-
41 підстава
საფუძველი, საწყისი -
42 підстава
асновазямляпадмуракпадножкападставапрычынарозумугрунтаваць -
43 підстава
esas; zemin -
44 субстанція
СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність, дещо засадниче, підстава) - гранична засада, що дозволяє зводити багатоманітність і змінність властивостей до чогось постійного, відносно сталого і самостійно існуючого; деяка реальність, розглянута в аспекті її внутрішньої єдності. В історії філософії С. тлумачилась по-різному: як субстрат, як сутнісна властивість, як те, що здатне до самостійного існування, як підстава і центр змінності предмета, як логічний суб'єкт. В онтологічному аспекті залежно від загальної спрямованості філософських учень вирізнялися одна (монізм), дві (дуалізм), множина (плюралізм) С. Як специфічно філософський (матафізичний і логічний водночас) термін "С." вводить Аристотель, який ототожнював С. із першою сутністю ("усією"), тобто чимось засадничим, котре невід'ємне від речі в її індивідуальності, і разом з тим характеризував С. як логічну категорію, якій у висловлюванні (реченні) відповідає підмет. У давньогрецьк. філософії релевантно до її загальної онтотеологічної інтенції можна говорити і про тлумачення С. як субстрату і першопринципу змінності речей (напр., стихії мілетців, "вогонь-логос" Геракліта, "атоми" Демократа). Тлумачення Аристотелем форми як першопричини, що зумовлює визначеність речей, започаткувало розрізнення тілесної і духовної С., котре у середньовічній філософії вилилось у спір між номіналізмом і реалізмом про "субстанційні форми" сущого. У Новий час онтологічне розуміння С. як граничної засади буття започатковане в емпіризмі Бекона, який ототожнив С. із формою конкретних речей. Декарт цій якісній інтерпретації протиставив раціоналістичне вчення про дві С.: матеріальну (для якої характерна протяжність і кількісне вимірювання) і духовну (мислительну). Спіноза долає цей дуалізм на ґрунті пантеїстичного монізму: мислення і протяжність - не дві С., а два атрибути єдиної С. Ляйбніц у вченні про монади вирізняє множинність простих і неподільних С., які характеризуються самодіяльністю, відповідно - активністю і змінністю. Гносеологічне осмислення С. як поняття було запропоноване Локком, для якого С. є однією із складних ідей В. ерклі заперечував поняття матеріальної С., а Г'юм, відкидаючи існування як матеріальної, так і духовної С., вбачав в ідеї С. деяку цілісну гіпотетичну асоціацію. Кант долає як "онтологізм", так і "гносеологізм" тлумачення С. Остання необхідна для теоретичного пояснення явищ, оскільки є умовою можливості досвіду. Відтак С. - це не незмінний речовий субстрат, а внутрішньозмінне діалектичне поняття. Цю думку підхоплює Гегель, який, ототожнюючи мислення і буття, вказує на внутрішню суперечність як джерело саморозвитку С., поєднуючи її у такий спосіб із самодіяльністю суб'єкта. С. - ступінь розвитку абсолютної ідеї і свідомості суб'єкта. У діалектико-матеріалістичній течії марксизму С. витлумачується як матерія в розвитку форм її руху, а світ, що розкривається, - як універсум діяльності людини. Критикуючи метафізику, позитивізм і неопозитивізм, відкидають і поняття С. як рудимент буденної свідомості і хибного натуралістичного подвоєння дійсності в процедурах та мові науки. Як і у позитивізмі, традиційна логіка і гносеологія, що базувались на понятті С., заперечуються прагматистами у фікціоналізмі Файхінгера. Кассирер дає функціональне витлумачення С., а Гуссерль, вбачаючи у фізичному предметі лише мислительну єдність, вказує, що субстантивація свідомості є наслідком кризи європейської науки і європейської культури. Розкриваючи засади останніх як власне метафізичні, Гайдеггер у субстанційному тлумаченні світу як реально сущого і підвладного людині вбачає наслідок його метафізичного суб'єкт-об'єктного роздвоєння. Виникнення категорій суб'єкта і об'єкта Гайдеггер пов'язує із структурою європейських мов. Із розвитком лінгвокультурологічних досліджень С. прочитується як текст, але у постструктуралізмі Дерриди текст - як наслідок тотальної "деконструкції" логоцентризму і метафізики - перестає бути субстанційною константою. Європейська метафізика і логіка заперечуються "плюралістичною онтологією" і "логікою місця" Нісиди Кітаро, відтак відкидається й аристотелівська традиція тлумачення С., ототожнення її із формою, самодостатнім існуванням К. ласичне тлумачення С. зберігається в бергсоніанстві, реалізмі і неореалізмі, неотомізмі. -
45 імпотенція
( як законна підстава для розлучення) canonical disability, impotence -
