мухаммед

див. Фарабі, Абу Наср Мухаммед Ібн Тархан, ал-

Ібн Рушд (латинізов. Аверроес), Абу-аль-Валід Мухаммед ібн-Ахмед (1126, Кордова - 1198) - араб, філософ, лікар. Обіймав важливі державні посади, був суддею, виконував важливі дипломатичні місії З. ажив найбільшої слави як коментатор праць Аристотеля, тому упродовж доби Середньовіччя (і пізніше) був відомий здебільшого як Коментатор. До коментарів І.Р. схвально ставився Тома Аквінський, звертався до них у своїх творах. І.Р. вважав і Бога, і Всесвіт довічними, проте останній, на його думку, усе ж є результатом вияву Божої волі. Отже, світ довічний, але створений, у той час як Бог довічний, і сам є першопричиною всього сущого. Услід за Аристотелем І.Р. розрізняв активний та пасивний інтелект, вважаючи, що активний інтелект забезпечує людині входження до інтелігібельної реальності вічних сутностей, через подолання обмеженості та інерції інтелекту пасивного. За І.Р., окрема людина не є безсмертною у своїй індивідуальній подобі, а лише спроможна поєднатися з універсальним активним інтелектом. Цей висновок І.Р., що ґрунтувався на інтерпретації Аристотеля, став упродовж тривалого часу предметом суворої критики з боку ортодоксальних теологів і прихильників Аристотеля. І.Р. високо поціновував роль видатних філософів, пророків, містиків, завдяки яким людина дістає можливість бути причетною до трансцендентального світу вічних істин; вважав, що те, що є істинним в релігії, може бути хибним у філософії, і навпаки. Ця теза надала підстави для тлумачення І.Р. як попередника концепції двоїстої істини, хоча сам він не вживав цього терміну, не дав чіткого обґрунтування цієї концепції.

[br]

Осн. тв.: "Коментарі до категорій Аристотеля"; "Про Небеса; про Породження й Падіння"; "Про душу"; "Метафізика"; "Політика"; "Риторика"; "Коментарі" до "Держави" Платона"; "Про гармонію релігії і філософії"; медична енциклопедія - "Generalities" ("Загальні зауваги").

Фарабі, Абу Наср Мухаммед Ібн Тархан, ал- (870, Фараб на Сирдар'ї - 950) - середньоазійський і арабомовний вчений-епциклопедист, математик, астроном, лікар, філософ. Ф. - глибокий знавець спадщини Аристотеля, автор численних коментарів до його філософських та природничонаукових творів, сучасники називали його "Другим великим учителем" або "Аристотелем Сходу". Навчався в Бухарі і Самарканді, жив у Багдаді (тодішньому центрі Арабського Халіфату), останні роки життя провів у Каїрі, Алеппо, Дамаску. Багато подорожував. Знав 70 мов. Спадщина Ф. налічує близько 130 різноманітних трактатів з логіки, математики, медицини, астрономії, теорії музики, юриспруденції, філософії. Він вивчав і порівнював політику, психологію, етику, естетику, природознавство. Вчення Ф. охоплює майже всі філософські проблеми епохи раннього Середньовіччя: матерія і її форми, буття і його категорії, властивості органічного і неорганічного світу, форми і ступені пізнання. Подібно до більшості мислителів Середньовіччя Ф. сприймав Бога як першопричину буття, проте визнавав зовнішній світ таким, що існує самостійно і незалежно від надприродних сил. Матеріальний світ, на думку Ф., складається з шести природних тіл (прості елементи, мінерали, рослини, тварини, люди та небесні тіла). Світ пізнаваний, джерела пізнання - органи чуття, інтелект та умовивід. Перші два дають знання безпосереднє, а за допомогою останнього пізнається суть речей. У трактаті "Про класифікацію наук" Ф. усі відомі йому науки розподілив на п'ять розділів: науки про мову, логіка, математика, фізика і метафізика, суспільні науки. Основу логіки Ф. становлять закони та форми аристотелівського "Органону" О. дним із дискусійних моментів в історико-філософській науці є питання про те, чи володів Ф. самостійним і оригінальним мисленням, чи виступав як компілятор, роль якого зводилася до перекладу, уточнень і пояснень спадщини Платона і Аристотеля. На сьогодні його коментування визнане формою особливого вираження творчої думки. З іншого боку, позиція коментування обумовлена розумінням Ф. процесу становлення і розвитку філософської думки. Ф. - перший філософ середньовічного Близького Сходу, який включив у свою систему розгляд питань суспільного життя. "Трактат про погляди жителів доброчесного міста" (948) - один із останніх зрілих творів Ф. "Доброчесне місто" очолює філософ С. успільство, держава - це той же людський організм. За Ф., "Доброчесне місто" подібне до здорового тіла, всі органи якого допомагають один одному з метою збереження життя живої істоти. Вплив ідей Ф. на європейську науку можна порівняти із впливом Ібн Сіни (Авіценни) та Ібн Руиїда.

