) та Нову (від Карнеада, бл. 160 р. до н. е.) академії; існували й інші поділи. П. до Аркесилая (Стара академія) перебував під значним впливом піфагорійської складової платонівського вчення (див. піфагореїзм) та розвивав передусім космологічні сюжети діалогу "Тимей". Схоларх Ксенократ (339 - 314 рр. до н. е.) увів поділ філософії на діалектику, фізику та етику, який став загальновживаним за доби еллінізму. Його наступники Полемон і Крантор зосередилися переважно на етичній проблематиці (трактат останнього "Про скорботу" започаткував жанр "утішань"). Завдяки Аркесилаю Академія і П. набували нового спрямування - через перехід на позиції скептицизму. Це було пов'язано з потребами теоретичної критики стоїцизму, засобом якої виступала діалектика. Новий етап цієї інтелектуальної боротьби припав на Карнеада (серед. II ст. до н. е.), котрому протистояв найвидатніший після Зенона лідер стоїцизму Хрисип (карнеадівська самооцінка - "без Хрисипа не було б і Карнеада"). Карнеад відмовився від категоричності Аркесилая у цілковитому запереченні "схоплюючих уявлень". Він вчить про три щаблі вірогідності (розважливості) суджень; останні слід не відкидати, а лише використовувати у статусі вірогідного знання. Академічний скепсис залишався панівним до поч. І ст. до н. е.; перегляд скептичної позиції намітився у схоларха Філона з Лариси (110/109 - 88? до н. е.) і повний відхід від неї мав місце у наступника Філона - Антиоха з Аскалона (висунув девіз "слідувати старожитному" - тобто відновити вчення Старої академії). На цій підставі період від Філона інколи називають Четвертою академією. Вона керувалась антиохівським проектом подолання розбіжностей головних філософських шкіл і поєднання їх у спільній теоретичній позиції; це призвело до торжества еклектизму. Відродження Академії після понад двохсотлітньої перерви припало на 176 р., було здійснене імператором Марком Аврелієм. Від цього часу вона проіснувала ще майже чотири століття і була заборонена у 529 р. візантійським імператором Юстиніаном С. ередній П. припадає на період від серед І. ст. до н. е. до поч. III ст. Після зруйнування Академії в Афінах П. був відроджений Евдором у Александрії. Для середнього П. характерна увага до трансцендентального, надчуттєвого світу ідей, що трактувалися в основному як думки Бога та іманентні форми речей. Переважає етична проблематика, але її розробка пов'язується з засадничим принципом "слідування Богу". Серед представників середнього П.: у І ст. - Трасилл, який розподілив платонівські діалоги по тетралогіях, і Філон Александрійський - засновник методу екзегетики; у II ст. - моралісти Плутарх Херонейський і Апулей, ритор Максим, автор "шкільного" викладу платонівського вчення Альбін, критик християнства Цельс та ін. Для більшості з прихильників цієї філософської школи П. є не систематично розроблюваним вченням, а загальнофілософською основою світогляду, яка стимулює оригінальну творчість. Середній П. існував, переплітаючись із неопіфагореїзмом. Становлення нового П. (неоплатонізму) пов'язане з Алексан-' дрійською школою платоніка Аммонія Саккаса (межа II - III ст.), учнями якого були Лонгін, Ориген, а також Плотин, котрий вважається його засновником О. днак, за свідченням Порфирія, основні плотинівські ідеї були сформульовані вже Аммонієм. Новий П. синтезував увесь тисячолітній розвиток античної філософії, інтегрувавши численні ідеї з інших пізньоантичних учень. Окрім Плотина, головними представниками нового Ц. є Порфирій, Ямвліх, Прокл В. ід 432 р. неоплатонізм стає вченням, прийнятим у афінській Академії. Переважно через неоплатонізм антична філософська традиція була засвоєна християнською думкою. Розроблений неоплатоніками теоретичний інструментарій став основою теологічних праць християнської патристики (Августин, Григорій Ниський та ін.). 2) П. у широкому сенсі слова охоплює всі ті вчення і напрями думки, що виникали під впливом філософії Платона та його античних послідовників (передусім неоплатоніків); інколи використовується також для позначення наближеності теоретичної чи світоглядної позиції до метафізичних настанов платонівського вчення. У цьому сенсі говорять про П. класичної патристики (особливо августинівської спадщини) чи середньовічного реалізму. Прикладом свідомого відродження вчення Платона є діяльність Флорентійської академії за доби Ренесансу (XV ст.), коли П. стає знаряддям теоретичної боротьби зі схоластизованим аристотелізмом.