-
21 моніторинг
-умонито́ринг -
22 моніторинговий
-
23 моністичний
monistycznyjприкм. -
24 моніторинг
monitorynhч. -
25 монітор
მონიტორი -
26 моніторинг
მონიტორინგი -
27 селективний моніторинг іонів
selective ion monitoring (скор. SIM)Українсько-англійський словник з аналітичної хімії > селективний моніторинг іонів
-
28 екологічний моніторинг
-
29 сен-сімонізм
-у; филос., ист.сен-симони́зм -
30 сен-сімоніст
филос., ист.сен-симони́ст -
31 пантеїзм
ПАНТЕЇЗМ ( від грецьк. παν - все; θεοξ - Бог) - філософська позиція, згідно з якою Бог і світ (Космос, універсум) є тотожними, такими, що збігаються. П. слід відрізняти від панентеїзму, що розглядав світ як складник, який хоч і підпорядкований, але не тотожний Богові. Впровадження терміну "П." завдячує полеміці ірландськ. філософа Толанда та нідерландськ. теолога Фея. Перший вжив означення "пантеїстичний" у 1705 р. стосовно соцініанства. Фей, критикуючи Толанда (1709), назвав його "пантеїстом". Принципова для П. ідея тотожності Бога і світу в різних формах розроблялась упродовж усієї історії розвитку філософського мислення. У давньокит. філософії до П. тяжів даосизм; у давньоінд. філософії, зокрема у ведизмі, однією з чільних була ідея тотожності Бога і внутрішньої суті індивіда. Витоки західноєвропейської філософської традиції П. сягають ідеї гілозоїзму про невіддільність життя і матеріального світу в усіх його виявах. Досить виразно ця ідея представлена у філософії Фалеса, який стверджував, що "усі речі наповнені Богами". Для філософії Парменіда характерною є форма П., що згодом була означена як "акосмічний П." її первинну основу становить твердження Парменіда, що плинна, мінлива частина світу є ілюзією стосовно Єдиного, або Абсолюту, тобто буття Космосу як чуттєво сприйманого індивідом світу по суті заперечувалося (звідси - заперечна частка "а" у слові "акосмічний"). Пізніше, у XVI - XVII ст., ідеї акосмічногоП. виразно оприявнилися на ґрунті філософії Беме (світ - це лише відображення Бога) та Спінози. Якраз стосовно філософії останнього і був ужитий Гегелем термінологічний вислів "акосмічний П.". У тлумаченні Гегеля цей різновид П. означає всеохопну тотожність Бога і Природи і не враховує того моменту, що, за Спінозою, світ (природа) не заперечується Божественним началом і не протистоїть йому, а утворює з ним нероздільну єдність. Кузанський і Бруно збагатили філософське розуміння П. ідеєю тотожності протилежностей, що властива і Богові, і поцейбічному світові Н. а рівні філософської метафізики ця ідея утворила внутрішній стрижень проблеми співвідношення іманентного і трансцендентного. У XVIII ст. погляди Гете на природу виявили виразну спорідненість як із П. Спінози, так і з деякими аспектами монадології Ляйбніца, потвердивши характерну для П. тенденцію до синтезу із різними філософськими концепціями. У XIX - XX ст. здатність П. до варіативності на ґрунті сполучення різних філософських принципів продовжувала розвиватися. У Шляєрмахера ідеї П. моністичного ґатунку (див. монізм) співіснували із принципом релятивізму (з одного боку, безконечна сукупність речей - плинних і релятивних - це світ; з другого - як з'єдинене ціле, ця ж сукупність є Богом) Б. редлі та Ройс обстоювали абсолютистську форму моністичного П. (Бог є надіндивідуальним і надприродним Абсолютом, водночас цей Абсолют тотожний цьому світові, отже, світ хоч і реальний, але незмінний). В укр. філософській традиції виразні елементи П. зазвичай були тісно поєднані із неоплатонізмом та частково - скептицизмом - у Фікари, Ісайї Копинського, Віталія з Дубна, Сковороди.Н. Поліщук -
32 паліндром
-а; = паліндро́мон, -а; спец.палиндро́м, палиндро́мон -
33 Данилевський, Микола Якович
