до+певної+міри

1. n

1) погано припасована сукня; незручні черевики; щось невдале (непідхоже)

2) людина, погано пристосована до навколишніх умов; непристосована людина; невдаха, безталанний

3) людина, не підхожа для певної посади тощо

2. v

1) погано сидіти (про одяг)

2) бути не до міри (не по нозі) (про взуття)

3) не підходити для певної посади тощо

* * *

1) сукня, яка погано сидить, незручне взуття

2) той, хто не підходить до навколишніх умов; той, хто не підходить непристосована людина; невдаха для якої-небудь посади

1) погано сидіти ( про сукню); бути не за розміром ( про взуття)

2) не підходити для якої-небудь посади

adj мед.

патогномонічний, характерний для певної хвороби

* * *

a; мед.

1. n

1) заклад, застава

2) порука

3) обітниця; обіцянка; зобов'язання

4) прилюдна обіцянка лідера партії дотримуватися певної політики

5) тост

6) амер., розм. обіцянка вступити в таємне студентське товариство

7) студент, що дав обіцянку вступити в таємне товариство

8) поручитель

9) поручительство

2. v

1) заставляти, віддавати в заставу

2) давати урочисту обіцянку; ручатися

3) пити за здоров'я (чиєсь)

4) бути поручителем, давати поручительство

* * *

1) застава

2) обітниця, обіцянка; зобов'язання; публічна обіцянка лідера партії дотримуватися певної політики

3) тост

4) cл.; жapг. обіцянка вступити до ( таємного) студентського товариства; студент, який дав обіцянку вступити до ( таємного) студентського товариства, клубу ( який проходить випробний термін)

1) закладати, віддавати в заставу

2) давати урочисту обіцянку, запевняти; ручатися

3) проголошувати тост, пити за ( чиє-небудь) здоров'я

1. n

політичний в'язень

2. adj

1) політичний; зв'язаний з політикою

2) державний, політичний

3) амер. зв'язаний з політикою певної партії; вузькопартійний

* * *

1) політичний; пов'язаний з політикою

2) політичний, державний

3) пов'язаний з політикою певної партії; вузькопартійний

1. n

1) поштовх; штовхан; штовхання

2) тиск, натиск; напір; напруження

3) удар (гострою зброєю)

4) швидке просування; кидок

5) військ., розм. наступ; просування уперед; енергійна атака

6) розм. підтримка, заступництво, протекція

7) критична обставина; вирішальний момент

8) енергія, рішучість, заповзятливість; зусилля, енергійна спроба

9) спонукання, імпульс

10) розм. звільнення

11) прищ, вугор

12) ватага, банда хуліганів

13) кліка, впливове угруповання

2. v

1) штовхати (ся), пхати

2) проштовхувати (ся); просувати (ся); висувати (ся)

3) підганяти, підштовхувати; прискорювати; збільшувати швидкість

4) натискати; надавлювати; тиснути; наполягати; приставати

5) підтримувати, просувати (когось)

6) поширювати; розвивати (ідею)

7) рекламувати

8) пускати паростки (коріння)

9) амер. наближатися до певного віку (до певної цифри)

10) амер. займатися контрабандою; торгувати наркотиками

11) шкварити; витинати (про музику)

12) буцати, колоти рогами

* * *

1) поштовх; штовхання

2) тиск, натиск, напір

3) удар ( гострою зброєю або рогами)

4) швидке просування, кидок

5) вiйcьк. наступ; просування вперед; енергійна атака

6) підтримка, заступництво, протекція

7) рішуча хвилина, критичні обставини

8) енергія, рішучість, заповзятливість; напористість; зусилля, енергійна спроба

9) рекламування, проштовхування ( товару)

10) спонукання, імпульс

11) звільнення ( з роботи)

12) cл.; aвcтpaл. зграя, банда хуліганів або злочинців; впливове угруповання, кліка

13) натискна кнопка; кнопка ( дзвінка); кнопка вмикання

1) штовхати, пхати (push aside, push back, push down)

2) ( push through) проштовхувати; проштовхуватися; допомогти кому-небудь, чому-небудь пройти яке-небудь випробування ( тест)

3) підганяти, підштовхувати ( push on); прискорювати: збільшувати швидкість; підсилювати

