політики

АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ - термін, який позначає взаємопов'язані різновиди діяльності: 1) теоретичний аналіз політики, мета якого полягає у тому, щоб шляхом аналізу пояснити наявну політичну ситуацію; 2) особливу професію (рід занять), пов'язану зі здійсненням експертизи при прийнятті політичних рішень переважно на рівні державних органів влади. У першому розумінні А. п. є складовою частиною будь-якого розділу політичної науки, у другому - сукупністю порад щодо державних рішень, яка ґрунтується на певних суспільних цінностях О. сновними замовниками і споживачами політичного аналізу є державні установи. Оскільки будь-яке політичне рішення має своє змістове наповнення, воно може стосуватися як загальних аспектів внутрішньої чи зовнішньої державної політики, так і окремих ділянок суспільного життя (права, економіки, фінансів, культури та ін.). Здійснюючи аналіз з метою встановити міру обґрунтованості якогось політичного рішення, експерт мусить передбачати не тільки деякий результат в окремо взятій галузі, а й побічні соціальні та політичні наслідки. При цьому досягнення бажаного результату має бути зіставлене з можливими збитками - коштами, необхідними для впровадження рішення, чи ймовірними негативними наслідками. Кожен аналітик (експерт) мусить так чи інакше спиратися на якусь теорію, яка дозволяє йому передбачати поведінку різних категорій людей та суспільних груп у тих чи тих суспільних ситуаціях. Це можуть бути як деякі конкретні теорії (правові, економічні, фінансові та ін.), так і суто політичні (напр., теорія раціонального вибору, теорія ігор, системний підхід тощо). Другою важливою характеристикою будь-якого експерта є його ціннісні орієнтації, що визначають, який стан суспільства експерт вважає бажаним О. скільки бажаний результат, як правило, визначає замовник експертизи, то питання про те, як експерт діє у випадку конфлікту ціннісних орієнтацій, значною мірою залежить від принципів його моральної свідомості та професійної етики. У багатьох ситуаціях раціональне обґрунтування рішень здатне забезпечувати успішність дій - і чим більшою мірою люди очікують від державних діячів саме раціонально обґрунтованої поведінки, тим вірогідніше раціонально обґрунтовані рішення мають перспективу стати успішними.

