реалізм

РЕАЛІЗМ (лат. realis - суттєвий, дійсний) - філософське вчення, згідно з яким загальне має статус об'єктивного існування, передує одиничним предметам і незалежне від них. В середньовічній думці Р. поряд з концептуалізмом і номіналізмом входить до трьох основних теоретичних течій, що виникли в процесі дискусії стосовно центральної проблеми схоластичної філософії - проблеми універсал ій. Вихідною точкою дебатів стали питання, що були сформульовані неоплатоніком Порфирієм у праці "Вступ до "Категорій" Аристотеля": 1) Чи існують роди і види самостійно, або ж тільки у мисленні? 2) Якщо вони існують самостійно, то чи тіла вони, чи безтілесні речі? 3) Чи мають вони в останньому випадку самостійне буття, або ж існують у тілесних речах? За Томою Аквінським, універсали можуть мати троїсте існування: ante rem (до речі, тобто в Божественному розумі), in ге (в самій речі) і post rem (після речі, в людському розумі). Залежно від визнання того чи іншого існування загальних понять у філософській думці склалися напрями: Р., концептуалізм та номіналізм. Р. визнає самостійне існування універсалій. Філософські принципи Р. започатковані у вченні Платона про ідеї як первісну реальність. Ця точка зору була поширена в патристиці, де вплив ідей платонізму був досить значним; згодом вона стає панівною у схоластичній філософії. Виходячи з платонізму (і неоплатонізму), Р. стверджував, що чим загальнішим є поняття, тим реальнішим є його існування як самостійної сутності. Обґрунтовуючи догмат про Божественне творіння, Августин виходить з того, що одвічні ідеї-образи знаходяться у розумі надприродного Бога-творця, а конкретні одиничні речі - лише недосконалі копії першообразів. Послідовниками християнського Р. в період ранньої схоластики були Йоан Скот Еріугена, Ансельм Кентерберійський, філософи Шартрської школи. Всі вони вважали, що "роди" і "види" є ідеальними прообразами, згідно з якими Бог створив усі одиничні предмети й істоти. Істинність останніх залежить від ступеня відповідності ідеальним прообразам Божественного інтелекту. За доби середньої схоластики платонівська орієнтація, що панувала у християнській свідомості у попередні часи, поступово змінюється на аристотелівську. Її філософським речником став Тома Аквінський. На відміну від крайнього Р., який обстоював трансцендентність ідей, поміркований Р. наголошував на їх іманентності речам. Тобто універсали існують як до речей - у Божественному розумі, так і в речах (бо останні створені Богом), так і після речей, тобто в поняттях людського розуму, що відкриває їх у створеному Богом світі. Ці зміни і коливання у теоретичній течії Р. були обумовлені змінами в світогляді, впливом номіналізму, релігійними потребами, пошуками переконливих засобів вирішення суто філософської проблеми співвідношення загального і одиничного. В сучасній філософії однією з провідних тенденцій є застосування терміну "Р." до концепцій, у яких стверджується, що об'єкти знання існують поза нашою свідомістю. До важливих напрямів Р. XX ст. відносяться: історичний матеріалізм, неореалізм, неотомізм, нова онтологія (змістом якої є метафізичний Р.) З. начний внесок до осмислення проблематики сучасним Р. зробили феноменологія і екзистенціалізм.

1) ( монета) real

2) полігр. composing frame

1) реали́ст

2) ( ученик реального училища) реали́ст

რეალიზმი

realizm

РЕАЛІЗМ у мистецтві - зображення мовою мистецтва навколишнього світу, реальних сторін життя людини та суспільства. Досить широке коло визначень характеризує прояви реалізму у мистецтві - достовірність, правдоподібність, художня правда, художній метод та ін Р. озрізняють реалізм як тенденцію, що є невід'ємною частиною багатьох напрямів і течій мистецтва, за винятком деяких, які з'явилися на поч. XX ст., а також реалізм як художній метод. Згідно з останнім, реальна соціальна дійсність відтворюється, по-перше, в усіх її суперечностях і, по-друге - у відповідності з естетичним ідеалом митця; як наслідок, реалістично відображена дійсність набуває рис належного, необхідного для суспільного прогресу. Історія становлення реалістичних тенденцій у мистецтві співпадає з історією розвитку самого мистецтва. Кожний її етап позначений певного специфікою у відображенні дійсності - від примітивних зображень стародавнього світу, грубої предметності періоду варварства до творів античної Греції, що стали класичними зразками довершених реалістичних форм. Подальший злет реалістичних тенденцій у мистецтві пов'язаний з добою Відродження В. ід цієї ж доби починається становлення Р. у м. як художнього методу. Пройшовши ряд історичних етапів розвитку, найвищого розквіту він набуває в XIX ст. У творчості представників різних видів мистецтва розгорталося життя людини в суспільстві в усьому розмаїтті його проявів та суперечностей. Цей етап становлення Р. як художнього методу отримав назву критичного реалізму. Найвиразніше він проявився в літературі. На відміну від попередніх етапів розвитку реалізму як художнього методу, він характеризується загостреною увагою до соціальної несправедливості та суперечностей суспільного життя. Подальший розвиток реалізму як художнього методу позначений значними суперечностями, які пов'язані зі складнощами соціально-історичного розвитку, що визначали шлях людства у XX ст. Як художній метод реалізм зберіг і розвинув свої позиції у СРСР, отримавши назву соціалістичного реалізму. В той же час на Заході стан мистецтва був позначений становленням і розвитком цілої низки течій і напрямів, яких об'єднує заперечення реалізму як художнього методу пізнання дійсності.

