несумірний

ЕКЛЕКТИЗМ ( від грецьк. έκλεκτικόζ - той, що вибирає) - 1) Механічне поєднання в одному вченні органічно різнорідних елементів, безпринципне запозичення і змішування суперечливих ідей, засад, оцінок; використовування з тенденційною метою вирваних із контексту фактів, положень, цитат тощо. В історії філософії Е., зазвичай, супроводжує кризові явища в суспільній свідомості. 2) Закономірний спосіб мислення у розвитку пізнання, коли поєднуються елементи знання, що не мають єдиної теоретичної основи і належать до різних, іноді взаємно несумісних концепцій чи теорій. Е. типовий для періодів докорінного зламу і перебудови теорій і виступає або як етап синтезу попереднього пізнавального матеріалу, або як початок диференціації єдиної теоретичної системи. 3) Напрям в античній філософії II ст. до н. е. - II ст. н. е., поява якого зумовлена проникненням у всі філософські вчення скептицизму, який визнавав однакове право всіх філософських вчень на існування і те, що їх окремі положення можуть бути поєднані. Типовим було намагання поєднати стоїцизм із філософськими вченнями Платона й Аристотеля. Засновники філософського Е. - Філон з Ларисси та Антіох Аскалонський (І ст. до н. е.) Ч. ільні представники - Варрон і Ціцерон, з якими пов'язана спроба створити єдину синкретичну римську філософію, систематизувавши та зібравши в енциклопедіях, антологіях, трактатах усі наукові, філософські та інші пізнавальні здобутки минулого. Термін "Е." запровадив Потамон з Александрії (кін. І ст. н. е.), який створив філософську школу і назвав її еклектичною, відібравши з усіх шкіл те, що йому сподобалося.