ПОЛІТОЛОГІЯ, політична наука - у сучасному розумінні терміном "П." (політична наука) позначають цілу сукупність різних галузей дослідження та різних теорій, спрямованих на пізнання політики. Розгалуженість на розділи та науки є причиною того, що часто говорять не про одну політичну науку, а про політичні науки. До найважливіших політичних наук належать: політична історія, політична соціологія, політична психологія, політична економія (економіка), політична географія, політична демографія, політична антропологія та компаративні політичні дослідження О. крім того, до основних розділів П. сьогодні відносять особливі ділянки дослідження: політичні установи, політичну поведінку, державне адміністрування, міжнародні відносини. Назвою "П." сьогодні об'єднують різноманітні політичні дослідження, які відрізняються не тільки предметно, а й теоретично та методологічно. Термін "політична наука" був уведений у слововжиток, аби протиставити позитивну науку про політику політичній філософії. До політичної науки у період її становлення ставили такі самі вимоги, як і до природничих наук: її узагальнення повинні ґрунтуватися на фактах (бути індуктивними); П. повинна бути здатною здійснювати передбачення, які можна підтверджувати (спростовувати) з допомогою фактів; П. повинна бути ціннісно-нейтральною ("об'єктивною", "позаідеологічною"). У 50 - 60-ті рр. XX ст. методологічною основою політичної науки став біхевіоризм. Хоча біхевіоризм виник у 20-ті рр. XX ст. у США як напрям емпіричної психології (Вотсон, Скінер), але у 50 - 60-ті рр. методи біхевіоризму були застосовані у П.; у такий спосіб прагнули подолати переважання психологічних, моральних та формально-правових підходів. Біхевіоризм відіграв корисну роль у підвищенні уваги до поведінки, зокрема до поведінки груп, у різних ситуаціях, підвищив роль емпіричних методів у П. - в тім числі застосування кількісних, математичних методів. Але позитивістська обмеженість біхевіоризму призвела у П. до втрати її методологічної цілісності та до появи цілої серії різних методологій та теорій - теорії груп, системного та структурно-функціонального аналізу, теорії прийняття рішень, теорії раціонального вибору, теорії ігор, економетрики тощо. Безсумнівно, сьогодні існують безперечні підстави вважати, що П. існує, принаймні, як певна дисципліна. Мається на увазі певний інтелектуальний рух, кооперація людей, які називають себе політичними науковцями; ця кооперація ґрунтується на визнанні певних критеріїв професійності та етичних норм, прийнятих у науковій діяльності. Ці норми знаходять своє реальне втілення у наявності певного простору спілкування, в існуванні комунікативної спільноти: існує велика кількість періодичних видань, проводяться круглі столи, конференції, конгреси, в тім числі на міжнародному рівні. Важливу роль у координації цього руху та в його самоусвідомленні відіграє Міжнародна асоціація політичних науковців (IPSA - International Political Science Association). П. є предметом викладання, і в цьому розумінні вона теж є дисципліною. Потреби викладання підштовхують науковців до визначення хоча б у загальних рисах її структури та змісту. Одначе існування П. як дисципліни ще не означає, що вона є чимось цілісним у методологічному та теоретичному відношенні З. аперечення ідеї єдності методу (методологічної єдності суспільних наук) стало важливою додатковою обставиною, яка привела до змін у розумінні того, що слід вважати теорією в суспільних науках З. окрема, визнання того, що у суспільних науках не можна нехтувати інтенціональністю (тобто інтересами, уявленнями, ціннісними орієнтаціями, які мотивують будь-який вчинок), спричинилося до підвищення ролі герменевтичних методів у суспільних науках. Серед тих позицій, які визнають можливість політичної науки як такої, можна виокремити принаймні три найважливіші. Першу обстоюють ті науковці, які намагаються забезпечити методологічну єдність політичної науки, пропонуючи певний варіант теорії, що, з їхнього погляду, здатна виконувати роль об'єднувальної парадигми для П. Одначе домінування тих чи тих парадигм переважно означене часовими та географічними межами. Визнання цього безперечного факту привело до утвердження позиції плюралізму, коли вислів "політичні науки" вважають висловомпарасолькою, який позначає тільки деяку сукупність різних методів та теорій. Таку позицію, зокрема, можуть розвивати в руслі філософії деконструктивізму К. райній формі плюралізму методологій та теорій протистоїть поміркованіша та більш виправдана позиція. Її суть полягає в погляді на різні методології та теорії як на взаємодоповнювальні (її також визначають як "синергетичну" різних методологій та теорій).

eng: dividend policy

deu: Dividendenpolitik f

це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства щодо виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

n 1. ком. політика; курс; стратегія; лінія поведінки; a політичний; 2. стр. поліс; страховий поліс

1. напрямок діяльності, інтересів політичних партій, адміністративних рад, організацій, урядів і т. ін. для досягнення своїх цілей; 2. договір (contract) страхування, в якому фіксуються: вид покриття; умови угоди, включаючи положення про скасування; заява про виплату відшкодування тощо; календарний план, що зазначає, напр., оплату страхових внесків (premium²), період чинності угоди і т. д.

