лах

Г. пышкы́лаш -ам

1. прикалывать, приколоть, пришивать, пришить что-л. к чему-л. Булавке дене пӱшкылаш приколоть булавкой.

□ Ячейкын секретарьже йывыртымыж дене нунын оҥеш Ленин значокым пӱшкылеш. М. Сергеев. От радости секретарь ячейки прикалывает на их груди значки с изображением Ленина. Манюн пытартыш тувыр полдышым пӱшкыл пытарышашыж годым капка почылто, кудывечыш имне пурен шогале. Г. Ефруш. В то время как Маню заканчивала пришивать последнюю пуговицу к рубашке, открылись ворота, во двор зашла лошадь.

2. жалить, ужалить (о пчёлах, насекомых), колоть, уколоть (о колючих растениях). Корштарен пӱшкылаш ужалить больно.

□ Мӱкш-влак пылла толыт, имне-влакым пӱшкылаш тӱҥалыт. С. Чавайн. Словно туча, прилетают пчёлы, начинают жалить лошадей.

3. воткнуть (иголку и т. д.) во что-л. Окавий имыжым тӱрмеҥге вуеш пӱшкылеш да Пайдуш ватым ончалеш. С. Чавайн. Окавий воткнула иголку на конец швейки и посмотрела на жену Пайду-ша.

4. перен. уколоть, поранить чем-л. колющим; убить чем-л. колющим. Но (Сайрем кугыза) вич-куд ганат тошкал ыш шукто, пӱсӧ пикш умдо оҥжо гыч колышашын пӱшкыльӧ. К. Васин. Но дед Сайрем не успел сделать и пяти-шести шагов, как острая стрела смертельно пронзила его грудь.

5. перен. кольнуть, подкольнуть, подколоть, уколоть (кого-л. в разговоре). Аяр мут дене пӱшкылаш уколоть язвительным словом; пӱшкылын каласаш подкольнуть, поддеть, сказать колкость.

□ Микайын ятыр басньыже, эн первыяк, калык вӱрым йӱын илыше поян тӱшкам пӱшкылеш. С. Эман. Многие басни Микая подкалывают в первую очередь богачей, сосущих кровь народа. – Мом вожылынат, ӱдыр улат мо? – Миклай мыйым пӱшкыльӧ. Г. Чемеков. – Что ты застеснялся, девушка что-ли? -пӱшкыла/ш подкольнул меня Миклай.

// Пӱшкыл(ын) колташ

1. ужалить (о пчёлах и т. д.). (Мӱкш) нӧргӧ кизам корштыктен Пӱшкыл колтыш умдыж ден. С. Чавайн. Руку нежную мою больно ужалила пчела. 2) уколоть, поранить что-кого-л. Шижде, кидым име дене пӱшкыл колтышым. Не заметив, я уколола руку иголкой. Пӱшкыл(ын) пуаш

1. приколоть, пришить что-л. кому-л. Иктаж-кӧн оҥеш значокым пӱшкыл пуаш приколоть кому-либо на грудь значок. 2) перен. кольнуть, подкольнуть, подколоть, уколоть кого-л. (в разговоре). – Тудо еҥым веле йогылан шотла, а шкеже тергашат ӧркана, – мут толмашеш Юрам пӱшкыл пуышым. В. Сапаев. – Он только других считает лодырями, а сам ленится даже проверять, – подкольнул я Юру в подходящий момент. Пӱшкыл(ын) шындат приколоть, пришить что-л. к чему-л. Ондрен ӱмбалныже вынер тувыр, мелгандыраже кӱрлынат, шӱшажым булавке дене пӱшкыл шынден. В. Иванов. На Ондре холщовая рубашка, завязка на ней оторвалась, и он приколол ворот булавкой.

◊ Могай пачемыш пӱшкылын какая оса ужалила; о непонятном, странном поведении кого-л. (Лида) молан тыге йӱштын кутыра? Могай пачемыш тудым пӱшкылын? Нимат ом пале. Почему Лида так холодно разговаривает? Какая оса ужалила её? Ничего не понимаю.

