застосування+сили

1) злочинець; особа, оголошена поза законом

2) забороняти; ставити (визнавати, оголошувати) поза законом; позбавляти законної сили; оголошувати поза законом

•

- outlaw a newspaper

- physical annexation

1) застосування насильства ( або сили)

2) застосовувати силу, вдаватися до насильства, застосовувати насильницькі дії

- Restoration

- retrospective act

- unlawful acquisition of arms

1) пропаганда війни; розпалювання воєнної істерії

2) брязкання зброєю; погроза застосування воєнної сили

* * *

застосування дійової сили

1) робота ( по найму), служба; заняття, робота; заняття, професія

2) зайнятість ( робочої сили)

3) прийом ( на роботу); наймання ( працівників)

4) застосування, використання

1. переставати, утримуватися

2. припиняти

- to desist from attempts відмовитися від спроб

- to desist from doing smth. утриматися від чогось

- to desist from the use of military force відмовитися від використання/ застосування військової сили

n зброя

- absolute weapons абсолютна зброя

- anti-forces weapons зброя для ураження супротивних сил

- anti-material weapons зброя для ураження бойової техніки

- anti-personnel weapons зброя для ураження живої сили

- atomic weapons атомна/ ядерна зброя

- bacteriological weapons бактеріологічна зброя

- basic weapons основна стрілецька зброя

- biological weapons біологічна зброя

- chemical weapons хімічна зброя

- conventional weapons звичайна зброя

- enhanced radiation weapons ядерна зброя підвищеної радіації, нейтронна зброя

- fission weapons атомна ядерна зброя

- fusion weapons термоядерна зброя

- guided weapons керована зброя

- lethal weapons смертельна/ смертоносна зброя

- limited nuclear weapons тактична ядерна зброя

- major weapons основні види озброєнь

- mass destruction weapons зброя масового ураження/ знищення

- minor weapons другорядні види озброєнь

- neutron weapons нейтронна зброя

- new generation weapons нове покоління зброї; зброя нового покоління

- nuclear weapons атомна/ ядерна зброя

- nuclear weapon state ядерна держава

- nuclear weapon test ядерні випробовування, випробування ядерної зброї

- offensive weapons наступальна зброя

- retaliatory weapon зброя для нанесення відповідного удару/ удару у відповідь

- sophisticated weapons найновіші види озброєнь, сучасна зброя

- strategic nuclear weapons стратегічна ядерна зброя

- tactical nuclear weapons (TNWs) тактична ядерна зброя

- theatre nuclear weapons ядерна зброя театру воєнних дій

- thermonuclear weapon термоядерна зброя

- ultimate weapons абсолютна зброя

- unconventional weapons особливі/ незвичайні види озброєнь (ядерна, хімічна, бактеріологічна зброя), засоби масового знищення

- vengeance weapon зброя відплати, засіб нанесення відповідного удару

- weapons of mass annihilation зброя масового знищення

- weapons of mass extermination зброя масового знищення

- weapons of mass destruction зброя масового знищення

- weapons of war засоби ведення війни

- weapons of warfare засоби ведення війни

- abolition of nuclear weapons ліквідація ядерної зброї

- accumulation of weapons накопичення зброї

- acquision of nuclear weapons придбання ядерної зброї

- cessation of the production of nuclear weapons припинення виробництва ядерної зброї

- control of nuclear weapon контроль над ядерною зброєю

- disposal of chemical weapons ліквідація хімічної зброї

- dissemination of nuclear weapons розповсюдження ядерної зброї

- drive for ultimate weapon прагнення володіти "абсолютною зброєю"

- elimination of chemical weapons ліквідація/ знищення хімічної зброї

- health aspects of chemical and biological weapons вплив хімічної та біологічної зброї на здоров'я людей

- limitation of conventional weapons обмеження звичайних видів озброєнь

- limitation of offensive and defensive nuclear weapon systems обмеження наступальних і оборонних ядерних систем оборони

- limited or partial use of nuclear weapons обмежене або часткове застосування ядерної зброї

- manufacture of weapons виробництво зброї

- production of weapons виробництво зброї

- prohibition and elimination of all types of weapons of mass destruction заборона і ліквідація всіх видів зброї масового ураження