═════════■═════════

accounting policy облікова політика; administrative policy адміністративна політика; adjustment policy політика регулювання • політика коригування; agreed value policy страховий поліс на домовлену суму; agricultural policy аграрна політика; all loss or damage policy поліс страхування від будь-яких втрат або пошкодження; allocation policy політика розподілу ресурсів; all risk policy поліс страхування від усіх ризиків; balance-of-payments policy політика регулювання платіжного балансу; blanket policy загальний поліс; budgetary policy бюджетна політика; business policy ділова політика; commercial policy торговельна політика; company policy політика підприємства; comprehensive policy поліс всебічного страхування; construction policy страховий поліс на будівництво; contractor's all risk policy поліс страхування від усіх ризиків для підрядника; corporate policy корпоративна політика; credit policy кредитна політика; currency policy валютна політика; discount policy облікова політика • дисконтна політика; dividend policy дивідендна політика; domestic policy внутрішня політика; economic policy економічна політика; endowment policy страховий поліс на старість • страховий поліс на дожиття • страхування на випадок смерті; environmental policy політика охорони довкілля; equity-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; expired policy прострочений страховий поліс; export policy експортна політика; financial policy фінансова політика; fire insurance policy страховий поліс від пожежі; fiscal policy фінансова політика • бюджетна політика; floating policy генеральний поліс; foreign policy зовнішня політика; foreign exchange policy валютна політика; foreign trade policy зовнішньоторговельна політика; government policy урядова політика; government environmental policy урядова політика охорони навколишнього середовища; Green policy політика захисту довкілля; group policy групова політика; homeowner's comprehensive policy поліс комбінованого страхування домовласників; immigration policy імміграційна політика; incomes policy політика регулювання доходів; inflationary policy інфляційна політика; insurance policy страховий поліс; interest rate policy політика регулювання відсоткових ставок; internal policy внутрішня політика; international policy міжнародна політика; international monetary policy міжнародна валютна політика • міжнародна грошова політика; investment policy інвестиційна політика • страховий поліс за інвестицією; investment-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; lapsed policy поліс, чинність якого припинена достроково; lending policy кредитна політика; life insurance policy поліс страхування життя; management policy виконавча політика • політика керівництва; marine insurance policy поліс морського страхування; master policy груповий поліс; merchandising policy торговельна політика; mixed policy змішаний поліс; monetary policy валютна політика • грошово-кредитна політика • монетарна політика; new-for-old policy страховий поліс на заміну; open policy відкритий поліс • нетаксований поліс; open-door policy політика відкритості (рівних можливостей капіталовкладень в окремих країнах); paid-up policy оплачений поліс; participating policy поліс, який дає право участі в прибутках страхового товариства; port policy портовий страховий поліс; prices and incomes policy державна політика цін та доходів; pricing policy політика ціноутворення; procurement policy політика закупівлі; public policy громадська політика • державна політика; purchasing policy політика закупівлі; rated policy розрахований страховий поліс; replacement policy стратегія заміни (обладнання); retirement policy пенсійна політика; running policy генеральний поліс; sales policy політика збуту • політика продажу; service policy стратегія обслуговування; sinking fund policy страховий поліс за фондом сплати • страховий поліс за фондом сплати активу або пасиву • поліс амортизаційного фонду; standard policy стандартний поліс • типовий поліс; stocking policy політика створення запасів; taxation policy податкова політика; time policy поліс на термін • строковий поліс; trade policy торговельна політика; unit-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; unvalued policy страховий поліс без визначеної вартості; valued policy страховий поліс за встановлену суму • таксований страховий поліс; voyage policy рейсовий поліс; wagering policy страховий поліс на заставу; wages policy політика заробітної плати • політика в галузі оплати праці; wait-and-see policy вичікувальна політика

═════════□═════════

policy audit ревізія діяльності підприємства; policy conditions умови страхування; policy exclusion анулювання страхового полісу; policy expiration date дата закінчення терміну страхування; policy expiry date дата закінчення терміну страхування; policy free of premium поліс, в якому страхувач звільняється від сплати внесків; policy holder страхувальник • держатель страхового полісу; policy holder's capital капітал страхувальника; policy loan позика під страховий поліс; policy-making process процес здійснення політики; policy number номер страхового полісу; policy of compromise політика компромісів; policy of law правова політика; policy of low interest rates політика низьких відсоткових ставок; policy owner страхувальник • держатель страхового полісу; policy period термін страхування • термін дії страхового полісу; policy plan план діяльності; policy provisions умови страхування • умови страхового договору; policy terms умови страхування • умови страхового договору; policy tool засіб проведення політики • політичний інструмент; to amend a policy змінювати/змінити поліс; to cancel a policy скасовувати/скасувати поліс; to develop a policy опрацьовувати/опрацювати політику; to discuss a policy обговорювати/обговорити питання політики • розглядати/розглянути питання політики; to implement a policy запроваджувати/запровадити політику • здійснювати/здійснити політику; to issue a policy видавати/видати страховий поліс; to make out a policy оформляти/оформити страховий поліс; to revise a policy переглядати/переглянути політику; to support a policy підтримувати/підтримати політику; to take out a policy страхуватися/застрахуватися • одержувати/одержати страховий поліс

