на+один+лад

Г. рӓд, рӓ́дӹ I

1. ряд (радам). Тунемна ме ик классыште, ик ратыште лийын партна. А. Селин. Учились мы в одном классе, в одном ряду были наши парты. Чынак, Ямет эн сай пашаче ратыште шога. Д. Орай. И вправду, Ямет стоит в ряду лучших работников. См. радам.

2. порядок. Ратыш пураш прийти в норму, в нормальное состояние; ратыш пурташ привести в порядок; ратыш кондаш приводить в порядок.

□ Тыланда мый чыла рат дене ойлен пуэм. М. Шкетан. Я вам расскажу всё по порядку. (Токтаулов:) А тый, Роза, чылажымат рат дене протоколеш возалте. М. Рыбаков. (Токтаулов:) А ты, Роза, запиши в протоколе всё по порядку. См. радам

5.

3. очередь. Павыл кугыза почеш икте, весе, кумшо – рат дене ӱстел деке миен, кидыштым пыштат да алал кумыл дене пайрем кинде-шинчалым ышташ шаланат. Д. Орай. Вслед за стариком Павылом, подойдя по очереди к столу, подписываются один, другой, третий и расходятся по домам к праздничным столам.

4. толк, лад. Йӱ дшӧ -кечыже пашазе коклаште лийме дене Матвейын омыжат кошка, кочмо ратшат ок лий: изишак пурлешат, адак корно ыштымашке куржеш. А. Эрыкан. Из-за того, что Матвей днём и ночью находился среди рабочих, у него и сон пропал, и с едой толку нет: немного закусит и опять беж ит на строительство дороги. «Опой ден ватыжын илыме ратышт уке, посна веле малат», – манын, уло ялге кутырат. Д. Орай. Всей деревней судачат, что в семейной жизни у Опоя и его жены нет ладу: они и спят врозь. Ср. шот.

◊ Рат пура этн. обряд хождения в гости к соседям для пробы кваса (в Пасху и Троицу). Рат пура йӱшӧ-влак Корий кугыза декат шуыч. О. Шабдар. Пробующие праздничный квас дошли и до дома Корий.

II рад кому-чему-л., согласен на что-л. Еҥлан полшаш мый рат улам. «Ончыко». Помочь человеку я рад. Эчан тидыжланат пеш рат лийын: уке гын моло семын чодырам нигуштат муаш ок лий. Н. Лекайн. Эчан и этому очень рад: иначе нигде нельзя найти лес.

I

1. толк, прок, польза; выгода, извлекаемая из чего-н. Шот деч посна кошташ слоняться без пользы.

□ (Йыван) йӱ дшӧ -кечыже пашам ышта, а шотшо шагал. Н. Лекайн. Йыван работает днём и ночью, но проку мало. Матрёна Петровна умылыш: Вера дене паша нерген умбакыже ойлаш нимогай шот уке. В. Юксерн. Матрёна Петровна поняла: говорить с Верой и дальше о работе – никакого толка.

2. толк; ум, разум, смекалка, соображение; способность здраво рассуждать, мыслить. Пушеҥгым шындашат тунам шот лийын огыл. Регеж-Горохов. Даже дерево посадить тогда не было толку. Чояланаш тӧ чат, а мемнам ондалаш шотышт уке. П. Корнилов. Пытаются схитрить, а обмануть нас сообразительности не достаёт (букв. нет).

3. порядок; состояние надёжности, организованности, благоустроенности. Шот деч посна опташ сложить беспорядочно; шотыш кондаш привести в порядок.

□ – Мемнан пӧ ртыштӧ кунам шотшо лийын шукта гын? П. Корнилов. – Когда же будет порядок в нашем доме? (Эрвика:) Андрий изай, ялыште шот уке... йорло-влакым, салтак-влакым кырат. Г. Ефруш. (Эрвика:) Брат Андрей, в деревне порядка нет... бьют бедных, солдат.

4. счёт, расчёт, подсчёт; результат каких-л. подсчётов, вычислений. Шотым йомдараш сбиться со счёту.

□ – Йоча-влакетат иктаж кумытын улыт дыр? – Кумытын веле мо, шотшымат монденам, – шыргыжалеш Васлий. Н. Лекайн. – И детей, наверно, у тебя штуки три? – Разве только три, я и счёт потерял. Еремейын шотшо почеш, кресаньык-влакын вич ийлык кожла аренде оксашт, олыкыш кусарымеке, кок ий шуйнышаш ыле. А. Юзыкайн. По расчёту Еремея, арендных денег крестьян за лес за пять лет, при переводе на луга, должно было хватить на два года.