4) натискати, надавлювати

5) чинити тиск, тиснути ( на кого-небудь); наполягати; приставати; ( for) pass не вистачати, бракувати

6) наполегливо просувати; домагатися

7) надавати підтримку, протегувати ( кому-небудь), просувати, проштовхувати кого-небудь (push forward, push on, push up); проштовхувати (що-небудь; push through)

8) поширювати, просувати; просуватися

9) просувати, розвивати (ідею, систему)

10) рекламувати

11) давати паростки, пускати коріння (push forth, push out)

12) cл. наближатися до певного віку або до певної цифри

13) cл. торгувати наркотиками, продавати наркотики ( на вулиці)

14) утинати щосили ( про джаз)

1. n

1) ряд, низка

2) шеренга, шерега

3) pl (the ranks) армія; військова служба

4) pl рядовий і сержантський склад (в Англії тж other ranks)

5) порядок; струнке розташування

6) звання, чин; гідність; посада, службове становище; ранг (дипломатичний тощо)

7) категорія, розряд, клас

8) високе становище

9) стоянка таксі

10) горизонтальна лінія (на шахівниці)

2. adj

1) буйний, пишний, розкішний (про рослинність)

2) зарослий

3) тучний, родючий, жирний (про ґрунт)

4) розм. сильний; потужний; швидкий

5) густий; численний

6) згірклий, зіпсований, протухлий, вонючий

7) огидний, мерзенний, брутальний

8) явний, очевидний; справжній, сущий

9) грубий, цинічний, паскудний

10) розпусний, хтивий

11) надмірний

3. v

1) шикувати в шеренгу; ставити в ряд

2) шикуватися, вишиковуватися в ряд

3) класифікувати; відносити до певної категорії; давати оцінку

4) належати до певної категорії

5) займати (посідати) певне місце

6) займати вище становище; бути старшим

7) займати високе становище; посідати перше місце

* * *

1) ряд

2) вiйcьк. шеренга; ( the ranks) pl армія; військова служба; pl рядовий, сержантський склад ( other ranks)

3) порядок; струнке розташування

4) звання; чин; достоїнство; посада, службове становище; ранг ( дипломатичний)

5) стоянка таксі

6) горизонтальна лінія ( на шахівниці)

1) шикувати в шеренгу; вишиковувати в ряд; розставляти; шикуватися в шеренгу; шикуватися в ряд; проходити шеренгами; мaт. ранжувати, розташовувати в порядку зростання або спадання

2) класифікувати; відносити до якої-небудь категорії; давати оцінку; відноситися до якої-небудь категорії

3) aмep. займати, посідати більш високе положення; бути старшим; займати високе положення

1) буйний, пишний, розкішний ( про рослинність); який надмірно розрісся; зарослий

2) c-г. тучний, родючий ( про ґрунт)

1) прогірклий, зіпсований, тухлий, смердючий

2) огидний, мерзенний

3) грубий, цинічний, паскудний

1. n

1) сектант

2) фанатик

3) іст. дисидент; віровідступник

2. adj

1) сектантський; що належить до секти

2) що належить до певної церкви (віросповідання)

3) дрібний, вузький; сектантський

4) дисидентський; віровідступницький; єретичний

* * *

1) сектант

2) фанатик

3) icт. дисидент; віровідступник, єретик; розкольник

1) сектантський, який належить до секти; який належить до певної церкви або віросповідання

2) фракційний

3) несхв. дрібний, вузький; сектантський

4) icт. дисидентський; віровідступницький, єретичний, розкольницький

1) неоцінений; без певної ціни; без розцінки

2) безцінний, неоціненний

* * *

1) неоцінений, без певної ціни; без вказівки ціни

2) безцінний

1) icт. приписаний до певної садиби ( про кріпака)

2) приписаний ( нижче)

1) кристалізувати; кристалізуватися

2) викристалізовуватися, набувати певної форми; викристалізовувати, надавати певної форми

3) зацукровувати

1) дата, число, день; час, місце

2) час; строк, термін, період; пора; епоха; вік; обч. тривалість, період

3) aмep. той же день

4) pl газети

5) icт. пора; кінець out of date застарілий

1) проставляти дату, датувати, ставити число; вказувати час, місце; мати дату, датуватися