═════════◇═════════

поліс < фр. police < італ. polizza — розписка, квитанція (СІС:535) pollution

сер. забруднення; забруднення довкілля

забруднення довкілля промисловими чи хімічними відходами, що робить його непридатним і шкідливим для життя; ♦ спостерігається посилення державного контролю за рівнем забруднення довкілля, широко застосовуються штрафні санкції аж до закриття підприємств, виробництв, арешту транспортних засобів на підставі вимог чинного удосконаленого природоохоронного законодавства; здійснюється широка урядова програма оновлення технологій, глибокої переробки сировини, інформаційного забезпечення боротьби за охорону природи, зростає екологічна поінформованість людей і поліпшується екологічна культура промисловості, як результат — на ринку з'являються продукти, більш сприятливі для довкілля (environment-friendly product)

═════════■═════════

airborne policy повітряне забруднення • забруднення повітря; atmospheric policy атмосферне забруднення; chemical policy хімічне забруднення; environmental policy забруднення довкілля; hazardous waste policy забруднення небезпечними відходами; industrial policy промислове забруднення; long-term policy тривале забруднення; noise policy зашумленість; sewage policy забруднення стічними водами; short-term policy короткочасне забруднення; solid waste policy забруднення відходами, що не розкладаються; traffic policy забруднення від автотранспорту; visual policy візуальне забруднення довкілля • плюндрування природи плакатами, написами (на скелях тощо); waste policy забруднення відходами; water policy забруднення води; wide-spread policy поширене забруднення

═════════□═════════

optimal quantity of policy оптимальний обсяг забруднення; policy abatement заходи запобігання забрудненню • боротьба із забрудненням; policy of streams забруднення стоків; policy of rivers забруднення річок; policy of the sea забруднення моря; to avoid policy уникати/уникнути забруднення; to prevent policy запобігати/запобігти забрудненню; to protect from policy оберігати/оберегти від забруднення

Мак'явеллі, Нікколо (1469, Флоренція - 1527) - італ. державний діяч, філософ, письменник (комедіограф), поет. Висока освіченість М. включала досконале знання античної класики (латиною) та італ. літератури. Замолоду проявив себе як досвідчений і талановитий політик; у віці 29 років був обраний на посаду другого канцлера уряду республіки Флоренція. Після падіння республіки і відновлення влади Медичі (1512) М. був заарештований і висланий у свій маєток, де написав більшість своїх творів. У центрі уваги М. - філософія історії та політичні процеси, пов'язані із створенням, розвитком та руйнуванням держав. У перебігу цих процесів велика роль відведена Фортуні, або Долі, яку М. вважав втіленням неминучого природного порядку речей. Але разом з тим вплив Долі не є фатальним, оскільки він багато в чому зумовлений об'єктивним середовищем та умовами, в яких діє людина І. сторичні події несуть на собі відбиток діянь самої людини, її вміння як пристосуватися до обставин, так і протистояти їм. М. наголошував на тому, що егоїстично орієнтовані потреби й інтереси є головною рушійною силою всіх різновидів людської діяльності - від родинно-побутової до політичної, від суто фізіологічної до інтелектуальної. Зокрема, всім людям притаманна потреба у примноженні власного багатства й поліпшенні добробуту своєї родини та громади, тісно пов'язана із відчуттям необхідності індивідуальної та національно-державної незалежності, економічної свободи, із прагненням до їх набуття і захисту Ч. им меншими є сподівання на можливість вільного вибору форм життєдіяльності та на їх позитивний результат, тим істотніше пригнічується індивідуальна й колективна активність. М. закликав наслідувати античні зразки гармонійного поєднання тілесної сили й здоров'я, крицевої міцності волі та величності духу, тобто прагнути до взаємоузгодженого і різнобічного розвитку, виявлення і задоволення всіх основних різновидів людських потреб, а насамперед вивчати і наслідувати приклад і принципи дохристиянської Римської імперії. Досліджував досвід і правила політичної діяльності, зокрема, закликав відокремити політику від моралі та характеризувати самостійність, міць і велич держави як ідеал, для досягнення якого політики повинні використовувати будь-які засоби. Звідси термін "мак'явелізм" - для визначення брудної політики за принципом "мета виправдовує засоби". Однак сам М. швидше засуджував, аніж схвалював відомі йому історичні приклади такого розуміння політики. Надавав монархії перевагу над республікою, зокрема, зазначав меншу ефективність останньої форми правління в критичних ситуаціях та значно сильніший руйнівний вплив її на підкорені силою народи околиць держави. Водночас М. вважав основою сили і стійкості держави та державця насамперед підтримку народу, здобуту як шляхом врахування і задоволення природних прав та інтересів громадян, так і завдяки військовим, дипломатичним, економічним успіхам владаря. У "Роздумах..." М. обґрунтовував думку про необхідність розмежування та водночас врівноваження влади державця, знаті (нобілітету) та народу. У наступних сторіччях, пов'язаних із становленням і розвитком демократій, ця думка трансформувалася в одну з фундаментальних ідей політичної філософії та практичної політики - про розподіл та збалансування різних гілок влади. М. - талановитий поет та автор драматичних творів; один із фундаторів європейської комедіографії. Був послідовним і палким захисником поширення та розвитку італ. мови. П'єса М. "Мандрагора" зажила слави насамперед як твір, написаний на поч. XVI ст. літературною італ. мовою.

