про+тлумачення+тощо+uk

ДОЛЯ - поняття-міфологема, що позначає історично першу (міфологічну в своїй основі) форму осягнення детермінованості людського буття. На відміну від інших форм такого осягнення (ідея промислу Божого в релігії, ідея необхідності в науці), Д. осмислюється як така, що не піддається ані пізнанню, ані будь-якій зміні. Б можна лише вгадати чи відгадати (ворожіння, пророкування тощо). Д. "дається" і "задається" людині чи цілому народові, і її не можна "обійти", а тільки повстати проти неї або скоритися їй. За висловом Максимовича, головною темою укр. народної пісні є "боротьба духу з долею". Філософський аспект Д. розглядає Потебня ("Про долю і споріднених з нею істот"), співставляючи розуміння Д. як "уособлення" та "міфічної подоби" К. рім того, він розкриває своєрідність національних контекстів тлумачення Д. у різних народів, докладно зупиняється на особливостях розуміння Д. в укр. народній творчості, зокрема пісенній.

Маркс, Карл (1818, Трир - 1883) - нім. мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Навчався у Трирській гімназії (1830 - 1835), на юридичному ф-ті Боннського (1835 - 1836) і Берлінського (1836 - 1841) ун-тів. У 1839 - 1841 рр. працював над дис. "Відмінність між натурфілософією Демокрита і натурфілософією Епікура", отримав ступінь докт. філософії. Вчення М. складається з трьох частин: філософії, політекономії, теорії соціалізму. Загальний зв'язок їх наступний. На противагу Гегелю, М. розробив власний метод - матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення - матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип - вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин. На відміну від попередніх епох, коли домінували сільське господарство, ремісництво, торгівля їх продуктами, за часів М. на перший план вийшла промисловість, а головними діячами історії стали капіталісти і робітничий клас. їх взаємини М. розкрив у теорії відчуження, згідно з якою капітал складається з праці, котра не оплачується, відчужується завдяки тому, що капіталісти володіють засобами виробництва, а пролетаріат їх позбавлений. На цій підставі між ними точиться класова боротьба, кінцева мета якої, за М., - знищення приватної власності, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового, соціалістичного ладу В. цій боротьбі М. став на бік робітничого класу і заснував т. зв. науковий соціалізм. Попередні його варіанти мали утопічний характер, але упродовж всієї історії підлеглі - раби, кріпосні селяни, ремісники - боролися за більш справедливий лад. Тому тут існувала дійсна проблема, котру М. намагався розв'язати за допомогою "експропріації експропріаторів", а його опоненти - за допомогою реформ. В еволюції поглядів М. на різних стадіях домінуючими були різні частини його вчення. Спочатку такою стала філософія. Можна виділити три етапи розвитку його поглядів на неї: 1) власне антропологічний - сюди відносяться "Економічно-філософські рукописи 1844 року". Саме з приводу них "ранньому М." з боку ортодоксів робився закид в т. зв. антропологізмі, коли він знаходився під впливом Фоєрбаха і аналізував людину абстрактно. 2) Етап "філософії життя", наявний в "Німецькій ідеології" (1845 - 1846), особливо в першому її розділі, де основне поняття - "життя" та цілий спектр похідних, добре структурованих термінів: живі людські тіла як передумова історії; дійсні індивіди, їх діяльність і матеріальні умови життя; виробництво матеріального життя як перший історичний акт; виробництво життєвих засобів і самого життя людей; життєдіяльність як вираз єдності праці та існування індивідів; спосіб життя як синтез усіх зазначених моментів; критика ідеалізму за зведення живих реальних індивідів до самосвідомості. Це один з перших варіантів "філософії життя", а М. - один із засновників даної філософської течії. 3) Автентичним вченням М. стало матеріалістичне розуміння історії, перший виклад якого подано в "Німецькій ідеології", а класичне формулювання - в передмові до кн. "До критики політичної економії" (1859). Завдяки прагненням подати М. у "чистому" вигляді і максимальній незалежності від будь-яких впливів попередні форми його філософування було відсунуто в тінь і проголошено "недоліками". В загальній духовній еволюції М. антропологія і філософія життя стали нетривалими епізодами. Але їх цінність неминуща, бо людина - істота не тільки духовна, а й матеріальна, немислима без матеріального життя, і ніхто його так не відчув і не висунув на перший план, як М. Йому була притаманна особлива інтуїція, загострене бачення реального життя. Далі М. перейшов до спеціально-політекономічних досліджень, у яких живі люди перетворилися на соціальні маски чи ролі - капіталіст, робітник тощо. В "Капіталі" про особу йдеться лише остільки, оскільки вона є уособленням економічних категорій, носієм певних класових інтересів. Апогеєм економічних пошуків М. стала публікація першого тому "Капітала" (1867), а підсумком його - розкриття "історичної тенденції капіталістичного накопичення"; суть її в революційному переході від буржуазних до соціалістичних відносин. Соціалізм був висновком з економічного аналізу. Розробивши його в загальних рисах, М. доклав чимало зусиль до практичної реалізації свого соціального ідеалу: був засновником і керівником І Інтернаціоналу, підтримував Паризьку Комуну (1872) і т. ін. Особистою його метою була очікувана ним пролетарська революція, в якій він мріяв стати "Диктатором" (так називали його в колі друзів). Ця мрія не здійснилася. Натомість протягом XIX ст. в Зх Є. вропі позначилася інша тенденція - перехід від революцій до реформ як головних засобів суспільних перетворень. Теоретично вона була розроблена т. зв. реформістами - Бернштейном, Каутським та ін. Значною мірою до неї в 90-ті рр. наблизився Енгельс. Цим окреслюються історичні межі Марксового соціалізму Ф. ілософські його погляди виходять за ці межі, мають самостійне значення.

