скарбниця

1. скарбниця

2. казна

3. казначейство

- T. bench лава міністрів (в Палаті громад, Велика Британія)

- T. bill

a) короткотерміновий казначейський вексель

b) амер. податковий сертифікат

- T. bonds довготермінові казначейські зобов'язання

- T. certificates амер. казначейські сертифікати

- T. Department міністерство фінансів (США)

- T. Statement щотижневий звіт міністерства фінансів (США)

- Department of the treasury міністерство фінансів (США)

- Secretary of/ to the T. міністр фінансів (США)

 ж

 1. копальня, шахта, рудник;

 2. скарбниця (перен.)

 ч

 1. скарб;

 2. державні фінанси, державна скарбниця (казна); ministerstwo skarbu: міністерство фінансів

 ч

 1. скарбниця;

 2. сейф

 ж скарбниця

казна, скарбниця, скарб СМ, М.

Галятовський, Іоаникій (? - 1688) - укр. церковний діяч, мислитель, письменник. Освіту здобув у КМА. До 1650 р. прийняв чернецтво, був ігуменом Києво-Братського монастиря, 1659 р. став ректором КМА. Г. - яскравий представник укр. думки друг. пол. XVII ст., основоположник укр. барокової версії схоластичної проповіді, побудованої за логічними схемами з характерним для неї численним цитуванням античних і новітніх західноєвропейських авторів. У своїх проповідях Г. розмірковував про загальнофілософські проблеми: сутності людини, співвідношення у ній духовного й матеріального, свободи волі і відповідальності за свої вчинки, місця інтелекту, волі, природних афектів у психосоматичній структурі людини. Г. був переконаний у необхідності гармонійного співіснування в людині тілесного й духовного принципів, наполягав на цінності земного життя, на особистій відповідальності індивіда за його вчинки, за вибір між добром і злом, намагався вказати своїм слухачам такі шляхи спасіння душі, що не передбачають зречення світу. Поділяючи світ на великий (це небо з чотирьох елементів), малий (людину) і середній (увесь народ людський), мислитель носієм зла вважав середній світ, тобто несправедливий суспільний устрій. Серед доброчесностей високо цінував ученість, а спосіб осягнення Бога - як досягнення остаточної мети християнина - вбачав у самопізнанні. Серед суспільно-політичних проблем найбільшу увагу приділяв проблемі справедливих і несправедливих війн. До перших відносить війни, спрямовані на оборону батьківщини і православної віри, до других - внутрішні чвари всередині країни. Серед суспільних вад особливу увагу звертає на несправедливе судочинство.

[br]

Осн. тв.: "Наука, альбо спосіб зложення казаній" (1659); збірка проповідей "Ключ розуміння" (1659); "Месія правдивий" (1660); "Небо нове" (1665); "Скарбниця" (1676); трактати "Либідь" (1679) та "Алькоран" (1683).

Коменський, Ян Амос (1592, Нивниця - 1670) - чеськ. педагог, мислитель, громадський діяч. Освіту здобув у братській школі, далі - латинській школі, в Херборнській академії і Гейдельберзькому ун-ті, де він розпочав роботу над створенням своєрідної енциклопедії під назвою "Театр усіх речей" і повного словника чеськ. мови. У зв'язку з переслідуваннями з боку католиків був вимушений емігрувати до Польщі (м. Лешно), де викладав у гімназії і завершив написання свого твору "Дидактика" (1632) З. годом "Дидактика" була дещо оновлена і в перекладі на латину дістала назву "Велика дидактика" (1633 - 1638). К. багато уваги приділяв розробці ідей пансофії ("навчання всіх усьому"), що викликало неабиякий інтерес європейських учених В. 1650 р. К. запросили до Угорщини для організації шкіл, і він зміг частково реалізувати свою ідею пансофічної школи (наукове обґрунтування її принципів). В Угорщині вчений завершив написання першого в історії педагогіки ілюстрованого підручника "Світ чуттєвих речей в малюнках" (1658). Роздуми К. над планом реформування суспільства були втілені в фундаментальній праці "Всезагальна порада про виправлення справ людських". Перші дві її частини були опубліковані в 1662 р.; рукописи п'яти подальших частин знайдено в 30-х рр. XX ст. Повний текст праці вперше опубліковано в 1966 р. в Празі лат. мовою. За своїми філософськими поглядами К. наближався до матеріалістичного сенсуалізму. Визнавав три джерела пізнання - почуття, розум і віру, наголошуючи на провідному значенні органів чуття. В розвитку пізнання К. розрізняв три ступеня - емпіричний, науковий і практичний. В суспільстві має бути впроваджена загальна освіта; дітей слід виховувати в дусі гуманізму. Разом з тим, К. не виключав вагомого значення релігії для морального виховання (постійно вів мову про необхідність підготовки людини до вічного життя). Виходячи з ідеї про пізнаваність світу, К. вважав всі явища педагогічного процесу такими, що їх можна вивчати, ними можна керувати. Людина - частина природи, яка мусить скорятися законам природи, тому педагогічні засоби повинні бути відповідними до природи. Разом з тим, принцип природодоцільності виховання передбачає вивчення законів духовного життя людини і узгодженість з ними всіх педагогічних впливів. Твори К. справили великий вплив на розвиток світової педагогіки і шкільної практики. Чимало принципів його дидактики увійшли в сучасну теорію навчального процесу. К. мріяв створити "Пансофічний коледж", де б викладалася нова експериментальна філософія. В 1641 р. на запрошення парламенту К. прибув до Англії, де сподівався заснувати свій коледж. Хоча йому це і не вдалося здійснити, але його ідеї вплинули на створення Королівського товариства.

