курсах

n амер., розм.

1) підготовчі медичні курси

2) слухач підготовчих курсів при медичному коледжі

* * *

1) cл. слухач підготовчих курсів при медичному коледжі; програма навчання на підготовчих медичних курсах

2) = premedication

1) вища нагорода за успіхи в трьох основних курсах (особливо в Кембріджському, Оксфордському університетах)

2) студент, що завоював таку нагороду

1) cл. слухач підготовчих курсів при медичному коледжі; програма навчання на підготовчих медичних курсах

2) = premedication

1) вища нагорода за успіхи в трьох основних курсах (особливо в Кембріджському, Оксфордському університетах)

2) студент, що завоював таку нагороду

(ex.; 2. Ex.; exc.)

1. а) n торг., міжторг. обмін; вимін; виміна; вимінювання; заміна; a обмінний; вимінний; v обмінювати/обміняти; вимінювати/виміняти; міняти/поміняти; б) pl товарообмін; товаровимін; товаровиміна; бартер; a товарообмінний; бартерний; 2. бірж. біржа; 3. n бірж., банк. курс; курс валюти; курс іноземної валюти; a валютний; курсовий

1. а) взаємна передача чого-небудь; б) взаємна передача товарів (goods) або послуг (services¹) тотожної вартості; 2. установа, де здійснюється торгівля товарами (commodity), цінними паперами (securities) тощо; 3. ціна (price), за якою обмінюють грошову одиницю однієї країни на грошову одиницю іншої країни

═════════■═════════

agricultural commodity exchange біржа сільськогосподарських товарів; commercial exchange торгівля • товарообмін; commodity exchange товарна біржа • товарообмін; corn exchange хлібна біржа • біржа збіжжя • зернова біржа; cotton exchange бавовняна біржа; currency exchange обмін валюти; direct exchange прямий курс; dollar exchange валюта за курсом у доларах • курс долара; external exchange курс валют; fair exchange задовільний курс • сприятливий курс; favorable exchange сприятливий курс; forced exchange примусовий курс; foreign exchange закордонна валюта • закордонна фондова біржа • курс закордонної валюти; foreign trade exchange зовнішньоторговельний обмін; forward exchange валюта, яка купується або продається на термін; futures exchange ф'ючерсна біржа; goods exchange обмін товарами • товарообмін • товарна біржа; grain exchange біржа збіжжя; indirect exchange непрямий курс; international exchange міжнародна фондова біржа; international commodity exchange міжнародна товарна біржа; London Commodity exchange Лондонська товарна біржа; lumber exchange лісова біржа; merchandise exchange товарний обмін; monetary exchange грошовий курс; mutual exchange взаємний обмін; national securities exchange фондова біржа; nominal exchange номінальний курс; official exchange офіційний курс; patent exchange обмін патентами; pegged exchange штучно підтримуваний курс • курс, прив'язаний до іншої валюти; produce exchange біржа сільськогосподарських товарів; reciprocal exchange взаємний обмін; recognized exchange офіційна біржа; registered exchange зареєстрована фондова біржа; securities exchange фондова біржа; specialized exchange спеціалізована біржа; sterling exchange валюта за курсом у фунтах стерлінгів; stock exchange; two-way exchange двосторонній обмін; unregistered exchange незареєстрована біржа; variable exchange нестійкий курс • курс, який коливається

