даної

1. n

1) єпископ даної єпархії

2) священик даної єпархії

3) парафіянин даної єпархії

2. adj

єпархіальний

* * *

1) єпископ даної єпархії

2) священик даної єпархії

3) парафіянин даної єпархії

1) єпископ даної єпархії

2) священик даної єпархії

3) парафіянин даної єпархії

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ - вислів, що позначає: а) важливу для суспільства ідею будь-якого змісту, щодо якої існує згода більшості громадян, або принаймні таку, що здатна одержати підтримку більшості громадян; в обох випадках цю ідею вважають такою, що сприяє громадянському єднанню; 6) ідею нації; в) особливості національної свідомості, що знаходять свій вияв в уявленнях про національний ідеал, призначення нації, її місію, мету, мрію тощо. Значення вислову "Н.і." залежить від того, як розуміють націю - тобто, які із об'єднувальних чинників (економічні, правові, політичні, культурні, релігійні) вважають суттєвими стосовно саме даної нації. Учасники дискусій щодо того, що має означати Н.і., часто у принципі не можуть дійти згоди, позаяк значення цього вислову береться у відриві від поняття нації, яке є тут під ставовим, оскільки спирається на довготривалу інтелектуальну традицію з'ясування його змісту. Зокрема, якщо висловом "Н.і." позначають будь-яку ідею, здатну об'єднати громадян даної держави, то таку ідею можуть розуміти і так, що її здійснення аж ніяк не означатиме утвердження даної нації. Це маємо у випадку, коли Н.і. зводять до досягнення відповідного рівня добробуту, соціальної справедливості, правової демократії тощо, оскільки ці цілі не обов'язково передбачають утвердження культурної самобутності (яка є суттєвою ознакою будь-якої нації). Вислів "Н.і." переважно використовують в публіцистичному та політичному мовленні; у наукових дослідженнях націй та етносів його іноді використовують для позначення особливостей національної свідомості в її свідомому формулюванні - як ідеї нації, національного ідеалу або міфу, призначення нації тощо.

СЕМАНТИКА у логіці ( від грецьк. σημαντικόζ - означальний) - розділ теоретичної логіки, що вивчає відношення виразів логічної мови до позначуваних ними об'єктів і змісту, який вони виражають. В С. формулюються правила, за допомогою яких можна було б визначити властивості правильно побудованих формул логічних теорій, які збігаються за обсягом з властивостями "бути істинним реченням", "означати", "набувати значення". Засобами С. уточнюються відповідно до потреб логічних теорій поняття: "смисл", "значення", "позначення", "ім'я", "судження", "виконуваність", "визначення", "істинність", "хибність", "логічна істинність", "аналітична істинність" тощо. С. можна побудувати суто формальним способом. Семантичні правила можна поділити на три групи: правила утворення, правила істинності і правила позначення. Ці групи відповідно визначають, які вирази даної логічної мови мають смисл, зокрема, які вирази слід вважати реченнями; які вирази слід вважати істинними реченнями; які об'єкти, властивості й відношення позначаються виразами даної логічної мови. Правила бажано формулювати так, щоб до будь-якого виразу формалізованої мови можна було підшукати значення в обраній області. Для розв'язання ряду порівняно простих задач С. використовують поняття "опису стану", тобто множини речень даної мови, яка для кожного елементарного речення містить або це речення, або його заперечення, але не одне й друге разом. Через поняття С. можна побудувати теорію індуктивних міркувань і теорію семантичної інформації для найпростіших випадків. Ширший клас семантичних задач розв'язується на основі теорії моделей (див. істина в формалізованих мовах). С. в логіці може розглядатись як частина семіотики. Перед С. виникає широке коло теоретико-пізнавальних питань, що з семантичного погляду є проблемами зв'язків між мовами та їхніми областями (тим, що ці мови описують). Оскільки С. має засоби формальної реконструкції понять "мова" та "область", ряд загальнофілософських проблем набуває логікосемантичних формулювань.

несов.; сов. - спрос`иться

1) пита́тися, спита́тися

2)

3) страд. (несов. передаётся формами действ.) пита́ти, пита́тися, запи́тувати, -тую, -туєш; пита́ти; вимага́ти; замовля́ти

