кульманін

1) угломер (тж геод.)

2) угольник, наугольник

- escuadra falsa

3) воен. группа, расчёт, команда

4) малоупотр. группа ( людей); бригада

5) ав., мор. эскадра

••

••

распределительный щит (switchboard, panel board, panel)

кульман (panel Board)

прессшпан (panel board)

switchboard (коммутатор, распределительный щит, щит управления, коммутационный щит, операционный щит)

panel board (распределительный щит, кульман, прессшпан)

panel (панель, панно, комиссия, филенка, группа специалистов, распределительный щит)

panel board (распределительный щит, кульман, прессшпан)

n <-(e)s, -er> чертёжная доска; кульман

1) кульман

2) планшет

3) чертёжная доска

Смотри также:

йолгорно

диал. тропинка, тропа. Кадыргылше йытыккорно извилистая тропинка.

□ Окнашкына шошо йӱд керылт онча, кӱкшӧ кульман кошар вуян орманчыже йытыккорныш возеш. Я. Ялкайн. В окно смотрит весенняя ночь, остроконечная тень от высокого забора падает на тропинку. Кок могырысо йытыккорно-влакыштат студент шуко, чыланат вашкат. Я. Ялкайн. На тропинках с обеих сторон много студентов, все спешат. См. йолгорно.

КОНСЕНСУС (лат. consensus - згода, одностайність) - поняття практичної філософії, яке на відміну від конфлікту передбачає досягнення балансу інтересів в суспільстві на ґрунті всезагального порозуміння щодо основних цінностей та етичних норм. К. є фундаментальним поняттям комунікативної філософії (Апель, Габермас, Кульман та ін.), в якій на відміну від теорій відповідності, або відображення, постає критерієм істини стверджувальних висловлювань та легітимації (обґрунтування) належнісних висловлювань. Розрізняється істинний (раціональний) та хибний К. За умов істинного К., концепт якого є подальшим розвитком Кантового принципу універсалізації, критерієм істини та загальнозначущості етичних норм постає порозуміння не емпіричних, а принципово усіх можливих розумних, тобто здатних до аргументації, суб'єктів. В останньому випадку порозуміння досягається на основі "невимушеного примусу найвагомішого аргументу" (ідеальний дискурс) (Габермас). Хибний К. базується на нерефлексованій підміні комунікативної раціональності стратегічною раціональністю (цілераціональністю). Він пов'язується з ідеологічною або догматичною системою цінностей. Поняття хибного К. є реконструкцією на ґрунті комунікативної парадигми поняття хибної свідомості Маркса.

НОРМАТИВНА ЕТИКА - 1) сукупність норм, настанов, вимог моралі, що об'єднані певною філософсько-світоглядною концепцією чи релігійним віровченням і орієнтовані на діяльне, поведінкове їх втілення; 2) розділ теоретичної етики, який досліджує й обґрунтовує подібну сукупність. Перші нормативні моделі моральнісної поведінки, що узагальнювали безпосередній досвід людських стосунків, виступали у вигляді заповітів пращурів, висловів мудреців, повчань пророків. Світоглядне обґрунтування нормативно-належної поведінки складається у філософській думці та світових релігіях. Н.е. завжди пов'язана зі сферою свідомого, відрефлектованого, належного, пошук якого має крайні полюси у вигляді етичного догматизму та етичного релятивізму. Відносність моральних законів в античному світі вперше була осмислена софістами. Виокремлення Аристотелем етики як особливої філософської науки приводить до закріплення за нею нормативної соціально-регулятивної функції. Остання здійснюється за допомогою морального ідеалу, теоретичних обґрунтованих уявлень про нормативно належне. Н.е. актуалізується за умов ціннісних криз, вичерпаності або ослабленості продуктивно-узагальнюючих можливостей повсякденної свідомості й регулятивного потенціалу звичаїв та традицій. За певних умов Н.е. тяжіє до побутового повчання, її елементи завжди присутні в моралізаторській літературі. Протягом багатьох століть нормативно-етичні приписи діставали виразне втілення у змісті художніх творів. Упродовж усього розвитку класичної філософії етична нормативність залишалася її істотною темою. Практична філософія виробила широкий діапазон форм - від рапсодичних роздумів ("Досліди" Монтеня) до цілісного систематичного життєвчення ("Етика" Спінози). Категорія "вищого блага" визначала як телеологічно, так і теологічно орієнтовані системи Н.е., проте її зміст пов'язувався з діаметрально протилежними засадами (земне і небесне, сакральне і профанне, людське і Божественне) Д. ля релігійної етики найвищим ідеалом-зразком поставали якості, вчинки і настанови засновників відповідних релігій (Будди, Ісуса Христа, Мухаммеда). Тлумачення подібних взірцевих проявів доброчинності надає можливість виділити найбільш важливі для релігії якості (віра, упокорення, терпіння, милосердя та ін.) і норми поведінки (виконання ритуалів, роздача милостині, заборона крадіжок, убивств), світоглядні настанови та принципи (вина, гріх, розкаяння, страх, фаталізм, аскетизм та ін.). Категорія "загального блага" стає засадничою для ціннісно-раціонального обґрунтування й нової логіки нормативності, яка була втілена в різних варіантах концепції суспільного договору (Гоббс, Локк, Руссо). Кант, започаткувавши деонтологічний напрям етики, закладає основи як етики принципів, так і етичного формалізму. Категоричний імператив має ціннісне визначення поряд із суто формальною апеляцією до універсального самозаконодавства всіх розумних істот Р. озведення аксіології та деонтології, співвідношення добра і блага стали темами гострих дискусій друг. пол. XIX - поч. XX ст. Ціннісно-нормативні аспекти є досить суттєвими в "гуманістичній етиці", етиці самореалізації, етиці космічної телеології, "феліцитології" та ін Р. азом з тим впливовим стає заперечення нормативності як характеристики етичної теорії. Насамперед, це стосується соціології, зорієнтованої на виведення належного з сущого (Дюркгейм та ін.); широкого розвитку набуває дескриптивна етика. Прескриптивна етика виводиться за межі наукового знання в аналітичній філософи, метаетиці, неопозитивізмі Р. озширення простору свободного вибору, зменшення контролю суспільної думки над поведінкою індивідів, охорона законом свободи думки, совісті, релігії, переконань призвели до зменшення соціальної значущості конвенційної Н.е. Під враженням пропагандистських зловживань етичною нормативністю, що були характерні для тоталітарних режимів, Н.е. незрідка розглядалася як архаїчний компонент філософії, як репресивна соціальна сила. Разом з цим навіть намагання створити "мораль без норм" в екзистенціалізмі (Сартр), ситуаційній етиці (Флетчер) ніколи не приводили до утвердження абсолютного децизіонізму В. цілому всі етичні напрями, що проголошували свій понаднормативний статус (метаетика, позитивізм, дескриптивізм, емпірична етика та ін.), не могли обійти питання про нормативне як мотив етично відповідального вчинку. В 70 - 90-ті рр. на тлі зростаючої аномії, легалізації маргінальності, зменшення нормуючого впливу звичаїв і традицій виникають умови для реактуалізації Н.е. Започаткована Вебером "етика відповідальності" дістала продовження в неоконсервативній етиці Йонаса, Люббе, Кальтенбрунера та ін. Нові основи нормативності в межах некласичної філософії закладаються дискурсивно-комунікативною реконструкцією практичного розуму в трансцендентальній прагматиці (Апель, Габермас, Кульман, Ебелінг). Загострення глобальних планетарних проблем актуалізувало розробку нових принципів Н.е. (стримування, обмеження, перестороги). Значного поширення набула екологічна етика.