[br]

Осн. тв.: "Державець" (1513); "Роздуми про першу декаду Тита Лівія" (1513 - 1516); "Діалоги, або роздуми про нашу мову" (1514 - 1516); "Бельфагор", "Мандрагора" (1518); "Про військове мистецтво" (1519 - 1520); "Флорентійські хроніки" (1520 - 1525).

ПОПУЛІЗМ ( від лат. populus - народ) - доктрина політичної дії, стиль політичної поведінки, що орієнтуються на безпосереднє спілкування з населенням, його інспірацію і мобілізацію. Етимологія слова "П." сягає часів Стародавнього Риму, коли у II - 1 ст. до н. е. на політичній арені виник рух т. зв. "популярів", що представляли інтереси численного плебсу. Лідери цього руху і репрезентували первинні форми П. Згодом назву П. почали пов'язувати з рухом широких верств амер. фермерів за аграрні реформи у Сполучених Штатах (90-ті рр. XIX ст.). На теренах Російської імперії подібний рух, що розпочався у друг. пол. XIX ст., називався народництвом. Обидва рухи певною мірою надихалися ідеалізованими уявленнями про минуле (аграрний романтизм); крім того, їх поєднувало прагнення політичних лідерів безпосередньо вплинути на народ (в Росії т. зв. "ходіння в народ") з метою збільшити свій вплив та здійснити відповідний тиск на державні структури. У більш загальному вигляді П. - відкрита політична апеляція до народу (зокрема "електорату"), до вподобань і мрій останнього, із кон'юнктурними закидами, спрямованими проти існуючих інституцій влади, улещуванням "пересічного громадянина" тощо. Поява і вкорінення П. у політичній практиці є уособленням і проявом масовізації політики, прикладом створення і використання ефективних стратегій політичного навіювання і маніпуляції. Найбільш сприятливі умови для виникнення і поширення П. створюються у кризових суспільствах, коли внаслідок руйнації традиційних структур значна кількість народу опиняється в стані зубожіння і намагається знайти прості і зрозумілі дороговкази у нових умовах життя. Арсенал П. (у негативному розумінні останнього) складається з демагогічних прийомів "демократії вулиці", мітингової риторики "простих гасел", спекулювання на примітивізмі і чутливості масової аудиторії, зловживання побутовою ксенофобією (як і всіма іншими фобіями "маленької людини") та ін. Разом із тим, П. відображає стихійний протест проти нехтування владною верхівкою потреб і проблем простих людей, протест проти бідності, злиднів і безробіття. Як певна ідеологічна форма колективізму П. не тільки протистоїть "атомізаторському індивідуалізму", а й обстоює визнання народу як головного чинника політики, а становище простого люду вважає головним критерієм позитивного змісту впроваджуваних реформ. У сучасному споживацькому суспільстві П. перестає існувати тільки в царині політики, здійснюючи експансію в усі інші сфери суспільного буття (П. релігійних проповідників, П. реклами, П. освітянський тощо), що призводить до спотворення останніх та спричиняє явища культурної деградації. Антитезами по відношенню до П. виступають відвертість (вміння говорити народу правду незалежно від існуючої кон'юнктури), реалізм (на противагу проголошуваних П. утопічних цілей) і елітарність (плекання недосяжних для "пересічної людини" цінностей).