═════════□═════════

denominational exchange of securities обмін цінних паперів одного номіналу на інший; direct exchange of commodities безпосередній обмін товарами; exchange activities валютні операції; exchange allotment розподіл валюти; exchange arbitrage валютний арбітраж; exchange as per endorsement обмін за курсом, зазначеним на звороті векселя; exchange at par обмін за паритетом; exchange broker агент з обміну, продажу й купівлі закордонної валюти; exchange certificate валютне свідоцтво • валютний сертифікат; exchange clause валютне застереження; exchange control валютний контроль; exchange control committee комісія валютного контролю; exchange control regulations правила валютного контролю; exchange cycle валютний цикл; exchange deficit валютний дефіцит; exchange difference різниця у валютних курсах; exchange equalization fund фонд вирівнювання валютних курсів; exchange fee оплата за обмін валюти; exchange fluctuation коливання курсу; exchange gain курсовий прибуток; exchange gain and loss курсовий прибуток і збиток; exchange loss курсовий збиток • втрати валюти; exchange measure валютний захід • офіційне рішення щодо валюти; exchange of commodities бартер; exchange of currency обмін валюти; exchange of day курс дня; exchange of goods обмін товарів • товарообмін; exchange of licenses обмін ліцензіями; exchange of products обмін продуктів; exchange of shares обмін акцій; exchange permit дозвіл на переказ валюти; exchange policy валютна політика; exchange profit курсовий прибуток; exchange rate; exchange restrictions валютні обмеження • обмеження на обмін валюти; exchange risk валютний ризик; exchange risk cover страхування від валютного ризику; exchange stability стабільність валютного курсу; exchange transaction валютна операція; exchange value мінова вартість

exchange¹:: barter; exchange¹ — ім. міньба (розм.)

═════════◇═════════

біржа < нім. Börse, фр. bourse, італ. borsa, голл. beurs — гаманець; біржа < лат. bursa -шкіряний гаманець (ЕСУМ 1: 201; ЕС-СУМ 1: 141); за дослідженням мит. Іларіона, термін біржа постав від назви дому, де купці сходилися для обговорення торговельної справи; є дані про те, що купці збиралися в домі van der Beura, купця з міста Брюгге в Бельгії, на гербі якого був прикріплений знак boursae, тобто знак трьох гаманців (ЕС-СУМ 1: 141)

ЗАГАЛЬНЕ ЧУТТЯ (лат. sensus communis - спільне відчуття) - термін схоластичної філософії, що позначав просторово-часову впорядкованість чуттєвих образів, які виникали у зовнішніх чуттях. Був поширений у філософських курсах КМА. В складній ієрархічній структурі чуттів, що охоплювала як зовнішні чуття (sensus exteriores) - нюх, слух, смак і дотик, так і внутрішні чуття (sensus interiores) - загальне чуття, фантазія, пам'ять, оцінювальна спроможність і розмірковувальна здатність, воно посідало важливе місце.

Ільїн, Іван Олександрович (1883, Москва - 1954) - рос. релігійний філософ і правознавець. Навчався у Новгородцева, Риккерта, Зиммеля, Нельсона, Гуссерля. За дисертацію "Філософія Гегеля як вчення про конкретність Бога і людини" (1918) отримав одночасно ступені магістра і доктора наук. Викладав у Московському ун-ті на Вищих жіночих юридичних курсах історію філософії та права Г. олова Московського психологічного тов-ва (1921 - 1922). Переконаний і діяльний супротивник більшовизму; у 1922 р. висланий з Росії. В Берліні стає одним із засновників Релігійно-філософської академії, проф. (1923 - 1934) і деканом (1923 - 1924) Рос. наукового ін-ту, видавцем ж. "Русский Колокол" (1926 - 1930). Позбавлений можливості викладати і друкуватися після приходу до влади нацистів, І. емігрує до Швейцарії (1938), де й продовжує до кінця життя наукові студії. Найвищим філософським здобутком І. є дослідження філософії Гегеля, яке стало не лише підсумком його філософських студій 1903 - 1918 рр., а й окреслило проблемне поле його подальшого філософського пошуку. Всупереч традиційному розумінню філософії Гегеля як системи абсолютного раціоналізму, І. підкреслює "конкретність" гегелівської ідеї і обґрунтовує тлумачення його філософії як конкретно-інтуїтивного ідеалізму. Важливою сферою творчості І. є філософія права, побудована як православно-християнська і осмислена крізь призму єдності правової і релігійної свідомості. Підґрунтя правового життя складають, за І., відчуття громадянином власної гідності ("закон духовної гідності"), його внутрішня свобода, перетворена у самостійну дисципліну ("закон автономи"), взаємоповага і довіра у стосунках з іншими та владою ("закон взаємного визнання"). Релігійною інтуїцією, що є, за І., підґрунтям справжнього філософування, пронизані його етичні роздуми. Розмірковуючи над проблемами культури, І. вважає єдиним порятунком у кризовому стані шлях духовного оновлення, складниками якого є віра, любов, свобода, совість, батьківщина, націоналізм (який він розуміє як позитивний вираз національного духу), правосвідомість, держава, приватна власність. Поряд із загальними проблемами філософії культури предметом роздумів І. була естетично-художня творчість, до аналізу якої він підходить з позицій реалізму. Стрижневою темою праць, написаних І. в еміграції, є доля Росії, її національного відродження.