5. дело; ситуация, положение вещей, обстановка, обстоятельства. Илыш шотым лончылаш выяснять жизненные обстоятельства.

□ Молын семын ачам лиеш гын, вес шот ыле. П. Корнилов. Если бы у меня, как и у других, был отец, было бы другое дело. – Кукшо агитацийыште нимогай пайдат ок кой. – Тиде шотым комсомол погынымаште кутырен налаш верештеш. М. Шкетан. – Нет никакой пользы от сухой агитации. – Эту ситуацию придётся обсудить на комсомольском собрании.

6. причина; явление, вызывающее, обусловливающее возникновение другого явления. Садержат ала-мо шот дене кушкын огыл. И. Иванов. И сады по какой-то причине не росли. Ала пӧ рт шокшылан, ала иктаж вес шот дене Верушын тӱ сшӧ чотрак чеверын коеш. Н. Лекайн. Или из-за жары в доме, или по какой-то другой причине лицо Веруш пышет румянцем. Ср. амал.

7. основание, повод; обстоятельство, способное быть основанием для чего-л., оправдывающее что-л. Богданов саҥгажым куптыртыш – нимо шот денат Григорий Петрович дек пижедылаш ок лий. С. Чавайн. Богданов сморщил лоб – ни по какому поводу нельзя придраться к Григорию Петровичу. Тептеров тиде шомакым мо шотлан каласыш, очыни, шкежат ыш умыло. В. Косоротов. К чему (букв. на каком основании) сказал Тептеров это слово – наверно, сам не понял. Ср. амал.

8. отношение, сторона, особенность; признак, свойство, качество, характеризующие кого-что-л. Чыла шот гычат шижам – первый ийын мылам моткоч йӧ сӧ лиеш. В. Косоротов. По всем признакам я чувствую – в первый год мне будет очень трудно. (Изибай) кондышо-влакын скипидарыштым, сорт шот денат, виса шот денат акыштым волтен, шулдын наледен. Я. Элексейн. Изибай покупал скипидар поставщиков дёшево, занижая цену и по сорту, и по весу (букв. со стороны сорта и со стороны веса). Ср. могыр, вел.

9. способ. (Папка кува:) Янлык Пасетым иктаж шот дене Элавий деч кораҥдаш кӱ леш. Н. Арбан. (Старуха Папка:) Каким-либо способом Янлыка Пасета надо отстранить от Элавий. (Миша ден Герман) сар ӱзгарын кузе ышталтмыжым, тудым кучылтмо шотым вашке пален нальыч. Б. Данилов. Миша и Герман быстро разобрались в устройстве оружия, в способе его применения. Ср. йӧ н.

10. традиция, обычай; укоренившийся порядок в чём-л. Туге гынат ача-коча деч куснен толшо шотым шукташак тырша (Иван Иваныч). А. Юзыкайн. Иван Иваныч всё же старается соблюдать традиции, перешедшие от предков. Мланде ӱмбалне тӱ рлӧ калык, тӱ рлӧ йылме. Мланде ӱмбалне тӱ рлӧ койыш, тӱ рлӧ шот. О. Ипай. На земле разные народы, разные языки. На земле разные нравы, разные обычаи.

11. число, количество, численность кого-чего-л. – Шӧ р шот дене такше ончылно улына. И. Иванов. – По количеству молока мы, вообще-то, впереди.

12. число; состав, ряд известного количества кого-чего-л. Кастене жапым контрразведчик-влак нерген возымо ик книгам лудын эртаренамат, йӧ ндымӧ шотыш логалынам. А. Асаев. По вечерам я проводил время, читая одну книгу про контрразведчиков, поэтому попал в число неблагонадёжных.

13. подобие, видимость, вид; нечто похожее, сходное с чем-л., напоминающее собой что-л., создающее лишь внешнее впечатление чего-л. или лишь называемое чем-л.; передаётся также предлогами наподобие, вроде чего-л. Клубым чоҥышт, клуб пелен кидпаша ыштыме, тӱ р тӱ рлымӧ артель шотым почыч. В. Косоротов. Построили клуб, при клубе открыли наподобие артели по рукоделию, вышиванию. (Изибайын эргыже) ӱмбаланже пальто шотым чиен. Я. Элексейн. Сын Изибая надел нечто вроде пальто.

14. место, роль, положение, состояние кого-чего-л., сложившиеся обстоятельства; право, возможность, обязанность, действовать каким-л. образом. Пайремым, кугурак шот дене, Арсений Иванович почо. А. Асаев. По праву старшинства праздник открыл Арсений Иванович. Мый адак денщик шотыш верештым. М. Шкетан. Я опять оказался в положении денщика.