Донцов, Дмитро Іванович (1883, поблизу Мелітополя - 1973) - укр. філософ, літератор, політик та історіограф, фундатор інтегрального націоналізму Ф. ах правника здобув у Петербурзькому ун-ті (1907). Студентом розпочав інтенсивну політичну діяльність, 1905 р. вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії. Після арешту (1908) емігрував до Австро-Угорщини, де студіював право у Віденському ун-ті. У 1913 р. пориває з соціалістичними ідеями, відмежувавшись на 2-му конгресі студентів від УСДРП і засуджуючи все ще впливові в Галичині московофільські ідеї; закликав до відокремлення від Росії. Од 1914 р. жив у Відні та Берліні, од 1916 р. - у Швейцарії; активно включився в роботу Союзу визволення України, який невдовзі очолив. На початку 1918 р. повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах, створив (разом з Міхновським) Партію хліборобів-демократів. Од 1919 р. - знову в Швейцарії, на чолі Українського Пресового Бюро. Од кінця 1939 р. знову емігрує (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), од 1947 р. до самої смерті жив у Монреалі, де певний час (1948 - 1953) викладав укр. літературу в ун-ті. Суперечливість світоглядної еволюції (від соціал-демократизму до категоричного заперечення соціалістичної ідеї, від атеїзму до агресивної церковності), крайній політичний радикалізм, акцентована безкомпромісність позиції і пристрасність стилю роблять постать Д. контроверсійною та неоднозначною, "рівночасно звеличуваною і засуджуваною" (Янів). Політична позиція Д., що давала підстави кваліфікувати його як "апостола укр. сепаратизму", од 1913 р. залишалася незмінною О. бґрунтовуючи інтегральний націоналізм, Д. звертається до популярних у Європі поч. XX ст. ідей волюнтаризму (Шопенгауера, Гартмана, Ніцше, Сореля та ін.). Речник "агресивного націоналізму" обґрунтовував примат волі до влади ("функція влади - найвища функція нації") та пріоритет ідеї власновладності. Займаючи беззастережно ірраціоналістичні позиції, говорячи про принципові обмеження просвітницького варіанта інтелектуалізму, Д. приймав "інтелект, міцно сполучений з народним інстинктом і сумлінняям", вбачав у їх синтезі узгодженість Логосу й Еросу. Така узгодженість є для Д. запорукою плідності зусиль нації. Гармонійне сполучення національної ідеї та національного Еросу забезпечить подолання "роздвоєння душі" та ослаблення волі, на які передусім, на думку Д., хибує укр. спільнота. До опонентного кола Д. належали насамперед "драгоманівщина", яку він визначав як "раціоналізм у культурі, федералізм у державі і демократизм у громаді" і котрій протиставляв "органічність і віру в культурі, власновладність у державі, провідництво, ієрархію в громаді"; а також соціалізм Маркса - Леніна, "пересякнутий отрутою московофільства", противагою якого в Д. є ідея політичної нації. Ідеалом і метою останньої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з Росією, під оглядом соціальним - негація соціалізму. В інтуїтивістськи-волюнтаристському світосприйнятті місце епістемологічної істини посідає аксіологічна правда, котрій належить бути тільки "своєю". Не приймаючи універсалізм у драгоманівській і будь-якій іншій версії, Д. усе ж постулював синтез націоналізму та універсалізму (зрозуміло, на основі першого), як і синтез інстинкту й розуму, традицій і нового, народу й еліти ("провідної меншості") тощо. Ієрархічне бачення суспільства і окремої спільноти аж до засад авторитаризму та елітаризму, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики, культурософії та етиці й пов'язаний з ними ідеал надлюдини - визначальні моменти світогляду Д.