[br]

Осн. тв.: "Геми мудрості"; "Про класифікацію наук"; "Велика книга про музику"; "Трактат про погляди жителів доброчесного міста"; "Філософія Платона та її частини"; "Сутність законів Платона"; "Філософія Аристотеля"; "Промету Аристотеля в "Метафізиці"; "Діалектика"; "Софістика"; "Риторика"; "Про трактат великого Зенона з вищої науки" та ін.

Мухаммед, Магомет

n (тж Mohammed) ч. ім'я

Мухаммед, Магомет

див. Ібн Рушд, Абу-аль-Валід Мухаммед ібн-Ахмед

див. Ібн Рушд, Абу-аль-Валід Мухаммед ібн-Ахмед

ІСЛАМ (араб. - покірність, віддання себе Богу) - одна з світових релігій. Виник у VII ст. в Аравії і багато в чому визначив подальшу історію і культурне життя значної частини населення Азії, Африки і частково Європи. Поява І. пов'язана з розкладом патріархально-общинного ладу і виникненням араб, держави, поширенням монотеїстичних релігій - юдаїзму і християнства, а також із процесом етнічної і культурної консолідації арабів. Характерною ознакою І. є його роль як регулятивного чинника соціально-культурних стосунків. У мусульманській громаді всі сторони життя регламентуються релігією. Чільна постать І. - пророк Мухаммед (570 - 632), який, згідно з релігійними оповідями, у 40-річному віці отримав перше одкровення від Єдиного Бога, в якого він вірував, - Аллаха - і потому отримував їх упродовж 23 років З. аписані Мухаммедом, вони утворили Коран - священну книгу мусульман. Проблема правовірності є однією з центральних проблем мусульманства. Теократичне вчення Мухаммеда становить основу уявлень мусульман про ідеальне правління. В ньому стверджується неподільність духовної і світської влади, зосередженої в руках глави мусульманської громади. У широкому сенсі слова "І." означає весь світ, у межах якого діють закони Корана. Ототожнення релігійного і національного у масовій свідомості мусульман та уявлення про мусульманську єдність, засновану на ідеї Єдиного Бога, зумовили формування теорії "ісламського шляху" суспільного і культурного розвитку. У сучасному світі ці ідеї пропагуються багатьма міжнародними організаціями (Організація ісламської конференції, Всесвітній ісламський конгрес та ін.). В Україні переважним регіоном поширення І. є Крим.

КОРАН (араб. - "те, що читають") - священна книга мусульман. Вважається, що К. існує одвічно, зберігається в Аллаха, який передав його у вигляді одкровення Мухаммеду. К. ділиться на 114 розділів, які називаються сурами, кожна сура ділиться на аяти - фрази чи фрагменти фрази. Мухаммед одержав перше Боже одкровення в місяці рамадан, тому рамадан був вибраний місяцем посту. К. містить настанови, повчання, правила, заборони, накази культового, етичного, юридичного, господарського характеру. К. як джерело віровчення доповнюється іншим, не менш важливим для мусульман джерелом - суною, зафіксованою в хадисах, або переказах про пророка та його учнів. К. є цінною історичною і літературною пам'яткою ранньосередньовічної епохи історії арабів. Він навчає кожну людину відповідальності перед Богом, що повинно забезпечити виправлення існуючих у суспільстві недоліків і несправедливостей.

див. Фарабі, Абу Наср Мухаммед Ібн Тархан, ал-