15. в форме местн. п. в знач. посл. выражает:

1. направленность действия на кого-что-л.; передаётся предлогами по, на, словами насчёт, относительно, по поводу кого-чего-л., касаясь кого-чего-л. (Толшо еҥ) Советыш еҥым сайлыме шотышто пашам ышташ пиже. К. Васин. Прибывший человек приступил к делу по выдвижению человека в Совет. Григорий Петровичын шотышто, ынде шагатат шуо – проверке уке. С. Чавайн. По поводу Григория Петровича, прошёл уже час – проверки нет. Ершов Терентей йылме шотышто пеш тале. Г. Ефруш. Ершов Терентей очень остёр (букв. силён) на язык. 2) действие, функционирование предмета или лица в качестве, в роли кого-чего-л.; передаётся предлогом в, словами в качестве, в роли, на положении кого-чего-л. Людмила Андреевна завуч шотышто коштеш. В. Косоротов. Людмила Андреевна ходит в завучах. Марий тӧ ран илемже ынде тисте илем шотышто. К. Васин. Жилище марийского вождя теперь в качестве знакового дома.

◊ Айдеме шот гыч лекташ терять (потерять) человеческий облик. Ойлат-ыс: икшыве шке ача-аважым ок жапле гын, айдеме шот гыч лектын. С. Музуров. Говорят же: если ребёнок не уважает своих родителей, то потерял человеческий облик. Айдеме шотыш лекташ выходить (выйти) в люди, добиться прочного положения в жизни. Йорло рвезе, чыла нелылыкым чытен, айдеме шотыш лекташ шоныш, но тудым, вийынак кучен, караплык пашаш наҥгайышт. К. Васин. Бедный парень, преодолев все невзгоды, думал выйти в люди, но его насильно отправили на корабельное строительство. Ик шот дене в основном, в общих существенных чертах, в главном. (Эчан вате:) Мыйын ик шот дене чыла уло. Чиен шогалаш вургемемат уло, кычкен лекташ сай имнетат лиеш. С. Николаев. (Жена Эчана:) У меня в основном всё есть. И одежда имеется одеться, и лошадь будет у тебя запрягать. Ик шот дене... вес шот дене с одной стороны... с другой стороны; употр. при противопоставлении двух фактов, обстоятельств. Ик шот дене ала-молан пешак чот вожыльым, вес шот дене мучашдымын куанышым. В. Сапаев. С одной стороны, мне почему-то было очень неловко, с другой стороны, я бесконечно был рад. Кокла шот дене в среднем; беря за норму среднюю величину. Кажне шолышто кокла шот дене ныл тӱ жем чодыра лиеш. А. Юзыкайн. В каждом плоту в среднем около четырёх тысяч (кубометров) леса. Тӱҥшотышто (шот дене) в основном, преимущественно, большей частью. См. тӱҥ. Шке шот(шо) дене

1. непроизвольно, невольно, сам собой, сам по себе, самостоятельно; 2) самостоятельно, собственными силами, без посторонней помощи; 3) своим чередом, как положено, как следует; 4) про себя, не вслух, тихо; 5) про себя, не выражая внешним образом, в душе, в уме; 6) по-своему, по-особому, своеобразно, на свой лад; 7) сам, самостоятельно, отдельно, независимо от других. См. шке. Шот гыч лекташ выходить (выйти) из строя, утратить работоспособность, силы, энергию. – Ме вет, пӧ ръеҥ-шамыч, могай улына? Коклан шот гыч лектына, мемнам кучаш кӱ леш. Ю. Артамонов. – Ведь мы, мужчины, какие? Иногда мы выходим из строя, нас нужно держать. Шот гыч лукташ

1. выводить (вывести) из строя, испортив, нарушив ход действий, лишить возможности работать, действовать. Мом тушман, йӱ лалтен, шалатен, шот гыч лукто, ачалыман да уэш ыштыман. А. Бик. Что враг вывел из строя, спалив и разбив, необходимо починить и заново построить. 2) выводить (вывести) из строя, лишать (лишить) работоспособности, сил, энергии. Сутка дене куралын, имньыдамат, шкендамат шот гыч луктыда. А. Юзыкайн. Если будете пахать сутками, выведете из строя и лошадей, и себя. Шот дене

1. толково, толком, понятливо, ясно, обстоятельно, разумно. Йодмылан Гриша ден аваже нимом шот дене огыт умылтаре. «Ончыко». На вопрос Гриша с матерью ничего толком не объясняют. 2) толком, как следует, как надо, как положено, по-настоящему. Миклай кодшо йӱ дымат шот дене мален кертын огыл. В. Косоротов. Миклай и прошлой ночью не смог как следует поспать. Шот мо (огыл)