46 недостатнє розкриття винаходу
( як підстава для відмови у видачі патенту або для скасування патенту) insufficiency of disclosureУкраїнсько-англійський юридичний словник > недостатнє розкриття винаходу
-
47 психічна жорстокість
( як підстава для розірвання шлюбу) mental crueltyУкраїнсько-англійський юридичний словник > психічна жорстокість
-
48 дані
мн.анкетні дані — biographical ( personal) data, biographical particulars
бухгалтерські дані — booking ( bookkeeping) data
дані випробувань — test data, test results; inspection findings
розвідувальні дані — combat intelligence, military intelligence, military information
технічні дані — technical data, technical characteristics ( specifications)
цифрові дані — numerical data, figures
перевіряти дані — to check (to verify, to control) data
2) комп.вихідні дані — output data, date-line
база даних — database, data bank
3) ( здібності) makings, qualities, gifts, potentialities4) ( підстава) groundsнадійні дані — solid/firm data
-
49 право
с1) тк. одн. ( наука) lawдержавне право — public ( political) law ( science)
звичаєве право — unwritten law; common law
кримінальне право — criminal law, penology
міжнародне право — international law; law of nations
вивчати право — to study law; to read for the law
2) ( обумовлена законом підстава) right; ( привілей) charterправо вето — ( the right of) veto
право голосу — the vote, suffrage, franchise
право вето — ( the) veto
право давності юр. — prescription, prescriptive right
права спадкоємця юр. — heirship
права користувача комп. — user rights, ( на доступ до ресурсів) user grant
права доступу комп. — privilege, access rights
право на володіння — title (to)
право на проживання — right ( permit) of residence
право користування — right of use, right of user, usufruct
права з сервітуту юр. — easement
виключне право — patent right, exclusive right
спадкове право — hereditary right; невід'ємне
права й обов'язки — rights and duties, rights and obligations
мати право — to have the right; to be entitled
позбавляти права — to debar ( from); to deprive someone of his right
позбавляти права голосу — to disfranchise, to debar one from voting
урізувати чиї-небудь права — to curtail smb.'s rights
позбавляти права (кого-небудь) — to deprive (smb.) of ( smb's) right
вступати в свої права — to come into one's own; to assert oneself; пред'являти
права — to lay claim (to), to assert one's claims
3) тк. мн. права посвідка licenceправа водія — driving licence; амер. driver's licence
-
50 привід
I чпр`ивідpretext, pretence; ( підстава) ground, reason, occasion; ( удаваний) make-believe; ( для відмовлення) cloak, cover, stalking horseпід приводом — on ( under) the pretext (of), under pretence (of); under colour (of); under plea (of)
з приводу — on the occasion (of), apropos (of)
під тим приводом, що — under the pretence that
з цього приводу — as regards this, apropos of this
II ч мех.дати привід — to give occasion (to)
пр`ивід( пристрій) drive, gearIII ч юр.пасовий привід — belt drive; черв'ячний
прив`ід( приведення) bringing; ( forcible) arrest -
51 причина
жповажна причина — good excuse; valid reason
без будь-якої причини — without rhyme or reason, for no earthly reason
причина несправності — cause of trouble, failure cause
-
52 рація
I ж( підстава) sense, reasonII ж рад.ви маєте рацію — you are right; there is the reason in your intention(s)
portable radio transmitter; walkie-talkie set -
53 резон
-
54 ґрунт
-
55 аргумент
АРГУМЕНТ (лат. argumentum - доказ) - 1) Підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування підтвердження чогось. 2) У логіці - істинне судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюють істинність тези. При доведенні А. можуть бути факти, закони, наукові теорії, аксіоми, теореми, визначення тощо, тобто положення, істинність яких вважається безумовною. У математичній логіці - незалежна змінна, яка зумовлює значення функції. -
56 достатньої підстави закон
ДОСТАТНЬОЇ ПІДСТАВИ ЗАКОН - один з основних законів традиційної формальної логіки, згідно з яким будьяка думка може бути визнана істинною лише тоді, коли вона обґрунтована, коли впевненість в її істинності має достатню підставу. Достатніми підставами вважають твердження, істинність яких уже доведена або очевидна (напр., закони науки, аксіоми, інші безсумнівні положення, а також конкретні факти). Достатня підстава є основою доведення. Заперечення та порушення Д. п, з. є однією з характерних особливостей софістичного мислення (див. софістика). ХочаД. п. з. з давнини лежав в основі логічних теорій як особливий принцип, вперше сформулював його Ляйбніц. У математичній логіці Д.п.з. не має формального виразу, а виступає змістовим принципом, що частково реалізується через вимогу повноти системи аксіом.Філософський енциклопедичний словник > достатньої підстави закон
