послідовно

Пуанкаре, Жюль Анрі (1854, Нансі - 1912) - франц. математик, філософ, фізик, астроном. Як філософ, відомий своїми працями з загальнометодологічних проблем розвитку науки. В галузі основ математики був безпосереднім попередником інтуїціонізму, непримиренним критиком програми логіцизму; П. вважав, що лише інтуїція, осягнення істини не шляхом доведення, а безпосереднім інтелектуальним баченням її змісту дозволяє здійснити стрибок до принципово нового знання. Проте П. не абсолютизував інтуїтивний метод і не виключав вагомої ролі логіки у забезпеченні достовірності знання. В процесі творчості П. вирізняв кілька ступенів, які розгортаються наступним чином: після обов'язкової свідомої роботи й невдалих спроб досягти результату починається безугавна підсвідома праця, що приводить до вирішальної ідеї результату, який обов'язково повинен перевірятися (підготовка, інкубація, натхнення й перевірка). Тим самим П. акцентував увагу на ролі підсвідомого у пізнанні світу. П. зробив вагомий внесок у методологічний аналіз парадоксів теорії множин, був ініціатором сучасної постановки проблеми непредикативності. Філософські погляди П. пов'язуються з доктриною конвенціоналізму. П. відкидав спрощений підхід до питання розмежування наукових істин і умоглядних побудов і в зв'язку з цим - до визначення статусу математичних, насамперед геометричних, теорій у пізнанні реальності. Він вважав, що принципи та закони наукових теорій не є ані синтетичними істинами a priori (у розумінні Канта), ані істинами a posteriori (у розумінні матеріалістів XIX ст.), вони - умовні положення, єдиною абсолютною вимогою до яких є лише несуперечливість їх поєднання в теорії. Практика змушує вибирати ті з них, які роблять теорію максимально простою і ефективною у застосуванні. В цих межах вчений вільний у виборі принципів (законів) з множини можливих, що обумовлено відносним характером самих зазначених вимог. І незрідка П., порушуючи надзвичайно тонку грань між визнанням конвенцій в науці і філософським релятивізмом, не дотримувався якоїсь послідовної системи. Втім, безперечна цінність його концептуального аналізу й філософських поглядів полягає у науково-методологічних висновках і узагальненнях природничо-наукового матеріалу, що базувалися на його глибоких спеціальних знаннях та особливій індивідуальній здатності вченого до широкого охоплення й розуміння наукових теорій.

[br]

Осн. тв.: "Наука і гіпотеза" (1902); "Цінність науки" (1905); "Наукаі метод" (1908).

УКЛАД СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ - цілісна система певного типу відносин між людьми в процесі суспільного матеріального виробництва, яка утворює його суспільну форму. Соціально-економічний лад того чи того суспільства може включати в себе як один, так і кілька У.с.-е. В багатоукладному суспільстві один У.с.-е., як правило, є панівним, основним. Об'єднуючи і підпорядковуючи всі інші, він визначає характер соціально-економічного ладу суспільства загалом, а отже, його історичний тип. Панівний У.с.-е. в процесі суспільних змін може стати другорядним і навпаки другорядний - панівним. Крім того, ті чи інші стосунки, що в них вступають люди в системі суспільного матеріального виробництва, можуть взагалі не утворювати в даному суспільстві цілісного формування, а існувати лише у вигляді більш Чи менш істотного додатка до У.с.-е., утвореного відносинами виробництва іншого типу (напр., наймана праця в Стародавній Вавилонії чи античному Римі; рабство (холопи) в Росії тощо). В класичному марксизмі основні У.с.-е. тлумачились як формаційні (первісно-общинний, рабовласницький, феодальний, буржуазний, комуністичний), а неформаційні - як неосновні, що призводило до початково апріорної оцінки багатоукладності суспільства як явища негативного, що підлягає усуненню, та до орієнтації на утвердження єдиного У.с.-е., "відповідного" даній суспільно-економічній формації: Свідченням теоретичної і практичної вразливості такого підходу є досвід радянського суспільства, де понадсемидесятирічна спроба ліквідації існуючих в 20-ті рр. поряд із соціалістичним інших У.с.-е. (патріархального, дрібнотоварного, приватно- та державно-капіталістичного) і створення послідовно унітарної економічної системи зазнала краху.