1. нипочём, пустяк, чепуха, ерунда. Шӱ мыштӧ йӧ ратымаш тул йӱ лымӧ годым самырык еҥлан омо шот мо? М. Рыбаков. Когда в сердце пылает огонь любви, молодому человеку и сон нипочём. 2) неразумно, несерьёзно; не заслуживает одобрения. – Уке, Токпай дене пижедылаш шот огыл. К. Васин. – Нет, с Токпаем связываться неразумно. Шот пыташ дело труба (табак); чьё-либо положение, состояние, чьи-либо дела очень плохи. Орол пӧ ртыштӧ ик марий кычкыра: ынде шот пытыш... Ынде илышаш гай огыл, кугыжам йомдарышт, тошто каваным пытарышт. С.Чавайн. В сторожке один мужик кричит: теперь дело труба... Теперь не жить, царя сгубили, старые скирды потратили. Шотеш пышташ уважать, почитать; оказывать внимание, проявлять благосклонность. – Илышет тиде пеледыш букет гаяк чевер лийже. – Шотеш пыштымыланда тау... «Ончыко». – Пусть жизнь твоя будет такой же прекрасной, как этот букет цветов. – Спасибо за то, что уважаете. Шотеш толаш

1. прийтись кстати, оказаться уместным, к месту, в удачный, нужный, подходящий момент. Василий Иванович дене ме сайынак шуженна ыле, сандене поян чес мыланна пеш шотеш тольо. А. Березин. Мы с Василием Ивановичем изрядно проголодались, поэтому богатое угощение нам пришлось очень кстати. 2) идти впрок; идти в пользу, на пользу. Кува-влаклан (Настуш) йыштак кӧ ршӧ кымат шындыктен тӧ чен, но шотеш толын огыл. А. Березин. Настуш тайно заставляла старух и горшок ставить, но на пользу не пошло. Шотлан толаш

1. идти, пойти; подходить, подойти; годиться, быть (оказаться) приемлемым, годным, удобным для кого-чего-л., соответствовать чему-л. Ужаш-шамычым пижыктылмаште южо винтше шотлан ок тол. Н. Лекайн. При соединении деталей некоторые винты не подходят. 2) походить; быть похожим, сходным с кем-л. Китай-влакын муро савыртышыштат марла мурылан шотлан толеш. М. Евсеева. Даже мелодия песен китайцев похожа на марийские песни. 3) выходить, выйти; получаться, получиться; оказываться (оказаться) удачным, удаваться (удасться) в результате работы. Шижам: (ӱ дырым туларташ) шотлан толшашлык, ача-ава тореш огытыл. Ӱдыржат эргым дене изишак келшен улмаш. «Ончыко». Вижу: со сватаньем девушки (букв. сосватать девушку) должно получиться, родители не против. И девушка немного дружила с моим сыном. 4) удобно, уместно, прилично. Еҥуна ончылно шӱ кшак лапчыкым лупшкедыл шинчаш нимо шотлан ок тол. М. Шкетан. Вовсе неудобно размахивать рваными лохмотьями перед чужими гостями. 5) быть (оказываться) уместным, кстати, ко времени, к месту. Токасе деч вара мый Олю дечын йоднемат ыле, но эре шотлан огеш тол. Й. Ялмарий. После того я хотел спросить об Оле, но всё не кстати. Шотым муаш

1. взять в толк, понять, уяснить, добиться толку; получить разумное объяснение. Но нигузеат шотым шым му: мыняр еҥдеч йодынам, иктат чын вашмутым пуэн кертын огыл. М. Казаков. Но я никак не мог добиться толку: сколько человек я ни спрашивал, никто не мог дать правильный ответ. 2) соображать, сообразить; понять, догадаться, додуматься о смысле, значении чего-л., разрешении какого-л. вопроса, смекнуть. Марий-влак, орва йыр погынен, ончен шогат: кенеташте нимом ышташат шотым огыт му. С. Чавайн. Мужики, обступив телегу, стоят и смотрят: от неожиданности ничего не могут сообразить. Шотыш налаш

1. считаться с кем-л.-чем-л.; учесть что-л.; принимать (принять), взять в расчёт, во внимание. Но иктым гына шотыш налын огыдал: ала чылаштын шофёр лиймышт ок шу. В. Иванов. Но вы не учли одно: может, не всем хочется стать шофёром. 2) обращать внимание на кого-что-л., замечать (заметить) кого-что-л., заинтересовываться (заинтересоваться) кем-чем-л. А вургем нӧ рымым тыгай годым шотышкат от нал. А. Юзыкайн. А на то, что одежда промокла, в таком случае даже внимания не обращаешь. Шотыш пышташ считаться с кем-чем-л.; учитывать, учесть. (Йыван:) Тыланда кеч-мыняр пу, садак шотыш ода пыште. М. Шкетан. (Йыван:) Вам хоть сколько дай, всё равно не считаетесь.