-
57 Ляйбніц, Готфрид Вільгельм
Ляйбніц, Готфрид Вільгельм (1646, Ляйпциг - 1716) - нім. філософ, вчений В. ивчав філософію та право в Ляйпцизькому ун-ті, математику в Ієнському. Після закінчення Ляйпцизького філософського ф-ту захистив у 1666 р. дис. "Про комбінаторне мистецтво", в кінці того ж року в Альтдорфі - дис. на ступінь докт. права. Л. створив першу обчислювальну машину, яка, крім арифметичних дій, могла добувати квадратні корені; після її успішної демонстрації у Парижі був обраний до Паризької академії, а в 1673 р. став членом Королівського тов-ва у Лондоні. Першу статтю про диференційне числення Л. опублікував у 1684 р., а про інтегральне - у 1686 р. Л. виступив ініціатором створення Академії наук у Берліні (1700), був обраний (пожиттєво) першим її президентом. Протягом життя Л. багато подорожував (певний час перебував у Франції, Англії, Італії, зокрема у Римі). Постійним місцем роботи Л. (від 1686 р. і до смерті) було опікування бібліотекою герцогів Ганноверських. Власна філософська система задумувалась і створювалась Л. як спроба синтезу досягнень античної, середньовічної та "нової філософії"; в історію світової філософської думки вона увійшла як завершення європейської філософії XVII ст. і як попередниця нім. класичної філософії. Основними імперативами раціоналістичної за своїм характером методології Л. постають універсальність і чітка доказовість філософських міркувань. Вихідними методологічними засадами, що уможливлюють дотримання означених імперативів, є наступні принципи буття і мислення: 1) несуперечливість будь-якого можливого або мислимого буття (закон суперечності); 2) логічна первинність можливого над дійсним (можливість незліченної множинності несуперечливих світів); 3) достатнє обґрунтування, що існує саме даний світ, відбувається саме ця подія, а не будь-які з можливих (закон достатньої підстави); 4) довершеність чи досконалість даного світу як достатня підстава його існування. Досконалість дійсного світу Л. розумів як гармонію сутності та існування Н. а відміну від попередніх мислителів, які вважали анахронізмом такі поняття античної та схоластичної філософії, як "ентелехія", "монада", "мета" (або кінцева причина) та "субстанція" (субстанційна форма), Л. залучає їх, докорінно переосмисливши, як основоположні і продуктивні засоби філософського пізнання. Першочергове місце тут належить поняттю "монада". Л. радикально відходить від ототожнення матерії і протяжності та тлумачення простору як субстанції (Декарт), позаяк такий підхід, на його думку, передбачає нескінченну подільність. Натомість він вводить поняття частки, наділеної силою (на тій підставі, що цього вимагають закони руху). Прості субстанції, або монади, не мають протяжності і тому не можуть ділитися іще на щось простіше; вони є осередками сили і, отже, почуття, сприйняття (перцепції) і прагнення (апетиції). Кожна монада є мікрокосмосом, що "віддзеркалює" увесь універсум. Із тези, що монади - це прості субстанції, випливає, що вони не мають вікон, через які щось має "входити і виходити". Звідси - ідея Л. про напередвизначену гармонію, адже інакше неможливо пояснити взаємозв'язок монад поміж собою. Подібно до того як два хори можуть співати за однією партитурою, так і монади взаємодіють на підставі первинного Божественного вибору щодо їхнього співіснування. Існування Бога Л. обґрунтовує, виходячи із принципу достатньої підстави; оскільки поняття Бога можливе, то він існує. Тільки Бог спроможний, "віддзеркалюючи" свою власну природу, нівелювати відмінність між випадковим та необхідним; але це не означає, за Л., що зникає людська свобода. Людині, як монаді, також притаманні сприйняття, апетиції і спонтанність, але у формі мислення, волі і свободи. Свобода (включно зі свободою вибору) полягає у слідуванні велінням розуму згідно із принципом достатньої підстави.[br]Осн. тв.: "Принцип індивідуації" (1663); "Роздуми про знання, істину та ідеї" (1664); "Теорія руху" (1671); "Міркування про метафізику" (1686); "Про походження речей" (1697); "Теодицея" (1710); "Монадологія" (1714).Філософський енциклопедичний словник > Ляйбніц, Готфрид Вільгельм
-
58 Мальбранш, Школа