2) датувати; відносити до певного часу, до певної епохи; датуватися; відноситися до певного часу, до певної епохи

3) вважати, обчислювати; ( from) вважатися, обчислюватися

4) застаріти

1) фінік

2) = date-palm

1) (ведомый) відомий, знаний, звісний, явний кому. [Путь-дорога їм відома (Рудан.). Всім його ім'я знане. Послали по тітку Прохіру, звісну порадницю у таких випадках (Коцюб.). Явне зробилось ім'я його (Єван.)]. -ны ли вам его поступки? - чи відомі вам його вчинки? чи знаєте ви про його вчинки? Очень (совершенно) -ный кому - дуже (аж надто) відомий, знаний, звісний кому, відомісінький кому. [Там мені й стежечки, хати усі відомісінькі (М. Вовч.)]. -ный всему миру - усьому світові знаний, світовий, усесвітній, усьогосвітній, цілосвітній. [Фантазіє, богине легкокрила, ти світове з'єднала з таємним (Л. Укр.). Знахурка всесвітня (Мкр.). Цілосвітня брехуха (Н.-Лев.)]. Быть -ным кому - бути відомим (знаним) кому, бути по знаку кому. [Йому добре відомі всі наші справи. Голос наче й по знаку, та не вгадаю (Конис.)]. Быть -ным чем - бути відомим (знаним) з чого, чим, за що. Сделать -ным тайное - зробити таємне відомим, (обнаружить) виявити, викрити таємне; см. ещё Обнаружить 2. Стать (сделаться) -ным (о тайне) - стати відомим, виявитися, викритися, об'явитися; см. ещё Обнаружиться 2. [Замір його став усім відомий (М. Грінч.). Не втаївся він,- усе викрилося (М. Грінч.)]. Идти от -ного к неизвестному - іти од відомого до невідомого, іти од знаного до незнаного. -ное дело! - звісно, звичайно, сказано, звичайне діло, відома річ, видима річ. [На беседі вже, звісно, попились (Гліб.). Жадна собака не гавкнула на його, - звичайно, як на свого хатнього (Крим.). Сказано - дитина аби-чим розважиться (Васильч.). Відома річ, що недуги не тішать (М. Вовч.)];

2) (знаменитый, славный) відомий, знаний, славнозвісний, славний, славетний, уславлений, (громкой известности) голосний; (чем) відомий, знаний, славний чим и з чого; см. Знаменитый. Сделать себя -ным - уславити себе, оголосити себе; срвн. Прославиться;

3) (определённый) певний. [Розглядає факти в певній перспективі (М. Грінч.)]. В -ных случаях - у певних випадках, за певних випадків. До -ной степени - до певної міри. Сделать что -ного размера - зробити що певної міри, зробити що до міри;

4) мат. - відомий.

* * *

1) відо́мий, зна́ний; зві́сний

2) ( определённый) пе́вний; ( некоторый) де́який, яки́йсь

1) (окончательно) остаточно, доконечно; (совсем) зовсім, цілком, чисто, геть- чисто;

2) (разумеется) звичайно (редко звичайне), запевне[о], певне[о], певна річ, річ певна, звісно, певно що так, (обычно в ответе на вопрос) авжеж, вжеж, тавжеж, аджеж, (только в утверд. ответе) атож, а якже. [«Брешеш», скажуть, «такий-сякий!» Звичайно, не в очі (Шевч.). Може бути, звичайно, й історія естетичних поглядів (Єфр.). Я, запевне, йому цього не сказав (Звиног.). Але певно: час не жде (Вороний). Що громаді, те, певна річ, і бабі (Приказка). Звісно, я з тих текстів жаднісінького не схотів вивчити (Крим.). «Се ти, Петрусю?» - «Авжеж я» (Шевч.). Вжеж бо хлопці завжди розумніші за дівчат (Крим.). «Тоді-б і він був раб!» - «Тавжеж, не як (Л. Укр.). Чи ти підеш туди?» - «Аджеж.» (Сл. Гр.). «Хіба-ж ти думаєш за його йти заміж?» - «Атож!» (Н.-Лев.)].