- qualitative development of nuclear weapon якісний розвиток ядерної зброї

- spread of nuclear weapons розповсюдження ядерної зброї

- stockpiles of nuclear weapons запаси ядерної зброї

- stockpiling of new weapons накопичення нових видів зброї/ озброєнь

- testing of nuclear weapons випробування ядерної зброї

- use of nuclear weapon використання ядерної зброї

- to accept nuclear weapons визнати ядерну зброю

- to accumulate weapons накопичувати зброю

- to aquire biological weapons придбати біологічну зброю

- to ban weapons of mass destruction заборонити зброю масового знищення

- to deploy nuclear weapons встановити/ розмістити ядерну зброю

- to design nuclear weapons розробляти/ проектувати ядерну зброю

- to destroy nuclear weapons знищити ядерну зброю

- to develop new types of weapons розробляти нові види зброї/ озброєнь

- to emplace nuclear weapons розміщати ядерну зброю на дні океанів

- to exclude all types of nuclear weapons from the arsenals of states вилучати всі види ядерної зброї з державних арсеналів

- to halt the production of nuclear weapons зупинити виробництво ядерної зброї

- to hinder the spread of nuclear weapons перешкоджати розповсюдженню ядерної зброї

- to implant nuclear weapons розміщати ядерну зброю на дні океанів

- to limit qualitatively strategic weapons якісно обмежити стратегічну зброю

- to place restrictions on the size of strategic weapons systems ввести обмеження на розмір систем стратегічного озброєння

- to prevent the spread of nuclear weapons запобігати розповсюдженню ядерної зброї

- to reduce quantitatively strategic weapon кількісно обмежити стратегічну зброю

- to refrain from acquiring nuclear weapons утриматися від придбання ядерної зброї

- to remove the danger of the use of nuclear weapons запобігати використанню ядерної зброї, усунути небезпеку використання ядерної зброї

- to renounce offensive chemical weapons відмовлятися від наступальної хімічної зброї

- to secure non-proliferation of atomic weapons забезпечити нерозповсюдження атомної зброї

- to station nuclear weapons встановити/ розмістити ядерну зброю

- to store weapons накопичувати зброю

ДАО (кит. - Бог, шлях, принцип, закономірність) - одна з основних категорій кит. філософії, яка незмінно присутня у багатьох її напрямах, але має різне тлумачення. Д. - центральне поняття даосизму, основна категорія онтологічного та космологічного аспектів цього вчення В. концепції Лао-цзи Д. - абстрактна сутність, яка є одночасно буття і небуття, "наявність" і "відсутність", всеохопнай наскрізна, але недоступна вербальному описові. Для Чжуан-цзи Д. скрізь присутнє; воно створює час та простір. Д. є небуття, але породжує все розмаїття речей та явищ. Представники неодаосизму Хе Янь і Го Сян визначали Д., відповідно, як "небуття" ("відсутність") та "буття" ("наявність"), відкидаючи дуальність в тлумаченні цієї категорії. У вченні Конфуція Д. позбавляється космологічного тлумачення. Носіями Д. виступають індивід, суспільство, держава. Д. залежить від свого носія (для добропорядних людей воно "пряме","велике"; для ницих - "криве", "мале"). Мен-цзи розрізняє небесне Д. (передвизначення) і людське Д. (благочинні вчинки людей) Д. ля Сюнь-цзи Д. всеосяжне, воно створює Всесвіт, і є одночасно моральним законом, дотримуючись якого людина здатна перетворювати свою "злу природу". "Межа" людського Д. - етикет, благопристойність. Засновники неоконфуціанства акцентували увагу на онтологічній характеристиці Д. Чжу Сі ототожнив Д. з "Великою межею" і принципом "лі"; взаємодіючи з Д., сили "інь" та "ян" і "п'ять елементів" "у сін" породжують світ. Категорія Д. знаходить застосування і в сучасній кит. філософії.