II Г. счёты; простейшее счётное устройство. Шот доно шотлаш считать на счётах.

□ Ӹ шкӹ мемӹн пӓлӹ мӓшемжӹ правлеништӹ шот кӹ шкӹ лтӓ ш ярен эче. А. Апатеев. Мои собственные знания пригодились, чтобы щёлкать счётами (букв. для перекидывания счётов) в правлении. Мӹ нгеш-анеш шыт дӓшот Мадыт шотын шервлӓ. Е. Першуткин. Щёлк-щёлк взад-вперёд скачут (букв. играют) косточки счётов. Ср. шершот.

III Г. подр. сл. – подражание стуку, щелчку: тук, щёлк. Качкын шӹ нзӹ мӹ лошты трӱ кок окням шот-шот-шот севӓ л колтат. К. Беляев. Во время обеда вдруг тук-тук-тук постучали в окно. Каждый ирок, засолкам шот мырыктен, кудывичӹ гӹц нӹ ллӹ вӹц иӓшрӓ к пӱ эргӹ лӓктеш. С. Захаров. Каждое утро, щёлкнув запором (букв. заставляя защёлку петь «щёлк»), из двора выходит мужчина лет сорока пяти.

Ему не хотелось оставлять Кэтти: с ней дело шло на лад. Но, как знать, возможно, Массимо имел про запас кое-что получше. У таких людей, как правило, не один козырь на руках.

 Я хочу жить!

   1958 - США (120 мин)

     Произв. UA (Уолтер Уэйнджер)

     Реж. РОБЕРТ УАЙЗ

     Сцен. Нелсон Гиддинг и Дон Манкивиц по мотивам статей Эда Монтгомери и писем Барбары Грэм

     Опер. Лайонел Линдон

     Муз. Джон Мэндел

     В ролях Сьюзен Хейуорд (Барбара Грэм), Саймон Окленд (Эд Монтгомери), Вирджиния Винсент (Пег), Теодор Бикель (Карл Палмбёрг), Уэсли Лау (Генри Грэм), Филип Кулидж (Эмметт Пёркинз), Лу Кругмен (Джек Санто), Джеймс Филбрук (Брюс Кинг), Бартлетт Робинсон (окружной прокурор), Гэйдж Кларк (Ричард Трибоу),

   Барбара Грэм, танцовщица и проститутка, впервые попадает в тюрьму за дачу ложных показаний. Она хотела помочь друзьям. Выйдя на свободу под честное слово, она связывается с 2 мошенниками и помогает им в разных затеях (игра краплеными картами, кражи со взломом и пр.). Она выходит замуж за бармена и рожает ребенка. Но ее муж - наркоман, и она с ним расстается. Оставшись совсем без денег, она находит бывших сообщников и попадает вместе с ними под арест за соучастие в убийстве. Она не может доказать, что в вечер убийства была с мужем и ребенком. В отчаянии она соглашается на предложение соседки по камере, чей знакомый может предоставить ей фальшивое алиби. Тот вынуждает ее признаться, что в роковой вечер она была на месте преступления. На процессе она узнает, что человек, обеспечивающий ей «алиби», - полицейский, которому было поручено вытянуть из нее признание. Ее прошлое, судимость за дачу ложных показаний, всплывшая история с поддельным алиби настраивают присяжных на суровый лад. Вдобавок бывшие сообщники, надеясь на досрочное освобождение, винят Барбару во всех смертных грехах. Барбару приговаривают к смертной казни в газовой камере тюрьмы Сан-Квентин в Калифорнии. Психиатр заявляет, что, по его мнению, она невиновна в убийстве, и журналист Эд Монтгомери, во время суда возглавивший в прессе кампанию против нее, теперь встает на ее защиту. Ее переводят в камеру смертников, и она проводит последние дни по соседству с газовой камерой. Адвокат и Монтгомери пытаются ее спасти, но лишь оттягивают исполнение приговора. Наконец, Барбара входит в газовую камеру с повязкой на глазах, как она просила сама, чтобы избежать взглядов свидетелей, следящих за ее агонией из-за перил.

