поступальний

1) гойдання; коливання; колисання

2) ходіння назад, вперед

3) обмін репліками, питаннями; суперечка

1) перекладний; що відноситься до перекладу

2) радіо трансляція

3) фiз. поступальний

Гердер, Йоган Готфрід (1744, Морунген, Східна Пруссія - 1803) - нім. філософ. Навчався в Кенігсберзі. Формування світогляду Г. здійснювалося під впливом "докритичного" Канта, Гамана, англ. сенсуалістів; пізніше - Бруно, Руссо, Спінози; особливо - Лессинга, другом і послідовником якого він себе вважав. При аналізі проблематики культури застосовував генетичний метод історичного аналізу, згідно з яким засади культури кожного народу визначаються особливостями його інтелектуального й емоційного життя. Останні ж залежать від багатьох фізичних чинників, включаючи матеріальне середовище. Разом із Гете був натхненником і лідером першого загальнонімецьк. літературного руху "Буря і натиск", на основі якого сформувались чільні філософські принципи нім. романтизму. Значне місце у працях Г. належить питанням мови, яку він вважав головним засобом збереження "національної індивідуальності" та розвитку загальнолюдської культури в цілому В. ін послідовно обстоював тезу про єдність мислення й мови, природний характер їх виникнення й розвитку. В пер. пол. 70-х рр. разом з Гете видавав збірник "Про німецьке мистецтво", де друкував і власні праці з мистецтвознавства, в яких, зокрема, йшлося про народність мистецтва, його суголосність з "духом народу", зв'язок з фольклором. Цей період відзначається також підвищеним інтересом Г. до релігії, поглибленим вивченням ним Біблії. Якщо на початку своєї творчості він розглядав її як найдавнішу пам'ятку народної поезії, то тепер - як вияв божественного одкровення. Теологічний колорит відчувається й у постановці та розв'язанні питань про походження й рушійні сили суспільства, закономірний, поступальний і водночас суперечливий характер історії.

[br]

Осн. тв.: "Трактат про походження мови" (1772); "Ідеї стосовно філософії історії людства" (1784 - 1791); "Розум і досвід, розум і мова, метакритика чистого розуму"(1799)та ін.

Тайлор (Тейлор), Едуард Бернетт (1832, Лондон - 1917) - англ. етнограф, релігієзнавець, культуролог. Дослідник первісної культури і релігії, разом із Спенсером заклав основи еволюціоністської теорії розвитку культури. За Т., в основі розвитку знаходиться поступальний еволюційний процес змін ("реформ"), що охоплює вірування, культ, види мистецтва та інші матеріальні й духовні явища в суспільному житті. Т. розвинув концепцію т. зв. анімістичної релігії. Згідно з цією концепцією, віра в духів (що можуть існувати лоза тілом), у душу та в різні надприродні істоти - це первісне джерело й основа, або засадничий мінімум, виникнення релігії, що сформувався в уяві дикуна-філософа Е. лементи цього "мінімуму" у різних формах оприявнювалися також і в подальшому розвитку релігії та культури в цілому. Т. був прихильником ідеї існування генетичного зв'язку між первісними та розвинутими релігіями.

[br]

Осн. тв.: "Первісна культура". Т. 1 - 2 (1871).

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ( від лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку загалом; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні (напр., антична Ц., елліністична Ц., афінська Ц.). Термін "Ц." запроваджений Мірабо (1757). На різних історичних етапах зміст терміну "Ц." зазнавав чималих змін та відповідних тлумачень. У мислителів, що запровадили цей термін, та протягом наступного, досить тривалого відтинку часу, поняття "Ц." вживалося для характеристики не стану суспільства, а певного соціального процесу (Мірабо, Ленге, Фергюсон, Сміт). Пізніше, - з перш. пол. XIX ст. і до XX ст. воно переважно застосовується для позначення певного стану суспільства. Як перше, "процесуальне", так і друге, "системне" тлумачення поняття "Ц." здійснювалося з позицій класичного, лінійно-прогресистського, моністичного підходу, який до серед. XIX ст. був у царині філософії історії визначальним. З друг. пол. XIX ст. Ц. стає наріжним поняттям ряду концепцій некласичної філософії історії (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі), в яких історичний процес розглядається вже як поліцентричний, нелінійний рух набагато складнішої конфігурації. У Данилевського і Шпенглера Ц. тлумачиться як завершальний етап існування великих живих історичних індивідів (за Данилевським, це - культурно-історичні типи, за Шпенглером - культури); у Тойнбі це - основна складова одиниця історичного процесу. Цивілізаційний підхід в дослідженні історичного буття посідає одне з чільних місць у сучасній філософії історії. З його позицій історичний процес постає передусім не як лінійна послідовність, а як розмаїття Ц. При цьому кожна Ц. також розглядається як нелінійне утворення монадного характеру, тобто таке, що в ньому відтворюється і уособлюється всесвітньо-історичний процес в цілому. За цивілізаційного підходу докорінним чином переосмислюється й поняття історичного прогресу. Останній вбачається не як висхідний рух, поступальний характер якого визначається опозиціями "вище - нижче", "гірше - краще", а насамперед - як поступ, в якому кожна Ц. в ході самовизначення і самореалізації збагачує своїм, тільки їй притаманним екзистенційним досвідом, інваріантні структури і неминущі загальнолюдські цінності.

ЦІННІСНОРАЦІОНАЛЬНА ДІЯ - поняття сучасної соціології, соціальної та практичної філософії, започатковане Вебером для визначення ідеального типу поведінки, який, на противагу афективному, цілераціональному та традиційному типам, визначається орієнтацією на усталені (здебільшого релігійні) і такі, що не потребують раціонального обґрунтування, суспільно значущі цінності, незалежно від результату. Цей тип поведінки переважає в традиційних, домодерних суспільствах, утворюючи підґрунтя для соціальної інтеграції на основі спільних цінностей. Досліджуючи поступальний процес "раціоналізації" як чинник модернізації західного суспільства, Вебер "діагнозує" його в термінах підпорядкування ціннісної раціональності субсистемам цілераціональності, коли орієнтація на цінність поступається місцем орієнтації на мету, а інтеграція на основі спільних цінностей - інтеграції на основі компромісу інтересів. У сучасній філософії ціннісного консерватизму (Люббе, Марквард, Кальтенбруннер), комунітаризму (Макінтайр, Бербер, Бела, Тейлор), контекстуалізму (Рорті) здійснюється пошук шляхів "реабілітації" ціннісної раціональності і можливості відновлення рівноваги між цінніснораціональною та цілераціональною діями. Інший варіант підпорядкування цілераціональної дії ціннісній раціональності представлений комунікативною теорією (Апель, Габермас та ін.), яка звертається не до усталених традиційних (релігійних або метафізичних) цінностей, а розробляє процедуру обґрунтування (легітимації) етичних норм, які визначають також і цінності. Відтак ціннісна раціональність трансформується в комунікативну, або дискурсивну раціональність.

1) змінний (про електричний струм); що (періодично) змінюється

2) запасний (про аеродром)

3) зворотно-поступальний (про рух)