[br]

Осн. тв.: "Філософія Гегеля як вчення про конкретність Бога і людини" (1918); "Релігійний смисл філософії" (1925); "Про спротив злу силою" (1925); "Про сутність правосвідомості" (1956).

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ - загальнонаціональний інтелектуальний центр, перший вищий навчальний заклад, де впродовж двох сторіч формувалася церковна та світська укр. еліта; наукова інституція, що об'єднувала тогочасний учений світ України і водночас осередок мистецтв, що притягував до себе діячів культури. Заснована 1632 р. як Києво-Могилянський колегіум (на базі злиття Київської братської школи та Лаврської школи) з ініціативи Київського митрополита Петра Могили. 1658 р., відповідно до Гадяцької угоди між Україною і Польщею, колегіум набув статусу академії. Цей статус 1670 р. було підтверджено польськ. королем Корибутом Вишневецьким і 1701 р. - рос. царем Петром І. КМА існувала до 1817 р. Значення КМА для подальшого духовного розвитку України полягає насамперед у здійсненні її інтелектуальними силами важливого за своїми наслідками культурного синтезу, метою якого було включення в українізовану греко-слов'янську духовну систему переосмислених надбань західної вченості і входжень України в європейський інтелектуальний процес як самобутньої культурної одиниці. Діяльність КМА спричинилася до зміни способу філософування в Україні (традиційне тяжіння до містичного споглядання змінилося переважною орієнтацією на схоластичний і новітній раціоналізм), до відокремлення філософії від релігії, до утвердження розуміння філософії як окремої системи теоретичних знань, що складається з раціональної, натуральної і моральної філософії Ф. ілософія КМА стала підґрунтям доби укр. бароко. Її можна було б визначити як укр. версію схоластики барокової доби, яка органічно поєднала характерні для укр. традиції ідеї з філософським змістом; синтезувала ідеї, що становили підґрунтя духовної творчості попередніх епох, з філософськими здобутками латинського Заходу, вписала в цю систему елементи таких різних філософських і світоглядних станів, як Ренесанс, Реформація, раннє Просвітництво; поряд з властивою цій філософії ретроспективністю й традиціоналізмом уможливила пошук шляхів включення елементів новітньої філософії, а також започаткувала формування ідей наукового знання. До сфери наукових інтересів вчених-могилянців входила антична спадщина (Платан, Аристотель, Плутарх, Сенека, Цицерон, Псевдо-Тален, Діоген Лаертський, Боецій), патристика (Августин, Климент Александрійський, Ориген, Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Василій Великий, Григорій Ниський, Григорій Назіанзин та ін.), схоластика (Петро Ломбардський, Тома Аквінський, Бонавентура, Альберт Великий, Туго Сент-Вікторський, Абеляр, Дуне Скот, оккамісти XIV ст., Раймунд Лумій, Авіценна, Аверроес, Суарес, Братиславський та ін.). З представників новітньої філософії в академії вивчали Мак'явеллі, Кардано, Галілея, Тихо де Браге, Коперника, Декарта, Ляйбніца, Вольфа, Баумайстера, Ліпсія, Греція, Спінозу, Гассенді, Ф. Бекона. Домінуюча в укр. думці неоплатонівська традиція (з характерною для неї етико-релігійною інтерпретацією смислів буття) від поч. XVII ст. доповнюється теоретично викінченою системою аристотелізму. Особливості рецепції західної філософії в лекційних курсах викладачів КМА відстежуються у доборі й інтерпретації ними філософських ідей західних мислителів, у їх тяжінні до тих філософів, які у своїх вченнях поряд з натурфілософськими питаннями чільне місце відводили з'ясуванню проблем метафізики, схилялися до концептуалізму як більш поміркованого варіанту західної середньовічної реалістичної традиції. У XVII ст. філософія КМА забезпечила належний розумовий вишкіл і повагу до теоретичної думки, підготувавши ґрунт до осмислення і подальшого розвитку (хоч і в схоластичному оформленні) новітньої філософії в Україні. Починаючи від XVIII ст. вчені-могилянці включають у свої курси системний виклад основних положень античних атомістів, а також ідей Гассенді й Ф. Бекона (хоч і дають їм негативну оцінку). Неабияку схильність вони виявляють до філософських ідей Декарта й Ляйбніца. Останні засвоювалися переважно з поширених тоді в Україні творів популяризатора й систематизатора вчення Ляйбніца Вольфа та через підручник представника вольфіанської школи Баумайстера. Не менш популярним був у КМА підручник професора Сорбонни Пурхоція, відомого як радикального послідовника Декарта. В КМА найбільш послідовним прихильником картезіанської системи був Щербацький. У дусі духовних тенденцій епохи бароко вчені-могилянці поряд з питаннями теології велику увагу приділяли логіко-гносеологічній і натурфілософській проблематиці. В галузі етики найбільша увага зосереджувалася на проблемах взаємозв'язку волі і розуму, самопізнання, сенсу життя та вибору шляху досягнення щастя. Сенс життя вбачався у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро, а досягнення щастя розглядалось як компромісне поєднання задоволень тілесних та духовних потреб людини. До останніх належав також пошук пізнання істини, себто природи і Бога. Проблему взаємозв'язку волі і розуму могилянці розв'язували, спираючись на концепцію етичного інтелектуалізму, що утверджувала пріоритет розуму над волею, його моральний вплив на волю (через надання останній різних варіантів вибору між добром і злом). КМА увійшла в історію розвитку філософії в Україні також завдяки такій яскравій постаті, як видатний укр. філософ Сковорода, який тут навчався у роки 1734 - 1735 та 1744 - 1745. У галузі політико-правової думки чільні представники і вихованці академії - Петро Могила, Сильвестр Косов, Йосиф Тризна, Мілетій Дзик, Варлаам Ясиневський, Пилип Орлик - зробили помітний внесок у розвиток державотворчих ідей. Це стосується розмірковувань Петра Могили про роль церкви в державі, про необхідність утвердження в Україні влади сильного православного володаря, "філософа на троні"; спроб в академічних інтелектуальних колах обґрунтувати божественне право Богдана Хмельницького з метою розв'язання проблеми легітимності гетьманської влади в Україні; статей "Конституції" Пилипа Орлика та політико-правових ідей його ж меморіалу під назвою "Вивід прав України". Група вчених-могилянців, що працювала на терені Росії (Прокопович, Яворський та ін.), узагальнювала і розвивала досвід рос. політичних традицій. Так, Прокопович створив рос. просвітницько-абсолютистську версію теорії природного права й суспільного договору, а Яворський та Лопатин обґрунтували концепцію розмежування світської і церковної влад, обстоювали автономію церкви.