[br]

Осн. тв.: "Святе сімейство", у співавт. (1845); "Німецька ідеологія" (1845 - 1846); "Злиденність філософії"; "Комуністичний маніфест", у співавт. (1848); "Капітал". У 3 т. (1867, 1885, 1895).

НЕБУТТЯ - заперечення буття. Має відповідні останньому, але протилежні значення. 1) Синонім неіснування, котре у Гегеля отримало назву "ніщо", або "чисте ніщо". Взяті самі по собі, такого роду буття і "ніщо" - це абстракції, що й виражено прикметником "чисте". Якщо від речі відокремити всі властивості, за винятком того, що вона є, то нічого не залишиться. Тому чисте буття і "ніщо" однаково беззмістовні і тотожні між собою В. одночас вони абсолютно протилежні, бо становлять відмінність між існуючими чи неіснуючими речами. В цій суперечності криється таємниця, чому Гайдеггер і каже: "3 питанням про буття як таке ми підступаємо до межі повної темряви". 2) Визначене Н. - певна річ, явище, стан, що виникають із знищення чи зникнення попередніх утворень. Так, брунька зникає, коли розпускається квітка, квітка - з появою плода тощо (Гегель, "Феноменологія духу"). Кожне наступне утворення є запереченням, Н. попереднього. Буття та Н. у поєднанні утворюють сторони чи моменти становлення, в якому щось виникає і щось зникає, отже, містить в собі подвійний перехід буття в Н. і навпаки. В цьому особливість філософії Геракліта і всієї діалектики становлення, що її Лосєв відносить до головних характеристик античного світогляду. Обидва сенси Н. відіграють вирішальну роль у житті людини, бо лише вона здатна відокремлювати їх від речей і робити змістом своєї діяльності. Це досягається завдяки свідомості і мисленню. 3) Звідси третій сенс Н.: воно - синонім свідомості. Таке тлумачення розроблено в праці Сартра "Буття і ніщо". У Гегеля дані категорії мають переважно онтологічний характер. Сартр повертає їх у сферу антропології. Перша позначає об'єктивне, матеріальне, тілесне, друга - суб'єктивне, діяльнісне начало, котре обґрунтовує фундаментальну властивість людини - свободу. Остання - це не пізнання необхідності, як уявлялося традиційно, а неантизація (тобто заперечення) всього об'єктивного. В цьому полягає й інший вагомий сенс, бо з поступом історії руйнівна, неантизуюча роль людства помітно зростає і ставить під питання своє власне буття (див. ніщо).

Остин, Джон Ленгшоу (1911, Ланкастер - 1960) - британський філософ-аналітик. Навчався в Оксфорді Проф. Оксфордського ун-ту (1952 - 1960). Праці і викладацька діяльність О. ініціювали т. зв. "лінгвістичний поворот" у філософії і стимулювали поширення специфічного типу філософування: філософії лінгвістичного аналізу. Нову дисципліну, яка повинна вирішувати завдання аналізу фактів вживання повсякденної мови, О. називав "лінгвістичною феноменологією". Дослідження О. ставили під сумнів тезу про те, що важливі у філософському відношенні проблеми природної мови пов'язані лише з істинними чи хибними твердженнями (дескриптивними висловлюваннями). Поряд із твердженнями, що мають на меті опис деякого стану справ або деякого факту і які можна оцінювати як істинні або хибні (констативи), існують вирази, які хоч і схожі на твердження, але не претендують на істинність чи хибність (перформативи). Промовляння перформативів (на противагу констативам) є здійсненням деякої дії, акту, вчинку (вибачення, вітання, обіцянка, порада, парі та ін.). Саме тому О. вважав неможливим оцінювати перформативи з точки зору їх істинності/хибності. Пізніше, з огляду на слабкість вихідної дистинкції констативи/перформативи (констативи виявляються підмножиною перформативів), О. відмовляється від неї і видозмінює предмет дослідження: вивчає не окремі речення, а акти промовляння висловлювань (що є здійсненням певних дій) в цілісній мовленнєвій ситуації, де враховуються, як важливі, чинники мовця, слухача, їх інтенцій, а також супровідних обставин промовляння. О. сформував основи програми майбутніх досліджень (т. зв. теорія мовленнєвих актів), де в центрі уваги перебуває розрізнення між локутивними актами (актами промовляння деякого висловлювання з певним смислом і референцією), іллокутивними актами (актами промовляння висловлювань, яким притаманна певна сила: погроза, прохання, застереження, вибачення, наказ, питання та ін.) і перлокутивними актами (актами, за допомогою яких мовець спроможний здійснювати на слухача певний вплив, досягати певної мети: переконувати, змушувати до чогось, залякувати, вводити в оману тощо). Схематично: локутивний акт - "він сказав, що..." (мовець виражає стан справ, щось говорить); іллокутивний акт - "він доводив, що..." (мовець виконує якусь дію, говорячи щось); перлокутивний акт - "він переконав мене, що..." (мовець продукує певний вплив). Аналіз тези "говорити щось означає робити (здійснювати) щось" привів до тлумачення філософії мови як розділу філософії дії. Позаяк поведінка людини є інтенційною і виражає ментальні феномени, то філософія мови і філософія дії закономірно виявляються розділами більш загальної царини досліджень - філософії свідомості. Подальші успіхи окресленої О. дослідницької програми пов'язують передусім із працями Серла, Грайса і Стросона. До найважливіших проблем, які досліджував О., належать проблеми пізнання "чужих свідомостей", відчуття і сприйняття, свободи волі і детермінізму.

[br]

Осн. тв.: "Філософські статті" (1961); "Чуття і сприйняття" (1962); "Як робити речі за допомогою слів" (1962).