Данилевський, Микола Якович (1822, с. Оберце Орловської губ. - 1885) - рос. філософ, публіцист і природознавець, ідеолог панславізму. Система філософії історії Д. містить циклічну культурно-історичну типологію розвитку людства, спрямовану на подолання європоцентризму, моністичного тлумачення історії і обґрунтування принципово іншого, плюралістичного її розуміння В. иходячи з того, що та чи та галузь пізнання набуває статусу науки лише тоді, коли накопичувані нею знання утворюють "природну систему", Д. формулює три вимоги, що їм має відповідати ця система: 1) Принцип поділу має обіймати всю сферу поділюваного. 2) Всі предмети чи явища однієї групи повинні бути більш схожими чи спорідненими поміж собою, ніж з явищами чи предметами іншої групи. 3) Групи мають бути однорідними, тобто ступінь спорідненості повинна бути однаковою в однойменних групах. Існуюча загальноісторична теорія, з її універсалістською інтерпретацією всесвітньої історії як одного глобального процесу, членування якого можливе лише в діахронічному зрізі на послідовні стадії (Стародавня історія, Середньовіччя, Новий час) є, на думку Д., неспроможною, оскільки не відповідає жодній з трьох означених вимог. Недоліком цієї періодизації Д. вважав і те, що на її основі ціла група культур - єгипетська, китайська, індійська, єврейська, грецька тощо - зараховується до однієї (діахронічно першої) групи, тоді як, приміром, романо-германська культура, штучно "препарується на Середньовіччя та Нову історію". Відкидаючи подібну моністичну універсалістську за формою, але за характером європоцентристську версію тлумачення історичного процесу, Д. пропонує підхід, згідно з яким історія людства постає як множина автономних органічних соціокультурних утворень, які він називає культурно-історичними типами. Однак ця множина є не механічним агрегатом байдужих одна щодо одної культурно-історичних одиниць, а виявом гармонії універсуму, що незбагненна без прийняття ідеї цілеспрямованості всього сущого і взаємної узгодженості, без Божественного цілепокладання, що зумовлює загальний взаємозв'язок, спрямованість усіх життєвих процесів Землі. Вчення Д. передувало циклічним філософсько-історичним системам Шпенглера та Тойнбі.[br]Осн. тв.: "Росія і Європа. Погляд на культурне і політичне ставлення слов'янського світу до романо-германського" (1869); "Збірник політичних та економічних статей" (1890).Філософський енциклопедичний словник > Данилевський, Микола Якович
-
34 реалізм новий
РЕАЛІЗМ НОВИЙ - філософський напрям, який виник на підставі протиставлення т. зв. нового реалістичного підходу експансії ідеалізму в епістемології, що досягла свого піку на межі XIX та XX ст. (особливо у філософії Англії та США) К. ритичне вістря Р.н. щодо ідеалізму було спрямоване на редукцію ідеалістами об'єктів пізнання до самого пізнання. На противагу ідеалізму була висунута ідея нейтрального монізму, згідно з якою стверджувалось існування певних "нейтральних елементів", які обумовлюють як матеріальні, так і ідеальні об'єкти Х. ронологічно виникнення Р.н. пов'язується з опублікуванням статей амер. філософів Монтегю (1902) та Мура (1903), в яких кожен із них, на засадах власної філософської концепції, доводив відсутність жорсткої та однозначної залежності об'єкта пізнання від пізнавального відношення. У 1910 р. шестеро амер. філософів - Голт, Марвін, Монтегю, Перрі, Піткін, Сполдінг - оприлюднили в журналі "Journal of Philosophy" програму нового напряму, а двома роками пізніше (1912) вийшов том (за участю цього ж гурту філософів) під назвою "Новий реалізм". Приблизно у цей же період споріднені з Р.н. ідеї були обґрунтовані Джемсом у теорії "чистого досвіду", згідно з якою "чистий досвід" - це той нейтральний "матеріал", який може функціювати і як процес пізнання речей і як самі речі (див. річ). Під впливом Джемса позиції нейтрального монізму протягом певного періоду дотримувалися Рассел та Перрі (1876-1957). Суттєвим внеском Перрі до системи аргументації Р.н. був здійснений ним аналіз т. зв. "егоцентричної недоладності" (Egocentric predicament). Остання полягає у неможливості вилучити із нашого усвідомлення об'єкта усього того, що дія (процес) цього усвідомлення спричинила на об'єкт. Ігнорування "егоцентричної недоладності" призводить до підміни епістемологічного твердження (усе, що пізнається, водночас і мислиться) онтологічним (усе, що існує і пізнається, не лише мислиме).Н. Поліщук -