МИР - соціальний стан буття, який характеризується відсутністю збройної боротьби у масштабних і явно виражених формах. Традиція включення проблематики М. в контекст філософських пошуків має тривалу історію. Давньоінд. парадигма М. виходила з примату індивідуального М. над соціальним. Слово "шанти" (М.) - це заспокоєність, умиротворіння особистості. Зміст позначеного ним поняття не виключає необхідних аспектів збройного встановлення М. для всього суспільства. В античній Європі (Греція і Рим) розуміння М. також охоплювало конкретний мілітарний аспект. У Греції М. розглядався як внутрішньоеллінська проблема (внутрішній М.); зовнішнім М. була перерва між необхідними (у соціальному сенсі) війнами В. ід мрій про мирний "золотий" вік мислителі переходили до раціонального обґрунтування і встановлення справедливих відносин між однорідними, як правило, християнськими державами. Від Августина Блаженного бере витоки ідея створення "Божого миру". Поняття природного права, суспільного договору та державного розуму було в основі вчень Гоббса та Спінози; останній окреслив позитивний зміст М., уґрунтовуючи його на доброчесності, яка спирається на твердість духу. У соціальній філософії Канта розуміння М. невіддільне від тлумачення ним поняття "соціального договору" як регулятивної ідеї стосовно встановлення у суспільстві верховенства закону. Це верховенство закону є запорукою М. як у відносинах між окремими індивідами, так і між націями. Концепція "вічного миру" включала ідею універсального єднання держав і націй. У сучасній соціальній філософії, політології, соціології М. у відносинах між державами і народами характеризується або повною відсутністю застосування збройної сили у відносинах (чи загрози силою), дотриманням прийнятих зобов'язань дружнього співіснування народів або припиненням на певний час широкомасштабних війн і збройних конфліктів, закріпленням їх результатів у мирному стані. При застосуванні теоретичного підходу Клаузевіца, який вважав сутністю війни продовження політики насильницькими засобами, М. постає як закріплення і продовження тих політичних тенденцій, які передували йому у стані війні, а також як підготовка до нових воєн. Поняття "озброєний М." використовується теоретиками західноєвропейської школи для кваліфікації стану сучасних міжнародних відносин, коли озброєні для ведення широкомасштабних збройних конфліктів сторони зважають на переваги стешу М.

ПОЛІТИКА ( від грецьк. πολίτικα - державна діяльність) - у найзагальнішому значенні - це діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин між людьми для забезпечення певного стану деякої суспільної одиниці (суспільного утворення). П. займається той, хто намагається спрямовувати поведінку та взаємини між людьми в межах різноманітних суспільних (колективних) утворень з метою забезпечити деякий стан цих утворень. Переважно терміном "П." позначають діяльність, спрямовану на великі суспільні утворення, кордони яких збігаються з державними кордонами. Тому іноді визначають П., ґрунтуючись на понятті держави чи участі в державному управлінні, домагання такої участі та здійснення впливу на державу. Але держава є тільки одним із типів політичних установ і, отже, поняття П. має бути підставовим (базовим) щодо поняття держави, а не навпаки. Найглибші джерела П. закорінені в природі людини, тобто ці джерела антропологічні. Основною передумовою появи П. є усвідомлення того, що стан того колективного утворення, яке складають люди, можна і потрібно регулювати. Не має значення, що саме в тому чи іншому випадку стало безпосереднім стимулом для появи політичних установ: це могли бути завоювання і потреба тримати завойованих у покорі, егоїстичні інтереси окремих груп (як припускається в марксизмі), але це могло бути і намагання людей відвернути хаос і збільшити міру своєї безпеки, тобто деякі спільні інтереси. Всі ці чинники могли накладатися та взаємодіяти. Підтримання певного ладу чи порядку (заради загальної безпеки) належить до найперших і найважливіших цілей П. і чинне навіть тоді, коли фундаментальну потребу у підтриманні ладу якісь групи використовують, щоб впровадити та підтримувати порядок, вигідний для них Я. кщо слово "культура" застосувати в антропологічному значенні, то П. в цьому аспекті є частиною штучних світів чи культур, створених людськими суспільствами. Таке визначення П. є цінніснонейтральним: у ньому не говориться, що П. ми повинні називати тільки діяльність, спрямовану на забезпечення загального "добробуту" суспільних цінностей. Ціннісно-нейтральне ("владне") розуміння П. лежить у руслі т. зв. політичного реалізму, засновником концепції якого вважають Мак'явеллі. Сучасне розуміння П., хоча й містить елемент політичного реалізму, полягає у визнанні певних обмежень у застосуванні тих технологій, що мають метою утвердження влади. Такі обмеження є різними у різних суспільствах, у різні історичні періоди та в різних історичних ситуаціях Ц. е можуть бути певні традиції, різного роду соціальні та правові норми, особливо способи легітимізації суспільної влади, звичаї, певні міфи і стереотипи суспільної свідомості тощо. Загалом наведене щойно визначення є радше нормативним (про що свідчать коментарі до нього, в яких заперечується, що П. можна розуміти як застосування "голої сили"). У нормативному розумінні П. - вид діяльності, яка має метою забезпечення найважливіших передумов добробуту суспільного утворення шляхом узгодження інтересів та ціннісних орієнтацій осіб та суспільних груп. Словом "добробут" у даному разі позначають не лише матеріальний, а й духовний стан суспільства; термін "передумови" позначає тут деякі необхідні передумови, за наявності яких люди найбільшою мірою здатні реалізувати свою творчу енергію; вислів "узгодження інтересів і ціннісних орієнтацій" передбачає, по-перше, що люди повинні мати можливість висловлювати думки щодо своїх інтересів та ідеалів і що політик не може унезалежнювати себе від цих розумінь та нав'язувати людям силою той спосіб життя, який він вважає кращим для людей (насильне "ощасливлення"). Звідси випливає, що П. має полягати передусім у врахуванні різних інтересів, різних понять про добро і щастя, різних ідеалів, аби узгоджувати їх, тобто вона полягає у відверненні насильницьких конфліктів. Звідси вислів: "П. - це мистецтво можливого". Коли говорять: "Де починається війна, там закінчується П.", то в даному випадку маємо справу з нормативним розумінням П., з якого випливає, що не кожен "політичний" режим є політичним. Не є такими тиранія, олігархія, диктатура, тоталітаризм, демократія в її популістських варіантах. Внутрішня П. перестає бути П., якщо ігноруються інтереси осіб, соціальних та етнічних груп чи всього суспільства (нації), тобто коли нав'язується воля однієї особи, групи осіб чи більшості М. іжнародна П. також перестає бути П., коли одна держава або група держав нав'язують силою свою волю іншим народам або державам. У цьому сенсі справедливим є вислів: "Де починається насильство, там кінчається П.". Варто зауважити, що з ціннісно-нейтрального розуміння П. (коли таке розуміння утверджують не як метод дослідження, а як принцип) випливає політичний нігілізм, що є поширеним явищем у посткомуністичних країнах (де П. часто розуміють як засіб утвердження групових інтересів). Але навіть у межах загалом демократичних течій політичної філософії (та відповідних ідеологій) різні теорії наголошують деякі відмінні аспекти в розумінні того, якою має бути мета П. та якими лівіють бути політичні технології Я. к правило, різні концепції П. відповідають різним концепціям держави: те, як розуміють мету та засоби П., залежить передусім від того, в чому вбачають призначення держави (див. держава).