[br]

Осн. тв.: "Історія розвитку української державної ідеї" (1917); "Енгельс, Маркс і Лассаль про неісторичні нації" (1918); "Українська державна думка і Європа" (1919); "Підстави нашої політики" (1921); "Націоналізм" (1966); "Наша доба і література" (1937); "Дух нашої давнини" (1944); "Правда прадідів великих" (1952); "Туга за героїчним" (1953); "Від містики до політики" (1957); "Дві літератури нашої доби" (1958); "Незримі скрижалі Кобзаря" (1961); "Росія чи Європа" (1955).

Вебер, Макс (1864, Ерфурт - 1920) - нім. соціолог, філософ, історик. Наукову діяльність розпочав у 80-ті рр. XIX ст В. икладав у Берліні, Фрайбурзі, Гейдельберзі, Мюнхені. Теоретична діяльність В. відзначена широким діапазоном наукових інтересів: філософія, історія, теорія економіки, права, політики, соціологія моралі, релігії, культурологія. Базову роль в історичній, соціально-філософській і соціологічній доктрині В. відіграють концепції "ідеального типу", раціональності та цінностей. Під "ідеальним типом" він розумів раціональну конструкцію, яка розкриває сутність історичного процесу за певних соціально-економічних умов. До утворень ідеального типу належить і поняття "раціональність", яке, за В., є тотальною характеристикою культури, уможливлюючи наукове пізнання та сприяючи подоланню міфологічної свідомості. Притаманна В. абсолютизація раціональності спричиняє суперечність між твердженням про її ідеальну, позаемпіричну природу і висновком про раціональність як загальну тенденцію організації соціального (тобто емпіричного) життя. Виходячи з факту зумовленості соціального пізнання ціннісними настановами вченого ("пізнавальний інтерес"), В. зосереджує увагу на дослідженні процесу виникнення ціннісних уявлень ("дух культури"), їх зумовленості історичними обставинами. Філософія та соціологія політики В., сформульовані ним положення про природу політичної влади, про взаємини політики й етики, запропонована типологія політичних діячів (професійний політик, партійний "бос", харизматичний діяч і т.п.) і зараз привертають увагу теоретиків і практиків політичного процесу. Обґрунтовуючи теорію бюрократії, В. визначає риси легітимної політичної влади.

[br]

Осн. тв.: "Повна збірка політичних творів" (1921); "Повна збірка творів з соціальної і наукової історії" (1924); "Історія господарства" (1923); "Протестантська етика і дух капіталізму" (1928) та ін.

ГЕОПОЛІТИКА - державна доктрина, яка ґрунтується на врахуванні конкретно-історичних форм впливу територіально-просторових умов країни на формування її статусу та політики в локальних, регіональних, континентальних та глобальних аспектах. Фундатори геополітики (Ратцель, Челмен, Спікмен та ін.) уподібнювали державу окремому організмові, що проводить боротьбу за існування, або "життєвий простір". Однією з чільних тез Г. є те, що принципи зовнішньої політики держави залежать від її географічних умов (див. географічний детермінізм). Проблеми Г. є об'єктивною даністю, від якої неможливо абстрагуватися. Про це свідчить сучасна політична термінологія: "зони впливу", "зони безпеки", "зони національних інтересів" та ін. Раптова зміна територіально-просторових умов існування окремих держав, їх геополітичного статусу призводила й призводить до порушення рівноваги в глобальних масштабах. Яскравими ілюстраціями означеної ситуації можуть слугувати збурення в міжнародній політиці, спричинені об'єднанням Німеччини або ж розпадом Радянського Союзу та виникненням самостійних держав. До традиційних інтенцій класичної Г., орієнтованих на боротьбу за існування на рівні держав та їх союзів, нині долучається пошук шляхів та засобів досягнення узгодженого розвитку світового співтовариства. На необхідність компетентного аналізу справедливого світового розподілу сил та ресурсів й розробки можливих варіантів динамічного розвитку усіх країн світу звертав увагу ще англ. геополітик Маккіндер у 1942 р. В останній час ідеї геополітики залучаються до спроб створення "світового уряду", здатного організувати і підтримувати оптимальний в усіх відношеннях "світовий порядок", раціонально і справедливо використовувати природні й людські ресурси, подолати екологічну кризу і вийти на збалансований режим розвитку у глобальному масштабі.