КОНТЕКСТ - у найширшому значенні - сукупність деяких обставин, від яких залежить значення або сенс будь-якого знака, вислову, тексту, дії. У випадку словесних знаків (будь-яких висловів та текстів) розрізняють лінгвістичний та позалінгвістичний (ситуативний) К. Лінгвістичний К. - це текст, який оточує будь-який вислів (слово, фразу, частину тексту), що впливає на значення даного вислову. Коли говорять, що в даному К. даний вислів має таке-то і таке значення, то мають на увазі ту частину тексту, яка впливає на значення вислову. Позалінгвістичний (ситуативний) К. - це сукупність деяких обставин, від яких залежить значення деякого вислову чи тексту. Сьогодні до цих обставин відносять різного роду неартикульовані передумови, традиції, конвенції, мову тощо Ж. ест, як деякий знак, набуває значення тільки з урахуванням сукупності обставин (ситуації), за яких хтось вказує на щось. Сенс окремих фраз, формулювань, ідей, текстів, як правило, змінюється у зв'язку зі зміною суспільно-історичної ситуації. Живучість текстів залежить від того, наскільки їм притаманний певний сенс, який не вичерпується їхньою "вписаністю" в дану суспільно-історичну ситуацію; одначе актуалізувати текст можна тільки шляхом його "деконтекстуалізації" і наступної його "реконтекстуалізації", тобто такого його перетлумачення, яке дозволяє тексту "працювати" в новій суспільно-історичній ситуації (як цей процес описав Рикер). Роль К. залежить від особливостей даної сфери діяльності. Розв'язання теоретичної проблеми не залежить безпосередньо від ситуативного К. (якщо це розв'язання не стає практичною проблемою для даної особи чи групи осіб): в який би час і в якій би ситуації теоретична проблема не була розв'язана, це оцінюють як досягнення Р. озв'язання практичної проблеми суворо прив'язане до певної практичної ситуації (обмеженої в часі): невчасне розв'язання практичної проблеми часто означає нерозв'язання проблеми взагалі Щ. оправда, різні практичні завдання мають неоднаковий "запас" часу для свого розв'язання: широкомасштабні суспільні реформи, як правило, розраховані на деяку історичну перспективу, тобто на ширший діапазон часу (одначе зволікання може мати дуже негативні наслідки, часто такі, що їх потім важко компенсувати). Увага філософів до К. зросла у зв'язку з т. зв. лінгвістичним поворотом у філософії та інтенсивним розвитком семіотичних досліджень. Сьогодні загальноприйнятим стало поняття контекстуального визначення терміна (на відміну від класичних способів визначення), впроваджене почасти завдяки операціоналізму. У філософії XX ст. з'явився особливий напрям під назвою "контекстуалізм", який визнає вирішальну роль лінгвістичного, суспільно-історичного та культурного К. у розумінні явищ, текстів, понять, ідей, цінностей.

МОВА - суспільний продукт, що виробляється колективом для забезпечення потреб у комунікації і зберігається в пам'яті членів колективу, а також у текстах, побудованих засобами даної М. У великій різноманітності знакових систем, що називаються М., можна умовно виділити кілька груп, які значною мірою вирізняються поміж собою за багатством знакових одиниць, за способом і складністю структурної організації, за субстанціальним матеріалом, на використання якого для побудови текстів орієнтована дана М. 1) Природні (етнічні) М., найбагатші і найскладніші вербальні знакові системи, що історично склалися і пристосувались для утворення усних звукових текстів - мовлення. Графічна фіксація мовлення у вигляді письмових текстів має передумовою застосування другої знакової системи - тієї чи іншої системи писемності. 2) М., які є невербальними знаковими системами, що лежать в основі текстів різних видів мистецтва - музичних творів, танцю, творів живопису, фотографії, кіно, архітектури тощо. 3) Штучні М. науки і техніки. Знаки цих М., які часто називають символами, так само умовні, як і всі інші знаки, але вони умовні не "за традицією" (як у природних М. і М. мистецтва), а "за домовленістю". 4) Знакові системи, які застосовуються для утворення простих текстів, що регулюють побутову поведінку і трудову діяльність людей (різні системи жестів, сигналів, кольорів, спорадичне використання окремих предметів як текстових знаків для передачі інформації). У граничному випадку знакова система, а отже, і створюваний за її допомогою текст, може складатися лише з одного знаку. 5) М. тварин, яка поки що мало вивчена. Дуже часто М. неправомірно плутають або навіть ототожнюють з текстом, приписуючи їй властивості і функції, які насправді належать тексту А. ле на відміну від мовлення і тексту, М. не дається нам у безпосередньому спостереженні. З цього випливає, що М. не може бути формою вираження думок і почуттів і формою зберігання знань про дійсність. Ці функції належать тексту, який виражає не тільки думки, а й саму М. Щоб стати членом певного колективу, індивід мусить реконструювати М., спираючись на почуті або побачені тексти, запам'ятати її елементарні знакові одиниці і способи утворення складних знакових комплексів (тобто граматичну систему), а потім навчитися використовувати її для досягнення своїх комунікативних цілей. М. є найважливішою складовою частиною комунікативної діяльності, знаряддям впорядкування і організації тієї чи іншої матеріальної субстанції (звук, колір, предметне середовище і т.п.), перетворення її в осмислений текст. Зокрема, природна М. використовує звуки для побудови текстів, але самій М. належать не звуки, а фонеми - абстрактні сутності, які не сприймаються органами чуття і в яких фіксуються лише деякі властивості звуків, суттєві для даної М. Функція знаків природної М. (морфем та слів) полягає в тому, що вони стають еталонами, зразками для утворення матеріальних знаків тексту (озвучених морфем і слів) в процесі його побудови і для їх розпізнавання в процесі сприймання і розуміння. Будь-яка М. є скінченною знаковою системою, але вона може породжувати необмежену кількість текстів необмеженого обсягу, оскільки кожний мовний знак, втілюючись у матеріальну субстанцію, здатний до безмежного тиражування, утворюючи безліч своїх текстових варіантів.

- ad hoc arbitration

- caveat application

1) доказ, докази, уліка, уліки, доведення, підтвердження; речовий доказ, речові докази; наведення (надання) доказів; свідчення (в т. ч. свідка); давання свідчень; засіб доведення, засоби доведення; дослідження доказів ( як стадія судового процесу)

2) доводити, підтверджувати (свідченнями, доказами, додатковими фактами тощо); свідчити, давати свідчення; слугувати доказом

•

- evidence admissible in chief

- extrajudicial confession