   ► Этот спорный и неровный, но захватывающий 27-й фильм Роберта Уайза, наряду с Босоногой графиней, The Barefoot Contessa и Тихим американцем, The Quiet American, была выпущена фирмой Джозефа Манкивица «Figaro Inc.». Из этих 3 картин только Я хочу жить! окупилась в прокате. Уолтер Уэйнджер предложил 1-ю версию сценария (написанную Доном Манкивицем, племянником Джозефа) Уайзу, и тот согласился заняться фильмом, но потребовал, чтобы сценарий полностью переписал Нелсон Гиддинг (работавший с Уайзом на 5 картинах). Есть основания полагать, что переработку нужно было завести еще дальше. Осуждать институт смертной казни на примере судебной ошибки (причем спорной) означает подкреплять тезис допущением, которое может ему повредить и даже полностью его дискредитировать. В данном случае речь идет не столько о самой природе меры пресечения, сколько о ее уместности. Реальная виновность приговоренного дает противникам смертной казни куда более весомые аргументы, а спорам вокруг нее - более честную и определенную почву. И, напротив, полная невиновность осужденного имеет все шансы оттеснить дебаты в наезженную колею мелодрамы, где ужас перед судебной ошибкой затмит собой ужас перед «высшей мерой наказания». Но Уайзу в своей режиссуре удалось в какой-то мере исправить этот недостаток. Фильм захватывает тем, что режиссура эта беспрестанно сталкивает между собой (вместо того, чтобы гармонично соединять, как во многих других фильмах Уайза) 2 основные тенденции в стиле режиссера: стремление к документалистике и поиски зрелищного и сенсационного материала. Довольно умелый сценарий, состоящий из 3 частей (биография Барбары; пребывание в тюрьме и процесс; ожидание казни и сама казнь), позволяет пронаблюдать за тем, как режиссура Уайза постепенно уравновесит 2 эти тенденции.

   В биографической части (увы, слишком поверхностно и неопределенно говорящей о происхождения и юности героини) Уайз мастерски использует освещение и короткий монтаж, чтобы подчеркнуть жизненные силы, бурную энергию главной героини, а также ее беспечность и неосторожность. Эта энергия растрачивается впустую в ночном, влажном и мерцающем мире, где Барбара напрасно считает себя королевой. 2-я часть выводит вперед растерянность героини, по наивности ставшей жертвой ловушек, сомнительными методами расставленных сообщниками, полицией и правосудием. Это самая нейтральная и самая неудачная часть, в которой Уайз умело - но без разъедающей силы, которой требовала тема, - смешивает драматургическое напряжение, психологическое описание и строгое изложение фактов и событий в юридическом ключе. Только 3-я часть пробуждает его талант. Его режиссерский стиль, где теперь превосходно уживаются строгость, зрелищность и сдержанность, стремится выразить простое течение времени, когда оно, нагруженное трагедией, несет главному герою лишь неотвратимое поражение и страдания. Уайз тщательно и с путающей медлительностью описывает мучения, пережитые героиней перед тем, как ее запирают в камере пыток, достойной позднего средневековья. Здесь речь идет уже не о вине или невиновности, а всего лишь о женщине, которой предстоит умереть, причем в таких условиях, что доброжелательность тюремщиков, последние старания защитников и все прочие знаки симпатии лишь усиливают чудовищную жестокость картины. Тезису больше не нужны аргументы, и он уступает место простому, по-иному убедительному созерцанию ужаса. К тяжелой теме - последняя ночь приговоренной к смертной казни - Уайз применяет технику рассказа в реальном времени, над которой он экспериментировал в Подставе, The Set-Up.

   Великолепная и щедрая актерская работа Сьюзен Хейуорд (которая, напомним, работала со Стюартом Хайслером, Де Миллем, Жаком Турнёром, Манкивицем, Генри Кингом, Николасом Реем, Делмером Дэйвзом и т. д.; один из самых красивых послужных списков среди голливудских актрис) помогает режиссеру четко обозначить намерения. Джазовая партитура, в свое время привлекшая к себе очень большое внимание (идея Джозефа Манкивица) - одновременно и худшая, и лучшая находка фильма. Она придает начальным сценам удивительный ритм и атмосферу, однако ужасно «старит» фильм в целом, и нам часто думалось, что в звуковом сопровождении подобного сюжета музыка не должна быть настолько явной, либо же ее не должно быть вовсе.