Прокопович, Теофан (1681, Київ - 1736) - укр. мислитель, богослов, церковний діяч. При хрещенні був названий Єлисеєм, справжнє прізвище, ймовірно, Церейський. Згодом узяв прізвище свого дядька - Теофана Прокоповича, професора і ректора КМА. Навчався в КМА, потім упродовж трьох років студіював у колегії св. Атанасія у Римі. Навчався також в ун-тах Швейцарії і Німеччини, зокрема в Йєні, Галле, Альтдорфі. Повернувшись на батьківщину, понад десять років був проф. і ректором КМА, викладав поетику, риторику, філософію, математику, теологію. На вимогу царя Петра І П. проти власної волі змушений був переїхати до Петербурга. Він підтримує освітні реформи Петра, створює перший проект Академії наук, очолює літературно-громадський гурток, який одержав назву "вченої дружини", пише низку публіцистичних і філософсько-богословських творів. Іноземні вчені вважали його найосвіченішою людиною тогочасної Росії, доробок якої позначився на багатьох напрямах розвитку її культури і науки. Мислитель вважав, що Бог як предвічна мудрість і вседосконалий розум існував до буття світу і є його першопричина і творець. Разом із тим, на думку П., повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, у яких він з необхідністю існує і які він рухає. Ядром учення П. про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Матерія при цьому розглядалась як спільний і єдиний субстрат природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності, а форма - як основа їхньої якісної різноманітності. П. наполягав на активності матерії як компонента субстанції, котра знаходиться в постійному русі, що є універсальним і являє собою "мовби якесь загальне життя всього світу". На роздумах мислителя про матерію позначився розвиток природознавства, який схилив його до двох висновків: по-перше, на відміну кір Аристотеля, він твердив, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах: це стосується неба і землі, живого і неживого, вона змінює лише форму, переходячи від одного тіла до іншого; по-друге, створена на початку світу Богом матерія не може далі ні народжуватися, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Заперечуючи атомістичне вчення, П. вважав, що матеріальний всесвіт складається з найдрібніших корпускул, які є подільними до безмежності, але й найменша частинка тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до матеріальної точки. Він не погоджувався з думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Простір і час, як вважав мислитель, невіддільні від рухомого тіла. Високо оцінюючи розум людини, П. приділяв значну увагу вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Істина перестає бути для нього чимось заздалегідь даним у Біблії, а розуміється як процес набуття і нарощування людством нового знання. П. визначає істинне знання, прагнучи розширити межі самобутності наукової істини, як корисне і практично значуще. Суттєве місце в творах П. відведено проблемі людини та моралі. Ідеї, що він розвивав, були спрямовані проти середньовічних концепцій у цій галузі, сприяли формуванню нових етичних норм і уявлень. У своїх творах П. виходив із ідеї про те, що основою історичного поступу, сили держави, добробуту громадян є освіта, поширення наук, мистецтв і ремесел. Тому верховним носієм державної влади, на його думку, може бути лише просвічений володар, "філософ на троні". Центральне місце в філософському вченні П. належить теорії держави і права. Створений ним перший в Росії варіант теорії просвіченого абсолютизму був наслідком застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій історії рос. державності і її нагальних потреб у петровську добу. Він сприяв утвердженню пріоритету світського начала, науки, розуму, що спиралися на авторитет сильної і просвіченої державної влади; протидіяв намаганням боярської і церковної опозиції виступити проти петровських реформ; захищав демократичну за своєю сутністю ідею спільного блага - "всенародної користі". Створена П. теорія просвіченого абсолютизму мала чимало спільного з ученнями ранньобуржуазних теоретиків держави і права: Ліпсія, Греція, Гоббса, Пуфендорфа. При її опрацюванні мислитель використовував не лише доробок західних вчень, а й осмислення державотворчих ідей, особливо пов'язаних з теорією природного права, наявній в укр. філософській і суспільно-політичній думці вже від друг, пол. XVI ст. Але запропонована П. теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а, сприяючи централізації Росії, слугувала придушенню тут автономістичних і самостійницьких прагнень у сфері державотворення. В поглядах П. відобразився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на ідеях східної патристики і західної схоластики, до формування філософських концепцій Нового часу.

[br]

Осн. тв.: "Мистецтво риторики" (рукопис, 1706); "Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави" (1726); "Духовний регламент" (1823).

сов. разг.

1. что даррон-дан, тикка-тикка (лах-лах, пора-пора) кардан; изодрать брюки шалворро даррон-дан

2. кого-что ханҷол кардан, чангол зада маҷрӯҳ кардан, харошидан, чангол задан; дикая кошка изодрала охотника гурбаи ваҳшӣ шикорчиро чангол зада маҷрӯҳ кардааст

сов. разг.

1. даридан, тикка-тикка (лах-лах, пора-пора) шу-дан; ботинки изодрались ботинка дарида-аст

2. маҷрӯҳ шудан, харошида шу-дан; он изодрался о колючки ӯро хор харошидааст

сов. что пора (пора-пора, тикка-тикка, лах-лах) кардан, даррон-дан; он изорвал письмо на мелкие клочки ӯ мактубро пора-пора карда партофт; изорвать перчатки дастпӯшакро даррондан

1. прич. даррондашуда, пора-пора кардашуда

2. прил. ярадор, маҷрӯҳ

3. прил. баднамо (бадшакл, вайрон, абгор) гардида; истерзанные стволы дерёвьев танаҳои абгор гардидаи дарахтон

4. прил. дарида, ҷиғда-ҷиғда, пора-пора, лах-лах; истерзанная одежда пӯшоки ҷиғда-ҷиғда

сов,

1. кого даррондан, по-ра-пора кардан, тамоман захмдор (маҷрӯҳ, ярадор) кардан; волки истерзали корову гургон модаговро пора-пора карданд

2. что вайрон кардан, шикастан, пора-пора кардан, баднамо (бадшакл) кардан; ребёнок истерзал куклу кӯдак зочаро шикаста пора-пора кард

3. что (изо-рвать) даридан, ҷиғда-ҷиғда (пора-пора, лах-лах) кардан

4. кого-что азоб (азият) додан, ҷигархун кардан; его истерзали сомнёния шакку шубҳа ӯро азият

сов.

1. канда шудан

2. разг. кӯҳна (фарсуда, афсурда) шудан

3. прост. пӯшида кӯҳна (лах-лах) кардан