приборкати+сили+природи

1. n

1) ярмо; хомут; нашийник

2) перен. ярмо, неволя, кормига, іго; рабство

3) іст. дерев'яна колода (на шиї злочинця)

4) жарт. узи, союз

5) пара запряжених волів

6) коромисло

7) кокетка (на сукні)

8) невеликий маєток

9) тех. скоба, бугель, обойма

10) поперечка; траверса

11) ав. штурвальна колонка

2. v

1) запрягати (в ярмо)

2) перен. з'єднувати, сполучати

3) підходити один одному

4) пригнічувати, поневолювати; тримати в неволі (в ярмі)

* * *

1) ярмо; хомут; ошийник; sing іго, ярмо; icт. дерев'яна колодка ( на шиї злочинця); узи, союз

2) (pl бeз змiн.) пара запряжених волів; парна упряжка; кокетка ( на сукні)

3) коромисло

4) icт. іго (арка з трьох списів, під якою римляни проводили переможених ворогів) ( символ) рабства, поневолення

5) icт. заорювання (міра землі, 50-60 акрів)

6) тex. скоба, бугель, хомут, обойма; сережка, затиск; хобот ( верстату); поперечина; траверса

7) cл. ярмо

8) aв. штурвал, ручка управління

9) мop. поперечний румпель

10) елк. відхиляюча система ( magnetic yoke); colonial yoke колоніальне іго, ярмо колоніалізму

1) упрягати в ярмо, запрягати; примушувати працювати, приборкувати

2) сполучати, поєднувати, з'єднувати; з'єднуватися

3) підходити/ відповідати одне одному

1) ярмо; хомут; ошийник; sing іго, ярмо; icт. дерев'яна колодка ( на шиї злочинця); узи, союз

2) (pl бeз змiн.) пара запряжених волів; парна упряжка; кокетка ( на сукні)

3) коромисло

4) icт. іго (арка з трьох списів, під якою римляни проводили переможених ворогів) ( символ) рабства, поневолення

5) icт. заорювання (міра землі, 50-60 акрів)

6) тex. скоба, бугель, хомут, обойма; сережка, затиск; хобот ( верстату); поперечина; траверса

7) cл. ярмо

8) aв. штурвал, ручка управління

9) мop. поперечний румпель

10) елк. відхиляюча система ( magnetic yoke); colonial yoke колоніальне іго, ярмо колоніалізму

1) упрягати в ярмо, запрягати; примушувати працювати, приборкувати

2) сполучати, поєднувати, з'єднувати; з'єднуватися

3) підходити/ відповідати одне одному

Енгельс, Фридрих (1820, Бармен, Пруссія - 1895) - нім. мислитель, суспільний діяч, один із засновників марксизму. Син підприємця (текстильного фабриканта), він присвятив свою творчість і діяльність доведенню минущого характеру суспільства приватної власності та необхідності революційної його заміни соціалізмом (комунізмом) С. подвижник і друг Маркса. На відміну від нього Е. прийшов до ідей соціалізму переважно на ґрунті філософських міркувань (особливо теорії відчуження). Соціалістична орієнтація Е. мала витоки насамперед в політекономії і реальних суспільно-економічних колізіях (які особливо мали місце в Англії на поч. 40-х рр. XIX ст). При всій єдності поглядів Маркса й Е. між ними є певні відмінності. Головним принципом філософії Маркса був принцип практики, яку він розумів як основу всіх виявів існування людини. Відповідним принципом у Е. було "велике основне питання всієї, особливо новітньої філософії" - про відношення мислення до буття, духу до природи: про первинність чи вторинність останньої, про пізнаваність світу. З огляду на це, Маркс вважав головним недоліком усього попереднього матеріалізму споглядальність, а Е. - його механістичний, метафізичний характер та ідеалізм у розумінні історії. Це відбилося і на розумінні природи. Якщо Маркс бачить її в контексті практики, то Е. зосереджує свою увагу на природі як такій ("Діалектика природи"). Характерною рисою творчості Е. є багатоманітність його зацікавлень та наукових інтересів. Він спеціально вивчав природознавство, військову справу, житлове й селянське питання тощо і на основі цього створив відповідні концепції. Помітною є протилежність загальних тенденцій духовної еволюції двох засновників марксизму: Маркс від ранніх філософських творів перейшов до політекономії і на ній, зрештою, зупинився. Е. продовжував розробляти марксизм в усіх його відгалуженнях (напр., "Анти-Дюринг") й інтерес до філософських досліджень з часом у нього не спадав. Матеріалізм і діалектику Е. аналізував і розробляв у загальному вигляді, тоді як у Маркса вони підпорядковані конкретному предмету його досліджень. Розробити, викласти і донести до широкого читача філософію марксизму випало саме на долю Е. Він називав її по-різному: "новий матеріалізм", "сучасний матеріалізм", "матеріалістична діалектика", маючи на увазі, що "сучасний матеріалізм" є по суті діалектичним і що продовження його становить "матеріалістичне розуміння історії", або "історичний матеріалізм". Термін "діалектичний матеріалізм" запровадив Дицген. У 90-ті рр. XIX ст. Е. критично переосмислив певні аспекти історії і практики соціалізму. У вступі до праці Маркса "Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р." (1895) він оцінив свої і Маркса очікування близької революції як ілюзію, а способи боротьби, котрі тоді застосовувалися, - як застарілі; звернув увагу на новий для того часу, але ефективний засіб трансформації суспільства - всезагальне виборче право. Е.-вчений помітив і вказав на можливий перехід від насильницьких до мирних, парламентських способів боротьби. В праці "До критики соціал-демократичної програми 1891 р." Е. дійшов висновку, що в розвинутих країнах: Франції, Англії, Америці (але не в "деспотичній" Німеччині) можливе мирне "вростання" старого суспільства в соціалізм (втім, це "вростання" зберігало революційний зміст - заміну приватної власності суспільною). Е. - видатний прогнозист соціальних явищ. Майже за 20 років наперед (у 1895 р.) він передбачив настання доби світових війн. Але найбільш вражаючим є передбачення ним революції в Росії. Е. припускав, що почнеться вона в Петербурзі, буде здійснена невеликим гуртом людей, надасть поштовху до розвалу усієї системи і вивільнить такі руйнівні сили, які потім неможливо буде приборкати; але згодом люди, котрі здійснять революцію, переконаються в тому, що вони вчинили те, чого самі не знали й не хотіли. Е., слідом за Гегелем, називав такий перебіг подій "іронією історії".

[br]

Осн. тв.: "Становище робітничого класу в Англії" (1845); "Анти-Дюринг" (1878); "Походження сім'ї, приватної власності і держави" (1884); "Діалектика природи" (напис. 1873 - 1883 рр., опубл. 1925 р.); "Людвіг Фоєрбах і кінець класичної німецької філософії" (1886).