Мальбранш, Школа (1638, Париж - 1715) - франц. філософ; головний представник оказіоналізму. Вивчав філософію в College de la Marche і теологію в Сорбонні; в 1664 р. прийняв сан священика і вступив до Конгрегації ораторіан, де й залишався до смерті. В особі М. поєднались філософ-вчений і глибоко віруючий християнин, а створена ним система є спробою синтезу філософії й релігії в єдиному світорозумінні. На формування світогляду М. помітний вплив здійснила традиція августиніансько-неоплатонічного християнського мислення, що панувала на той час в Конгрегації С. тавлення М. до філософії та науки в перші роки перебування в Конгрегації було не тільки байдужим, а й упередженим. Докорінний злам у його світорозумінні відбувся тоді, коли 26-річний М. випадково натрапив на "Трактат про людину" Декарта і прочитав його. Од цього часу він цілковито присвятив себе філософії. Прагнення здійснити синтез картезіанства і християнського неоплатонізму визначило увесь подальший філософський розвиток М. Як і Декарт, М. теж виходить із дуалізму матерії й духу, протяжності й мислення, тіла та душі, причому розглядає ці дві субстанції як цілком незалежні, неспроможні взаємодіяти чи впливати одна на одну. В людині єдність і взаємодія цих субстанцій (душі, тіла) досягається лише завдяки Богові, волею якого між модифікаціями обох субстанцій у кожному випадку встановлюється відповідність З. гідно з філософським вченням оказіоналізму, створеним М., тільки Бог становить дієву причину руху речей, включаючи тіло людини, а також взаємодію душі і тіла. Хоча душі людини і притаманний імпульс вільного волевиявлення, воля людини - це лише підстава, привід для оприявнення всеохопної волі Бога. М. відмежовував Бога від наявного у світі зла, вважаючи, що останнє пов'язане лише з окремішним індивідуальним існуванням; в обширах універсуму навіть зло слід розглядати як добро.[br]Осн. тв.: "Пошуки істини". У 3 т. (1674 - 1675); "Трактат про мораль" (1684); "Бесіди про метафізику й релігію" (1688); "Бесіди про розуміння Бога у китайській філософії" (1708).
См. также в других словарях:
підстава — I и, ж. 1) Нижня, опорна частина якого небудь предмета, споруди; основа (у 1 знач.). 2) перен. Те головне, на чому базується, основується що небудь. Наукова підстава. || Те, чим пояснюються, виправдовуються вчинки, поведінка і т. ін. кого небудь … Український тлумачний словник
відстава — и, ж., діал. Те саме, що відставка … Український тлумачний словник
підстава — I 1) (те головне, на чому ґрунтується, основується що н.), рація, сенс, глузд, резон Пор. довід, привід, причина 2) див. основа I II див. перешкода 1) … Словник синонімів української мови
підстава — 1 іменник жіночого роду опорна частина; основа; причина підстава 2 іменник жіночого роду заміна підстава 3 іменник жіночого роду перешкода діал … Орфографічний словник української мови
посада — Посада: підмурівок, фундамент [XIII] підмурок, фундамент [2] ( = основа, підстава) [MО,IV] посада (116)<пол. posada основа, підстава, фундамент; [MО,VI] … Толковый украинский словарь
привід — (обставина, з якої виникає підстава для чогось), зачіпка, гачок, причіпка, підстава, причина, поштовх, претекст … Словник синонімів української мови
аргумент — у, ч. 1) книжн. Підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого небудь. 2) мат. Незалежна змінна величина … Український тлумачний словник
виконавчий — а, е. Який здійснює виконання рішень, постанов, практичне керівництво чим небудь. •• Викона/вча вла/да одна з трьох гілок державної влади, яка має забезпечувати виконання законів. Викона/вче судочи/нство заключна стадія цивільного процесу, на… … Український тлумачний словник
критерій — ю, ч. Підстава для оцінки, визначення або класифікації чогось; мірило. •• Крите/рій безпе/ки встановлені значення параметрів та характеристик наслідків аварії, відповідно до яких обґрунтовується безпечність потенційно небезпечного об єкта.… … Український тлумачний словник
мотив — у, ч. 1) Підстава, привід для якої небудь дії, вчинку; причина. 2) муз. Мелодичний зворот (найменший відрізок мелодії), що має виразний музичний зміст. || Найменший елемент музичної побудови. || Частина теми, яка може мати самостійне значення в… … Український тлумачний словник
право — а, с. 1) тільки одн. Законодавство; здійснювана державою форма законодавства, залежна від соціального устрою країни. 2) Система встановлених або санкціонованих державою загальнообов язкових правил (норм) поведінки, що виражають волю панівного… … Український тлумачний словник