ПАТРИСТИКА в українській культурі - поширення патристики на Русі-Україні з давніх часів засвідчується як відомими списками слов'янських перекладів окремих творів, так і різного походження збірками (ізборниками) фрагментів тлумачень, питань-відповідей, присвячених християнським світоглядним темам. Значна кількість таких перекладів з грецьк. мови, здійснених у Болгарії чи на Афоні, збереглася лише в списках і редакціях, що походять із книжних центрів Русі-України. Вже з XI - XII ст. твори Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського, Йоана Златоуста, Єфрема Сиріна, Максима Сповідника, Афанасія Синаїта, Дамаскіна та ін. стали не лише доктринальними, а й стилістичними взірцями для таких провідних християнських авторів Русі-України, як Іларіон Київський та Кирило Туровський. В XIV - XV ст. знайомству книжників Русі-України з повними перекладами патристики значною мірою сприяла діяльність Київських митрополитів Кіпріана та Григорія Цамблака, які після перебування на Афоні привезли до Русі-України нові сербські переклади творів отців церкви і, зокрема, зроблений монахом Ісаєю переклад книг, надписаних іменем Псевдо-Діонісія Ареопагіта. Велику обізнаність у писаннях патристичних авторів і глибину їх тлумачення виявили в полеміці, що розгорнулася довколо питання про Унію, такі представники укр. духовності, як Костянтин Острозький, Герасим Смотрицький, Іпатій Потій, Петро Скарга та ін. Твори отців церкви широко використовувались у курсах викладачів КМА, де розглядалися проблеми Бога і світу, християнської історіософії, етики, поетики та ін. Оригінальну інтерпретацію тексти східної та західної патристики отримали у філософії Сковороди. Його сучаснику архімандриту Нямецького монастиря Паїсію Величковському належить видатна заслуга у здійсненні низки нових перекладів творінь отців церкви, у відродженні давньої духовної традиції слов'янських перекладів патристики загалом.

