дріб'язок

1) ( взаємна залежність) connection, link; relation

2) мн.

3) тк. мн. ( знайомства) connections

4) ( інтимний) liaison

5) тк. одн. ( про засоби сполучення) communication; військ. intercommunication

6) ( установа) ( postal and tele-) communications

7) хім. bond

8)

1) węzeł

2) związek, relacja

3) (зв'язок, телефонний) telekomunikacja, także... węzeł telekomunikacyjny

en\ \ covalent bond

ЗВ'ЯЗОК - синтетична єдність багатоманітного. Визначення Канта - "зв'язок є уява про синтетичну єдність багатоманітного" - стосується часткового випадку феномена З. у сфері ідеального Н. айбільш загальні форми З. - перехід, відображення (або рефлексія), розвиток - відкриті і систематично досліджені Гегелем. Це знайшло свій відбиток у відомому визначенні діалектики як вчення нро всезагальні З. і розвиток. У діалектиці найбільш з'ясований перехід кількісних змін у якісні, хоча насправді є і багато інших переходів (див. вузлова лінія відношень міри). Відображення існує між речами, між ними і свідомістю, в самій свідомості, в мисленні. Матеріалісти вивчали і вивчають переважно першу і другу форми відображення. В логіці останнє набуває вигляду рефлексії - співвідносності корелятивних категорій В. она характерна для пізнання сутності і явища і всіх більш детальних їхніх підрозділів. "Визначення сутності - це визначення рефлекси" (Гегель). Рефлексія - таке співвідношення протилежних категорій, коли кожна з них передбачає іншу, протистоїть їй, визначається нею Р. ефлексія - сама суть логічної діалектики. Тут діє діалектична суперечність, чи єдність протилежностей. Розвиток як форма З. здійснюється й описується в діалектиці законом заперечення заперечення. Розвиток відбувається згідно з рівнями дійсності. Як і в пізнанні, їх два - буття і сутність. Спочатку розвиток охоплює зовнішній шар дійсності, потім - сутнісний через функціонування і розв'язання суперечностей. Перехід, відображення, розвиток як види З. - предмети певних теорій чи концепцій. Тому діалектика як вчення про всезагальні З. складається з кількох частин: вчення про буття та структуру "якість - кількість - міра", теорії відображення, гносеології, логічної теорії рефлексії і теорії розвитку.

1) ме́лочь; ( о деньгах) мелочи́шка

2) (о детях, животных) мелюзга́, мелкота́

1) funkcja ( функція)

2) obowiązek ( повинність)

див. зв'язок Ван-дер-Ваальса

en\ \ heteropolar bond

див. іонний зв'язок

en\ \ homopolar bond

див. ковалентний зв'язок

en\ \ [lang name="English"]residual bond, bond of van der Waals

en\ \ ionic bond

en\ \ coordination bond

en\ \ metallic bond

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК - філософська категорія, яка виражає спосіб існування сукупності об'єктів (явищ, предметів, процесів, подій тощо), коли стан (властивості, зміна) кожного з об'єктів зумовлює (чи здатен зумовлювати) стан (властивості, зміну) інших об'єктів і, в свою чергу, зумовлений (чи може бути зумовленим) ними, залежить від них. В. слід відрізняти від взаємодії, яка властива стану динамічних змін, взаємної активності об'єктів. Тоді як В. може мати місце між об'єктами, що знаходяться в стані спокою, рівноваги, стабільності. Категорія В. охоплює значно ширший клас взаємозалежностей, ніж категорія взаємодії. Остання позначає одну з важливих форм актуалізації (реалізації) В., проте існує багато об'єктів, для яких суттєва категорія В., але неможливо визначити поняття взаємодії. В. певного типу можливий між двома чи декількома об'єктами, в конечній чи безконечній сукупності об'єктів. У філософських вченнях, де домінує принцип монізму і де існує єдина визначальна сутність, яка зумовлює всі інші речі, В. набуває універсального характеру, охоплюючи все існуюче, універсум. Категорія В. є опозицією до ідеалізації ізольованого об'єкта, дозволяючи подолати обмеженість цієї ідеалізації.

ОБОВ'ЯЗОК - одна з основних категорій етики і моральної свідомості; моральне зобов'язання окремого індивіда, групи осіб, класу, народу та ін., що постає для них як конкретне практичне завдання. О. - внутрішня настанова людини чинити у відповідності до певних моральних норм і цінностей, що існують у суспільстві; така позитивна ціннісна орієнтація, котра не може здійснюватися без елементу самопримусу, вольового зусилля. Тому виконання О. передбачає наявність свободи волі. Дія, здійснювана під зовнішнім примусом або в результаті насильства, не має етичного значення М. оральний О. необхідно відрізняти від різноманітних суспільних вимог - виробничих, громадських та ін. (професійний О., військовий О. тощо). О. моральний орієнтований на цінність особистості, безумовну повагу до людської гідності, утвердження гуманності. Саме ця відмінність емпіричних, морально-санкціонованих суспільних вимог і власне морального О. особистості інколи породжує внутрішній конфлікт, вирішити який може лише сама людина як відповідальний суб'єкт свого морального вибору. В історії етики і моралі тлумачення природи і походження 0. - одна з найскладніших проблем. Основа і джерело О. пов'язувались з тим чи іншим розумінням моральної необхідності і вбачались: у Божих заповідях, апріорному моральному законі (категоричному імперативі), космічних законах, людській природі, прагненні людини до насолоди або щастя, суспільних настановах та ін. На розуміння морального О. суттєвий вплив справляла також відповідь на питання про те, хто або що визначає, зрештою, його зміст: Бог, "Божественний розум" (неопротестантизм, неотомізм), суспільство (соціально-апробативні теорії), совість (Фіхте), моральне почуття (теорія морального почуття) тощо. Питання про межі 0. також тлумачиться неоднозначно. Так, представники деонтологічного інтуїтивізму вважали важливим для виконання 0. лише саму дію, а не мотиви, якими керується людина. Представники теорії морального добра, навпаки, вирішальне значення надають характерові мотиву. Як духовно-моральний феномен суспільного життя О. має конкретно-історичний характер. Кожна епоха, соціальна група, релігійна чи етнічна спільнота мають своє уявлення про О., яке складається в рамках тієї чи іншої культури з притаманними їй цінностями. Загальні моральні вимоги здатне виробляти лише суспільство у цілому на основі колективного історичного досвіду людей. Вирішення проблеми морального О. стосовно тієї чи іншої конкретної ситуації - особиста справа окремої людини. Кожна людина повинна не лише усвідомлювати об'єктивний зміст О., а й нести відповідальність перед своєю совістю, в якій, у кінцевому підсумку, зосереджується онтологічний аспект її моральних зобов'язань. О. передбачає як усвідомлення мотивів поведінки, так і опертя на моральні почуття. Усвідомлення 0. допомагає людині подолати розрив між тим, що є, і тим, що повинно бути; тому виконання О. може бути пов'язане із запереченням певних моральних норм і цінностей. Кардинальні зміни у світогляді сучасної людини спричинюють появу протилежних етико-філософських висновків стосовно умов її нинішнього буття взагалі і проблеми морального О. зокрема. Такими є, з одного боку, переконання багатьох сучасних філософів щодо принципової неможливості формування універсальних основ морального О., з іншого - активний пошук його нових засад, що включають імперативи такої діяльності, яка не була б руйнівною для можливостей життя в майбутньому (Йонас), забезпечувала б виживання людського роду як "реальної комунікативної спільноти" (Апель).