Фромм, Еріх (1900, Франкфурт - 1980) - нім.-амер. психолог та філософ. Вивчав соціологію і психологію в ун-тах Гейдельберга, Франкфурта й Мюнхена, емігрував у США в 1933 р. Ф. - один із головних представників Франкфуртської школи (критична теорія, або неомарксизм) та засновників неофройдизму. Позиція Ф. формується на основі синтезу психоаналізу, марксизму, філософської антропології та екзистенціалізму. їй властива гостра критична спрямованість щодо сучасного суспільства (критика відчужених форм соціальності, як-от: споживацтво, деперсоналізація, дегуманізація тощо). Ф. не створює єдиної соціально-філософської теорії, але його праці об'єднує близькість теоретичних мотивів та настанов, а також послідовно обстоюваний гуманістичний соціальний ідеал. Піддає критиці натуралістичні засади фройдівської концепції особистості Н. а противагу біологізму Фройда, висуває принцип соціального детермінізму. У центрі уваги Ф. - ситуація людини у суспільстві - той екзистенційний конфлікт та роздвоєність особи, які виникають внаслідок необхідності самовизначитись у чужому для особистості світі. Різні стратегії їх розв'язання фіксує поняття соціального характеру (опосередкувальна ланка між психікою особи та структурою соціальності). Ф. виділяє п'ять форм соціалізації людини: мазохізм, садизм, деструктивізм, конформізм та любов, яким відповідають п'ять способів адаптації до соціуму: рецептивний, експлуатуючий, нагромаджувальний, ринковий та продуктивний. Перспективу людського розвитку вбачає у перетворенні сучасного "хворого суспільства" на засадах створення умов для самовдосконалення і реалізації творчого потенціалу людини ("гуманістичний радикалізм" на основі домінування любові до життя).

[br]

Осн. тв.: "Втеча від свободи" (1941); "Людина для себе" (1947); "Анатомія людської деструктивності" (1973); "Мати чи бути" (1976).

Фур'є, Франсуа Шарль Марі (1772, Безансон - 1837) - франц. утопічний соціаліст. Суспільство, згідно з Ф., послідовно проходить чотири щаблі розвитку: дикунство, патріархат, варварство, цивілізацію. Ф. вважав, що лад цивілізації повинен заступити досконаліший суспільний лад - універсальної єдності, або гармонії. Провідним осередком цього ладу є фаланга; у фаланзі відсутній вузький професіоналізм, що досягається шляхом зміни видів діяльності; подолана протилежність між міським і сільським способом життя, розумовою і фізичною працею. Праця перетворюється на першочергову життєву необхідність, дає насолоду, сприяє всебічному розвитку особистості. Ф. підтримував боротьбу за емансипацію жінки: в кожному суспільстві ступінь свободи жінки є природним мірилом будь-якого соціального визволення. Згідно з Ф., природні пристрасті, що пригнічуються та спотворюються за умов ладу цивілізації, мають бути спрямовані на творчу працю, сповнену різноманітності та радісного почуття змагальності і творчої наснаги. В правильно організованому суспільному житті людина природно прагне узгодити своє щастя із щастям усього людства. Упродовж свого життя Ф. докладав значних зусиль, щоб втілити свій соціальний проект у життя. В результаті кілька фаланг було організовано в Європі; а в період 1840 - 1850 рр. 41 фаланга була заснована у США.

[br]

Осн. тв.: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль" (1808); "Теорія універсальної єдності". У 2 т. (1822); "Новий індустріальний світ" (1829).

1) відповідно до...

2) послідовно

3) завжди; без винятків