позірк

УЯВА - в теорії пізнання - одна з пізнавальних здатностей, полягає у вільній переробці в свідомості пізнавального образу об'єкта або утворенні нових наочних чи абстрактних побудов на довільних засадах^ Для У. є характерними: видумка, яка вносить у конструкцію образу нові компоненти, що суттєво змінюють існуючі уявлення про звичний перебіг подій і розривають усталений ланцюг логічних міркувань, надаючи їм неочікуваного повороту; гранична ідеалізація об'єктів та гіперболізація окремих їх властивостей, що надає предметам і явищам особливого онтологічного статусу й іноді приписує дійсності нереальне забарвлення; позірна випадковість асоціацій, коли в єдине ціле пов'язуються елементи, наявність зв'язків між якими в реальності не знаходить на даному рівні розвитку пізнання ні належних підтверджень, ні спростувань і є проблематичною. У. має місце вже на рівні сприймання і уявлення, але з повною силою проявляє себе в сфері мислення. Вона є основою т. зв. методу мисленнєвого експерименту в науковій і технічній творчості, побудови гносеологічного ідеалу. Завдяки У. процес пізнання набуває активного творчого характеру, що є необхідною передумовою висунення нових, інколи т. зв. "безглуздих" ідей, гіпотез, наукових теорій, відкриття нових закономірностей, передбачення існування невідомих або створення штучних областей реальності. У., яка розгортається на науковій основі, є дієвим засобом досягнення об'єктивної істини. В той же час вона може бути шляхом, що заводить в оману, формою відриву від реальності, зокрема в релігії. Біологічні та психофізичні аспекти У. вивчає фізіологія, психологія, психоаналіз.

Флоренський, Павло Олександрович (1882, Євлах, Азербайджан - 1937) - рос. філософ, священик, вчений. Закінчив фізико-математичний ф-т Московського ун-ту (1904). Духовні шукання спонукали його до навчання у Московській Духовній академії, після закінчення якої він розпочав тут викладацьку діяльність (на кафедрі історії філософії), що тривала від 1908 по 1919 р. Магістр богослов'я, редагував ж. "Богословський вісник" (1912 - 1917). Од 1919 р. наукові інтереси Ф. зосереджуються на фізиці, техніці, мистецтвознавстві. Працював у Головенерго, Комітеті електрифікації СРСР; у 1921 р. обраний на посаду проф В. ищих Художньо-технічних майстерень. У 1933 р, арештований, висланий до східносибірського табору, розстріляний на Соловках. Назва головного твору Ф. "Стовп і підвалина Істини" відтворює означення Церкви, що дано у Посланні апостола Павла. Шукання Істини на теренах богослов'я і філософії - головний напрям творчості Ф.; цим шуканням було підпорядковане також духовне осердя його особистості та подвижницького життя. Початковим щаблем на шляху осягнення Істини є сприйняття світу як гріховного буття, "болота" відносності й позірності. Від цього сприйняття відштовхується "логістика", яка спирається на міркування на підставі понять раціоналістичної філософії та правил формальної силогістики. Потому відбувається перехід до щабля "пробабілізму", або сфери міркувань, заснованих на припущеннях (напр., "якщо Істина існує, то вона достеменно є такою...") Н. аслідком осмислення цього щабля є низка вагомих філософських здобутків Ф.: тлумачення істини як "інтуїції - дискурсії", "руху непорушного і непорушного руху", "актуальної безконечності" тощо. Останній, третій щабель осягнення Істини - перехід у сферу "живого досвіду", подвижницької віри, осердям якої є любов. Любов, за Ф., це об'єднавча сила буття, довершеною і дієвою формою якого є Церква - Стовп і підвалина Істини. Хоча Ф. зазнав впливу теорії всеєдності В. Соловйова, його власне "софійне", або "софіологічне", вчення вирізняється самобутністю. Суттєва риса цього вчення - вкоріненість в античній філософській традиції платонізму та християнське потрактування Софії як "іпостасної системи" Божого задуму в світі. Особливістю філософського аспекту софіології Ф. є погляд на Софію як досконалу єдність множинності, опертям якої є любов; одиниці цієї множинності становлять "ідеали особистості", цілокупність яких уособлюється в Софії. "Конкретна матафізика" Ф. - це онтологічне вчення, засноване на поєднанні метафізичного, духовного та чуттєвої сфери буття; втілення духовного в конкретних чуттєвих речах надає особливого - символічного - виміру реальному буттю людини у світі та результатам її творчості. Філософський символізм Ф., що спирався на вирізнення та поєднання духовної і чуттєвої структури буття, наклав свій відбиток на розуміння ним мистецтва та природничих наук.

[br]

Осн. тв.: "Загальнолюдські корені ідеалізму" (1908); "Стовп і підвалина Істини" (1914); "Нариси філософії культу" (1918); "Іконостас" (1922); "Імена" (1923 - 1926); "Аналіз просторовості у художньо-зображальних творах" (1924).