* * *

1) вводн. сл. жарг. звича́йно, пе́вна річ; зві́сно

2) ( утвердительная частица) звича́йно, пе́вна річ, а́дже ж; авже́ж; ( ещё бы) ая́кже

1) (сомкнутая линия и перен.) коло, круг (-га), обід (-бода) (ум. обідець), окіл (р. околу), колесо. [Начеркни циркулем великий круг, а всередині в йому малий кружок (М. Грінч.). Побравшися дівчата за руки, стали великим колом, а одна дівчина вступила в середину кола (М. Грінч.). І так що-дня все вужчає те коло, що в йому я все тихше ворушусь (Грінч.). У коло ставайте. Руками сплелися і колом гуляють (Київщ.). Вітряків окіл крилатий Бендери мов обгородив (Греб.)]. Площадь -га - площа кругу (кола). Начертить круг вокруг чего - накреслити круг навколо чого, обцирклювати, обкружляти що. Идти кругом (о телах небесных) - іти колом, колесом, колувати. [Споконвіку і до віку ходить колом без кінця (планета) (Самійл.). Ой колом, колом догори місяць іде (Пісня). Колесом сонечко, колесом вгору йде (Після)]. Садиться, ставать в круг (кружок), кругом - сідати, ставати колом, кружка, кружкома, кружалом. [Усі мовчали, стоячи колом біля однії парти (Грінч.). Сідайте-ж бо кружка та слухайте (М. Вовч.). Парубки обсіли кружалом її хату (М. Вовч.)]. Голова -гом идёт - голова обертом (обертнем) іде; у голові морочиться. Всё пошло -гом - усе пішло обертом, обертнем (М. Вовч.). Заколдованный круг - зачароване коло. Круги на воде - круги, кружки, жмурки (-ків). [Поскидали у воду трупи; ти дивилась, як розстелялися-стелились круги широкії над ним, над сином праведним твоїм (Шевч.). Шубовснув у воду, і вода широкими кружками побігла від нього (Коцюб.)]. Круг около луны - кружало. Тёмные -ги вокруг глаз - синці (темні ободи) попід очима. [Землистий колір обличчя, синці попід очима (Коцюб.)]. Круг семейный - родинне коло, родинне оточення. Круг (общество) людей - коло (гурт (-ту), громада) людей, товариство, (слой) верства. [Серед нашого кола (товариства) такого звичаю нема (М. Грінч.). Хто хоче бути ближчим і зрозумілішим якомусь гуртові людей, той його мовою повинен говорити (Єфр.). Письменство росло й розвивалося само і все більшу громаду людей до себе прихиляло (Єфр.). Старе письменство найдужче одбивало в собі потреби тієї вищої верстви, що його сплодила (Єфр.)]. Люди известного (своего) -га - люди певного (свого) кола (товариства), певної верстви громадської, певного (свого) гурту (кругу), певної (своєї) громади. В своём -гу - серед своїх, поміж своїми, серед свого гурту (товариства, громади), у своєму гурті (товаристві, громаді). Широкие -ги общества - широкі громадські кола, загал (-лу). [Загал російської інтелігенції (Грінч.). Загал так званого «українофільства» (Грінч.)]. Придворный круг - двірське коло. Круг гостей - товариство гостей, коло гостей. В -гу гостей - серед гостей, в гурті гостей. Круг (сфера) действий - коло (круг) діяльности. Он не ограничивается узким -гом своих дел - він не обмежується вузьким колом своїх справ. Круг обязанностей - обсяг обов'язків. Это входит в круг его обязанностей - це належить до його обов'язків. Круг (цикл) предметов рассмотрения - обсяг чого. [Що-б то за історія була українського письменства, коли-б вона викинула з свого обсягу мало не цілком усе старе наше письменство (Єфр.). Обсяг ідей, що посовують наперед людськість, не вичерпується межами минулого й сьогочасного життя рідного народу (Грінч.)]. Круг дороги - круг, кружина. [Хто кругу не боїться, той далі становиться (Приказка). А все-ж зайва кружина: ходи навкруги - через двір, вулицею, знов, двором (Конис.)]. Делать, сделать круг в дороге - кругу накидати, накинути, надати, окружляти. [Шлях ваш коротший; я-ж надати круга мушу: ви виграєте аж два дні над мене (Куліш). Довелось доброго кругу накинути, щоб небезпечне місце обминути (М. Грінч.). Замість іти напрямець, він окружляв до мене геть поза городами (Новомоск. п.)]. Тем путём ехать - большой круг делать - тудою їхати дуже обхідно (кружно). [Їхати на Вербки кружно, а на Скрипаки ще кружніш буде (Вовч. п.)]. Судный круг - судне[є] коло. [У раду, до суднього кола (Грінч.)]. Спиться с -га[у] - розпиячитися, розпитися вкрай, спитися з гурту. Продавать на круг - продавати на гурт;

