навик

навыкнуть навикати, навикнути, завикати, завикнути, звикати, звикнути до чого; (совершенствуясь) наламуватися, наламатися до чого и в чому, насталюватися, насталитися в чому. [До чого бик навик, до того й реве (Приказка). Насталився у рідній мові (Рада)]. Навыкший - що навик и т. п.; см. ещё Навыклый.

* * *

несов.; сов. - навыкнуть

привыкнуть звикати, звик(ну)ти (и звик(ну)тися), привикати, привик(ну)ти, призвикати, призвикнути, навикати, навик(ну)ти, завикати завик(ну)ти, перевикати, перевик(ну)ти, увикати, увикнути, звичитися до кого, до чого (що робити), призвичаюватися, призвичаїтися до кого, до чого, принатурюватися, принатуритися до чого, (осваиваться) обвикати, обвикнути де, о(б)говтуватися, о(б)говтатися, приговтатися, оббутися де, з ким з чим (см. Осва[о]иваться), (обживаться) обізнаватися, обізнатися де, з ким, з чим; (о мн.) позвикати, попривикати, понавикати, пообвикати, повикнути, попризвичаюватися до кого, до чого, попринатурюватися до чого, пообговтуватися з ким, з чим. [Я до того не звикла в батька (Неч.-Лев.). Не звик правди говорити. Чи вже позвикали ваші дівчата у городі жити? (Київськ. п.). Нехай привикає. Тут поки звикнуть очі, дуже темно (Л. Укр.). Не навик байдики бити (Кониськ.). Завикли змалку балакати тільки по- московському (Грінч.). Повикли ляхи нас дурити (Куліш). Звикай Христа сповивати (Грінч. III). Призвичаювавсь до народнього побуту (Єфр.). До того треба призвичаїтись (Левиц.). Корова принатурилась їсти солому (Звиног.). Швидко він з нею (гадкою) обговтався - оббувся (Крим.). Оббулась у хаті. Він тілько обізнався, зараз-же пристав до музик (Свидн.)]. -выкнуть друг к другу - звикнути між собою, звикнути один (одне) до одного. -выкнуть ко всему - звикнути до всього, до всячини. Нам не -кать - нам не звикати.

* * *

несов.; сов. - прив`ыкнуть

1. n

1) інструмент

2) ріжучий інструмент

3) різець

4) pl знаряддя праці

5) pl комплект штампу

6) верстат

7) тиснення (на оправі книги)

8) знаряддя (у чиїхось руках); маріонетка

2. v

1) діяти, працювати, володіти (інструментом)

2) піддавати механічній обробці

3) обтісувати (камінь); обробляти різцем (метал)

4) витискати візерунок (на шкірі тощо)

5) забезпечувати (інструментом, верстатами тощо)

6) розм. везти (когось в екіпажі)

7) їхати (в екіпажі)

* * *

1) інструмент

2) ріжучий інструмент ( cutting tool); різець

3) допомога, керівництво

4) тиснення (на шкірі, палітурці)

5) pl комплект штампу (пуансон, матриця)

6) pl знаряддя праці

7) презр. знаряддя ( у чиїхсь руках), маріонетка

8) cл.; жapг. зубрила

9) неприст. чоловічий статевий орган, член

••

1) υl. діяти (знаряддям, інструментом)

2) піддавати механічній обробці

3) обтісувати ( камінь)

4) обладнати (інструментами, верстатами)

5) витискувати узор (на шкірі, палітурці)

6) везти кого-н. ( в екипажі)

1) інструмент

2) ріжучий інструмент ( cutting tool); різець

3) допомога, керівництво

4) тиснення (на шкірі, палітурці)

5) pl комплект штампу (пуансон, матриця)

6) pl знаряддя праці

7) презр. знаряддя ( у чиїхсь руках), маріонетка

8) cл.; жapг. зубрила

9) неприст. чоловічий статевий орган, член

••

1) υl. діяти (знаряддям, інструментом)

2) піддавати механічній обробці

3) обтісувати ( камінь)

4) обладнати (інструментами, верстатами)

5) витискувати узор (на шкірі, палітурці)

6) везти кого-н. ( в екипажі)

мыкнуть мукати, мукнути, (сильнее) ревти, ревіти, ревнути, (низко) бутіти, (о челов.: бормотать) мимрити. [Мукаєш мов та дурна корова (Куліш). Чого бик навик, того й реве (Номис). Ревнули воли в мальованім ярмі (Пісня). Худоба бутить, бо нероблена (Кам'янеч.). Бугай бутить (Манж.). Мимрив старий, запихаючи паляницю в рот (Н.-Лев.)].