Прокопович, Теофан (1681, Київ - 1736) - укр. мислитель, богослов, церковний діяч. При хрещенні був названий Єлисеєм, справжнє прізвище, ймовірно, Церейський. Згодом узяв прізвище свого дядька - Теофана Прокоповича, професора і ректора КМА. Навчався в КМА, потім упродовж трьох років студіював у колегії св. Атанасія у Римі. Навчався також в ун-тах Швейцарії і Німеччини, зокрема в Йєні, Галле, Альтдорфі. Повернувшись на батьківщину, понад десять років був проф. і ректором КМА, викладав поетику, риторику, філософію, математику, теологію. На вимогу царя Петра І П. проти власної волі змушений був переїхати до Петербурга. Він підтримує освітні реформи Петра, створює перший проект Академії наук, очолює літературно-громадський гурток, який одержав назву "вченої дружини", пише низку публіцистичних і філософсько-богословських творів. Іноземні вчені вважали його найосвіченішою людиною тогочасної Росії, доробок якої позначився на багатьох напрямах розвитку її культури і науки. Мислитель вважав, що Бог як предвічна мудрість і вседосконалий розум існував до буття світу і є його першопричина і творець. Разом із тим, на думку П., повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, у яких він з необхідністю існує і які він рухає. Ядром учення П. про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Матерія при цьому розглядалась як спільний і єдиний субстрат природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності, а форма - як основа їхньої якісної різноманітності. П. наполягав на активності матерії як компонента субстанції, котра знаходиться в постійному русі, що є універсальним і являє собою "мовби якесь загальне життя всього світу". На роздумах мислителя про матерію позначився розвиток природознавства, який схилив його до двох висновків: по-перше, на відміну кір Аристотеля, він твердив, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах: це стосується неба і землі, живого і неживого, вона змінює лише форму, переходячи від одного тіла до іншого; по-друге, створена на початку світу Богом матерія не може далі ні народжуватися, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Заперечуючи атомістичне вчення, П. вважав, що матеріальний всесвіт складається з найдрібніших корпускул, які є подільними до безмежності, але й найменша частинка тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до матеріальної точки. Він не погоджувався з думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Простір і час, як вважав мислитель, невіддільні від рухомого тіла. Високо оцінюючи розум людини, П. приділяв значну увагу вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Істина перестає бути для нього чимось заздалегідь даним у Біблії, а розуміється як процес набуття і нарощування людством нового знання. П. визначає істинне знання, прагнучи розширити межі самобутності наукової істини, як корисне і практично значуще. Суттєве місце в творах П. відведено проблемі людини та моралі. Ідеї, що він розвивав, були спрямовані проти середньовічних концепцій у цій галузі, сприяли формуванню нових етичних норм і уявлень. У своїх творах П. виходив із ідеї про те, що основою історичного поступу, сили держави, добробуту громадян є освіта, поширення наук, мистецтв і ремесел. Тому верховним носієм державної влади, на його думку, може бути лише просвічений володар, "філософ на троні". Центральне місце в філософському вченні П. належить теорії держави і права. Створений ним перший в Росії варіант теорії просвіченого абсолютизму був наслідком застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій історії рос. державності і її нагальних потреб у петровську добу. Він сприяв утвердженню пріоритету світського начала, науки, розуму, що спиралися на авторитет сильної і просвіченої державної влади; протидіяв намаганням боярської і церковної опозиції виступити проти петровських реформ; захищав демократичну за своєю сутністю ідею спільного блага - "всенародної користі". Створена П. теорія просвіченого абсолютизму мала чимало спільного з ученнями ранньобуржуазних теоретиків держави і права: Ліпсія, Греція, Гоббса, Пуфендорфа. При її опрацюванні мислитель використовував не лише доробок західних вчень, а й осмислення державотворчих ідей, особливо пов'язаних з теорією природного права, наявній в укр. філософській і суспільно-політичній думці вже від друг, пол. XVI ст. Але запропонована П. теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а, сприяючи централізації Росії, слугувала придушенню тут автономістичних і самостійницьких прагнень у сфері державотворення. В поглядах П. відобразився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на ідеях східної патристики і західної схоластики, до формування філософських концепцій Нового часу.