2) (плоскость, ограниченная окружностью) кружало, круговина, коло. [Аж кружало витоптав, танцюючи (Свидн.). Перед домом у дворі було навіть кружало, засаджене кущами та квітками (Н.-Лев.). Просторе коло перед ґанком заросло бузком та шипшиною (Ор. Левиц.). Біліє пісок на круговині, що вирівняно перед верандою (Васильч.)];

3) (диск) кружало, коло, покоте[и]ло, покотьоло. [Наче те проміння, що ореолом розходиться з сонячного кружала (Крим.). Сонце пливло до спокою; над самою землею стоїть його іскристе коло (Мирний). Мов покотело червоніє, крізь хмару сонце зайнялось (Шевч.). Мов покотило з горба, стрибав я високо понад тропою (Куліш)]. Круги перед глазами - кружала, кола. [Зелені кружала перед заплющеними очима (Мирний). Заплющу очі: вогняні кола танцюють і сиплють іскри (Коцюб.)];

4) круг воска - кружало, (кругла) брила воску, воскове кружало. [У коморі воскові кружала (Сл. Гр.)]. Круг сыра - кружало, (гал.) плесканка. Круг проволоки - кружало, кружалок (-лка) (Липовеч.);

5) круг гончарный - круг ганчарський.

* * *

1) (плоскость, ограниченная окружностью) круг; ( окружность) ко́ло

2) (предмет, меющий округлую или овальную форму, форму кольца) круг, кільце́, кружа́ло

3) (замкнутая цепь действий, событий; перечень чего-л.) ко́ло

4) (перен.: область, сфера какой-л. деятельности) ко́ло

5) (перен.: группа людей, среда) ко́ло

нрч. неначе, наче, наче-б то, либонь; (должно быть) мабуть, десь, (вероятно) певно, десь-певно. [Неначе хтось іде (Грінч.). Та ти, либонь, блудиш? (Рудан.). Семен закривсь рукою від сонця. - «Либонь Мотря», - подумав він. - «Вона» (Коцюб.)].

печаль, журба, горе О; плач, ридання Г; зар бол- замучитися очікуванням О; бен җанымдан зар олдум я загинув К; җан дайанмаз ахынен зарына душа моя не витримує страждань за нею Г; хойдун бени ахыр-зара ти змусила мене тяжко страждати СК.

дуже СЛ; зар бӱйӱк дуже великий СЛ; див. зор.

мабуть, очевидно, певно, напевно, виявляється, виходить, отже ВН, СМ-СГ; зар сана сыра тӱшкен бени йаманламайа виходить, тобі довелося мене ганити ВН; зар хысметим сен эдиң отже, ти був моєю долею ВН, Б, У, К; зар сырам сендэн алчах отже, я тебе не варта СМ; зар кӧкт'е чаре бармаа виявляється, на місяць можна полетіти СМ; бу кӱнлерни кӧрмед'е зар башымын йазысы отже, бути свідком цих днів — моя доля СМ; зар бӱйӱктир він, певно, є дуже великим СЛ; зар башымын йазысы да гӧреҗегим мен очевидно, я переживу те, що призначено мені долею СГ; ӧле зар? хіба так? К; пор. зор II.

зараз ВН; якраз Г.

АНТРОПОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА - методологія вивчення історичної реальності, започаткована групою "нових істориків" у Франції, об'єднавчим центром яких став ж. "Аннали", створений Блоком та Февром (у 1929 - 1938 рр. - "Аннали економічної й соціальної історії"; у 1939 - 1941 рр. - "Аннали соціальної історії", "Збірники із соціальної історії"; од 1945 р. - "Аннали. Економіка, суспільства, цивілізації"). Задум Блока націлено на глобальне вивчення соціальної й ментальної історії під кутом зору А. і. Заперечуючи штучне розтинання людини на homo religiosus, homo oeconomicus або homo politicus, Блок вважає, що історія покликана вивчати людину в єдності усіх її соціальних виявів (суспільні відносини і трудова діяльність, форми свідомості й колективні почуття, правотворчість та фольклор тощо). Заперечуючи апріоризм в історичному пізнанні, Блок стверджує, що людина за своєю природою є "великою змінною величиною" ("Апологія історії", 1949). Повернути історичному знанню втрачений ним гуманістичний зміст закликає однодумець Блока Февр (1878 - 1956), один зі збірників праць котрого має характерну назву "За історію в усій її повноті" (1962) К. апітальною для історичного пізнання він вважав проблему співвідношення особистої ініціативи індивіда та соціальної необхідності, те, які ідеї й учинки певної людини набувають значущості історичного діяння ("Доля: Мартин Лютер", 1928; "Проблема невір'я в XVI столітті: релігія Рабле", 1942 та ін.). Видатна людина - дитина свого часу і найдосконаліший виразник його культури й способів пізнавання світу, але вона не розчиняється у колективній свідомості: Рабле і Лютер - не "герої епохи", а її "герольди" (провісники). Февр наполягає на необхідності вкорінити людські й суспільні феномени, які вивчає історик, у природне оточення ("Земля та людська еволюція: Географічний вступ до історії", 1922). Водночас історик повинен прагнути віднайти ті інтелектуальні процедури й способи світосприймання, що властиві людям певної епохи, але не усвідомлюються ними уповні. Історик має "підслухати" мимовільні людські "обмовки", тобто уважно вивчати "словник" епохи, як і притаманні її сучасникам символічні дії, поведінку ("все причетне до людини, залежне од людини, похідне від неї, те, що засвідчує її присутність, діяльність, смаки й способи існування людини"); вивчати літературні й мистецькі свідчення, конфігурації полів і характер пейзажів, дані археології й історії техніки ("змусити промовляти німі речі"). Тим самим уможливлюється осягнення неповторних особливостей кожної цивілізації, притаманної їй системи світоспоглядання (світорозуміння та світовідчування), "потаємної" внутрішньої гомогенності культури. Не випадково антропологічно орієнтовану історію часто поіменовують "історією ментальностей" (нерефлектованих своїми носіями світоглядних настанов).