35 субстанція
СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia - сутність, дещо засадниче, підстава) - гранична засада, що дозволяє зводити багатоманітність і змінність властивостей до чогось постійного, відносно сталого і самостійно існуючого; деяка реальність, розглянута в аспекті її внутрішньої єдності. В історії філософії С. тлумачилась по-різному: як субстрат, як сутнісна властивість, як те, що здатне до самостійного існування, як підстава і центр змінності предмета, як логічний суб'єкт. В онтологічному аспекті залежно від загальної спрямованості філософських учень вирізнялися одна (монізм), дві (дуалізм), множина (плюралізм) С. Як специфічно філософський (матафізичний і логічний водночас) термін "С." вводить Аристотель, який ототожнював С. із першою сутністю ("усією"), тобто чимось засадничим, котре невід'ємне від речі в її індивідуальності, і разом з тим характеризував С. як логічну категорію, якій у висловлюванні (реченні) відповідає підмет. У давньогрецьк. філософії релевантно до її загальної онтотеологічної інтенції можна говорити і про тлумачення С. як субстрату і першопринципу змінності речей (напр., стихії мілетців, "вогонь-логос" Геракліта, "атоми" Демократа). Тлумачення Аристотелем форми як першопричини, що зумовлює визначеність речей, започаткувало розрізнення тілесної і духовної С., котре у середньовічній філософії вилилось у спір між номіналізмом і реалізмом про "субстанційні форми" сущого. У Новий час онтологічне розуміння С. як граничної засади буття започатковане в емпіризмі Бекона, який ототожнив С. із формою конкретних речей. Декарт цій якісній інтерпретації протиставив раціоналістичне вчення про дві С.: матеріальну (для якої характерна протяжність і кількісне вимірювання) і духовну (мислительну). Спіноза долає цей дуалізм на ґрунті пантеїстичного монізму: мислення і протяжність - не дві С., а два атрибути єдиної С. Ляйбніц у вченні про монади вирізняє множинність простих і неподільних С., які характеризуються самодіяльністю, відповідно - активністю і змінністю. Гносеологічне осмислення С. як поняття було запропоноване Локком, для якого С. є однією із складних ідей В. ерклі заперечував поняття матеріальної С., а Г'юм, відкидаючи існування як матеріальної, так і духовної С., вбачав в ідеї С. деяку цілісну гіпотетичну асоціацію. Кант долає як "онтологізм", так і "гносеологізм" тлумачення С. Остання необхідна для теоретичного пояснення явищ, оскільки є умовою можливості досвіду. Відтак С. - це не незмінний речовий субстрат, а внутрішньозмінне діалектичне поняття. Цю думку підхоплює Гегель, який, ототожнюючи мислення і буття, вказує на внутрішню суперечність як джерело саморозвитку С., поєднуючи її у такий спосіб із самодіяльністю суб'єкта. С. - ступінь розвитку абсолютної ідеї і свідомості суб'єкта. У діалектико-матеріалістичній течії марксизму С. витлумачується як матерія в розвитку форм її руху, а світ, що розкривається, - як універсум діяльності людини. Критикуючи метафізику, позитивізм і неопозитивізм, відкидають і поняття С. як рудимент буденної свідомості і хибного натуралістичного подвоєння дійсності в процедурах та мові науки. Як і у позитивізмі, традиційна логіка і гносеологія, що базувались на понятті С., заперечуються прагматистами у фікціоналізмі Файхінгера. Кассирер дає функціональне витлумачення С., а Гуссерль, вбачаючи у фізичному предметі лише мислительну єдність, вказує, що субстантивація свідомості є наслідком кризи європейської науки і європейської культури. Розкриваючи засади останніх як власне метафізичні, Гайдеггер у субстанційному тлумаченні світу як реально сущого і підвладного людині вбачає наслідок його метафізичного суб'єкт-об'єктного роздвоєння. Виникнення категорій суб'єкта і об'єкта Гайдеггер пов'язує із структурою європейських мов. Із розвитком лінгвокультурологічних досліджень С. прочитується як текст, але у постструктуралізмі Дерриди текст - як наслідок тотальної "деконструкції" логоцентризму і метафізики - перестає бути субстанційною константою. Європейська метафізика і логіка заперечуються "плюралістичною онтологією" і "логікою місця" Нісиди Кітаро, відтак відкидається й аристотелівська традиція тлумачення С., ототожнення її із формою, самодостатнім існуванням К. ласичне тлумачення С. зберігається в бергсоніанстві, реалізмі і неореалізмі, неотомізмі. -