ПРОСВІТА/ОСВІТА - поширення і засвоєння наукових знань, навичок, культури взагалі. Ці терміни походять від поняття "світло" і тим самим споріднені з "метафізикою світла". Знання чи, ширше, дух як світло не є метафорою, дух - це світло в матеріальному світі. Подібну точку зору зустрічаємо і в філософії Шеллінга ("Система трансцендентального ідеалізму"). Саме цим пояснюється, що головним джерелом пізнання є зорові відчуття. Є певна відмінність між П. і О., а тому існують і два напрями їх втілення О. світа - це функція діяльності школи К. ожна людина і кожне нове покоління в певному віці проходять курс освіти, яка, отже, визначається антропологічними особливостями розвитку людини. В повному обсязі освіта поділяється на три види і періоди: початкова, середня і вища. Перша дає елементи знань, читання і письмо; друга - сукупність наукових знань про природу, суспільство і людину для орієнтації у світі; третя - зосереджує увагу на спеціалізації. На відміну від математики і музики, філософія вивчається переважно у вищій школі, хоча елементи її можуть подаватися і в середній, в курсах суспільствознавства. Відомі спроби читати філософію і в середній школі. Так, Гегель в нюрнберзький період свого життя і діяльності (1808 - 1816) читав у гімназії "Філософську пропедевтику", в яку входили головні поняття його вчення. Освіта і є засвоєння культури, в тому числі і філософської, в школах, гімназіях, вузах. П. має дещо інший характер Ц. е - освіта не поколінь, а цілих народів у певні періоди розвитку. Такі періоди називають Просвітництвом і звичайно згадують при цьому вік Просвітництва у Франції (XVIII ст.) як антифеодальну ідеологію та філософію. Але Просвітництво, як і Відродження, може бути у кожного народу. Так, в Стародавній Греції його функцію виконували софістика і софісти (філософи, ритори); в Стародавньому Римі домінуючою формою була популярна філософія (Сенека, Ціцерон, Епіктет та ін.); у Новий час - філософія просвітників XVII - XVIII ст. у Франції, Англії, Німеччині. Оскільки мета просвіти - сформувати певний світогляд в широких колах народу чи інтелігенції, така філософія набуває популярного і утилітарного характеру. Шпет ("Нарис розвитку російської філософії") розробив концепцію, згідно з якою в Росії і Україні вона завжди була не науковим знанням, а мораллю, проповіддю, світоглядом, мала мету просвітницьку, а не творчу, ставила завдання не формувати людину, а виховувати її. Цей недолік, за Шпетом, може вважатися і її достоїнством, бо вона зверталася не стільки до абстрактних побудов, скільки до людей. Академічна філософія може виконувати освітню і просвітницьку функцію через опосередковуючі ланки - навчальні заклади, товариства знання та ін. Прикладом може бути Київська філософська школа, яку очолював Шинкарук.