ЕТИКА ( від грецьк. ήδοζ - звичай) - 1) філософська дисципліна, об'єктом вивчення якої є мораль, моральність; 2) система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Е. як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з'ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань. Як позначення вчень про моральність термін "Е." закріплюється у філософському вжитку від IVct. до н. е. завдяки працям Аристотеля "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика". За Аристотелем, Е. займає середнє положення між психологією та політикою; разом з останньою вона утворює галузь практичного пізнання (на відміну від пізнання умоглядно-теоретичного, з одного боку, і творчо-виробничого, з іншого). Згодом стоїки розподілили філософію на три основні галузі: логіку, фізику (пізніше метафізику) та Е.; традиція такого розподілу закріпилась у європейській філософській культурі К. ант поєднав підходи Аристотеля та стоїків, пов'язавши практичний розум як основу моральності з ідеєю свободи у її протиставленні світові природних закономірностей. Нове посилення інтересу до осмислення Е. в контексті практичної філософії - у взаємозв'язку з економікою, політикою, філософією права - спостерігаємо в кін. XX ст., зокрема, на базі трансцендентальної прагматики (Апель, Габермас та ін.). Водночас упродовж усієї історії Е. істотним був зв'язок з філософською антропологією. Іноді Е. поставала як прямий висновок з останньої (Г'юм, франц. просвітники), інколи - як її складова частина, що впливає на характер цілого (Фоєрбах, Гелен, Фромм), в інших випадках - як перенесення її істотної проблематики у сферу практичного самовизначення суб'єкта (К'єркегор та ін.). Структура етичного знання визначається наявністю в ньому таких основних підрозділів: а) описова, або дескриптивна, Е., що опікується дослідженням реальних феноменів моральності в їхньому історичному, соціальному, етнічному та іншому контекстах; б) нормативна Е., яка концептуалізує нормативно-ціннісний підхід до моральності, досліджує проблеми регуляції поведінки, кодифікує й систематизує приписи моралі; в) власне філософсько-методологічна теорія моралі, яку в XX ст. іноді визначають як метаетику (переважно стосовно тих її розділів, що пов'язані з аналізом мови моралі, дослідженням значення моральних термінів і суджень). Розрізняють також загальну і прикладну Е. (зокрема, професійну); макроетику, що обіймає норми і принципи, здатні до універсалізації, й Е. локальних спільнот (зокрема, етноетику), яка являє собою концептуалізацію відповідних партикулярних систем субстанційної моральності. Напрями в Е. визначаються як за характером осмислення основних етичних проблем, так і за способом обґрунтування моралі загалом. За першим критерієм в Е. вичленовуються такі напрями, як евдемонізм, що кладе в основу осмислення моральних явищ принцип щастя; гедонізм, який подібним чином спирається на принцип насолоди; утилітаризм, що виходить з ідеї корисності; перфекціонізм, що утверджує досконалість як вищий критерій моральних цінностей та ін. Деонтологія етична висуває на передній план модальність належного, тоді як аксіологія розглядає моральні проблеми у перспективі цінностей тощо. За способом обґрунтування моралі виділяють теологічну Е., що базується на авторитеті Св. письма; автономну Е., що прагне обґрунтувати мораль, виходячи з її власних даних; соціально-апробативну Е. (Дюркгейм, Леві-Брюльта ін.), яка виводить свідомість обов'язку з суспільних очікувань і вимог; екзистенційну; феноменологічну; психоаналітичну; комунікативно-дискурсивну Е. та ін. Проблемно-тематичний спектр етичної думки охоплює: а) проблеми власне моралі як певної нормативно-ціннісної системи; б) проблеми моральності як галузі практичних стосунків, звичаїв, вчинків; в) проблеми смисложиттєвого пошуку і внутрішнього самовизначення людини К. онкретна тематика філософської Е. зазнає істотних змін в історичному процесі. Так, в античній Е. головна увага приділялася етичним чеснотам і шляхам морального вдосконалення людського індивіда; в релігійній культурі Середньовіччя на передній план виступають проблеми внутрішнього душевного життя людини, свободи волі і Божественної предестинації, вибору між добром і злом. В епоху Ренесансу утверджується Е. й ідеологія гуманізму, яка відводить особистості вищий щабель в ієрархії цінностей, висуває ідеал її всебічного і гармонійного розвитку, водночас засвідчуючи амбівалентність і драматизм суто індивідуального самоствердження. Доба Реформації і Новий час формують етичні підвалини активної людської діяльності, зокрема у господарсько-виробничій сфері; актуалізуються проблеми етичного осмислення суспільного життя й відносин. Е. XX ст. усвідомлює засади і проблематику інтерсуб'єктивності, утверджує принципову цінність життя як такого і разом з тим кожної людської індивідуальності в її наявному бутті, обстоює свободу і права людини С. учасні умови порушують низку гострих етичних проблем. Зростання технологічного потенціалу людства вимагає дієвого етичного осмислення всієї сукупності стосунків людини із світом Ф. ормується екологічна Е. Трансформаційні процеси у посттоталітарних країнах породжують потребу в новому осмисленні взаємин Е. й політики, зорієнтованому на відкрите демократичне суспільство. Розвиток науки, техніки і культури започатковує нові проблеми також у конкретних галузях прикладної Е., як-от педагогічна, наукова, підприємницька, лікарська Е., веде до появи нових етичних дисциплін (див. біоетика).

КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ - загальнозначущі принципи, що становлять основу даної культури, відіграють конститутивну роль щодо неї і визначають спрямованість діяльності її представників, мотивацію їхніх учинків. К.ц. утворюють своєрідну систему етико-естетичних координат, архетипову для даного суспільства. На відміну від матеріальних (цивілізаційних) цінностей, що створюються в процесі виробництва, К.ц. продукуються й репродукуються у творчості й учинку, своєю чергою передуючи їм як певні вимоги, звернені до волі. Виникнення та існування К.ц. принципово не піддаються алгоритмізацій. Уперше до поняття цінностей звертається Кант, розрізнюючи сферу природного буття, підпорядкованого необхідності, й царину моральності, або свободи. У подальшому концепцію цінностей розвинуто у вченнях Лотце та неокантіанців. Власне культурного сенсу поняття цінностей набуває у філософії Віндельбанда; цінності тут виступають основою всіх функцій культури й умовою будь-якого здійснення певної одиничної цінності. Найвищі цінності, за Віндельбандом, - істина, благо, краса й святість - визначають загальний характер людської діяльності, чим остання й відрізняється від природних процесів. Як і Лотце, Віндельбанд наголошує на трансцендентальній природі цінностей: вони не існуть, а значать Ц. інності "вмонтовано" в структуру свідомості. Інший представник баденської школи Рикерт, як і представники Марбурзької школи (Коген, Мюнстенберг), пов'язує існування К.ц. з волею. Трансцендентні за своєю природою К.ц. набувають іманентного характеру через їх вольове прийняття, перетворюючись на норми. Натомість Вундт, Йодль, Паульсен убачали джерело К.ц. у почутті, що приводило до висновку про їхній історичний характер. Врентано психологізує зміст цінностей і вважає основою їх формування позитивні та негативні емоційні акції - любов і ненависть, що є і не свідомими і не вольовими. Цю позицію до певної міри поділяє й Шелер: емоційні й апріорні за своїм походженням цінності не витворюються й не пізнаються, а розпізнаються за рангами через інтенціональну акцію уподобання. Ранг цінності тим вище, чим менше вона причетна до матеріального світу, чим більше її духовно-сакральне навантаження. У межах екзистенціалізму проблема цінностей окремо практично не розглядається З. окрема, вона зникає у філософії Гайдеггера. У Сартра К.ц. виступають як породжені свідомістю і волею особистості Н. еопозитивізм в особі Вітгенштайна цікавиться виключно лінгвістичним аспектом ціннісної свідомості. Подібне ставлення до проблеми К.ц. притаманне й постструктуралізму. Деррида закликає до свідомої відмови від її розгляду, оскільки сама ціннісна проблематика є породженням фонологоцентристського ладу європейської думки.

МЕТА і ЗАСОБИ - поняття, які характеризують певні елементи поведінки і діяльності людини. Мета - усвідомлене передбачення бажаного результату діяльності, яке зумовлює пошук засобів і шляхів його досягнення. Засоби - предмети, способи дії, поведінки, соціальні інститути, за допомогою яких досягається певна мета; сукупність елементів діяльності, спрямованої на осмислення, покладання, реалізацію мети. Розрізняють суб'єктивну мету та об'єктивну мету. Перша стосується абстрактно-загальної мети (ідеал) і конкретної мети, що її треба реалізувати заради досягнення цього ідеалу. Під об'єктивною метою мається на увазі або "мета буття" (Божественна, провіденційна), або заданий тим чи тим законом (алгоритмом, правилом) стан у розвитку певної системи, що має властивість саморегуляції (формальна мета) В. иділяють також загальну й часткову, ближню і віддалену, кінцеву та проміжну мету. Особливої гостроти проблема співвідношення М. і З. набуває у переломні, перехідні періоди в історії людства. Теза "мета виправдовує засоби" характеризує особливості співвідношення М. і З. за цих історичних обставин. Різні мислителі тлумачили цю тезу відповідно до загальної спрямованості та змісту свого філософського вчення. Так Мак'явеллі вважав, що для досягнення великих і благородних цілей можливо переступати через закони моралі. З історичного досвіду відомо, що нехтування моральним аспектом засобів часто-густо супроводжувало радикальні революційні підходи до суспільних змін. Енгельс у листі Триру від 18 грудня 1889 р. писав про те, що для революціонера придатний будь-який засіб, що веде до мети, як насильницький, так і мирний. Проблема органічної єдності, взаємодоповнюваності М. і З. та результату діяльності пов'язана із суперечливим розумінням взаємозв'язку потреб, інтересів та ціннісних орієнтацій, а також того історичного факту, що моральні принципи мають бути передумовою будь-якого рішення соціального суб'єкта у виборі мети (виходячи з наявних засобів або, навпаки, визначення засобів реалізації на основі певної мети) І. гнорування цих принципів призводить до страждань, особистих та соціальноісторичних конфліктів, загрожує самому існуванню людської цивілізації.