РЕАЛІЗМ НОВИЙ - філософський напрям, який виник на підставі протиставлення т. зв. нового реалістичного підходу експансії ідеалізму в епістемології, що досягла свого піку на межі XIX та XX ст. (особливо у філософії Англії та США) К. ритичне вістря Р.н. щодо ідеалізму було спрямоване на редукцію ідеалістами об'єктів пізнання до самого пізнання. На противагу ідеалізму була висунута ідея нейтрального монізму, згідно з якою стверджувалось існування певних "нейтральних елементів", які обумовлюють як матеріальні, так і ідеальні об'єкти Х. ронологічно виникнення Р.н. пов'язується з опублікуванням статей амер. філософів Монтегю (1902) та Мура (1903), в яких кожен із них, на засадах власної філософської концепції, доводив відсутність жорсткої та однозначної залежності об'єкта пізнання від пізнавального відношення. У 1910 р. шестеро амер. філософів - Голт, Марвін, Монтегю, Перрі, Піткін, Сполдінг - оприлюднили в журналі "Journal of Philosophy" програму нового напряму, а двома роками пізніше (1912) вийшов том (за участю цього ж гурту філософів) під назвою "Новий реалізм". Приблизно у цей же період споріднені з Р.н. ідеї були обґрунтовані Джемсом у теорії "чистого досвіду", згідно з якою "чистий досвід" - це той нейтральний "матеріал", який може функціювати і як процес пізнання речей і як самі речі (див. річ). Під впливом Джемса позиції нейтрального монізму протягом певного періоду дотримувалися Рассел та Перрі (1876-1957). Суттєвим внеском Перрі до системи аргументації Р.н. був здійснений ним аналіз т. зв. "егоцентричної недоладності" (Egocentric predicament). Остання полягає у неможливості вилучити із нашого усвідомлення об'єкта усього того, що дія (процес) цього усвідомлення спричинила на об'єкт. Ігнорування "егоцентричної недоладності" призводить до підміни епістемологічного твердження (усе, що пізнається, водночас і мислиться) онтологічним (усе, що існує і пізнається, не лише мислиме).

РЕАЛІЗМ НАЇВНИЙ - первинний, безпосередньо-наївний погляд людини на світ, згідно з яким світ є такий, яким ми його сприймаємо - повний кольорів, звуків, запахів, смаків тощо, тобто відчуття речей ототожнюються з реальними речами. Р.н. має корені у нервово-психічній організації людини, зокрема в здатності психіки об'єктивувати відчуття. Для Р. н. ще не існує проблеми відчуттів у тій формі, в якій вона обговорюється в філософії. Її постановка пов'язана з виникненням і розвитком філософії, особливо теорії пізнання. Різні напрями філософії намагалися подолати притаманні Р.н. крайнощі ідеалізму та матеріалізму у цій проблемі. Елеати (початкова форма об'єктивного ідеалізму) приймали за реальність лише умосяжні сутності, а кольори, смаки та інші відчуття вважали видимістю (тим, що не існує). Софісти визнавали кольори, смаки тощо відчуттями, але заперечували здатність розуму пізнавати існування чого-небудь за межами відчуттів. Атомісти проголошували, що реально існують лише атоми і пустота, а речі та їхні властивості існують лише в чуттєвому сприйманні. Цей погляд певною мірою долав однобічність попередніх двох позицій та зберігав їхній позитивний зміст. Подолання суперечностей Р.н. здійснювалося в рамках цих трьох філософських напрямів, а згодом - з позицій природознавства. Фізика встановила, що світло й кольори об'єктивно існують як електромагнітні коливання з довжиною хвилі від 380 до 800 ммк, звук - як пружні коливання матеріального середовища з частотою від 16 до 20 тис. за сек. Психофізіологія органів чуття, як класична (Мюллер, Гельмгольц, Сєченов), так і сучасна, розкрила функціювання органів чуття і механізми формування чуттєвого сприймання.

1) (здійснення, виконання) realization, implementation, fulfilment, car-ring out

2) ( продаж) realization, sale, selling; converting to cash