[br]

Осн. тв.: "Мистецтво риторики" (рукопис, 1706); "Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави" (1726); "Духовний регламент" (1823).

ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАННЯ - окремий, відносно самостійний тип наукового знання, первинний рівень якого формується на основі якісної переробки емпіричного знання засобами і в формах раціонального мислення. Він є результатом узагальнення і концептуалізації емпіричного матеріалу, даних спостереження та експерименту, абстрагування від несуттєвих і випадкових характеристик об'єкта, його ідеальної реконструкції (див. ідеалізація). Утворене таким чином знання виражається у формі загальних уявлень, понять, узагальнюючих положень, ідей, принципів і організується у відносно замкнені системи абстракцій - концепції, гіпотези, наукові теорії, їх асоціації. На основі якісної переробки засобами і в формах раціонального мислення не тільки емпіричного, а й первинного чи нижчого рівнів теоретичного знання виростають наступні, вищі рівні теоретичного знання, нашаровуючись один на одного і утворюючи складну ієрархічну його будову. Цей процес називають теоретизацією науки Н. а відміну від емпіричного, теоретичне знання створює абстрактний образ реальності, відображає і пояснює сутність об'єктів, закони їх функціювання та розвитку, передбачає невідомі явища і процеси, виводить нові закономірності. Завдяки цій властивості теоретичне знання ніби віддаляється від безпосередньо даної реальності і поширюється на ширші предметні області, які не були, а інколи приципово не можуть бути дані в сфері безпосереднього чуттєвого досвіду. В результаті утворюються теоретичні системи, що містять абстракції великої узагальнюючої сили. Теоретичне знання глибше і точніше відтворює реальність, ніж знання емпіричне, але поступається йому в онтологічній прозорості і обґрунтованості своїх абстракцій. Тому істинність теоретичного знання вже не може бути встановлена засобами чуттєвої достовірності і вимагає застосування спеціальних, добре розроблених процедур логічного доведення, теоретичного обґрунтування та практичної перевірки. При цьому пошуки об'єктивного аналога в дійсності для витлумачення змісту абстрактних конструкцій часто становлять складну методологічну проблему, що в логіці, методології та філософії науки отримала назву "проблеми реальності" або "проблеми існування". В окремих випадках знаходження такого аналога досягається шляхом редукції абстракцій високого рівня до абстракцій нижчого рівня, що дозволяють емпіричну інтерпретацію; експериментального, досвідного чи логічного обґрунтування теоретичної системи в цілому; практичної чи технічної реалізації абстрактних побудов. Універсального методу розв'язання проблеми реальності не створено.