36 багаточастотний
multifrequency attr. -
37 здійснювати
= здійснитиto realize, to put ( to carry) into practice, to accomplish, to bring about; to carry out, to implement; to effectuate, to bring to effect, to carry into effect; ( ідею) to embody; літ. ( намір) to compassздійснювати авансування — to advance, to make/pay an advance
здійснювати емісію юр. — to issue
-
38 команда
ж1) ( наказ) command; word of command, order2) комп. instructionкоманда виклику (підпрограми) — cue, call instruction
команда запиту — interrogation command, invoking instruction
команда друкування — print command, print order
команда пошуку — find command, search command, look-up instruction, search instruction
команда призупинки — halt command, pause command
3) ( загін) body of soldiers; party, detachmentаварійна команда — breakdown gang, crash crew, wrecking crew
4) мор. crew, ship's company5) спорт. teamлегкоатлетична команда — track team, track-and-field team
-
39 одноколірний
one-colour; полігр. monochrome -
40 плоский
flat; (про поверхню тж.) plane; ( про гору) tabularплоский зонд — probe blade елн., surface probe
плоский кабель — flat cable, ribbon cable
См. также в других словарях:
Мон-Со — Мон Со персонаж сказочного цикла А. М. Волкова о Волшебной стране. Фигурирует в книге «Тайна заброшенного замка». Мон Со инопланетянин из народа менвитов, прилетевший на Землю в составе завоевательной экспедиции генерала… … Википедия
Мон — Мон: Мон область в Мьянме Моны (иначе талайн) народ, проживающий преимущественно в штате Мон в Мьянме Мон, Алиса российская эстрадная певица Мон родовой символ японских семей Мон мелкая монета в Японии МОН … Википедия
Мон-д’Ор — фр. Mont d Or фр. Vacherin Mont d’Or … Википедия
Мон-де-Ка — фр. Mont des Cats … Википедия
МОН — Министерство образования и науки гос., Латвия, образование и наука Источник: http://www.regnum.ru/expnews/184973.html МОН мина осколочная, направленного действия в маркировке Словарь: Словарь сокращений и аббревиатур армии и спецслужб. Сост. А. А … Словарь сокращений и аббревиатур
мон. — мон. монастырь Словарь: С. Фадеев. Словарь сокращений современного русского языка. С. Пб.: Политехника, 1997. 527 с. мон. Мон. моноцит мед. мон. Мон. моноцит … Словарь сокращений и аббревиатур
МОН — МОН, основной элемент японской геральдики (см. ГЕРАЛЬДИКА), стилизованный японский щит. Самая распространенная форма круглая, но бывают моны в форме полукруга, квадрата и прямоугольника. Изображения на моне предельно стилизованы. Самый… … Энциклопедический словарь
МОН — То же, что монгсен. Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Чудинов А.Н., 1910 … Словарь иностранных слов русского языка
мон ам — * mon âme. Душа моя. Типичное обращение. [Деламида :] Скажи ж, mon âme.[ Финета:] Я выдумала, чтобы вместо рукавиц на руки надевать чулки. 1750. Сумароков Ссора у мужа с женой. // Комедия 18 81. Она <жена> была весела, довольна, щаслива,… … Исторический словарь галлицизмов русского языка
мон вьё — * mon vieux. Старина. Типичное фамильярное обращение. Не могу сказать тебе, mon vieux, как ты удружил мне посылкою программ. 15. 12. 1928. Бабель И. Л. Лившицу. Mon vieux, слышу я его голос, надо отдавать себе отчет в том, что такое есть случай.… … Исторический словарь галлицизмов русского языка
мон дьё! — * mon dieu! Боже мой! Некто NN прочел детский катрен (четверостишие) его, и прочел по своему, как заметили тогда, по образцу высокой речи на О. Александр Сергееич успел только сказать: Ah! mon Dieu! и выбежал. М. Н. Макаров (1789 1847). // РР… … Исторический словарь галлицизмов русского языка