[br]

Осн. тв.: "Театр усіх речей" (1614 - 1627); "Скарбниця чеської мови" (1612 - 1656); "Велика дидактика" (1633 - 1638); "Відкриті двері до мов" (1631); "Астрономія" (1632); "Фізика" (1633); "Пансофічна школа" (1651); "Єдино необхідне" (1668).

Мойсей Київський, бен Яків (Мойсей га-Голе) (1449 - 1520) - євр. філософ, талмудист, коментатор Священного Письма, каббаліст. Народився в литовському містечку Шадов, за іншими даними - в Тарові під Києвом. Філософсько-богословську освіту здобув у Стамбулі; вивчав також астрономію. По закінченні навчання оселився в Києві, де невдовзі здобув репутацію знавця в усіх галузях рабинської літератури. Його наукова творчість у Києві збігається в часі з діяльністю тут інтелектуального осередки, представники якого перекладали на староукр. мову книги євр. та араб, авторів з логіки, метафізики, астрономії та астрології, зокрема Маймоніда, Аль-Газалі та ін. До цих праць належали - "Аристотелеві врата", "Логіка Авіасафа", "Словесниця Мойсея Єгиптянина" В. тім, зв'язок між діяльністю цього осередки та інтелектуальним оточенням М.К. досі не досліджений. Між 1482 та 1495 рр. М.К. написав трактат про євр. календар "Підґрунтя високосного року" та уклав граматику івриту "Книга граматики". У 1495р., після вигнання євреїв із Великого князівства Литовського, вчений змушений був залишити Київ В. ідтоді його почали іменувати Мойсей га-Голе (Вигнаний). Після десяти років мандрів та різноманітних пригод він оселився в Кафі, де й помер. У своїх каббалістичних працях М.К. приділив значну увагу розробці філософської проблеми, пов'язаної з тим, яким чином необмежений часом та простором Творець може виявити себе у матеріальному світі. Згідно із його вченням, пророки в своїх видіннях бачили не самого Творця, який є недосяжним навіть для янголів, а створений Ним образ. Що стосується промов Господа, що їх чули обранці, то вони є породженням Святого Духа, який перебуває у тварному світі. М.К. також стверджував, що при народженні кожної людини Бог створює особливий астральний образ, який супроводжує її протягом усього життя. Цей небесний двійник є непомітним, але якщо віруючий досягає певного духовного рівня, він починає його бачити, і це засвідчує, що він досяг рівня пророка.

[br]

Осн. тв.: "Скарбниця" (пояснення до коментаря Тори, написаного Авраамом ібн Езрою); "Лілія таємниць"; "Брама справедливості"; "Книга Творіння".

ПАМ'ЯТЬ СОЦІАЛЬНА - позагенетична пам'ять людини (колективна пам'ять людства), скарбниця виробничого, пізнавального і комунікативного досвіду людини, що є основою творчої діяльності (включаючи теоретичну) і базою формування духовного світу людини. Завдяки П.с. здійснюється впорядкування та об'єктивація конкретно-історичного досвіду людства, на основі чого стає можливим історичне відтворення форми діяльності і спілкування, розвиток матеріальної і духовної культур. П.с. виступає як реалізація культурної спадкоємності на рівні духовно-практичного та духовного освоєння світу. До найважливіших функцій П.с. належать: фіксація, систематизація, збереження і передача суспільно значущої інформації. У смисловому аспекті П.с. постає інтерсуб'єктивною, у нерозривному зв'язку об'єктивного і суб'єктивного, загальнозначущого і особистісного, що зумовлює здійснення загальнозначущого через життєдіяльність індивіда, смисложиттєвий пошук окремого носія П.с. як складової універсуму людського буття. У такому аспекті П.с. виступає передумовою становлення і розвитку індивідуальної і суспільної самосвідомості людини. П.с. є тим реальним механізмом, завдяки якому опосередковується розвиток матеріальної і духовної культур. Поняття "П. с." дозволяє схарактеризувати ланки взаємодії спадкоємності предметно-практичної діяльності і спадкоємності культури, притаманні їм обом категоріальні смисли. Характерною рисою П.с. є її вибірковість, спрямованість на закріплення і відтворення суспільно найбільш значущих, інтелектуально, морально і художньо розвинених структур діяльності людини, її буття і свідомості.