ДЕРЖАВА - відповідним чином організована суспільна структура, здатна здійснювати найвищий контроль над деякими аспектами поведінки людей на певній території з метою підтримувати лад у даному суспільстві. Доки поведінка та взаємини людей у спільноті регулювалися звичаями, не існувало й особливої установи, яка б їх спрямовувала та контролювала (хоча можливо віднайти у найдавніших суспільствах деякі протодержавні утворення). Найважливіші ознаки Д. полягають у наступному. По-перше, держава контролює поведінку людей у межах державних кордонів: те, які саме аспекти поведінки вона контролює, залежить від особливостей самої держави. По-друге, щоб здійснювати управління, ця суспільна установа повинна володіти владою. Оскільки у багатьох випадках здатність регулювати поведінку людей неможливо реалізувати без застосування примусу, то наявність апарату примусу характерна для будь-якої держави. Третя ознака Д. - це всеосяжність державної влади: тобто йдеться про владу над усіма людьми, що населяють певну територію (а не про владу однієї людини над іншою чи владу окремої людини чи групи осіб над іншою групою осіб). Четверта ознака полягає у тому, що державна влада є найвищою, або суверенною. Проте цією останньою ознакою не володіють повною мірою різного роду залежні державні утворення (колоніальні адміністрації, домініони, протекторати, суб'єкти конфедеративних чи союзних утворень і т.п.). Відмова сучасних держав від частини свого суверенітету може бути наслідком добровільного визнання цими державами певних повноважень наддержавних міжнародних установ. У зв'язку з тим, що державна влада є суверенною та неподільною на даній території, Д. прагне захищати себе від зовнішніх втручань, спрямованих проти суверенітету (від завоювання тощо). Отже, держава повинна володіти силою, здатною захищати суверенітет - мати армію. Визначення різновидів Д. (типологія Д.) - традиційна тема політичної філософії. До класичних (Платон - Аристотель) належить поділ на типи державного управління у залежності від кількості осіб, які зосереджують в своїх руках повноту влади. Це т. зв. тричленний поділ: один, кілька (група), всі (народ). Застосування додаткової ознаки - законні та незаконні види правління - дало змогу перетворити цей поділ у шестичленний (законні: монархія, аристократія, демократія; незаконні: тиранія, олігархія, охлократія) І. сторичний досвід показує багато різноманітних модифікацій кожного із цих шести типів. XX ст. дало підставу поділяти держави на демократичні (див. демократія) і тоталітарні. У залежності від будови (структури), сучасні Д. поділяють на унітарні, федеративні та конфедеративні. За етнонаціональною ознакою Д. поділяють на над етнічні (багатоетнічні), національні та багатонаціональні.

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

Липа, Юрій Іванович (1900, Одеса - 1944) - укр. історіософ, теоретик геополітики, поет, письменник, громадський діяч, лікар. Навчався на юридичному ф-ті Одеського ун-ту (1917 - 1918) В. ід 1919 р. - емігрант у Польщі. Закінчив медичний ф-т Познанського ун-ту (1929), студіював політику та економіку у Школі політичних наук (Варшава, 1929 - 1930). Зорганізував літературну групу "Танк" (Маланюк, Теліга та ін., 327 липинський Варшава, 1929 р.) з програмовою настановою на радикальну сепарацію від рос. культури, ідею великодержавності, культ героїзму і шляхетності, конструктивізм та енергію. Друкувався в "Літературно-науковому віснику" (від 1933 р. - "Віснику"), редагованому Донцовим В. ідхилив (1943) пропозицію відомства Розенберга очолити маріонетковий уряд України. На ультимативну вимогу Армії Крайової (1943) залишив Польщу і переїхав із сім'єю на Львівщину (1943) В. ідмовився емігрувати. Був тортурований енкаведистами. До 1930 р. - передусім поет, потому - ще й прозаїк, від 1936 р. - історіософ, політичний мислитель. Прикметні риси Л. як поета - інтелектуалізм, унікальне відчуття Середньовіччя, графічна суворість образів. За Донцовим, Л. - найбільший укр. поет після Шевченка, Лесі Українки, Франка; за Маланюком - укр. Рильке (або Валєрі). Речник (і один з будівничих) ідеології волюнтаристського активізму. Наріжна засада світогляду Л. - "творча праця", яка героїчно-жертовно стверджує Правду власного "Я" і "Я своєї раси". Розумів світ як зіткнення будівничого і руїнницького початків, а людину - свідомим і вільним (або несвідомим і "знаряддєвим") виразником одного з них. Ідеолог "нової великості" України; фундатор бачення України в нетрадиційних для укр. суспільної думки XIX - XX ст. геополітичних координатах. Розглядати Україну як посередницю між Заходом і Сходом - це, на переконання Л., нищити характер і духовність українства, заражати його вірусом "пораженства". Л. - автор "Чорноморської доктрини", за якою "Чорноморський простір" - це "життєдайний простір України", а вона - його життєдайне сонце, цивілізаційно-культурна потуга І. мперську Росію бачив державою "гноблення, хаосу і руйнування", краєм викривлень, "де спочатку постає адміністрація, а потім життя". Монографічно узасадничив ідею неминучості "розподілу Росії".

