еволюція

I ЕВОЛЮЦІЯ (лат. evolutio - розкриття, розвиток) - термін, що позначає розвиток, переважно незворотні зміни, які мають місце в живій і неживій природі, а також у соціальних системах. Е. може вести до ускладнення, диференціації, підвищення рівня організації системи (прогресивна Е.) або ж, навпаки, до пониження її рівня. Можливою є також Е. при збереженні загального рівня (або висоти) організації, напр., Е. геологічних систем, мовних. Термін "Е." найчастіше застосовується на означення розвитку біологічних об'єктів під впливом природного добору. Ранніми натуралістами Е. уявлялась як послідовність органічних форм, тобто "драбина істот", пояснення якої не виходило за межі ідей креаціонізму. Незрозумілість механізмів і рушійних сил Е. призвела до появи спекулятивних концепцій Е., найбільш завершеною серед яких була теорія Ламарка. Згідно з нею, Е. організмів - це двоєдиний процес. Один тип еволюційних змін відбувається під дією внутрішніх сил, інший - в результаті пристосування до середовища. Дарвін відмовився від ламарківської теорії безпосереднього пристосування й охарактеризував рушійну силу Е. через взаємодію спадковості, мінливості і добору. Подальший розвиток теорії Е. пов'язаний з успіхами генетики, започаткованої законами Менделя про розщеплення ознак при схрещуванні. Успіхи генетики відкрили шлях для дослідження видових популяцій. Особливе місце займає група еволюційних уявлень (від Ламарка до Спенсера), за якими на неадаптивні, незалежні від середовища, зміни накладаються адаптації, обумовлені середовищем. Стосовно соціальних систем Е. розглядається як аспект розгортання історичного процесу, який базується на поступових кількісних змінах. У цьому розумінні антиподом Е. є революція.

[br]

II див. еволюція та революція

астр.; физ. эволю́ция

ევოლუცია

evolütsiya

ЕВОЛЮЦІЙНА ЕПІСТЕМОЛОГІЯ - галузь досліджень пізнавального процесу як продовження еволюції живої природи та її продукту. Основоположником Е.е. вважається австр. етолог Лоренц. У практику філософських досліджень термін "Е.е." був уведений амер. психологом і методологом науки Кемпбеллом (1974). Сучасна Е.е. існує в двох варіантах. Згідно із "сильним" (уніфікаційним) варіантом еволюція наукового знання - це органічна частина єдиного еволюційного процесу, котрий включає в себе як біологічну еволюцію, так і еволюцію людської свідомості. "Слабкий" варіант був розроблений Поппером; він спирається на теоретико-біологічні уявлення про природу знання, а також концепції психо-фізіологічного моделювання когнітивних процесів. В історичний розвиток Е.е. важливий внесок зробили Тулмін, Фолмер, Пеппер, Піаже, Джилскі та ін. До кола проблем, які перебувають у центрі уваги Е.е., входять: прояснення епістемічних питань у річищі біологічної еволюції, побудова ієрархії пізнавальних процесів на різних біологічних рівнях, дослідження еволюції органів пізнання, аналіз еволюційної специфіки когнітивних і концептуальних структур. Стратегія розширення Е.е., здійснена Поппером, трансформує її в епістемологічний еволюціонізм, у контексті якого сама еволюція трактується як пізнавальний процес. Термін "пізнання" в епістемологічному еволюціонізмі Поппера означає процес розв'язання проблем методом спроб і помилок, а будь-який прогрес в органічній адаптації розглядається як зростання знання. В дослідженні проблеми історичного розвитку знання епістемологічний еволюціонізм протистоїть неопозитивізму В. ін прагне створити узагальнену теорію розвитку науки, яка б виявилася спроможною подолати обмеженості протиборчих епістемологічних позицій, зокрема тих, які виникли в результаті дискусії емпіристів і раціоналістів.

ЕВОЛЮЦІЯ та РЕВОЛЮЦІЯ ( від лат. evolutio - розвиток; revolutio - переворот) - дві взаємопов'язані та взаємозумовлені сторони розвитку. Еволюція - уявлення про поступові, тривалі, кількісні зміни в певному стані будь-якої системи; революція - уявлення про глибокі, якісні зміни в стані системи, які переривають еволюційний період її розвитку і переводять систему на якісно інший ступінь розвитку. В теорії діалектики поняття "еволюція" та "революція" розкривають зміст закону переходу кількісних змін в якісні за допомогою якісного стрибка. Але якщо поняття "еволюція" знайшло найбільш глибоке втілення в біологічних теоріях розвитку природи, то поняття "революція" найчастіше застосовується для характеристики процесів суспільного розвитку та наукового пізнання (напр., соціальна революція, науково-технічна революція, наукова революція та ін.). Теорія еволюції в біології ґрунтовно розроблена англ. природознавцем Дарвіном і його послідовниками, які розглядали взаємозв'язок спадковості, мінливості та добору як рушійну силу еволюції. Остання описується Дарвіном як взаємозв'язок організму і середовища, внутрішніх і зовнішних сил розвитку. Революція соціальна розглядається як спосіб переходу від історично віджилого етапу суспільно-економічного розвитку суспільства до більш прогресивного шляхом корінного перевороту в усіх соціально-економічних структурах. Теорія соціальної революції є центральною складовою марксистського вчення про перебіг соціальних процесів у суспільстві. У сфері пізнання широкого вжитку набуло поняття наукової революції, яке було впроваджене амер. вченим Куном. Він розглядає розвиток науки як чергування нормальних та революційних періодів. Концепція наукової революції відходить від позитивістських уявлень про кумулятивний характер розвитку знання і протиставляє їм погляд на розвиток науки як зміну парадигм, тобто як періодичну докорінну трансформацію фундаментальних наукових підходів, конкретизуючи тезу про зв'язок еволюції та революції як взаємопов'язаних аспектів розвитку наукового пізнання.