ларіон

ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ - філософське вчення, що спирається на біблійну традицію ототожнювати духовну реальність із серцем. Така виняткова оцінка серця (властива переважно східній гілці християнства) з'являється внаслідок уявлень про серце як нібито безпосереднє місцеперебування душі у людському тілі - звідси серце й стає своєрідним богословським символом душі. Ф.с. протиставляє дух (серце) не тілесності як такій, а лише неодухотвореній тілесності (нелюдській природі) і так само оприродненому духу - розуму (ratio) з його дискурсивною логікою, оскільки останні через свою уподібненість природі (і необхідності) є по суті "знедуховленим духом" Т. аке розуміння знаходить, вірогідно, перше своє послідовне проведення у т. зв. "Корпусі ареопагітики" - авторитетному богословському тексті V ст. Споріднену філософську позицію зустрічаємо у витоках давньоукр. філософії ще Княжої доби (київський митрополит Іларіон, шануючи князя Володимира за хрещення Русі, відзначає, що "в серці князя засяяв розум"). То ж не дивно, що перекладений у 1371 р. на староукр. мову "Корпус ареопагітики" дав могутній поштовх поширенню Ф.с. в Україні, зокрема у творчості українських філософів-полемістів XVI - XVII ст. (Вишенський, Ставровецький та ін.), наснажених бароково-реформаційними (антикатолицькими) інтенціями, так само як і богословськофілософською спадщиною східних "отців церкви", що виходила з ідеї "внутрішньої" (духовної) людини всупереч ідеям "зовнішньої" (формальної) людини західних "отців церкви", творців схоластичного раціоналізму. Ця традиція продовжується Сковородою ("Глибоке серце людина є, - наголошує Сковорода, - а що ж є серце, коли не душа?"), Кулішем, Гоголем, Шевченком. Але класичної зрілості набуває названа традиція у Юркевича, стосовно позиції якого Мірчук і Чижевський чи не вперше вживають сам термін "Ф.с.". В Зх. Європі Ф.с. поширюється (так само від лат. перекладу "Корпусу ареопагітики", IX ст.) під назвою "кордоцентризм" через Екгарта, Сузо, Таулера, Веме; зрілої форми набуває у протистоянні схоластичному раціоналізму Суареса і "казуїстиці" Ескобара-і-Мендози - в рамках протистояння Реформаційного руху (нім. пієтизм і франц. янсенізм) і ренесансного раціоналістичного натуралізму. На противагу нав'язаному Ренесансом культу розуму янсеніст Паскаль, визнаючи важливу роль розуму в пізнанні, наголошує на незаперечному пріоритеті серця, - "логіки серця" перед "логікою голови" (розуму) М. и пізнаємо істину не одним розумом, але й серцем; "саме серцем ми осягаємо перші начала, на які потім спирається розум". Кордоцентричну лінію у XVin - XIX ст. продовжують у Німеччині гердерівська група "Sturm und Drang" і нім. романтизм, які спираються на ідеї голландськ. філософа Гемстергейса; останній наголошував, що світ є не тільки фізичним феноменом, а рівною мірою й моральним. Моральний аспект світу, одначе, закритий для розуму, та людина долає цю "закритість" за допомогою притаманного їй особливого "морального органу". Один із провідних представників нім. романтизму Новаліс однозначно тлумачить цей орган як серце. У своєму подальшому розвитку Ф.с. і її західноєвропейський варіант (кордоцентризм) стають потужним джерелом сучасної екзистенційної філософії - на Заході через Шеллінга і К'єркегора, на Сході через Київську екзистенційну школу Бердяєва і Шестова.

див. Шинкарук, Володимир Іларіонович