[br]

Осн. тв.: "Бій за українську літературу" (1936); "Призначення України" (1938); "Панування, Труд і Лад" (1940); "Чорноморська доктрина" (1940); "Розподіл Росії" (1941); "Ліки під ногами" (1943).

Маритен, Жак (1882, Париж - 1973) - франц. філософ, чільний представник неотомізму XX ст. Навчався у Сорбонні, відвідував лекції Бергсона у Колеж де Франс. Викладав у Паризькому католицькому ін-ті (од 1914 р.); проф. філософії у Принстоні(1948 - 1956). У віці 24 років прийняв католицизм і наступні 60 років присвятив розробці всеосяжної філософської системи, спираючись на твори Томи Аквінського та його послідовників В. обґрунтуванні онтології і гносеології обстоював плюралізм. Онтологічні рівні - фізичний, біологічний, психологічний, соціальний, духовний - не зводяться один до одного; пізнання також охоплює різні способи осягнення реальності - від застосування логічного розуму до творчої інтуїції та містичного досвіду. У розумінні людини М. вирізняв два рівні - рівень індивідуального та особистісного (персонального). Людина як індивід підпорядковується суспільству, у якому вона живе, у той час як особистість, що має безсмертну душу, наділена здатністю трансцендувати суспільні стосунки З. гідно з М., суспільство повинно усвідомлювати високе призначення людини на персональному рівні й створювати для цього належні умови. Концепція людини М. становить різновид християнського персоналізму. У висвітленні соціальнофілософської та політико-філософської проблематики обстоював демократичний лад, протиставляючи його як крайнощам лібералістського атомізму в облаштуванні суспільства, так і нівелюванню індивідуальності в умовах тоталітаризму. "Метафізична інтуїція буття", за М., становить підвалину метафізики, поєднуючи окремий персональний інтелект із його довічним (Божественним) джерелом.

[br]

Осн. тв.: "Філософія Бергсона" (1914); "Мистецтво і схоластика" (1920); "Релігія і культура" (1930); "Рівні знання" (1932); "Вступ до метафізики. Сім лекцій про буття" (1934); "Інтегральний гуманізм" (1936); "Християнство і демократія" (1943); "Людина і держава" (1951); "Моральнафілософія" (I960).

Прудон, П'єр-Жозеф (1809, Безансон - 1865) - франц. філософ, публіцист, суспільно-політичний діяч, один із засновників анархізму. Народився у сім'ї робітника-бондаря, зазнав поневірянь і злиднів. Учасник і свідок революційних подій 1848 р., П. після поразки революції та розчарування в політиці написав низку праць, у яких виклав концептуальне обґрунтування анархічної теорії. П. не був революціонером і досить послідовно захищав дрібних власників, активно полемізуючи з прихильниками комуністичної ідеї. Чільна проблематика творчості П. стосувалася шляхів забезпечення народного добробуту через винайдення і втілення в життя оптимальної економічної організації суспільства. П. виступав проти держави з її "правовим абсолютизмом", віддаючи перевагут. зв. "мютюелістичномусуспільству", що ґрунтується на безупинному переговорному процесі зацікавлених суб'єктів, їхній обопільній толерантності і суспільній праці без застосування примусу з боку держави. П., з одного боку, виступав критиком приватної власності, ринку, з іншого - вкрай критично ставився до комуністичних проектів, у яких вбачав небезпеку ще більшу, ніж приватновласницький капіталізм. П. застерігав, що комунізм - це суспільство, в якому слабкі пригноблюватимуть сильних, ліниві - працьовитих та ін. На його думку, такий потворний лад є принципово несумісним із свободою. Етичне осердя і критеріальна цінність анархізму П. - вільна особистість, її неутиснений і повний розвиток. Необхідною умовою анархістського устрою П. вважав наявність незалежних і неупереджених суджень, вміння і готовність людей їх висловити Н. а більш зрілому етапі життя і творчості П. переглянув свої ранні анархістські погляди (зокрема ідею "соціальної ліквідації" держави і заміни її договірними відносинами громадян), визнавши їх нездійсненність, та почав схилятися до ідей федералізації і децентралізації держави, зокрема шляхом створення на підмурку держави дрібних і відносно самодостатніх автономних областей.

[br]

Осн. тв.: "Що таке власність?" (1840); "Система економічних суперечностей, або філософія злиденності" (1846); "Загальна ідея революції у XIX столітті" (1851); "Філософія прогресу" (1853); "Про справедливість у революції та церкві" (1858).