РИТОРИКА (гр. ρητορική τέχνη - ораторське мистецтво, наука красномовства; лат. ars rhetorica - мистецтво говоріння). Сьогодні термін "риторика" вживають у різних значеннях: 1) наука красномовства, ораторське мистецтво; 2) навчальний предмет, в якому викладена теорія красномовства, ораторського мистецтва; 3) підручник з цього предмета; 4) позірне, зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство; 5) назва молодшого класу у навчальних закладах України XVI - XVin ст. Р. займала важливе місце в системі освіти Античності, в середньовічній Європі, а особливо в епоху Відродження. У цей час вона разом з теологією, філологією, граматикою становила основу комплексу знань, які здобувала молодь у навчальних закладах. У добу Відродження Р. відігравала роль методології замість філософії, що в епоху Середньовіччя обслуговувала насамперед потреби теології. Найранішою пам'яткою риторичного мистецтва в Україні можна вважати перекладений і творчо перероблений трактат візантійського автора Георгія Хуровска "О образьхь", уміщений в "Ізборнику Святослава 1073 р.". Там розглядаються 27 "творьчестиихь образовь", тобто риторико-поетичних фігур і тропів, вживаних античними і візантійськими письменниками для прикрашання мови. Це найраніша пам'ятка не тільки поетики, риторики, семантики, а й естетичної думки України Княжої доби, яка протягом багатьох віків була єдиним риторико-естетичним посібником У країни-Руси. По ньому вчилися прикрашати мову і робити її переконливішою та емоційнішою багато ораторів аж до ХУП ст., коли почали з'являтися підручники Р. західноєвропейського походження, а незабаром - і риторичні трактати, написані вихованцями КМА латинською мовою. Майже всі вони мають ренесансно-гуманістичну спрямованість і виконують обов'язки методолога серед академічних дисциплін, а тому в кінці риторичних трактатів часто подаються додатки у вигляді скорочених курсів філософії, переважно логічного змісту. В цілому, в них домінує тип Р., який орієнтується на класичні зразки і вирізняється "пристойністю" (decorum) як провідним принципом, - це особливо характерне для Прокоповича. Вітчизняні ритори, як і їхні попередники (передусім Аристотель, Ціцерон. Квінти ліан), великого значення надавали тропам і фігурам, вважаючи їх не тільки засобом прикрашання мови, а й збудження певних афектів у слухачів. Серед тропів перевага надавалася алегорії, що засвідчують майже всі заголовки тодішніх риторичних курсів. Ритори прагнули здивувати слухача незвичайними словами і дивовижними словосполученнями і в такий спосіб показати свою ерудицію, уміння варіювати і розвивати знайомі теми й мотиви. Це є додатковим свідченням поширення в Україні барокового стилю, який спричинився до появи в риторичних курсах елементів "дотепності". Ораторською майстерністю добре володіли не тільки професори КМА, а й усі укр. полемісти, починаючи від Оріховського, якого у свій час називали "українським Демостеном". Не останнє місце серед інших дисциплін займала Р. й пізніше в нових духовних і світських навчальних закладах України XIX ст. За комуністичного режиму Р. була упосліджена і не фігурувала серед обов'язкових дисциплін в освітніх інституціях України. Нині викладання Р. поступово відновлюється.

СУБСТАНЦІЙНА ФОРМА - термін схоластичної філософії, що означає визначеність, специфічне "одне", до якого причетне явище або річ, що пояснюється; С. ф. - це форма речі, що мислиться як єдність її суттєвих ознак, на відміну від т. зв. акцидентальної форми, яка виражає несамостійну, випадкову ознаку речі, що може бути або не бути. У схоластиці дискутувалося питання про єдність і множинність С. ф. у внутрішній структурі речі, зокрема змішаного тіла або живого організму. Концепцію єдності С.ф. у різних її інтерпретаціях обстоювали Аверроес і ТомаАквінський. Вчення про множинність С.ф. дотримувалися Альберт Великий, Дуне Скот та ін. Ця проблема обговорювалася також у філософських курсах КМА.

ЩОСЬНІСТЬ - термін, запозичений середньовічною філософією в Аристотеля; виражає форму речі або радше її "сутність буття", те, що в існуючій речі відповідає її визначенню, сукупності її суттєвих ознак. Для того, щоб осмислено говорити не просто про буття, а про буття певної речі, тобто про існування чогось визначеного, середньовічні мислителі вважали за необхідне "вхопити" цю визначеність у чистому вигляді, виокремити це "щось", тобто змістову "щосьнісну" характеристику існуючого. Термін часто вживається у філософських курсах КМА.

•

- left abeam