* * *

1) му́кати; ( реветь) реві́ти, ревти́; ( о телятах) мекати

2) ( о человеке) муги́кати, ми́мрити

изобыкнуть навикати, навикнути, завикати, завик(ну)ти, звичитися (сов.) до чого; см. Привыкать. [До чого бик навик, до того і реве (Г. Барв.)].

1) досвід, навик

2) рутина

 ч

 1. звичка;

 2. навик

уміння, досвід, навик, досвідченість, спритність Г; мелайик йордамыны кирлеттилер кемниклер илен вони спотворили ангельську діяльність усіляким злом Г; азиз китаплары ирезиль этэрлер кем йордамнары илен вони ганьблять святі книги своїми перекрученнями Г; йордама кель- набиратися досвіду, вміння Г; йордама хой- подавати як урок, приклад, навчати Г.

ПСИХОЛОГІЯ ( від грецьк. ψυχή - душа; λογοζ - вчення) - наука про становлення, розвиток, закономірності психіки людини та тварин. До серед. XIX ст. П. була структурною частиною філософії і розвивалась у її межах. Упродовж століть явища, що їх вивчала П., підводилися під загальне поняття "душа". Перший систематичний виклад П. належить Аристотелю, який розглядав "душу" не як тонку матерію (на відміну від Анаксимена, Геракліта, Демокрита, Епікура), а як форму організації живого тіла. У філософії Нового часу П. - передовсім вчення про властивості суб'єкта пізнання, які допомагають або заважають осягненню об'єктивного світу. Декарт протиставляв акти рефлексії над власними думками актам реакції на зовнішні реалії і визначав свідомість як особливу непросторову субстанцію, що її суб'єкт може споглядати завдяки інтроспекції ("внутрішньому зору"). Гоббс, Локк, Г'юм створили концепцію асоціацій; Спіноза - вчення про афекти. Ляйбніц та Гербарт ввели поняття позасвідомого. Виділення П. в окрему наукову дисципліну відбувається у XIX ст., що було пов'язано із досягненнями природничих наук, передусім біології. В кін. XIX ст. активно розвиваються дослідження процесів пам'яті (Еббінгауз), уваги (Кеттел), емоцій (Джейтс) та навиків (Торндайк). На поч. XX ст. виникли три методологічних підходи, які зумовили розвиток П. у пер. пол. XX ст.: психоаналіз, гештальтпсихологія, біхевіоризм. Психоаналіз звертається до динаміки взаємодії свідомого та позасвідомого, зосереджується на дослідженні останнього, знаходячи в ньому фундаментальні комплекси, що зумовлюють внутрішнє життя людини Г. ештальтпсихологія вивчає цілісні психічні структури ("гештальти"), які не можна розкласти на елементи. Біхевіоризм розглядає поведінку людини як сукупність реакцій на стимули зовнішнього середовища. В серед. XX ст. на основі філософської антропології та персоналізму виникає традиція "гуманістичної психології", смисловим центром якої є людська особистість та умови її самоактуалізації (Роджерс, Маслоу). Включення в "гуманістичну П." екзистенційної проблематики приводить до появи екзистенційної П. (Мей, Франкл, Ялом) та онтопсихології (Менегетті), в яких досліджуються феномени часу, смерті, сенсу життя, свободи. В цей же період формується діяльнісний підхід у П. (Рубінштейн, Леонтьєв). Виготський досліджує соціокультурну обумовленість індивідуальної свідомості. В укр. П. розвивається ідея про те, що психіка не тільки детермінується об'єктивною реальністю, а й сама детермінує поведінку та діяльність особистості, а тому є особливим буттям. Наприкін. XX ст. в Україні розвивається "П. вчинку" як різновид екзистенційної П., в якій вчинок є способом онтологізації психічного.